Постанова 4803 № 203/554/17

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/3697/20 Справа № 203/554/17 Суддя у 1-й інстанції - Католікян М. О. Суддя у 2-й інстанції - Демченко Е. Л. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 10 березня 2020 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі: головуючого - судді Демченко Е.Л. суддів Куценко Т.Р., Макарова М.О. при секретарі Кругман А.М. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Дніпро апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Кіровського районного суду м.Дніпропетровська від 12 листопада 2019 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , комунального підприємства «Криничанське бюро технічної інвентаризації», третя особа ОСОБА_4 , про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 , комунального підприємства «Криничанське бюро технічної інвентаризації», треті особи: Центральна районна в місті Дніпро рада, ОСОБА_2 про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, - в с т а н о в и л а: У лютому 2017 року ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_3 , комунального підприємства «Криничанське бюро технічної інвентаризації» про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень. У квітні 2018 року ОСОБА_4 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_3 , комунального підприємства «Криничанське бюро технічної інвентаризації» про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень. Ухвалою Кіровського районного суду м.Дніпропетровська від 31 січня 2019 року справи за вказаними вище позовами були об`єднані в одне провадження. Ухвалою Кіровського районного суду м.Дніпропетровська від 12 листопада 2019 року позов ОСОБА_2 та позов ОСОБА_4 було залишено без розгляду на підставі п.3 ч.1 ст.257 ЦПК України. Не погодившись з такою ухвалою, позивач ОСОБА_2 звернулась до суду з апеляційною скаргою, в якій просила ухвалу Кіровського районного суду м.Дніпропетровська від 12 листопада 2019 року скасувати та направити справу до того ж суду для продовження розгляду, посилаючись на порушення судом норм процесуального права. Апеляційна скарга мотивована тим, що вона не отримувала повістки про виклик у судові засідання, наголошувала на тому, що адвокат Бартош-Стрельников А.В. подавав клопотання про відкладення розгляду справи. Наголошувала на тому, що вона мати одиначка, її дитина часто хворіє а тому вона звернулась за правовою допомогою до адвоката. Правом на надання відзиву сторони по справі не скористались. Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав. Залишаючи позовну заяву без розгляду суд першої інстанції виходив з того, що, будучи належним чином повідомленим, позивач ОСОБА_2 та позивач ОСОБА_4 повторно не з`явилася у судові засідання 25 липня 2019 року, 02 жовтня 2019 року та 12 листопада 2019 року. Проте з такими висновками суду в частині позовних вимог ОСОБА_2 погодитися не можна, зважаючи на наступне. Так, відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Статтею 223 ЦПК України визначено наслідки неявки в судове засідання особи, яка бере участь у справі, в тому числі позивача. Зокрема частиною 5 статті 223 ЦПК України передбачено, що у разі повторної неявки позивача в судове засідання без поважних причин або неповідомлення ним про причини неявки суд залишає позовну заяву без розгляду,крім випадку, якщо від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності, і його нез`явлення не перешкоджає вирішенню спору. Аналіз наведених положень закону приводить до висновку, що право суду на залишення позовної заяви без розгляду з підстав, передбачених п.3 ч.1 ст.257 ЦПК України, можливе лише за відсутності заяви позивача про розгляд справи без його участі, і його неявка не перешкоджає розгляду справи. Умовою для застосування п.3 ч.1 ст.257 та ч.5 ст.223 ЦПК України є повторність (двічі поспіль) неявки в судове засідання позивача, повідомленого належним чином про час і місце судового розгляду. З матеріалів справи вбачається, що позивач ОСОБА_2 була повідомлена належним чином про судове засідання, призначене на 02 жовтня 2019 року (т.3 а.с.192), втім не була належним чином сповіщена про судове засідання, призначене на 14 листопада 2019 року, оскільки у матеріалах справи відсутнє відповідне поштове повідомлення про отримання судової повістки. В той же час від представника ОСОБА_2 адвоката Бартош-Стрельникова А.В. 12 листопада 2019 року о 12 годині 49 хвилин надійшла заява про відкладення розгляду даної справи, призначеної на 12 листопада 2019 року 14 годину 00 хвилин, у зв`язку з його участю в судовому засіданні по кримінальному провадженню (т.3 а.с.200-201). Враховуючи що, відповідно до статті 222 ЦПК України кожне клопотання учасника справи повинно бути розглянуте судом, під час вирішення питання про можливість розгляду справи за відсутності позивача, суд повинен вирішити питання щодо поважності причин його неприбуття у судове засідання (ч.5 ст.223). При тому слід звернути увагу, що положення статті 223 ЦПК України деталізують порядок дій суду у разі неявки у судове засідання учасника справи, а положення статті 257 ЦПК України стосуються лише постановлення ухвали як процесуального документа про залишення позову без розгляду, передумовою постановлення якого є виконання усіх вимог статті 223 ЦПК України. Отже, правом на залишення заяви без розгляду суд наділений лише за сукупності зазначених установлених законом умов. Залишивши позови без розгляду, суд не розглянув вказане вище клопотання, не оцінив поважність причин неприбуття сторони у судове засідання, не визначив чи можливо розглянути справу за відсутності позивача за наявними матеріалами, що призвело до створення процесуальних перешкод для позивача у вирішенні спору. Відповідно до Параграфу 23 рішення ЄСПЛ від 06 вересня 2007 року, заява № 3572/03 у справі «Цихановський проти України» національні суди мають створювати умови для того, щоб судове провадження було швидким та ефективним. Зокрема, національні суди мають вирішувати, чи відкласти судове засідання за клопотанням сторін, а також, чи вживати якісь дії щодо сторін, чия поведінка спричинила невиправдані затримки у провадженні. Згідно зі ст.8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. У ст.129 Конституції України закріплені основні засади судочинства. Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист. Відповідно до ст.5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. Залишення позовної заяви без розгляду в даному випадку суперечить завданню цивільного судочинства та не відповідає конституційним принципам щодо гарантованого судового захисту прав, а також доступу до правосуддя, закладеного Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод. Положеннями ст.2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Конституція України, як Закон прямої дії, має найвищу юридичну силу, а офіційне тлумачення конституційних положень здійснюється Конституційним Судом України, який у цілій низці своїх рішень висловив правову позицію щодо права на оскарження судових рішень та доступу до правосуддя, згідно з якою кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку; суд не може відмовити у правосудді, якщо особа вважає, що її права і свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод; відмова суду у прийнятті позовних та інших заяв, скарг, оформлених відповідно до чинного законодавства, є порушенням права на судовий захист, яке, згідно зі ст.64 Конституції України, не може бути обмежене (пункти 1,2 резолютивної частини Рішення від 25 грудня 1997 року №9-зп, абзац 7 пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25 квітня 2012 року №11-рп/2012). Крім цього, у низці рішень Європейського Суду з прав людини, юрисдикцію якого в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплено, що право на справедливий судовий розгляд може бути обмежено державою, лише якщо це обмеження не завдає шкоди самій суті справи. У справі «Bellet v. France» Європейський Суд з прав людини зазначив, що стаття 6 параграфу 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданих національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права. Таким чином, вказані обставини свідчать про необхідність надати позивачу можливість захистити своє право в суді. Інакший підхід був би виявом надмірного формалізму та міг би розцінюватись як обмеження особи в доступі до суду, яке захищається статтею 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Згідно із пунктом 2 частини 1 ст.43 ЦПК України, учасники справи мають право, зокрема, брати участь у судових засіданнях, якщо інше не визначено законом. З огляду на зазначене, явка учасників справи у судове засідання - це є правом, а не обов`язком (крім випадків коли явка в судове засідання визнана обов`язковою). Обов`язковою явка позивачів судом не визнавалася. Враховуючи наведені обставини та положення законодавства, колегія суддів вважає, що залишення позовної заяви ОСОБА_2 без розгляду за відсутності умов, передбачених п.3 ч.1 ст.257 ЦПК України, є помилковим. З огляду на викладене, колегія суддів вважає обґрунтованими доводи, викладені в апеляційній скарзі, ухвала суду першої інстанції про залишення позовної заяви без розгляду перешкоджає подальшому провадженню у справі, у зв`язку з чим підлягає скасуванню в частині залишення без розгляду позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , комунального підприємства «Криничанське бюро технічної інвентаризації», третя особа ОСОБА_4 , про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень скасувати та в цій частині направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Ухвалу Кіровського районного суду м.Дніпропетровська від 12 листопада 2019 року в частині залишення без розгляду позову ОСОБА_4 колегія суддів вважає за можливе залишити без змін, а доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 в цій частині відхили, оскільки позивач ОСОБА_2 не є представником позивача ОСОБА_4 та не наділена правом оскаржувати ухвалу саме в частині позову ОСОБА_4 . Керуючись ст.ст.367,374,379,381-383 ЦПК України, колегія суддів, п о с т а н о в и л а: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Ухвалу Кіровського районного суду м.Дніпропетровська від 12 листопада 2019 року в частині залишення без розгляду позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , комунального підприємства «Криничанське бюро технічної інвентаризації», третя особа ОСОБА_4 , про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень скасувати та в цій частині направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. В решті ухвалу Кіровського районного суду м.Дніпропетровська від 12 листопада 2019 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Головуючий: Демченко Е.Л. Судді: Куценко Т.Р. Макаров М.О.