Постанова 4824 № 756/4974/19

справа № 756/4974/19 головуючий у суді І інстанції Жук М.В. провадження № 22-ц/824/2259/2020 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Мостова Г.І. ПОСТАНОВА Іменем України 05 лютого 2020 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача Мостової Г.І. суддів Слюсар Т.А., Волошиної В.М., при секретарі судового засідання Сердюк К.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Оболонського районного суду міста Києва від 02 вересня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором позики та відшкодування моральної шкоди, - в с т а н о в и в : У квітні 2019 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором позики та відшкодування моральної шкоди. В обґрунтування позову зазначав, що 07 липня 2015 року ним укладено з ОСОБА_1 договір позики, за умовами якого він надав у борг грошові кошти, а ОСОБА_1 зобов`язався повернути борг згідно з узгодженого графіку погашення. Оскільки ОСОБА_1 ухиляється від повернення позичених грошових коштів, ОСОБА_2 просить суд стягнути на його користь з відповідача 305 140 грн заборгованості за договором позики, 47 771 грн - 15 % від суми заборгованості, 10 000 грн компенсації моральну шкоду. Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 02 вересня 2019 року позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором позики та відшкодування моральної шкоди - задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 305 140 грн боргу за договором позики, 47 771 грн відсотків за договором позики, 3 529 грн 11 коп. судового збору, 3 000 грн витрат на правничу допомогу, а всього 359 440 грн 11 коп. В іншій частині позову відмовлено. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Оболонського районного суду міста Києва від 02 вересня 2019 року та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити частково. Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції не враховано, що заборгованість за договором позики слід перераховувати за курсом долара США станом на день подання позовної заяви про стягнення заборгованості до суду - 04 квітня 2019 року (27 грн 08 коп. за 1 долар США), а не станом на 01 лютого 2019 року (27 грн 74 коп. за 1 долар США ); розмір заборгованості за договором позики необхідно зменшити на 500 доларів США, які були сплачені відповідачем і зі сплатою яких у ході розмови позивач погодився; витрати на правову допомогу у сумі 3000 грн є безпідставними та необґрунтованими. Доводів для скасування рішення суду в частині відмови у позові про відшкодування моральної шкоди, апеляційна скарга не містить, тому колегія суддів відповідно до статті 367 ЦПК України його законність в цій частині не перевіряє. Колегія суддів, вислухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції підлягає зміні з огляду на таке. Судом встановлено, що 07 липня 2015 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладено договір позики, відповідно до якого ОСОБА_1 отримав від ОСОБА_2 у борг грошові кошти у розмірі 253 000 грн., що еквівалентно 11 000 доларам США на момент укладення договору, які зобов`язувався повернути згідно з узгодженого графіку, а саме: 3 300 доларів США до 12 жовтня 2015 року, 3 300 доларів США до 12 грудня 2015 року та 4 400 доларів США до 15 січня 2016 року, що підтверджується розпискою відповідача від 07 липня 2015 року (а.с. 13). 15 грудня 2016 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 змінено графік повернення позики, а саме: 3 500 доларів США до 15 травня 2016 року, 3 500 доларів США до 15 вересня 2016 року, 4000 доларів США до 15 жовтня 2016 року з кінцевим строком погашення боргу до 15 грудня 2016 року та в разі порушення боргових зобов`язань, останній зобов`язався виплатити штрафні санкції у розмірі 10 % від суми залишку, що підтверджується розпискою відповідача від 15 грудня 2016 року (а.с. 14). За змістом заяви ОСОБА_1 від 05 вересня 2017 року він повідомляє ОСОБА_2 , що його борг у розмірі 11 000 доларів США за двома раніше виданими ним розписками повернути не може та просить чергової відстрочки до 31 грудня 2017 року (а.с. 16). Зі змісту гарантійного зобов`язання від 03 жовтня 2018 року, ОСОБА_1 підтверджує, що порушує зобов`язання надане ОСОБА_2 та зобов`язується виконати його двома платежами: 13 жовтня 2018 року - 4 000 доларів США, 30 жовтня 2018 року - 4 000 доларів США (а.с. 17). Відповідно до умов додаткової угоди № 1 до договору позики від 20 червня 2018 року, сторони угодили зменшення заборгованості у частині виплати відсотків та встановили заборгованість за договором у розмірі 11 000 доларів США, що складає заборгованість за основним боргом 253 000 грн., витрати, пов`язані із залученням юриста для надання правової допомоги, що складає 6 000 грн та 10 % від суми та розділено її на рівні частини на день проведення розрахунку за договором у наступному порядку: 30 липня 2018 року грошову суму, що становить еквівалент 500 доларів США, 30 серпня 2018 року грошову суму, що становить еквівалент 2 000 доларів США, 30 вересня 2018 року - грошову суму, що становить еквівалент 2 000 доларів США, 30 жовтня 2018 року - грошову суму, що становить еквівалент 2 000 доларів США, 30 грудня 2018 року - грошову суму, що становить еквівалент 2 000 доларів США, 30 січня 2019 року - грошову суму, що становить еквівалент 1 100 доларів США, що складає 10 % від загальної суми боргу витрачені на правову допомогу та 500 доларів США залишку боргу Відповідно до пункту 2 цієї додаткової угоди № 1 до договору позики від 20 червня 2018 року, сторони домовилися, що у разі порушення строків за цією додаткової угодою позичальник зобов`язаний сплатити кредитору прострочку у вигляді 15 % від залишку заборгованості. (а.с. 18). Судом першої інстанції встановлено та визнано відповідачем ОСОБА_1 (а.с. 87а), що останній не виконав взяте на себе зобов`язання за укладеним із ОСОБА_2 договором позики та не повернув взяті у борг грошові кошти. Доводи апеляційної скарги про часткову сплату відповідачем боргу у розмірі 500 доларів США не знайшли свого підтвердження у судовому засіданні апеляційного суду та заперечуються позивачем. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання (стаття 15 ЦК України). Згідно із частинами першою, другою статті 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків стаття 11 ЦК України визначає договори та інші правочини. Підставою позову у цій справі є невиконання відповідачем зобов'язання щодо повернення відповідачем коштів, отриманих на підставі розписки, тобто між сторонами виникли правовідносини з договору позики. Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (статті 1047 ЦК України). Частиною першою статті 1049 ЦК України встановлено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором. Статтями 509, 526 ЦК Українипередбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору. Встановивши, що кошти відповідач взяв у позивача у борг, однак у визначений у розписці строк кошти не повернув, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для стягнення заборгованості за договором позики. При цьому суд першої інстанції правильно вважав, що чинне законодавство (частина друга статті 533 ЦК України) допускає, що сторони можуть визначити в грошовому зобов`язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті, у зв'язку із чим такі зобов'язання повинні виконуватися з урахуванням курсу валют іноземної валюти відносно національної - гривні. Разом з тим, визначаючи розмір заборгованості за укладеним між сторонами договором позики, суд першої інстанції не звернув уваги на таке. Відповідно до частини другої статті 533 ЦК України, якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Відповідно до договору позики, відповідач зобов'язався повернути позивачу кошти у розмірі 253 000 грн., що еквівалентно 11 000 доларів США, з урахуванням курсу долара США на момент погашення заборгованості (а. с. 13) Отже, ураховуючи умови договору позики та положення статті 533 ЦК України, суму боргу необхідно стягувати за відповідним курсом долара США станом на день ухвалення судового рішення. Звертаючись до суду із позовом, ОСОБА_2 просив стягнути з відповідача суму основного боргу у розмірі 305 140 грн., що на день звернення до суду із цим позовом еквівалентно 11 000 доларів США, а також 15% від суми позики у розмірі 47 771 грн. При цьому позивач, визначаючи такий розмір заборгованості, виходив із курсу долара США відносно національної валюти - гривні, встановленого Національним банком України станом на 01 лютого 2019 року. Однак, суд першої інстанції, стягуючи із відповідача заявлену позивачем у позові заборгованість, не звернув уваги на те, що станом на день ухвалення рішення судом (02 вересня 2019 року) за офіційним курсом валют, встановленим Національним банком України, один долар США становив 25 грн 14 коп., 11 000 доларів США (сума боргу) - 276 540 грн., а не 305 140 грн., як помилково вважав суд першої інстанції. Враховуючи, що сума боргу за договором позики на день ухвалення рішення становила 276 540 грн., то 15% від її розміру складає 41 481 грн. За таких обстави, колегія апеляційного суду не погоджується із розміром стягнутої судом першої інстанції заборгованості за договором позики, а тому вважає за необхідне змінити судове рішення та зменшити суму боргу з 352 911 грн до 318 021 грн. Щодо витрат на правову допомогу Положеннями статті 131-2 Конституції України визначено, що для надання професійної правничої допомоги в Україні діє адвокатура. Незалежність адвокатури гарантується. Засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні визначаються законом. Виключно адвокат здійснює представництво іншої особи в суді, а також захист від кримінального обвинувачення. Законом можуть бути визначені винятки щодо представництва в суді у трудових спорах, спорах щодо захисту соціальних прав, щодо виборів та референдумів, у малозначних спорах, а також стосовно представництва малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена. Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 133 ЦПК України до судових витрат, пов'язаних з розглядом справи належать витрати на професійну правничу допомогу. Частиною другою статті 137 ЦПК України передбачено розподіл судових витрат, які пов'язані з професійною правничою допомогою, яка надається лише адвокатом. Заявник самостійно вирішує питання про вибір свого представника у суді, однак держава гарантує такій особі право на відшкодування витрат на правничу допомогу, надану лише адвокатом. Враховуючи, що правову допомогу ОСОБА_2 було надано фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 , який на час розгляду справи судом першої інстанції не мав статусу адвоката, то місцевий суд помилково вказав на наявність правових підстав для віднесення до судових витрат сум, сплачених заявником за послуги, надані їй особою, яка не є адвокатом. За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку про скасування рішення суду першої інстанції в частині відшкодування витрат на правову допомогу у розмірі 3000 грн та відмову позивачу у стягненні таких витрат. Щодо судового збору Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Ураховуючи наведене, судові витрати сплачені сторонами у цій справі підлягають перерозподілу. Оскільки позовні вимоги ОСОБА_2 підлягають задоволенню частково, то розмір понесених при зверненні до суду з цим позовом витрат підлягає стягненню з відповідача на його користь пропорційно задоволеним вимогам, а саме у розмірі 3 180 грн 18 коп. (розмір заявлених вимог - 362 911 грн (100 %), розмір вимог, що підлягають задоволенню - 318 021 грн (87,63 %), розмір судового збору, що підлягав сплаті при звернення до суду з цим позовом - 3 629 грн 11 коп. (3 629 грн 11 коп. х 87,63 % = 3 180 грн 21 коп.). Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи. Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення Оболонського районного суду міста Києва від 02 вересня 2019 року підлягає зміні. Керуючись статтями 367, 368, 374, 375, 376, 381, 382, 384, 389 ЦПК України, суд, - п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Оболонського районного суду міста Києва від 02 вересня 2019 року змінити, виклавши резолютивну частину у наступній редакції: Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 276 540 грн боргу за договором позики, 41 481 грн відсотків за договором позики, 3 180 грн 21 коп. судового збору. В іншій частині відмовити. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів із дня складення повного судового рішення шляхом подачі скарги безпосередньо до Верховного Суду. Повний текст Постанови складений 10 березня 2020 року. Головуючий Г.І. Мостова Судді Т.А. Слюсар В.М. Волошина