Постанова Черкаський апеляційний суд № 711/8199/19

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 06 березня 2020 року Справа № 711/8199/19 Провадження № 22-ц/821/343/20 Категорія: на ухвалу Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого: Василенко Л .І. суддів: Бородійчука В. Г., Карпенко О. В. секретаря: Винник І. М. учасники справи: позивач: ОСОБА_1 ; відповідач: ОСОБА_2 розглянув у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Черкаського районного суду Черкаської області від 20 грудня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, визнання грошових коштів об`єктом спільної сумісної власності подружжя, визнання права на користування нерухомим майном, стягнення витрат на поліпшення нерухомого майна, у складі: головуючого судді Тептюка Є. П. в с т а н о в и в : 16 жовтня 2019 року ОСОБА_2 звернулася в суд з позовом вищезазначеного змісту. Ухвалою Черкаського районного суду Черкаської області від 06 грудня 2019 року даний позов прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. 19 грудня 2019 року ОСОБА_2 звернулася до суду з заявою про забезпечення позову, та просила суд вжити заходи забезпечення позову шляхом: накладення арешту на домоволодіння АДРЕСА_1 та заборонити відчуження будинку АДРЕСА_1 , який належить на праві власності ОСОБА_1 ; заборони відповідачу ОСОБА_1 проведення без згоди з позивачем будь-яких будівельних робіт у будинку АДРЕСА_1 та надвірних спорудах, заборони знесення стін у будинку, перепланування кімнат, демонтажу вбудованих меблів та будь-яких інших дій, що можуть призвести до зміни вартості будинку, зміни об`єкту спору унеможливить ухвалення об`єктивного рішення. При цьому, заява мотивована тим, що відповідач не визнає її право власності на домоволодіння по АДРЕСА_1 і право на проживання у даному домоволодінні, та намагається її виселити. У позивача є підстави вважати, що невжиття судом заходів забезпечення позову в подальшому ускладнить захист її майнових та житлових прав, і зробить неможливим виконання рішення суду, у зв`язку з чим просила накласти арешт на спірне домоволодіння з забороною відчуження будинку та заборонити відповідачу без згоди позивача проводити будь-які будівельні роботи. Ухвалою Черкаського районного суду Черкаської області від 20 грудня 2019 року заяву ОСОБА_2 про забезпечення позову задоволено частково. Вжито заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту та заборони на відчуження домоволодіння, що розташоване по АДРЕСА_1 , яке на підставі договору-купівлі продажу житлового будинку, серія та номер: 1944, що виданий 25 квітня 2016 року, належить на праві приватної власності ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ), номер запису про право власності 14312269. В іншій частині заяви - відмовлено. Ухвала мотивована тим, що накладення арешту на домоволодіння з забороною відчуження будинку є співмірним заходом забезпечення позову, що створить умови для виконання можливого судового рішення в майбутньому. При цьому, судом відмовлено заявниці у заході забезпечення позову, як то заборона відповідачу на проведення будь-яких будівельних робіт у спірному будинку без погодження з позивачем, оскільки право власності на спірне домоволодіння зареєстроване за відповідачем і презумуючи його правомірну поведінку, останній з дотриманням державно-будівельних норм може проводити будівельні роботи, пов`язані з поліпшенням житла. Оскільки оцінка майна наразі позивачем не проведена, проведення відповідачем будівельних робіт на сьогодні не впливає на ціну позову, у зв`язку з тим, що остання є не остаточною і відповідно не підтверджена позивачем. На ряду з викладеним, судом також враховано можливість ризиків того, що домоволодіння може бути відчужено третій особі з метою невиконання можливого рішення суду. Даний факт підтверджується тим, що у провадженні судді Черкаського районного суду Черкаської області Соколишиної Л. Б. перебуває цивільна справа № 07/1676/19 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа на стороні позивача без самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_3 виселення без надання іншого жилого приміщення. Не погоджуючись із вказаною ухвалою суду, ОСОБА_1 11 січня 2020 року подав апеляційну скаргу в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просив скасувати оскаржувану ухвалу суду, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції. Мотивація апеляційної скарги зводиться до не обґрунтованості поданої позивачем заяви про забезпечення позову та не доведення нею існування реальної загрози невиконання чи утруднення можливого виконання рішення суду. Крім того, судом не перевірено відповідність виду забезпечення позову обсягу позовних вимог. Відзиву на апеляційну скаргу не надано. У відповідності до ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Судова колегія, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав. Відповідно до п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожен при вирішенні спору щодо його цивільних прав та обов`язків має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Стаття 129-1 Конституції України визначає, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Постановляючи ухвалу про часткове задоволення вимог заяви про забезпечення позову, суд вважав їх вмотивованими в частині накладення арешту та заборони відчуження домоволодіння по АДРЕСА_1 . При цьому, відмовляючи в заході забезпечення позову, як то заборона відповідачу на проведення будь-яких будівельних робіт у спірному будинку без погодження з позивачем, суд виходив з того, що право власності на спірне домоволодіння зареєстровано саме за відповідачем. З приведеними висновками суду першої інстанції цілком погоджується колегія суддів апеляційної інстанції. Суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених ст. 150 ЦПК України заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду (ст. 149 ч. ч.1, 2 ЦПК України). Забезпечення позову здійснюється, насамперед, з метою гарантувати виконання рішення суду у справі і повинно прийматись лише у разі необхідності, а також бути співмірним із заявленими вимогами, оскільки не обґрунтоване належним чином забезпечення позову може призвести до порушення прав та законних інтересів інших осіб. З матеріалів справи вбачається, що спір виник між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 з підстав встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, визнання грошових коштів об`єктом спільної сумісної власності подружжя, визнання права на користування нерухомим майном, стягнення витрат на поліпшення нерухомого майна. Матеріалами справи встановлено, що право власності на спірне домоволодіння зареєстровано за ОСОБА_1 згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та набуте останнім на підставі договору купівлі-продажу житлового будинку від 25 квітня 2016 року (а.с. 55). Водночас, встановивши, що у провадженні Черкаського районного суду Черкаської області (суддя Соколишина Л. Б.) перебуває цивільна справа № 707/1676/19 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа на стороні позивача без самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_3 про виселення без надання іншого жилого приміщення, суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про існування ризиків того, що спірне домоволодіння може бути відчужено третій особі. Накладаючи арешт, суд першої інстанції з урахування норм процесуального права, що регулюють спірні правовідносини, дійшов висновку про необхідність застосування вказаного заходу забезпечення позову з огляду на наявність існуючого спору між сторонами стосовно, зокрема, нерухомого майна та ймовірність його відчуження. Водночас, в іншій частині заявлених вимог ним було обґрунтовано відмовлено. Пунктом 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року №9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» роз`яснено, що розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. При встановленні зазначеної відповідності слід враховувати, що вжиті заходи не повинні перешкоджати господарській діяльності юридичної особи або фізичної особи, яка здійснює таку діяльність і зареєстрована відповідно до закону як підприємець. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів. Наприклад, обмеження можливості господарюючого суб`єкта користуватися та розпоряджатися власним майном іноді призводить до незворотних наслідків. Інститут забезпечення позову являє собою сукупність встановлених законом заходів, що вживаються судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо у них існують побоювання, що виконання ухваленого у справі рішення виявиться у майбутньому утрудненим чи неможливим. Забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його значення полягає в тому, що ним захищаються законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення. Крім цього, інститут забезпечення позову захищає в рівній мірі інтереси як позивача, так і відповідача. Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Отже, умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог. Доводи апеляційної скарги про те, що вирішуючи питання про забезпечення позову суд першої інстанції не обґрунтував причини застосування заходів забезпечення позову, не вказав обставин, які свідчать про те, що не прийняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання судового рішення, не заслуговують на увагу, оскільки суд в своїй ухвалі обґрунтував постановлене рішення, як в частині задоволення заяви, так і в іншій частині відмови у задоволенні заявлених вимог. При цьому, заперечуючи щодо мотивів на підставі яких була постановлена вказана ухвала, Тетьора О . І. в поданій апеляційній скарзі зворотнього не довів. З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що ухвала суду постановлена з додержанням норм процесуального права, є законною та обґрунтованою, підстав для її скасування чи зміни не вбачається, тому апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу - залишити без змін. Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд, п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Ухвалу Черкаського районного суду Черкаської області від 20 грудня 2019 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення, в порядку та за умов визначених ЦПК України. Текст постанови складено 06 березня 2020 року. Головуючий Л. І. Василенко Судді В. Г.Бородійчук О. В. Карпенко