Постанова 4821 № 711/3948/20

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 30 червня 2022 року м. Черкаси Справа № 711/3948/20 Провадження № 22-ц/821/884/22 Категорія: 310000000 Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Василенко Л. І., суддів: Бородійчука В. Г., Карпенко О. В., секретаря: Захарченко А. Д., учасники справи: позивач ОСОБА_1 , відповідач ОСОБА_2 , розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Черкаси апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Бакатуро Романа Михайловича на рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 18 квітня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання майна об`єктом спільної сумісної власності подружжя, визнання права власності на майно, стягнення компенсації, у складі: головуючого судді Позарецької С. М., повний текст рішення складено 29 квітня 2022 року, в с т а н о в и в : Описова частина Короткий зміст позовних вимог У червні 2020 року ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_2 про визнання майна об`єктом спільної сумісної власності подружжя, визнання права власності на майно, стягнення компенсації. Позовні вимоги мотивувала тим, що з 21.10.2006 вони з відповідачем перебували у шлюбі, який рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 04.06.2019 розірваний. Від шлюбу сторони мають дитину ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Вказує, що вона познайомилась із відповідачем влітку 2006 року. Після реєстрації шлюбу у жовтні 2006 року, будучи подружжям, навесні 2007 почали будівництво житлового будинку по АДРЕСА_1 на земельній ділянці, площею 492 кв.м з цільовим призначенням для індивідуального садівництва, яка належить відповідачу на підставі договору купівлі-продажу від 03.03.2006, зареєстрованого в реєстрі за №1720. Зазначає, що із будівництвом будинку їм допомагали її батьки, як власними силами, так і матеріально. Батьки наймали людей для виконання робіт по будівництву житлового будинку (будували стіни, проводили електроенергію тощо). При цьому, сторони проживали у гуртожитку ДП «РЕУ ЧШК» з моменту одруження і поки тривало будівництво будинку, в який вони переїхали проживати у серпні 2008 року. На даний час право власності на житловий будинок за вказаною вище адресою не зареєстроване, будинок не введений в експлуатацію, а тому є об`єктом незавершеного будівництва. При цьому, вважає, що відповідач ухиляється від реєстрації права власності на будинок, а вона не в змозі була самостійно зайнятися питаннями введення будинку в експлуатацію та зареєструвати право власності на нього, оскільки він побудований на земельній ділянці, право власності на яку зареєстроване за відповідачем. На замовлення відповідача ОСОБА_2 17 серпня 2010 року Черкаським БТІ було виготовлено технічний паспорт на будинок АДРЕСА_2 . Після розірвання шлюбу відповідач почав вигонити позивача з будинку, який побудований за спільні кошти в період перебування у зареєстрованому шлюбі і вказує, що будинок належить лише йому. На даний час будинок експлуатується за своїм призначенням, обладнаний автономним опаленням, електропостачанням, побутовою каналізацією тощо. В 2019 році відповідач подав до суду позов про визначення місця проживання дитини з ним у даному будинку та зазначав, що він є власником. Сторони з дитиною проживають у будинку з серпня 2008 року. Також зазначала, якщо в ході розгляду справи буде встановлено, що об`єкт незавершеного будівництва житловий будинок неможливо розділити в рівних частинах між сторонами, вона згідна на присудження грошової компенсації, за умови внесення відповідачем відповідної суми на депозитний рахунок суду. Крім того, в період проживання у шлюбі, за спільні кошти подружжя придбано земельну ділянку № НОМЕР_1 , площею 0,0479 га, кадастровий номер 7110136400:03:032:0008 (цільове призначення для індивідуального садівництва), що в межах садового товариства «Енергетик», що підтверджується договором купівлі-продажу земельної ділянки від 05.09.2015 за реєстровим номером 5659. Отже, позивач вважає, що вказана земельна ділянка є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, яка підлягає поділу між сторонами в рівних частинах. Станом на 05.06.2021 нею понесені судові витрати у вигляді витрат на правничу допомогу адвоката в сумі 5500 грн, судовий збір 3398 грн, 1400 грн за проведення оцінки нерухомого майна. Таким чином, позивач просить суд визнати об`єкт незавершеного будівництва житловий будинок по АДРЕСА_1 , об`єктом спільної сумісної власності колишнього подружжя; визнати позивача співзабудовником побудованого під час шлюбу, але не введеного в експлуатацію об`єкта незавершеного будівництва вказаного житлового будинку; визнати за позивачем право власності на 1/2 частину побудованого, але не введеного в експлуатацію житлового будинку за вказаною адресою; визнати за позивачем право власності на 1/2 частину земельної ділянки, площею 0,0479 га, кадастровий номер 7110136400:03:032:0008 (цільове призначення для індивідуального садівництва), що в межах садового товариства «Енергетик», земельна ділянка № НОМЕР_1 ; в разі неможливості поділу побудованого, але не введеного в експлуатацію житлового будинку за вказаною адресою, в рівних частинах між позивачем і відповідачем, стягнути з відповідача на користь позивача грошову компенсацію за 1/2 частину побудованого подружжям, але не введеного в експлуатацію, житлового будинку по АДРЕСА_1 ; стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 18 квітня 2022 року позов задоволено частково. Визнано об`єкт незавершеного будівництва житловий будинок по АДРЕСА_1 об`єктом спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину побудованого, але не введеного в експлуатацію житлового будинку по АДРЕСА_1 . Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину земельної ділянки, площею 0,0479 га, кадастровий номер 7110136400:03:032:0008, цільовим призначенням для індивідуального садівництва, розташованої за адресою: АДРЕСА_3 . В іншій частині відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати в сумі 18299,30 грн. Рішення суду мотивоване тим, що об`єкт незавершеного будівництва - житловий будинок по АДРЕСА_1 готовністю 98,51%, готовий до експлуатації, будівництво його фактично закінчене і він відповідає ДБН і правилам в частині вимог до житлових будинків, при умові обладнання кухні електроплитою та примусовою витяжною вентиляцією, він експлуатується за своїм функціональним призначенням, не приймається в експлуатацію і право власності на нього не оформлюється з волі відповідача, позбавляє позивача можливості реалізувати своє право на поділ набутого за час шлюбу майна, за встановленого суд дійшов висновку, що наявні правові підстави для визнання спірного об`єкта незавершеного будівництва спільною сумісною власністю подружжя (сторін по справі) із визначенням їх часток у праві спільної сумісної власності по 1/2 кожному. Відповідно, підлягають до задоволення і позовні вимоги про визнання за ОСОБА_1 права власності на 1/2 частину побудованого, але не введеного в експлуатацію житлового будинку за вказаною вище адресою. Також суд першої інстанції дійшов висновку, що не підлягають до задоволення позовні вимоги в частині визнання ОСОБА_1 співзабудовником побудованого житлового будинку, оскільки вона звернулася до суду з даним позовом як колишня дружина відповідача, спір вирішується за нормами Сімейного Кодексу України та Цивільного Кодексу України і її порушені відповідачем майнові права судом вже поновлені, шляхом визнання за нею права власності на відповідну частину нерухомого майна. Крім того, суд зазначив, що позивачем не були пред`явлені позовні вимоги щодо права власності, права користування земельною ділянкою, на якій розміщено будинок, хоча за положеннями ст. 377 ЦК України, ст. 120 ЗК України до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача). Короткий зміст вимог апеляційної скарги Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу В апеляційній скарзі, поданій 06 червня 2022 року, представник ОСОБА_2 адвокат Бакатуро Р. М., вважаючи рішення суду незаконним та необґрунтованим, просив суд рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 18 квітня 2022 року скасувати та постановити нове рішення, яким відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог. Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати. Апеляційну скаргу мотивував тим, що судом безпідставно не взято до уваги той факт, що спірний будинок побудовано на земельній ділянці, яка є особистою власністю відповідача та придбана ним не тільки до укладення шлюбу з позивачем, а взагалі до їх знайомства. Судом безпідставно не взято до уваги беззаперечні докази купівлі будівельних матеріалів відповідачем в період до укладення шлюбу. Звертає увагу, що Придніпровським районним судом м. Черкаси взагалі не взято до уваги такі докази як покази свідків, що підтверджується відсутністю в тексті рішення їх аналізу. Також судом безпідставно відхилені докази відповідача, що кошти на будівництво йому надавались під розписку до укладення шлюбу. Проте, кредитор відмовився від своїх вимог на його користь, а кошти стали його особистою власністю. За вказані кошти купувались будівельні матеріали. Вказує, що при поділі земельної ділянки площею 0,0479 га, кадастровий номер 7110136400:03:0008, з цільовим призначенням для індивідуального садівництва, розташованої за адресою: АДРЕСА_4 , ТОВ «Енергетик» (земельна ділянка № НОМЕР_1 ), суд не взяв до уваги, що сторони вже не вели спільного господарства. Крім того, скаржник вважає, що спірний будинок збудовано за відсутності дозволу на будівництво, проекту, тобто, є самочинним будівництвом. А в осіб, які його побудували не виникає права власності на нього. 24 червня 2022 року представник ОСОБА_1 адвокат Різник В. П. подала відзив на апеляційну скаргу у якому просила суд апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 18 квітня 2022 року без змін. Стягнути із ОСОБА_2 на її користь судові витрати. Вважає, що відповідачем не спростовано презумпцію права спільної сумісної власності подружжя на спірне майно, зокрема житловий будинок та земельну ділянку, не доведено належними та допустимими доказами тих обставин, що будинок побудований за його особисті кошти та не в інтересах сім`ї. Зазначає, що судом надана оцінка вказаним доказам та визнано розписки про отримання відповідачем коштів для придбання будівельних матеріалів неналежними та недопустимими доказами. Вважає, що суд першої інстанції на законних підставах та з урахуванням судової практики Верховного Суду визнав об`єкт незавершеного будівництва житловий будинок по АДРЕСА_1 , об`єктом права спільної сумісної власності подружжя та визнав за позивачем право власності на об`єкт незавершеного будівництва. Фактичні обставини справи, встановлені судом першої інстанції Відповідно до Свідоцтва про шлюб серія НОМЕР_2 від 21.10.2006, сторони по справі з 21.10.2006 перебували у шлюбі (актовий запис № 86), який розірваний рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 04.06.2019 (справа №711/1231/19). Судове рішення набрало законної сили 08.07.2019 (т. 1 а.с. 15, 17-19). Згідно зі Свідоцтвом про народження серія НОМЕР_3 від 03.05.2007, від шлюбу сторони мають сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (т. 1 а.с. 16). Відповідно до договору купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченого 03.03.2006 приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу (реєстр № 1720), ОСОБА_2 є власником земельної ділянки, площею 492 кв.м. (цільове призначення ведення садівництва), розташованої на землях садівничого товариства «Авангард» міського об`єднання садівничих товариств «Садівник», що у м. Черкаси. Крім того, право власності ОСОБА_2 на вказану земельну ділянку підтверджується Державним актом на право власності на земельну ділянку серія ЯГ №621861 (т. 1 а.с. 25-29). Згідно зі технічним паспортом, виготовленим 17.08.2010, а також з технічним паспортом, виданим КП «ЧООБТІ» 15.09.2021, на вказаній земельній ділянці побудовано будинок літ А-І. При цьому, у схемі розташування будівель та споруд, у технічному паспорті від 15.09.2021 зазначено, будинок, тамбур, навіс, погріб, свердловина та огорожа. Також, зазначено, що садовий будинок споруджений у 2006 (без зазначення конкретної дати), тобто у період перебування сторін по справі у зареєстрованому шлюбі (т. 1 а.с. 30-36, т. 2 а.с. 84-89). Відповідно до договору купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченого 05.09.2015 приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу (реєстр №5659), за ОСОБА_2 зареєстровано право власності на земельну ділянку №1079, площею 0,0479 га за кадастровим номером 7110136400:03:032:0008 (цільове призначення ведення садівництва/індивідуальне садівництво), що на території м. Черкаси в межах садівничого товариства «Енергетик» в м. Черкаси (т. 1 а.с. 37-38). Згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності 43341655 від 05.09.2015 та інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно 211386267 від 04.06.2020 (т. 1 а.с. 39-43). Відповідно до висновків про ринкову вартість земельної ділянки за кадастровим номером 7110136400:03:032:0008, складеного ТОВ «Земельне бюро «Хрещатик», станом на 10.12.2019 її ринкову вартість складає 76640 грн, а ринкова вартість будинку складає 602880 грн (т.1 а.с. 44-46). Згідно розписок про отримання грошей від 10.03.2006, 02.09.2015 ОСОБА_4 отримував від батька ОСОБА_5 15000 грн та 25000 грн для купівлі будівельних матеріалів та від 15.05.2006 - 10000 грн від ОСОБА_6 для купівлі будівельних матеріалів (т. 1 а.с. 116-118). На виконання ухвали суду від 13.05.2021, судовим експертом Печиборщем В. З. складено та оформлено висновок експерта №17-21 від 22.11.2021 за результатами проведення судової будівельно-технічної експертизи, відповідно до якого: ступінь будівельної готовності незавершеного будівництвом об`єкта садового будинку по АДРЕСА_1 станом на час проведення експертизи складає 98,51%; ринкова вартість об`єкта незавершеного будівництва цього будинку на час проведення експертизи складає 864200 грн; об`єкт незавершеного будівництва садовий будинок за вказаною адресою державним будівельним нормам і правилам в частині вимог до житлових будинків відповідає при умові обладнання кухні електроплитою та примусовою витяжною вентиляцією. Крім того, висновком експерта розроблені два варіанти розподілу об`єкта незавершеного будівництва між сторонами у співвідношенні часток 1/2 до 1/2 з незначним відступом від ідеальних часток та з визначенням компенсації співвласникам, з додержанням існуючих ДБН, які враховують архітектурні, будівельні, санітарні, екологічні, протипожежні вимоги (т. 2 а.с. 52-90).

Мотивувальна частина Позиція Черкаського апеляційного суду Згідно з ч. 1ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Заслухавши доповідь судді-доповідача, учасників процесу, переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків. Мотиви, з яких виходить Черкаський апеляційний суд, та застосовані норми права Частина 3 ст. 3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч. 1 ст. 367 ЦПК України). Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Частиною 1 ст. 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Частиною 2 ст. 3 СК України визначено, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Згідно із ст. 60 Сімейного кодексу України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (ч. 1 ст. 61 ЦК України). Тлумачення ст. 61 СК України свідчить, що спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були набуті. Згідно зі ст. 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Відповідно до ч. 1 ст. 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Конструкція норми ст. 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує. Такий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17-ц провадження (№ 14-325цс18). Належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його за час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи норму ст. 60 СК України та визначаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна за час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя. Тобто критеріями, які дозволяють надати майну статус спільної сумісної власності, є: 1) час набуття такого майна; 2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття); 3) мета придбання майна, яка дозволяє надати йому правовий статус спільної власності подружжя. Стаття 60 СК України вважається застосованою правильно, якщо набуття майна відповідає цим критеріям. Отже, вирішуючи спір про поділ майна, необхідно установити як обсяг спільного нажитого майна, так і з`ясувати час, мету та джерела його придбання. Відповідно до ч. 1 ст. 71 СК України майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. З матеріалів справи вбачається, що сторони по справі з 21.10.2006 по 08.07.2019 перебували у шлюбі. Відповідно до договору купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченого 03.03.2006 приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу (реєстр № 1720) та Державного акту на право власності на земельну ділянку серія ЯГ №621861, ОСОБА_2 є власником земельної ділянки, площею 492 кв.м. (цільове призначення ведення садівництва). Отже, вказана земельна ділянка є об`єктом права приватної власності ОСОБА_2 і, як вірно зазначено судом першої інстанції, ОСОБА_1 не заявляла вимог щодо права власності чи права користування частиною вказаної земельної ділянки на якій розміщений спірний будинок. В процесі розгляду справи ОСОБА_2 наголошував, що на вказаній ділянці мав намір збудувати будинок для постійного проживання. Згідно даних технічного паспорта від 15.09.2021, садовий будинок споруджений у 2006 (без зазначення конкретної дати), тобто у період перебування сторін по справі у зареєстрованому шлюбі. Крім того, сторони по справі не заперечують, що перебуваючи в шлюбі вони будували будинок (стіни, покрівлю, опалення тощо). Щодо розписок про отримання коштів на загальну суму 50000 грн, то суд першої інстанції вірно дійшов висновку про їх відхилення, як доказу, оскільки з їх змісту вбачається, що отримані вони від батьків, які є зацікавленими особами, без відому позивача, як дружини 02.09.2015. Матеріали справи не містять даних щодо повернення як коштів ніби то взятих до шлюбу, так і коштів взятих у шлюбі. Крім того, відповідачем надані накладні від 15.03.2006, 11.05.2006 виписані на загальну суму 11570 грн, а накладні від 07.07.2006 та від 09.08.2006 (в період перебування сторін у відносинах) на суму 11589 грн. Тобто, матеріали справи не містять доказів того, що взяті кошти були витрачені на будівництво будинку, зокрема відсутні дані про купівлю будматеріалів чи виконані роботи саме на вказані у розписках суми. Будь-яких належних та допустимих доказів того, що будинок побудований до шлюбу чи за особисті кошти відповідача не надані, а матеріали справи не містять. Отже, відповідачем не спростовано презумпції спільності майна, що вірно встановлено судом першої інстанції. Згідно з технічним паспортом, виготовленим 17.08.2010, а також з технічним паспортом, виданим КП «ЧООБТІ» 15.09.2021, на вказаній земельній ділянці побудовано садовий будинок літ А-І. При цьому, у схемі розташування будівель та споруд, у технічному паспорті від 15.09.2021 зазначено, будинок, тамбур, навіс, погріб, свердловина та огорожа. Рік побудови 2006. Відповідно до Висновку експерта №17-21 від 22.11.2021 за результатами проведення судової будівельно-технічної експертизи, відповідно до якого: ступінь будівельної готовності незавершеного будівництвом об`єкта садового будинку по АДРЕСА_1 станом на час проведення експертизи складає 98,51%; ринкова вартість об`єкта незавершеного будівництва цього будинку на час проведення експертизи складає 864200 грн; об`єкт незавершеного будівництва садовий будинок за вказаною адресою державним будівельним нормам і правилам в частині вимог до житлових будинків відповідає при умові обладнання кухні електроплитою та примусовою витяжною вентиляцією. Частиною 2 ст. 331 ЦК України визначено, що право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації. Аналіз положень ст. 331 ЦК України у системному зв`язку із нормами ст. ст. 177-179, 182 цього кодексу, ч. 3 ст. 3 ЗУ «Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обтяжень» дає підстави для висновку про те, що право власності на новостворене майно як об`єкт цивільних прав виникає з моменту його державної реєстрації, а державній реєстрації підлягає право власності тільки на ті об`єкти нерухомого майна, будівництво яких закінчено та які прийняті в експлуатацію у встановленому порядку. Визнання права власності на об`єкт незавершеного будівництва, не прийнятий до експлуатації, у судовому порядку нормами ЦК України чи іншими нормативними актами ЦК України чи іншими нормативними актами не передбачено. Вказаний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 грудня 2019 року у справі № 200/22329/14-ц (провадження № 14-483цс19). Отже, новостворене нерухоме майно, будівництво якого здійснено в передбаченому законом порядку, набуває юридичного статусу житлового будинку після прийняття його до експлуатації з моменту державної реєстрації права власності на нього. До цього об`єкт незавершеного будівництва є сукупністю будівельних матеріалів як речей матеріального світу, як у зібраному виді (конструкції, окремі елементи об`єкта незавершеного будівництва чи сам об`єкт у цілому залежно від ступеня готовності), так і у виді окремих видів будівельних матеріалів, щодо яких можуть виникати цивільні права та обов`язки, тому такий об`єкт є майном, яке за передбачених законом умов може належати на праві спільної сумісної власності подружжю і дотримання будівельних норм і правил підлягати поділу між ними. Правовий аналіз ст. ст. 60, 63, 69 СК України та ст. ст. 328, 331, 368, 372 ЦК України дозволяє дійти висновку про те, що об`єкт незавершеного будівництва, зведений за час шлюбу, може бути визнаний об`єктом права спільної сумісної власності подружжя із визначенням часток. За позовом дружини, членів сім`ї забудовника, які спільно будували будинок, а також спадкоємців суд має право здійснити поділ об`єкта незавершеного будівництва, якщо, враховуючи ступінь його готовності, можна визначити окремі частини, що підлягають виділу, і технічно можливо довести до кінця будівництво зазначеними особами. Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 20 червня 2012 року у справі № 6-5цс12, від 07 вересня 2016 року у справі № 6-47цс16, від 03 грудня 2018 року у справі № 525/511/16-ц, від 20 лютого 2020 року у справі № 496/6067/15-ц. З матеріалів справи вбачається, що будинок будувався з 2006 року по 2008 роки, питання процедури отримання відповідних дозвільних документів на здійснення будівництва об`єктів нерухомості врегульовано низкою нормативних актів, чинних саме на час здійснення будівництва. Відповідно до ст. 14 ЗУ «Про основи містобудування» (в редакції, чинній на час будівництва), до компетенції виконавчих органів сільських, селищних, міських рад у сфері містобудування належать, зокрема, надання відповідно до закону дозволу на будівництво об`єктів містобудування незалежно від форми власності у разі делегування їм таких повноважень відповідними радами; проведення робіт з прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів у порядку, встановленому законодавством, забезпечення в установленому законом порядку державного контролю за дотриманням законодавства, затвердженої містобудівної документації під час планування та забудови відповідних територій; зупинення у випадках, передбачених законом, будівництва, яке проводиться з порушенням містобудівної документації та проектів окремих об`єктів, а також може заподіяти шкоду навколишньому природному середовищу. Статтею 14 ЗУ «Про основи містобудування» (в редакції, чинній на час будівництва) визначено, що будівництво об`єктів містобудування незалежно від форм власності здійснюється з дозволу відповідних рад. Це право ради можуть делегувати відповідним виконавчим органам. Відповідно до п. 1 Положення про державний архітектурно-будівельний контроль, затверджений постановою КМУ від 25 березня 1993 року № 225, (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 7 квітня 1995 р. N 253 (253-95-п) (чинного на час будівництва) державний архітектурно-будівельний контроль - це сукупність організаційно-технічних і правових заходів, спрямованих на забезпечення дотримання законодавства, державних стандартів, норм і правил, архітектурних вимог і технічних умов, а також положень затвердженої містобудівної документації та проектів конкретних об`єктів (далі - затверджені проектні рішення), місцевих правил забудови населених пунктів усіма суб`єктами містобудівної діяльності незалежно від форм власності під час забудови територій і населених пунктів, розміщення, будівництва, реконструкції, капітального ремонту об`єктів житлово-цивільного, виробничого та іншого призначення, реставрації архітектурних пам`яток, створення інженерної та транспортної інфраструктури, виробництва будівельних матеріалів, виробів і конструкцій. Державний архітектурно-будівельний контроль здійснюють: Державна архітектурно-будівельна інспекція (Держархбудінспекція) - урядовий орган державного управління у складі Мінбуду; інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у складі органів містобудування і архітектури в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, містах обласного підпорядкування, районах (п. 2 Положення № 225). Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю виконують такі основні функції:1) видача забудовникам дозволів на виконання робіт з будівництва, реконструкції, реставрації та капітального ремонту (далі - будівельні роботи), реєстрація об`єктів, на яких виконуються ці роботи, у порядку, встановленому Мінбудом. Надання дозволу на виконання будівельних робіт на час початку будівництва спірного будинку було врегульовано Наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України, «Про затвердження Положення про порядок надання дозволу на виконання будівельних робіт» від 25 грудня 2000 року за № 945/5166, який втратив чинність 19.01.2010. Згідно з п. 1.1., п. 1.2 Наказу № 945/5166, дозвіл на виконання будівельних робіт з нового будівництва, реконструкції, реставрації та капітального ремонту будинків, споруд та інших об`єктів, розширення і технічного переоснащення (далі - роботи з будівництва) є документом, що посвідчує право забудовника (замовника) та генерального підрядника на виконання будівельних робіт, у відповідності до затвердженої проектної документації, підключення до інженерних мереж та споруд та надає право відповідним службам на видачу ордера на проведення земляних робіт. Дозвіл на виконання будівельних робіт надається інспекціями державного архітектурно-будівельного контролю, які одночасно ведуть реєстр наданих дозволів. Виконання будівельних робіт без вищезазначеного дозволу забороняється. Подання документів до інспекцій держархбудконтролю для одержання дозволу на виконання будівельних робіт здійснюється забудовником (замовником). Пунктом 3.11. Наказу № 945/5166, індивідуальним забудовникам житлових будинків, господарських та побутових споруд дозволи на виконання будівельних робіт надаються на підставі заяви забудовника, документа, що посвідчує право власності чи право користування (у тому числі на умовах оренди) земельною ділянкою, дозволу на будівництво об`єкта містобудування, який видається відповідним органом виконавчої влади, проектної документації, погодженої місцевими органами у справах містобудування і архітектури, а також зобов`язання виконавця робіт, якщо будівництво здійснюється підрядним способом. Дозвіл видається на весь термін будівництва об`єкта (нормативний або передбачений контрактом). Якщо цей строк не дотримано, то продовження дії дозволу встановлюється на строк, що не перевищує одного календарного року. Термін дії дозволу на виконання підготовчих робіт установлюється інспекціями держархбудконтролю, у залежності від часу, необхідного для їх виконання (згідно з календарним планом). Після закінчення терміну дії дозволу забудовник (замовник) повинен завчасно подовжити його в інспекції держархбудконтролю. (п. 3.12 Наказу № 945/5166). Подовження терміну дії дозволу здійснюється на підставі листа забудовника (замовника), у якому надається перелік виконаних на об`єкті містобудування робіт, зазначаються відповідальні за здійснення будівельних робіт інженерно-технічні працівники будівельної організації, працівники, що здійснюють технічний та авторський нагляд. Якщо дозвіл на виконання будівельних робіт не було завчасно продовжено після закінчення його терміну, то будівництво вважається самовільним (п. 3.13 Наказу № 945/5166). Пунктом 5.1. Наказу № 945/5166 визначено, що виконання будівельних робіт на об`єктах без одержання дозволу або його завчасної перереєстрації, а також виконання не зазначених у дозволі будівельних робіт уважається самовільним і тягне за собою відповідальність згідно з чинним законодавством. На час розгляду справи діє Порядок виконання підготовчих та будівельних робіт, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13 квітня 2011 р. № 466 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 26 серпня 2015 р. № 747), який визначає механізм набуття права на виконання підготовчих та будівельних робіт. Документи, що надають право на виконання підготовчих та будівельних робіт, подаються за вибором замовника до відповідного органу державного архітектурно-будівельного контролю особисто через центр надання адміністративних послуг або через електронний кабінет шляхом подання засобами програмного забезпечення Єдиного державного веб-порталу електронних послуг або заповнюються та надсилаються рекомендованим листом з описом вкладення до центру надання адміністративних послуг (п. 4-1 Порядку № 466). Згідно положень ч. 1ст. 376 ЦК України, житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Отже, відсутність відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту є підставою для визнання такого будівництва самочинним відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦК України. Головним наслідком самочинного будівництва є те, що в особи, яка його здійснила, не виникає права власності на нього, як на об`єкт нерухомості (ч. 2 ст. 376 ЦК України). Судом встановлено, що земельна ділянка, на якій збудовано спірне майно, виділена під садівництво та перебуває у садовому товаристві «Енергетик». Доказів зміни цільового призначення із землі під садівництво на землю для будівництва та обслуговування житлового будинку матеріали справи не містять. Ураховуючи зазначене, апеляційний суд дійшов висновку, що ОСОБА_2 , як власник земельної ділянки та землекористувач в сукупності, мав право на забудову земельної ділянки за адресою: по АДРЕСА_1 , однак позивач не надала суду належних та допустимих доказів отримання відповідачем чи позивачем за згодою відповідача, відповідної проектної документації та дозвільних документів на початок будівельних робіт з будівництва спірного нерухомого майна. При цьому спірний житловий будинок не було введено в експлуатацію. Отже, законодавством не передбачено можливості звернення до суду з вимогою про визнання права власності на об`єкт незавершеного будівництва, який не прийнято у встановленому законом порядку до експлуатації. У такому випадку об`єкт незавершеного будівництва ще не набув статусу нерухомого майна як об`єкта цивільного права. До реєстрації права власності на новозбудоване нерухоме майно особа є власником лише матеріалів, обладнання та іншого майна, що було використано в процесі будівництва. Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 25 травня 2022 року у справі № 206/1198/20. Враховуючи вищевикладене, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про визнання вказаного об`єкта незавершеного будівництва спільним сумісним майном та його поділ в рівних частках, та відмови в цій частині позовних вимог. При цьому, ОСОБА_1 позовних вимог про визнання права власності на частину будівельних матеріалів, що були витрачені на будівництво спірного будинку, відповідно до ч. 3 ст. 331 ЦК України, не заявляла. ОСОБА_2 згоди на сплату грошової компенсації в суді не надав. Крім того, позивач не є власником земельної ділянки, на якій побудовано спірне нерухоме майно, не отримувала права на її використання та не отримувала будь-яких дозвільних документів на право виконання будівельних робіт, а отже, її не може бути визнано забудовником (співзабудовником). Доводи ОСОБА_1 про те, що об`єкт незавершеного будівництва - житловий будинок з господарськими будівлями, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , є спільною сумісною власністю її та ОСОБА_2 , а тому за нею як співзабудовником слід визнати право власності на побудований під час шлюбу, але не введений в експлуатацію об`єкт незавершеного будівництва, не заслуговують на увагу, оскільки визнання права власності на об`єкт незавершеного будівництва, не прийнятий до експлуатації, у судовому порядку нормами ЦК України чи іншими нормативними актами не передбачено. Крім того, доводи представника ОСОБА_1 адвоката Різник В. П. про те, що вони просили суд визнати за позивачем право власності на будівельні матеріали не заслуговують на увагу, адже в прохальній частині позову міститься вимога щодо визнання за нею права власності на 1/2 частини побудованого, але не введеного в експлуатацію житлового будинку, а незавершене будівництво і будівельні матеріали (самовільне будівництво) різні правові категорії. Щодо земельної ділянки № НОМЕР_1 , площею 0,0479 га за кадастровим номером 7110136400:03:032:0008 (цільове призначення ведення садівництва/індивідуальне садівництво) в межах садівничого товариства «Енергетик» в м. Черкаси, придбаної на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченого 05.09.2015 приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу (реєстр №5659), за ОСОБА_2 , слід зазначити наступне. Вказана земельна ділянка придбана в період перебування сторін у справі у шлюбі. Доказів припинення фактичних шлюбних відносин в період укладення договору купівлі-продажу чи придбання її ОСОБА_2 за особисті кошти, матеріали справи не містять. За змістом ч. 1 ст. 86 ЗК України земельна ділянка може знаходитись у спільній власності з визначенням частки кожного з учасників спільної власності (спільна часткова власність) або без визначення часток учасників спільної власності (спільна сумісна власність). Згідно з ч. 4 ст. 89 ЗК України співвласники земельної ділянки, що перебуває у спільній сумісній власності, мають право на її поділ або на виділення з неї окремої частки, крім випадків, установлених законом. Враховуючи, що відповідачем не спростовано презумпції спільності права власності подружжя на земельної ділянки № НОМЕР_1 , площею 0,0479 га за кадастровим номером 7110136400:03:032:0008, суд першої інстанції вірно дійшов висновку про її поділ між сторонами в рівних частинах. Згідно із ст. ст. 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасник справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Отже, в частині відмови у визнанні ОСОБА_1 співзабудовником та поділу земельної ділянки № НОМЕР_1 , площею 0,0479 га за кадастровим номером 7110136400:03:032:0008, оскаржуване рішення ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому скасованим не може бути. Решта посилань скаржника не свідчать про помилковість судового рішення, а тому апеляційним судом відхиляються. Приходячи до переконання про часткове залишення рішення суду першої інстанції без змін, колегія суддів бере до уваги положення практики Європейського суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи, висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення від 27 вересня 2001 року у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32). Пункт 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення у справах Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no. 2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41). Перегляд судового рішення у суді апеляційної інстанції забезпечує виконання головного завдання appelatio дати новим судовим розглядом додаткову гарантію справедливості судового рішення, реалізації права на судовий захист. Ця гарантія полягає в тому, що сам факт другого розгляду дозволяє уникнути помилки, що могла виникнути при першому розгляді. Апеляція, по суті, є надання новим судовим розглядом додаткової гарантії справедливості судового рішення, реалізації права на судовий захист. Справедливість, добросовісність та розумність відповідно до п. 6 ст. 3 ЦК України є одними із загальних засад цивільного законодавства. Підставою для часткового скасування оскаржуваного рішення та прийняття в цій частині нового судового рішення про відмову в позові відповідно до ст. 376 ЦПК України є невідповідність висновків суду обставинам справи, що призвело до неправильного застосування норм матеріального права. Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Згідно із положеннями ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних розглядом справи. До витрат, пов`язаних із розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу. Правничу допомогу ОСОБА_1 відповідно до ордера від адвоката серія ЧК №118638 від 05.06.2020 надавала ОСОБА_7 . У підтвердження умов, на яких ця допомога надавалася, позивач надала: договір про надання правової допомоги №23 від 17.10.2019, укладений між адвокатом Різник В. П. та ОСОБА_1 , додаткову угоду №1 від 05.06.2020, квитанцію від 05.06.2020 про сплату 5500 грн, акт виконаних робіт за договором № 23 від 20.01.2022, квитанцію від 20.01.2022 про сплату 7000 грн, детальний опис робіт, виконаних адвокатом Різник В.П. по справі на загальну суму 12500 грн. Крім того, в суді апеляційної інстанції ОСОБА_1 на підтвердження витрат на правову допомогу надано: додаткову угоду № 2 від 21.06.2022, квитанцію до прибуткового касового ордера № б/н на суму 3000 грн за представництво в суді апеляційної інстанції та акт виконаних робіт від 29.06.2022 із детальним описом наданих послуг. На ряду з цим ОСОБА_8 в підтвердження понесених витрат надано суду: квитанцію про сплату судового збору на суму 5097 грн, ордер на надання правничої допомоги адвокатом Бакатуро Р. М. від 03.06.2022, додатковий договір № 1 до договору про надання правових послуг від 12.05.2022, де сторони узгодили оплату гонорару адвоката у суді апеляційної інстанції у розмірі 5000 грн. За загальним правилом, встановленим приписами ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а інші судові витрати, пов`язані із розглядом справи, покладаються на відповідача у разі задоволення позову. Згідно із п. 1 ч. 2 ст. 137 ЦПК України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою. Виходячи із пропорційності стягнення судових витрат, а також задоволених позовних вимог, із відповідача ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню 1132 грн судового збору за подачу позовної заяви та 5666,66 грн (4166,66 грн + 1500 грн) витрат на правничу допомогу в суді першої та апеляційної інстанцій. Із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 підлягає стягненню 2548,5 грн судового збору за подачу апеляційної скарги та 2500 грн витрат на правничу допомогу, а всього 5048,50 грн. Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд, п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Бакатуро Романа Михайловича задовольнити частково. Рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 18 квітня 2022 року в частині визнання об`єкту незавершеного будівництва житлового будинку по АДРЕСА_1 об`єктом спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , визнання за ОСОБА_1 право власності на Ѕ частину побудованого, але не введеного в експлуатацію житлового будинку по АДРЕСА_1 - скасувати. В цій частині ухвалити нове рішення, яким в задоволенні вимог про визнання об`єкту незавершеного будівництва житлового будинку по АДРЕСА_1 об`єктом спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , визнання за ОСОБА_1 право власності на Ѕ частину побудованого, але не введеного в експлуатацію житлового будинку по АДРЕСА_1 відмовити. В решті вимог рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 18 квітня 2022 року залишити без змін. Стягнути із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 2548,5 грн судового збору за подачу апеляційної скарги та 2500 грн витрат на правову допомогу, а всього 5048,50 грн. Стягнути із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1132,66 грн судового збору за подачу позовної заяви, 5666,66 грн (4166,66 грн + 1500 грн) витрат на правову допомогу, а всього 6799,32 грн. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення, в порядку та за умов визначених ЦПК України. Повний текст постанови складено 04 липня 2022 року. Головуючий Л. І. Василенко Судді: В. Г. Бородійчук О. В. Карпенко