Постанова 4821 № 703/1518/18

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Номер провадження 22-ц/821/404/20Головуючий по 1 інстанції Справа №703/1518/18 Категорія: 312000000 Опалинська О.П. Доповідач в апеляційній інстанції Гончар Н. І. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 03 березня 2020 року м. Черкаси Колегія суддів Черкаського апеляційного суду у складі суддів: Гончар Н.І., Сіренка Ю.В., Фетісової Т.Л. секретар Попова М.В. учасники справи: позивач - ОСОБА_1 ; відповідач публічне акціонерне товариство «Креді Агріколь Банк»; особа, що подала апеляційну скаргу ОСОБА_1 ; розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 18 грудня 2019 року, ухваленого у складі судді Опалинської О.П. у справі за позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «Креді Агріколь Банк» про захист прав споживача, застосування наслідків нікчемності до договору, відшкодування моральної шкоди, в с т а н о в и л а : 22 травня 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ПАТ «Креді Агріколь Банк» про захист прав споживача, застосування наслідків нікчемності до договору в частині правочину з надання супутньої послуги з обслуговування кредитної заборгованості за отриманим споживчим кредитом, відшкодування збитків у подвійному розмірі в наслідок застосування обману та моральної шкоди. Свої вимоги обґрунтовував тим, що 18 червня 2014 року між позивачем та ПАТ «Креді Агріколь Банк» було укладено договір споживчого кредиту. Відповідно до п.1.1 вказаного договору банк надав позивачу кредит у сумі 24960 гривень строком на 36 місяців з 18 червня 2014 року по 17 червня 2017 року. Згідно п. 1.2 договору кредит надано на споживчі потреби. Відповідно до п.1.3 договору позивач за користування кредитом сплачує процентну винагороду щомісячно у розмірі 9 % річних, комісійну винагороду за обслуговування кредитної заборгованості (супутня послуга) щомісячно у розмірі 1,80% в місяць від суми кредиту зазначеної у п.1.1. Відповідно до змісту додатку №1 договору сума комісії за супутньою послугою щомісячно складала 449,28 грн. Також, відповідно до Умов надання, обслуговування та погашення кредиту позичальник зобов`язаний оплатити вартість супутньої послуги (страхування свого життя) в розмірі 960 грн. 23 грудня 2016 року позивач виконав свої зобов`язання за договором №3/1793828, повернувши суму отриманого кредиту банку та сплатив всі обумовлені договором платежі. У березні 2017 року після перевірки ним наявних у нього документів щодо стану взаємовідносин та взаєморозрахунків з банком в зв`язку з укладенням та виконанням умов договору №3/1793828 ним встановлено, що банк порушив його права споживача, а саме: надав йому неповну та недостовірну інформацію щодо Порядку та Правил надання послуг з кредитування та обов`язків його особового страхування, здійснив страхування своїх власних фінансових ризиків за його рахунок, отримав кошти за супутні послуги, які договором не визначені та, відповідно, банком йому не надані. 23 травня 2017 року позивач звернувся до Смілянського міськрайонного суду Черкаської області із позовною заявою про захист прав споживача, зобов`язання вчинити дії, застосування наслідків нікчемності договору в частині правочину із здійсненням страхування життя позичальника, відшкодування завданої шкоди шляхом стягнення коштів за ненадані відповідачем послуги. Рішенням Смілянського міськрайонного суду Черкаської області 14 лютого 2018 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з ПАТ «Креді Агріколь Банк» на користь позивача 960 грн. за нікчемним правочином із страхування життя у подвійному розмірі внаслідок застосування відповідачем обману під час укладення договору. Постановою апеляційного суду Черкаської області від 08 травня 2018 року рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області залишено без змін. Позивач вказує, що підставою подання даного позову є факт вчинення відповідачем нікчемного правочину в частині надання супутньої послуги з обслуговування кредитної заборгованості за наданим споживчим кредитом, що здійснено відповідачем із застосуванням обману, нечесної підприємницької практики та недобросовісної конкуренції, про що позивачу стало відомо під час розгляду попередньої справи. Підставою подання позову у справі № 703/1617/17 був факт прострочення Відповідача надання оплаченої Позивачем супутньої послуги з обслуговування кредитної заборгованості. Предметом позову у справі № 703/1617/17 була сума сплачених коштів за супутні послуги з обслуговування кредитної заборгованості в розмірі 13 478,4 гривні, сума інфляційних втрат та 3% річних, що стосуються сплачених коштів за не отримані протягом строку дії договору супутні послуги в сумі 4444,53 гривні та 630 гривень відповідно всього 18 552, 93 гривні. Вказує, що даний позов не є тотожним позову у цивільній справі № 703/1617/17 та підлягає розгляду на загальних підставах в порядку ЦПК України. В ході розгляду цивільної справи № 703/1617/17 йому стало відомо, що Банк скористався відсутністю у нього спеціальних знань в сфері банківської діяльності та цинічно його обманув, отримавши кошти за неіснуючу послугу. Статтями 1, 15-1 Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції» № 236/96-ВР надано визначення та розкрито поняття «недобросовісної конкуренції». Такою визнаються будь-які дії у конкуренції, що суперечить торговим та іншим чесним звичаям у господарській діяльності, зокрема поширення інформації, що вводить в оману. Інформацією, що вводить в оману є відомості, які містять неповні, неточні або неправдиві дані. Посилаючись на положення абз. 3 ч. 4 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» позивач вказує, що зазначена у договорі № 3/1793828 супутня послуга з обслуговування кредитної заборгованості не є кредитною чи іншою банківською послугою, а тому є нікчемною. Крім того, ОСОБА_1 вважає, що протиправна поведінка відповідача, пов`язана з цинічним порушенням його прав споживача шляхом обману, спрямованого на заволодіння його коштами, завдала позивачу значної моральної шкоди, яка полягає у приниженні його честі і гідності як громадянина, рівноправного члена суспільства та правовідносин; душевних хвилюваннях та стражданнях, пов`язаний з необхідністю докладати зусиль для відновлення своїх прав, а також порушення його звичайного укладу життя та відносин з оточенням внаслідок тривалої незаконної протидії відповідача (більше року) його правомірним діям щодо відновлення його прав на майно (кошти). ОСОБА_1 з посиланням на статті 215, 216, 217 та ч. 2 ст. 230 ЦПК України вказує, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (недійсний правочин). У цьому разі визнання його недійсним судом не вимагається. Сторона яка застосувала обман, зобов`язана відшкодувати другій стороні збитки у подвійному розмірі та моральну шкоду, що завдані у зв`язку з вчиненням правочину. Враховуючи наведене, позивач просив суд стягнути з відповідача завдані йому збитки в загальній сумі 40435,20 грн, у тому числі: суму 13478,40 грн за нікчемним правочином з надання супутньої послуги із обслуговування кредитної заборгованості у подвійному розмірі внаслідок застосованого відповідачем обману під час укладення договору, всього 26956,80 грн, та моральну шкоду у однократному розмірі збитків за нікчемним правочином 13 478,40 грн. Рішенням Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 18 грудня 2019 року в задоволенні позову відмовлено. Рішення вмотивоване тим, що рішенням суду від 14 лютого 2018 року було встановлено відсутність факту прострочення ПАТ «Креді Агріколь Банк» зобов`язань щодо надання супутньої послуги з обслуговування кредитної заборгованості, окрім того надана послуга обслуговування кредитної заборгованості нікчемною не визнавалася. Також суд вказав, що матеріали справи не містять доказів, які б свідчили, що діями ПАТ «Креді Агріколь Банк» порушено стосунки ОСОБА_1 з оточуючими людьми, порушення таких призвело до втрати нормальних життєвих зв`язків, вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, а також доказів щодо приниження честі і гідності як громадянина, матеріали справи теж не містять. Крім того, суд першої інстанції вказав, що позивачем не пропущено строк позовної давності, оскільки про порушення свого права останній дізнався у 2017 році, звернувшись до суду із позовом про захист прав споживача, зобов`язання вчинити дії, застосування наслідків нікчемності до договору в частині правочину із здійснення страхування життя позичальника, відшкодування завданої шкоди шляхом стягнення коштів за ненадані послуги та відшкодування моральної шкоди, та вказані позовні вимоги є взаємопов`язаними із заявленими вимогами у справі, що переглядається. Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 18 грудня 2019 року скасувати та винести нове рішення, яким задовольнити апеляційну скаргу, застосувавши наслідки нікчемності правочину з надання послуги з обслуговування кредитної заборгованості та стягнути з відповідача завдані збитки в сумі 40435,2 грн. та моральної шкоди в сумі 13478,4 грн. У апеляційній скарзі, крім обставин, наведених у позовній заяві, ОСОБА_1 вказує, що судом проігноровано преюдиційне значення обставин, встановлених у рішенні Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 14 лютого 2018 року; що оплачені послуги з обслуговування кредитної заборгованості відповідач не надавав; відсутні докази ознайомлення позивача із змістом, споживчою якістю, споживчою цінністю, порядком надання банком або отримання споживачем супутньої послуги. Також скаржник посилається на постанови Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 420/504/16 та Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц, та вказує, що обов`язок знати та застосовувати належні норми матеріального та процесуального права покладається саме на суд. 25 лютого 2020 року представник ПАТ «Креді Агріколь Банк» надіслав відзив на апеляційну скаргу в якому зазначає, що спірним правовідносинам вже було надано оцінку у рішенні Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 14 лютого 2018 року, яка повністю узгоджується з позицією Верховного Суду та Верховного Суду України, а тому оскаржуване рішення є законним, обґрунтованим та справедливим, відповідає принципу правової визначеності, а доводи апеляційної скарги є протиправними та безпідставними. Заслухавши пояснення учасників справи, які з`явились в судове засідання, перевіривши доводи апеляційної скарги та дослідивши матеріали справи, колегія суддів приходить до наступного. Частиною третьою статті 3 ЦПК України визначено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Ухвалене судом першої інстанції рішення відповідає зазначеним вище вимогам. Судом встановлено, що у травні 2017 року ОСОБА_1 звертався до суду із позовом, в якому просив: встановити факт прострочення боржника щодо надання супутньої послуги з обслуговування кредитної заборгованості загальною вартістю 13 478 гривень 40 копійок, стягнути з ПАТ «Креді Агріколь Банк» завдані йому збитки в загальній сумі 21391 гривня 45 копійок, в тому числі: 960 гривень за нікчемним правочином із страхування життя у подвійному розмірі в наслідок застосування обману під час укладення договору, а всього 1920 гривень, суму інфляційних втрат та 3% річних, що стосуються сплаченого страхового платежу за нікчемним правочином в розмірі 838 гривень 52 копійки та 80 гривень відповідно, 13478 гривень 40 копійок коштів сплачених за не отримані протягом строку дії договору супутні послуги, суму інфляційних втрат та 3% річних, що стосується сплачених коштів за неотримані протягом строку дії договору супутні послуги в розмірі 4444 гривень 53 копійок та 630 гривень відповідно. Рішенням Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 14 лютого 2018 року частково задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 та стягнуто з ПАТ «Креді Агріколь Банк» на користь ОСОБА_1 960 грн за нікчемним правочином із страхування життя у подвійному розмірі внаслідок застосування відповідачем обману під час укладення договору, а всього 1920 грн. У задоволенні інших позовних вимог відмовлено. Постановою Апеляційного суду Черкаської області від 08 травня 2018 року рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 14 лютого 2018 року залишено без змін. Постановою Апеляційного суду Черкаської області від 03 жовтня 2018 року рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 14 лютого 2018 року в частині задоволення позовних вимог про визнання правочину із страхування життя нікчемним, застосування наслідків його нікчемності та стягнення завданих збитків скасовано та відмовлено в задоволенні цих позовних вимог. Ухвалою Верховного Суду від 26 листопада 2018 року відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Апеляційного суду Черкаської області від 03 жовтня 2018 року. Враховуючи наведене, посилання скаржника на те, що обставини, встановлені рішенням Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 14 лютого 2018 року є преюдиційними, є безпідставними, оскільки вказане рішення суду в частині задоволених позовних вимог скасоване судом апеляційної інстанції. Згідно з матеріалами справи 18 червня 2014 року між ОСОБА_1 та ПАТ «Креді Агріколь Банк» укладено комплексний договір №3/1793828, відповідно до якого банк надає позичальнику кредит у сумі 24960,00 гривень строком на 36 місяців з 18 червня 2014 року до 17 червня 2017 року (а.с.13). 23 грудня 2016 року ОСОБА_1 достроково виконав умови кредитного договору у повному обсязі, у тому числі сплатив 13478,40 грн комісії, що не заперечується сторонами. Відповідно до п.1.2 вказаного договору кредит надається позичальнику на споживчі потреби, в тому числі на сплату страхового платежу за договором страхування життя згідно Договору та Правил надання споживчого кредиту в ПАТ «Креді Агріколь Банк» та умовах страхування життя позичальника, які є невід`ємною частиною Договору та розміщені на офіційному сайті Банку. Згідно п. 2.3 вказаного договору підписанням Договору позичальник підтверджує, що він у письмовій формі у повному обсязі отримав від Банку інформацію, визначену ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів» та Правилами надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою НБУ від 10 травня 2007 року №168, та/або іншими нормативними актами, що регулюють це питання. Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Відповідно до ч. 2 ст. 628 ЦК України сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору. Відповідно до п.3 ст.55 Закону України "Про банки та банківську діяльність" від 07 грудня 2000 року№ 2121-III банкам забороняється вимагати від клієнта придбання будь-яких товарів чи послуг від банку або від спорідненої чи пов`язаної особи банку як обов`язкову умову надання банківських послуг. Так, відповідно до 3.1 постанови правління Національного банку України «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту» від 10 травня 2007 року №168, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 25 травня 2007 року за № за №541/13808, що діяв на час укладення вищевказаного комплексного договору, банки зобов`язані в кредитному договорі або додатку до нього надавати детальний розпис сукупної вартості кредиту з урахуванням процентної ставки за ним, вартості всіх супутніх послуг, а також інших фінансових зобов`язань споживача, зазначивши таке: значення процентної ставки та порядок обчислення процентних доходів відповідно до вибраного банком методу згідно з вимогами нормативно-правових актів Національного банку; перелік, розмір і базу розрахунку всіх комісій (тарифів) банку, що пов`язані з наданням, обслуговуванням і погашенням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, здійснення валютно-обмінних операцій, юридичне оформлення тощо; перелік і розмір інших фінансових зобов`язань споживача, які виникають на користь третіх осіб згідно з вимогами законодавства України та/або умовами кредитного договору (страхові платежі під час страхування предмета застави, життя та працездатності споживача, розмір зборів до Пенсійного фонду України, комісії під час купівлі-продажу іноземної валюти для погашення кредиту та процентів за користування ним, біржові збори, послуги реєстраторів, нотаріусів, інших осіб тощо). Відповідно до п.1.3.2 вищевказаного договору за користування кредиту позичальник сплачує щомісячно комісійну винагороду за обслуговування кредитної заборгованості в розмірі 1,80% (одна ціла, вісім десятих) в місяць від суми кредиту, зазначеної в п.1.1 Договору (а.с.14). Згідно п.2.2 додатку №2 до комплексного договору №3/1793828 від 18 червня 2014 року Умови надання, обслуговування та погашення кредиту, порядок обчислення та сплати комісійної винагороди та розрахована за методом: комісійна винагорода розраховується в процентному співвідношенні від первинної суми кредиту. Розрахунок комісійної винагороди здійснюється за такою формулою: С=S*STc/100, де С - сума комісійної винагороди; S - сума кредиту; STc - розмір щомісячної комісії (%); нарахування та сплата: нарахування здійснюється щомісячно в день, що є числом видачі кредиту. Сплачується щомісячно до числа місяця, що є числом видачі кредиту. Пунктом 2.1.2 Правил надання споживчого кредиту в ПАТ «Креді Агріколь Банк» та умов страхування життя позичальника (в редакції від 01.11.2013 року) визначено, що банк зобов`язується забезпечити позичальника інформацією стосовно сукупної вартості кредиту, консультаційними послугами з питань виконання кредитного договору, за письмовим запитом позичальника надавати виписки про стан кредитної заборгованості, здійснювати інше, передбачене чинним законодавством України, обслуговування кредитної заборгованості (а.с. 81-91). Відповідно до п.3.4 постанови правління Національного банку України «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту» від 10 травня 2007 року №168, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 25 травня 2007 року за № за №541/13808, що діяв на час укладення комплексного договору, банки зобов`язані в кредитному договорі зазначати: вид і предмет кожної супутньої послуги, яка надається споживачу; обґрунтування вартості супутньої послуги (нормативно-правові акти щодо визначення розмірів зборів та обов`язкових платежів, тарифів нотаріусів, страхових компаній, суб`єктів оціночної діяльності, реєстраторів за надання витягу з Державного реєстру обтяжень рухомого майна про наявність чи відсутність обтяжень рухомого майна, інших реєстрів тощо); про відкриття банківського рахунку, відкритого з метою зарахування на нього суми наданого кредиту або надання кредиту за рахунком (овердрафт), умови відкриття, ведення та закриття такого рахунку, тарифи та всі суми коштів, які споживач має сплатити за договором банківського рахунку у зв`язку з отриманням кредиту, його обслуговуванням і погашенням; правило, за яким змінюється процентна ставка за кредитом, якщо договором про надання кредиту передбачається можливість зміни процентної ставки за кредитом залежно від зміни облікової ставки Національного банку або в інших випадках. Пунктом 6.1. кредитного договору встановлено, що позичальник шляхом підписання договору підтвердив, що він в день укладення договору особисто отримав свій примірник договору, умови якого йому зрозумілі, ознайомлений з правилами, що розміщенні на офіційному сайті банку та ознайомлений з тарифами банку і страхової компанії. Пунктом 6.3 кредитного договору визначено, що у всьому іншому, що не передбачено Договором, сторони керуються Правилами та чинним законодавством України. Статтею 626 ЦК України зазначено, що договором є домовленість двох або більше сторін спрямованих на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Як передбачено ч. 1 ст. 627 ЦК України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Нормою статті 628 ЦК України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами. Згідно частин 1, 2 ст. 638 ЦК України, передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. За змістом частини п`ятої статті 11, частин першої, другої, п`ятої, сьомої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору. Аналіз указаних норм дає підстави для висновку, що несправедливими є положення договору про споживчий кредит, які містять умови про зміни у витратах, зокрема щодо плати за обслуговування кредиту, і це є підставою для визнання таких положень недійсними. Відповідно до частини восьмої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин нечіткі або двозначні положення договорів зі споживачами тлумачаться на користь споживача. Крім того, відповідно до статті 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком. Відповідно до пункту 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 (була чинна на час виникнення спірних правовідносин), банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача, тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на кредитного договору тощо). Статтею 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що договір про надання споживчого кредиту укладається між кредитодавцем та споживачем, відповідно до якого кредитодавець надає кошти (споживчий кредит) або бере зобов`язання надати їх споживачеві для придбання продукції у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач зобов`язується повернути їх разом з нарахованими відсотками. Перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов`язаний повідомити споживача у письмовій формі про: 1) особу та місцезнаходження кредитодавця; 2) кредитні умови, зокрема: а) мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений; б) форми його забезпечення; в) наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов`язаннями споживача; г) тип відсоткової ставки; ґ) суму, на яку кредит може бути виданий; д) орієнтовну сукупну вартість кредиту (в процентному значенні та грошовому виразі) з урахуванням відсоткової ставки за кредитом та вартості всіх послуг (реєстратора, нотаріуса, страховика, оцінювача тощо), пов`язаних з одержанням кредиту та укладенням договору про надання споживчого кредиту; е) строк, на який кредит може бути одержаний; є) варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги; ж) можливість дострокового повернення кредиту та його умови; з) необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; и) податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати докладнішу інформацію; і) переваги та недоліки пропонованих схем кредитування. У разі ненадання зазначеної інформації суб`єкт господарювання, який повинен її надати, несе відповідальність, встановлену статтями 15 і 23 цього Закону. Договір про надання споживчого кредиту укладається у письмовій формі, один з оригіналів якого передається споживачеві. Обов`язок доведення того, що один з оригіналів договору був переданий споживачеві, покладається на кредитодавця. Споживач не зобов`язаний сплачувати кредитодавцеві будь-які збори, відсотки, комісії або інші вартісні елементи кредиту, що не були зазначені у договорі. Кредитодавцю забороняється встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною. У договорі про надання споживчого кредиту зазначаються: 1) сума кредиту; 2) детальний розпис сукупної вартості кредиту для споживача (у процентному значенні та грошовому виразі) з урахуванням відсоткової ставки за кредитом та вартості всіх послуг (реєстратора, нотаріуса, страховика, оцінювача тощо), пов`язаних з одержанням, обслуговуванням, погашенням кредиту та укладенням договору про надання споживчого кредиту; 3) дата видачі кредиту або, якщо кредит видаватиметься частинами, дати і суми надання таких частин кредиту та інші умови надання кредиту; 4) право дострокового повернення кредиту; 5) річна відсоткова ставка за кредитом; 6) умови дострокового розірвання договору; 7) інші умови, визначені законодавством. До договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими: 1) для надання кредиту необхідно передати як забезпечення повну суму або частину суми кредиту чи використати її повністю або частково для покладення на депозит, або викупу цінних паперів, або інших фінансових інструментів, крім випадків, коли споживач одержує за таким депозитом, такими цінними паперами чи іншими фінансовими інструментами таку ж або більшу відсоткову ставку, як і ставка за його кредитом; 2) споживач зобов`язаний під час укладення договору укласти інший договір з кредитодавцем або третьою особою, визначеною кредитодавцем, крім випадків, коли укладення такого договору вимагається законодавством та/або коли витрати за таким договором прямо передбачені у складі сукупної вартості кредиту для споживача; 3) передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки; 4) встановлюються дискримінаційні стосовно споживача правила зміни відсоткової ставки. Статтею 18 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачено, що якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. З наведеного вбачається, що якщо положення договору визнаються несправедливими, вони можуть бути визнані недійсними. ОСОБА_1 із вимогами про визнання кредитного договору чи окремих його положень недійсними не звертався. Згідно з позовною заявою позивач просив суд стягнути з відповідача завдані йому збитки за нікчемним правочином з надання супутньої послуги із обслуговування кредитної заборгованості у подвійному розмірі внаслідок застосованого відповідачем обману під час укладення договору, посилаючись на положення статті 230 ЦК України, а також статті 15-1 Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції». Відповідно до статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає в користуванні майном, виконанні робіт, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо у зв`язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною. Відповідно до частини третьої вказаної статті, правові наслідки, передбачені частиною першою (загальні) та другою (спеціальні) цієї статті застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів. Правові наслідки недійсності нікчемного правочину , які встановлені законом , не можуть змінюватись за домовленістю сторін. Відповідно до статті 230 ЦК України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. Сторона, яка застосувала обман, зобов`язана відшкодувати другій стороні збитки у подвійному розмірі та моральну шкоду, що завдані у зв`язку з вчиненням цього правочину. У пункті 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" роз`яснено, що правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення. Статтею 15-1 Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції», на яку посилається позивач, визначено, що поширенням інформації, що вводить в оману, є повідомлення суб`єктом господарювання, безпосередньо або через іншу особу, одній, кільком особам або невизначеному колу осіб, у тому числі в рекламі, неповних, неточних, неправдивих відомостей, зокрема внаслідок обраного способу їх викладення, замовчування окремих фактів чи нечіткості формулювань, що вплинули або можуть вплинути на наміри цих осіб щодо придбання (замовлення) чи реалізації (продажу, поставки, виконання, надання) товарів, робіт, послуг цього суб`єкта господарювання. Інформацією, що вводить в оману, є, зокрема, відомості, які: містять неповні, неточні або неправдиві дані про походження товару, виробника, продавця, спосіб виготовлення, джерела та спосіб придбання, реалізації, кількість, споживчі властивості, якість, комплектність, придатність до застосування, стандарти, характеристики, особливості реалізації товарів, робіт, послуг, ціну і знижки на них, а також про істотні умови договору; містять неповні, неточні або неправдиві дані про фінансовий стан чи господарську діяльність суб`єкта господарювання; приписують повноваження та права, яких не мають, або відносини, в яких не перебувають; містять посилання на обсяги виробництва, придбання, продажу чи поставки товарів, виконання робіт, надання послуг, яких фактично не було на день поширення інформації. Матеріали справи не містять доказів введення відповідачем позивача в оману та вчинення кредитного договору між сторонами під впливом обману зі сторони банку, оскільки умови кредитного договору передбачають сплату комісійної винагороди за обслуговування кредитної заборгованості в розмірі 1,8 % від суми кредиту, про що вказано у п. 1.3.2 кредитного договору, сума щомісячного платежу вказана у Додатку № 1 до кредитного договору, з якими позивач був ознайомлений, погодився, підписав та примірник яких він отримав від банку. При цьому колегія суддів звертає увагу, що позивач при зверненні в суд з даним позовом заявляє вимогу про стягнення з відповідача збитків у подвійному розмірі та моральної шкоди внаслідок застосування відповідачем обману під час укладення договору, тобто в порядку передбаченому ст. 230 ЦК України, на що він посилається в позовні заяві, при цьому вимогу про визнання кредитного договору чи його окремих положень недійсними не заявляв, вимогу про повернення йому стороною (відповідачем) одержаного на виконання правочину також не заявляв. Колегія суддів враховує посилання скаржника на позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у справі № 487/10128/14-ц від 12 червня 2019 року, про те, що згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») неправильна юридична кваліфікація позивачем і відповідачами спірних правовідносин не звільняє суд від обов`язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм. Однак, відповідно до статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Отже, зміна позовних вимог, визначених позивачем, чи вихід за їх межі судом не допускається. Колегія суддів також враховує посилання скаржника на правову позицію Верховного Суду України, викладену у постанові від 16 листопада 2016 року у справі № 6-1746цс16, проте, предметом позову у вказаній справі було визнання кредитного договору частково недійсним, у зв`язку із тим, що умова договору про обов`язок позичальника сплачувати комісію є несправедливою умовою договору та суперечить статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів». При цьому, ОСОБА_1 не ставить вимоги про визнання кредитного договору чи його частини недійсними, у зв`язку із тим, що умови договору є несправедливими. Судом першої інстанції вірно застосовано положення статті 23 ЦК України та встановлено, що матеріали справи, яка переглядається, не містять доказів, які б свідчили, що діями ПАТ «Креді Агріколь Банк» порушено стосунки ОСОБА_1 з оточуючими людьми, порушення таких призвело до втрати нормальних життєвих зв`язків, вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, а також щодо приниження його честі та гідності як громадянина. Враховуючи наведене, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення з ПАТ «Креді Агріколь Банк» завданих позивачу збитків за нікчемним правочином з надання супутньої послуги із обслуговування кредитної заборгованості у подвійному розмірі внаслідок застосованого відповідачем обману під час укладення договору, оскільки вони не підтверджені належними та допустимими доказами. Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обгрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обгрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»). Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Статтею 375 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись статтями 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів п о с т а н о в и л а : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 18 грудня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «Креді Агріколь Банк» про захист прав споживача, застосування наслідків нікчемності до договору, відшкодування моральної шкоди - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції з підстав та на умовах, викладених у статті 389 ЦПК України. Судді Н.І. Гончар Ю.В. Сіренко Т.Л. Фетісова Повний текст постанови складений 06 березня 2020 року