Постанова КЦС ВС № 686/13542/16-ц

Постанова Іменем України 29 квітня 2021 року місто Київ справа № 686/13542/16-ц провадження № 61-9852св19 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Яремка В. В., позивач - ОСОБА_1 , відповідач - Публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк», розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 04 грудня 2018 року у складі судді Карплюка О. І. та постанову Хмельницького апеляційного суду від 04 квітня 2019 року у складі колегії суддів: Костенка А. М., Гринчука Р. С., Спірідонової Т. В., ВСТАНОВИВ: І. ІСТОРІЯ СПРАВИ Стислий виклад позиції позивача У липні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» (далі - ПАТ «Укрсоцбанк») про визнання генерального кредитного договору про надання кредитних послуг від 04 березня 2008 року № 885/5-ГД2 недійсним. Позовні вимоги обґрунтовував тим, що умови кредитного договору не відповідають вимогам Закону України «Про захист прав споживачів», зокрема, при укладенні договору йому не було надано в повному обсязі в письмовій формі необхідну інформацію щодо умов кредитування, розміру загальної вартості кредиту, його вартісну величину, тобто не зазначено ціну фінансової послуги, що є істотною умовою договору, тому ця умова сторонами при укладенні кредитного договору залишилася не узгодженою. На думку позивача, умови кредитного договору фактично обмежують його права як позичальника коштів, що суперечить принципу рівності сторін у договорі. Позивач посилався на те, що оскільки спірний правочин укладений з використанням нечесної підприємницької практики, тому з цих підстав має бути визнаний недійсним. Стислий виклад заперечень відповідача Відповідач позов не визнав, просив відмовити у його задоволенні. Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 04 грудня 2018 року в задоволенні позову відмовлено. Постановою Хмельницького апеляційного суду від 04 квітня 2019 року рішення суду першої інстанції залишено без змін. Суди першої та апеляційної інстанцій обґрунтовували рішення тим, що генеральний договір про надання кредитних послуг містить встановлені законом реквізити, а сторони в письмовій формі досягли згоди з усіх істотних умов, які визначають суть кредитних правовідносин. Сторони мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі. ОСОБА_1 на момент укладення договору не заявляв додаткових вимог щодо умов оспорюваного ним правочину та в подальшому виконував його умови. При цьому за пунктом 5 основних положень генерального договору сторони досягли згоди, що конкретні умови кредитування, зокрема валюта, сума, мета, строк, форма надання грошових коштів, розмір процентної ставки та спосіб погашення зобов`язання визначаються додатковими угодами, які є невід`ємними частинами договору, які і визначають конкретні умови кредитування. Отже, зазначені умови кредитування не визначаються умовами генерального договору, який позивач просить визнати недійсним, а такі умови кредитного договору встановлені додатковою угодою від 04 березня 2008 року № 885/6-302 РК2 та додатком № 1 до додаткової угоди, в якому наведено детальний розпис сукупної вартості кредиту, значення реальної процентної ставки та абсолютне подорожчання кредиту, які підписані позичальником. За таких обставин ОСОБА_1 під час укладення оспорюваного генерального договору про надання кредитних послуг діяв свідомо, вільно, враховуючи власні інтереси, прийняв рішення про вибір банку та вступив з ним в договірні відносини, визначивши при цьому характер правочину і його умови. Враховуючи, що конкретні умови кредитування, зокрема валюта, сума, мета, строк форма надання грошових коштів, розмір процентної ставки, сукупна вартість кредиту та спосіб погашення зобов`язання визначалися додатковими угодами, а не генеральним договором, підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним не встановлено. У справі відсутні докази того, що банк включив до генерального договору про надання кредитних послуг несправедливі умови, а так само сторони не досягли згоди з усіх істотних умов договору, позивач був введений в оману щодо обставин, які мають істотне значення. ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ Короткий зміст вимог касаційної скарги У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду у травні 2018 року, ОСОБА_1 просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, ухвалити нове рішення про задоволення позову. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу Заявник обґрунтовує вимоги касаційної скарги тим, що на момент укладення договору не було дотримано чинні норми законодавства, оскільки сторонами спірного кредитного договору не було досягнуто в належній формі згоди з усіх істотних умов договору, а банком не виконано усі імперативні норми та вимоги Закону України «Про захист прав споживачів», тому з огляду на ці порушення вони є підставою для застосування наслідків статті 215 ЦК України і визнання кредитного договору недійсним, у зв`язку з недотриманням банком вимог закону щодо істотних умов договору, які є необхідним для його укладення. Крім того, судом не взято до уваги висновки судово-економічної експертизи, за результатами якої очевидно встановлено недотримання банком вимог статей 526, 629 ЦК України та приховування реальної величини відсоткової ставки, розміру сум загальної вартості кредиту та розміру сум щомісячних платежів по відношенню до тих, які нібито були узгоджені і встановлені сторонами кредитного договору в його істотних умовах. Узагальнений виклад позиції інших учасників справи Відзив на касаційну скаргу не надходив. ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ Ухвалою Верховного Суду від 02 липня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі. Провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (частина третя статті 3 ЦПК України). Відповідно до пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон № 460-IX) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Враховуючи, що касаційна скарга у справі, що переглядається, подана у травні 2019 року, вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-IX. За змістом правила частини першої статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені у статті 263 ЦПК України, відповідно до якої судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. ІV.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ Верховний Суд перевірив доводи касаційної скарги та матеріали цивільної справи в межах доводів касаційної скарги, за результатами чого зробив такі висновки. Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 04 березня 2008 року між Акціонерним комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк», правонаступником якого є ПАТ «Укрсоцбанк», та ОСОБА_1 укладено генеральний договір про надання кредитних послуг № 885/5-ГД2, відповідно до умов якого банк надає ОСОБА_1 кредит у межах загального ліміту, що встановлюється у базовій валюті доларах США у сумі 40 000, 00, протягом періоду з 04 березня 2008 року до 01 березня 2020 року, зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 14, 2 % річних. Кредит може надаватися на різні цілі, конкретна сума, що надається за цим договором, визначається у додаткових угодах до цього договору. Кредит повинен бути повністю повернутий кредитору у кінцеві терміни, що визначаються у додаткових угодах до цього договору, але в будь-якому разі не пізніше останнього дня строку дії загального ліміту кредитування. Конкретні умови кредитування, зокрема валюта, сума, мета, строк, форма надання грошових коштів, розмір процентної ставки та спосіб погашення зобов`язання визначаються додатковими угодами, які є невід`ємними частинами договору, які і визначають певні умови кредитування. У цей же день 04 березня 2008 року між сторонами укладено додаткову угоду № 885/6-302 РК2 до генерального договору про надання кредитних послуг № 885/5-ГД2, за умовами якої кредитор надає позичальнику кредит на поточні витрати у сумі 40 000, 00 дол. США, зі сплатою за користування кредитними коштами у розмірі 13, 5 % річних, кредит надається на строк з 04 березня 2008 року до 01 березня 2020 року включно, повернення кредиту здійснюється рівними частинами у сумі 278, 00 дол. США не пізніше 5 числа кожного місяця та з кінцевим терміном погашення за кредитом не пізніше 01 березня 2020 року. Детальний розпис сукупної вартості кредиту, значення реальної процентної ставки та абсолютне подорожчання кредиту наведено у додатку № 1 до додаткової угоди. Додаток № 1 до додаткової угоди підписано представником банку та позичальником. Банк свої зобов`язання за додатковою угодою № 885/6-302 РК2 до генерального договору про надання кредитних послуг від 04 березня 2008 року № 885/5-ГД2 виконав та надав позичальнику кредитні кошти у сумі 40 000, 00 дол. США. Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Частинами першою та другою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції, чинній на час укладення кредитного договору), встановлено, що договір про надання споживчого кредиту укладається між кредитодавцем та споживачем, відповідно до якого кредитодавець надає кошти (споживчий кредит) або бере зобов`язання надати їх споживачеві для придбання продукції у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач зобов`язується повернути їх разом з нарахованими відсотками. Перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов`язаний повідомити споживача у письмовій формі про: особу та місцезнаходження кредитодавця; кредитні умови, зокрема: мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений; форми його забезпечення; наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов`язаннями споживача; тип відсоткової ставки; суму, на яку кредит може бути виданий; орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, пов`язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо); строк, на який кредит може бути одержаний; варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги; можливість дострокового повернення кредиту та його умови; необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати детальнішу інформацію; переваги та недоліки пропонованих схем кредитування. У частині четвертій статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» зазначено, що договір про надання споживчого кредиту укладається у письмовій формі, один з оригіналів якого передається споживачеві. У договорі про надання споживчого кредиту зазначаються: сума кредиту; детальний розпис загальної вартості кредиту для споживача; дата видачі кредиту або, якщо кредит видаватиметься частинами, дати і суми надання таких частин кредиту та інші умови надання кредиту; право дострокового повернення кредиту; річна відсоткова ставка за кредитом; інші умови, визначені законодавством. Положеннями частини п`ятої статті 11, статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» встановлено, що до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору. Несправедливими є положення договору про споживчий кредит, які містять умови про зміни у витратах, зокрема, щодо плати за обслуговування кредиту та плати за дострокове його погашення, і це є підставою для визнання таких положень недійсними (окремих положень, а не договору в цілому). Отже, відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, обґрунтовано виходив з відсутності підстав для визнання кредитного договору недійсним, оскільки банк у письмовій формі надав позичальнику у повному обсязі всю необхідну інформацію, передбачену частинами другою, четвертою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», сторони узгодили всі істотні умови договору, а саме: суму кредиту, дату видачі кредиту, умови повернення кредиту, нарахування та сплати відсотків, порядок сплати за кредит, порядок зміни та припинення дії договору, відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання умов договору; ОСОБА_1 особистим підписом засвідчив, що він погодився на отримання у кредит грошових коштів саме на тих умовах, що визначені договором, волевиявлення сторін на укладення і підписання договору були вільними. Позивач як на правові підстави заявлених позовних вимог посилався також на правила статті 230 ЦК України. Відповідно до частини першої статті 230 ЦК України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. Тлумачення норм статті 230 ЦК України дає підстави для висновку про те, що під обманом розуміють умисне введення в оману сторони правочину його контрагентом щодо обставин, які мають істотне значення. Тобто при обмані завжди наявний умисел з боку другої сторони правочину, яка, напевно знаючи про наявність чи відсутність тих чи інших обставин і про те, що друга сторона, якби вона володіла цією інформацією, не вступила б у правовідносини, невигідні для неї, спрямовує свої дії для досягнення цілі - вчинити правочин. Обман може стосуватися тільки обставин, які мають істотне значення, тобто природи правочину, прав та обов`язків сторін, властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Обман, що стосується обставин, які мають істотне значення, має доводитися позивачем як стороною, яка діяла під впливом обману. Отже, стороні, яка діяла під впливом обману, необхідно довести: по-перше, обставини, які не відповідають дійсності, але які є істотними для вчиненого нею правочину; по-друге, що їх наявність не відповідає її волі перебувати у відносинах, породжених правочином; по-третє, що невідповідність обставин дійсності викликана умисними діями другої сторони правочину. Тобто правочин визнається вчиненим під впливом обману у разі навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення. При цьому, якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом (частина перша статті 229 ЦК України). На підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним особа повинна довести на підставі належних і допустимих доказів наявність обставин, які вказують на помилку, - неправильне сприйняття нею фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, і що ця помилка дійсно була і має істотне значення. Виключно у разі встановлення таких обставин норми частини першої статті 229, статті 230 та статті 203 ЦК України у сукупності вважатимуться правильно застосованими. Отже, правочин може бути визнаний таким, що вчинений під впливом обману, у випадку навмисного цілеспрямованого введення іншої сторони в оману стосовно фактів, які впливають на укладення правочину. Ознакою обману є умисел. Установлення у недобросовісної сторони умислу ввести в оману другу сторону, щоб спонукати її до укладення правочину, є обов`язковою умовою кваліфікації недійсності правочину за статтею 230 ЦК України. У справі, що переглядається, позивач не довів, що укладений договір містить умови, які є вкрай невигідними для нього, а також, що під час укладення оспорюваного договору йому не була надана повна інформація щодо кредиту та приховано сукупну вартість кредиту; зазначені доводи спростовуються як встановленими обставинами справи, так і самим текстом договору, факт підписання якого у такій редакції позивач не заперечував. Крім того, позивач тривалий час, понад вісім років, виконував умови оскаржуваного договору, чим фактично підтвердив відсутність під час його укладення порушення його законних прав та інтересів. Доводи заявника про те, що суди не надали належної оцінки висновкам експертизи зводяться до переоцінки встановлених судами обставин та необхідності надання оцінки доказам, що згідно зі статтею 400 ЦПК України перебуває поза межами повноважень суду касаційної інстанції. Крім того, згідно із статтею 110 ЦПК України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу. При цьому, як обґрунтовано зазначив суд апеляційної інстанції, висновок експерта містить правову оцінку щодо відповідності спірного договору вимогам законодавства, що перебуває поза межами його повноважень. За правилами статей 12, 81 ЦПК України року кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. За змістом статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Згідно зі статтею 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Статтею 88 ЦПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України. Таким чином, Верховний Суд дійшов переконання, що позивач не довів належним чином обґрунтованість підстав позову, а суди першої та апеляційної інстанцій розглянули спір з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують. Частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. ЄСПЛ зазначав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України», від 18 липня 2006 року № 63566/00, § 23). Верховний Суд, застосувавши правило частини третьої статті 401 ЦПК України, вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення судів без змін. Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 04 грудня 2018 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 04 квітня 2019 року залишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Судді С. О. Погрібний І. Ю. Гулейков В. В. Яремко