Постанова 4821 № 702/1/20

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Номер провадження 22-ц/821/579/20Головуючий по 1 інстанції Справа №702/1/20 Категорія: на ухвалу Мазай Н. В. Доповідач в апеляційній інстанції Нерушак Л. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 06 березня 2020 року Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: : Головуючого Нерушак Л.В. (суддя-доповідач) Суддів Бородійчука В.Г., Карпенко О.В, учасники справи: заявник ОСОБА_1 ; заінтересована особа ОСОБА_2 ; особа, яка подає апеляційну ОСОБА_1 розглянувши у м. Черкаси в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Монастирищенського районного суду Черкаської області від 20 січня 2020 року, постановлену під головуванням судді Мазай Н.В. у Монастирищенському районному суді Черкаської області 20.02.2020 року про відмову у прийнятті заяви про видачу судового наказу за заявою ОСОБА_1 про видачу судового наказу про стягнення аліментів на дитину з ОСОБА_2 , - в с т а н о в и в : 02.01.2020 року ОСОБА_1 звернулася в суд із заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів на дитину з ОСОБА_2 . В обґрунтування заяви про видачу судового наказу ОСОБА_1 вказує, що 26 грудня 2016 року вона розірвала шлюб з громадянином України ОСОБА_2 . В шлюбі в них ІНФОРМАЦІЯ_1 народилася донька ОСОБА_3 , яка проживає разом з матір`ю і знаходиться на її утриманні. ОСОБА_1 посилається у заяві, що батько дитини ОСОБА_2 з донькою не проживає, матеріальної допомоги добровільно не надає. Заявник вказує, що на даний час перебуває в скрутному матеріальному стані, тому не в змозі надалі одна утримувати доньку самотужки, без допомоги її рідного батька. За вказаних обставин просила суд видати судовий наказ про стягнення аліментів з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 на утримання доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 1/ 4 з усіх видів його заробітної плати (доходу), але не менше 50 відсотків від прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісяця, починаючи стягнення з дня подання цієї заяви до суду, до досягнення дитини повноліття. Ухвалою Монастирищенського районного суду Черкаської області від 20 січня 2020 року відмовлено у прийнятті заяви ОСОБА_1 про видачу судового наказу про стягнення аліментів на дитину з ОСОБА_2 . Роз`яснено заявникові, що відмова у прийнятті заяви унеможливлює повторне звернення з такою самою заявою. Не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції про відмову у прийнятті заяви про видачу судового наказу, ОСОБА_1 оскаржила ухвалу суду в апеляційному порядку, подавши 30 січня 2020 року апеляційну скаргу в суд апеляційної інстанції . В обґрунтування апеляційної скарги скаржник ОСОБА_1 зазначає, що суд першої інстанції вийшов за межі наданих законом процесуальних повноважень, оскільки відмовив у прийнятті заяви про видачу судового наказу, що не передбачено для даної категорії справ, які стосуються розгляду заяв щодо видачі судового наказу. При цьому, суд порушив гарантоване статтею 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини право на справедливий суд, позбавивши заявника в праві на доступ до правосуддя у порядок та спосіб, що виписаний положеннями національного права. Крім того, скаржником ОСОБА_1 акцентується увага на тому, що норми ЦПК України не містять підстав для відмови у прийнятті заяви про видачу судового наказу про стягнення аліментів на утримання дитини, а передбачає підстави для відмови у видачі судового наказу. Тому вважає, що судом першої інстанції порушено вимоги процесуального права, безпідставно відмовлено їй в прийнятті заяви про стягнення аліментів на дитини шляхом видачі судового наказу. ОСОБА_1 просить повністю скасувати ухвалу Монастирищенського районного суду Черкаської області від 20.01.2020 року у цивільній справі № 702/1/20, провадження № 2-н/702/6/20 за заявою ОСОБА_1 про видачу судового наказу про стягнення аліментів на дитину ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , з ОСОБА_2 . Ухвалити нове рішення, яким видати судовий наказ про стягнення аліментів з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП3292311580) на утримання доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , у розмірі 1/4 з усіх видів заробітку (доходу) ОСОБА_2 , але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку щомісяця, починаючи стягнення з 02.01.2020 року, тобто з дня подання заяви про видачу судового наказу до суду першої інстанції, і до досягнення дитиною повноліття. Відзив на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не надходив. Дана справа підлягає розгляду апеляційним судом Черкаської області в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін, але без їх виклику в судове засідання. Заслухавши суддю - доповідача, вивчивши та обговоривши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення, виходячи з наступних підстав. Згідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до вимог ст. 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали. Ухвала суду першої інстанції не відповідає вимогам закону, оскільки судом допущено порушення норм процесуального права при її постановленні. Суд першої інстанції, постановляючи ухвалу про відмову у прийнятті заяви про видачу судового наказу, виходив з того, що заявником у поданій заяві про видачу судового наказу, а саме: в прохальній частині заяви вказано видати судовий наказ та стягнути аліменти у розмірі 1/4 з усіх видів заробітку (доходу) ОСОБА_2 , але не менше 50 відсотків від прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісяця, що в даному випадку не відповідає вимогам ст. 161 ЦПК України, оскільки заявником пред`явлено вимогу за пункатами 4,5 ч. 1 ст. 161 ЦПК України одночасно. Колегія суддів апеляційного суду не погоджується з такими висновками суду першої інстанції, оскільки вважає висновок суду щодо відмови у прийнятті заяви про видачу судового наказу таким, що не відповідає обставинам справи та вимогам закону, судом допущено порушення вимог цивільно процесуального закону при вирішенні питання щодо прийняття заяви про видачу судового наказу, виходячи з наступного. Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Статтями 12, 81 ЦПК України передбачено обов`язок сторін доводити ті обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов`язків має право на справедливий судовий розгляд. Однією з основних засад судочинства, визначених п.8 ч.3 ст. 129 Конституції України є забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду. Як вбачається з матеріалів справи 02.01.2020 року ОСОБА_1 звернулася в суд із заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів на дитину ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 1/ 4 з усіх видів заробітної плати (доходу) з батька дитини - ОСОБА_2 . Монастирищенський районний суд Черкаської області в складі судді Мазай Н.В. ухвалою від 20 січня 2020 року, керуючись ст. 161, 165,166, 354 ЦПК України, відмовив у прийнятті заяви ОСОБА_1 про видачу судового наказу про стягнення аліментів на дитину з ОСОБА_2 . Даний висновок суду першої інстанції не відповідає вимогам закону, тому колегія суддів апеляційного суду не погоджується з прийнятим рішенням судом першої інстанції щодо відмови у прийнятті заяви про видачу судового наказу щодо стягнення аліментів, виходячи з наступного. Так, у відповідності до ч.1 ст.160 ЦПК України судовий наказ є особливою формою судового рішення, що видається судом за результатами розгляду вимог, передбачених статтею 161 цього Кодексу. Вимоги, за якими може бути виданий судовий наказ, встановлені у ст.161 ЦПК України. Як вбачається із заяви ОСОБА_1 , нею заявлено вимогу про стягнення аліментів у розмірі на одну дитину однієї чверті, з усіх видів заробітку ( доходів), але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, посилаючись на ч.1 п.4 ст. 161 ЦПК України, що не відповідає вказаному пункту статті, оскільки у вказаному пункті зазначено : у розмірі на одну дитину однієї чверті, з усіх видів заробітку ( доходів), але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину, якщо ця вимога не пов`язана із встановленням чи оспорюванням батьківства (материнства) та необхідністю залучення інших заінтересованих осіб. Відповідно ч.1 п.5 ст. 161 ЦПК України встановлено, якщо заявлено вимогу про стягнення аліментів на дитину у твердій грошовій сумі в розмірі 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, якщо ця вимога не пов`язана із встановленням чи оспорюванням батьківства (материнства) та необхідністю залучення інших заінтересованих осіб. Отже, оскільки заявник послалась у заяві щодо розміру стягнення аліментів на частину з одного пункту, що стосується розміру стягнення аліментів, а саме п.4, але потім ще вказала одну частину із пункту 5 даної статті, то суд першої інстанції дійшов висновку, що не може одночасно бути пред`явлено вимог і за п.4 і за п. 5 ч. 1 ст. 161 ЦПК України. Тому суд першої інстанції відмовив у прийнятті заяви ОСОБА_1 про видачу судового наказу про стягнення аліментів на дитину з ОСОБА_2 , оскільки вважав, що вимоги заявника не відповідають вимогам ст. 161 ЦПК України. При цьому, слід звернути увагу, що суд першої інстанції міг дати заявнику строк для усунення недоліків, а саме: уточнення її вимог згідно пункту заяви, залишивши без руху подану ОСОБА_1 заяву про видачу судового наказу. Однак, суд безпідставно відмовив заявнику у прийнятті заяви про видачу судового наказу, що не передбачено діючим ЦПК України. Приймаючи до уваги вище викладене, колегія суддів апеляційного суду вважає за важливе відзначити, що оскільки нормами ЦПК не передбачено відмова у прийнятті заяви про видачу судового наказу, на що суд першої інстанції уваги не звернув, не дослідив належним чином обставини справи, та норми права, які їх регулюють, що призвело до порушення норм процесуального права та прийняття незаконної ухвали, яка не може залишатись в силі та підлягає скасуванню апеляційним судом. Аналізуючи Розділ II, ст.165 ЦПК України, колегія суддів апеляційного суду звертає увагу, що нормами права, вимогами процесуального закону передбачено лише підстави для відмови у видачі судового наказу. Так, дійсно ч.1 п. 3 ст. 165 ЦПК України передбачено, що підставою для відмови у видачі судового наказу є, якщо заявлено вимогу, яка не відповідає вимогам ст. 161 цього Кодексу. Разом з тим, як уже вказувалось вище, суд допустився помилки та не звернув уваги на вказані вимоги закону. Доводи апеляційної скарги скаржника в цій частині є обгрунтованими та підлягають задоволенню апеляційним судом, так як ухвала суду є незаконною та підлягає скасуванню , тому вимоги апеляційної скарги в цій частині вимог про скасування ухвали суду першої інстанції підлягають до задоволення колегією суддів. Апеляційний суд вважає, що районний суд, постановлюючи ухвалу про відмову у прийнятті заяви про видачу судового наказу, вийшов за межі норм процесуального права, безпідставно відмовивши у прийнятті заяви про видачу судового наказу, що не передбачено для даної категорії справ, що стосується розгляду заяв про видачу судового наказу. При цьому, суд порушив право заявника, гарантоване статтею 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини право на справедливий суд, позбавивши заявника на доступ до правосуддя. Отже, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку про порушення судом першої інстанції норм процесуального права, оскільки, враховуючи вищевикладені обставини справи, доводи скаржника, беручи до уваги норми ст. 166 ЦПК України, яка передбачає відмову у видачі судового наказу у зв`язку із заявленими вимогами, які не відповідають вимогам ст. 161 цього Кодексу , а не відмову у прийнятті заяви, на що судом першої інстанції звернуто уваги не було, що призвело до порушення норм процесуального права та безпідставної відмови суду у прийнятті заяви про видачу судового наказу. Колегія суддів не погоджується із судом першої інстанції, який прийшов до невірного висновку щодо того, що чинним законодавством передбачена можливість відмови у прийнятті заяви про видачу судового наказу, що спростовується вищезазначеними нормами права та викладеним вище аргументами у постанові колегії суддів. Аналізуючи встановлені фактичні обставини справи, досліджені судом докази та норми процесуального права, що регулюють вказані правовідносини, колегія суддів апеляційного суду вважає, що доводи апеляційної скарги є обґрунтованими та такими, що спростовують висновки суду першої інстанції, тому приймаються до уваги апеляційним судом та підлягають до часткового задоволення. Вимога апеляційної скарги, щодо ухвалення нового рішення судом апеляційної інстанції про видачу судового наказу за заявою заявника ОСОБА_1 не підлягає задоволенню, оскільки колегія суддів апеляційного суду звертає увагу скаржника, що апеляційний суд переглядає справу після розгляду судом першої інстанції, а оскільки заява не розглядалась по суті, то відповідно і відсутні підстави для її перегляду судом апеляційної інстанції, так як скаржником оскаржується ухвала суду про відмову у прийнятті заяви про видачу судового наказу. За вказаних обставин, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню. Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Виходячи з названих положень процесуального закону, зважаючи на відсутність повноважень в апеляційного суду на розгляд заяви по суті, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення апеляційної скарги ОСОБА_1 , та вважає за необхідне скасувати ухвалу суду першої інстанції, яка не відповідає вимогам закону, з направленням матеріалів заяви про видачу судового наказу до суду першої інстанції для продовження розгляду. Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 379, 381, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд, - п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Ухвалу Монастирищенського районного суду Черкаської області від 20 січня 2020 року про відмову у прийнятті заяви про видачу судового наказу у справі за заявою ОСОБА_1 про видачу судового наказу про стягнення аліментів на дитину ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , з ОСОБА_2 скасувати, матеріали заяви направити для продовження розгляду до суду першої інстанції. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає. Головуючий Л.В. Нерушак Судді В.Г. Бородійчук О.В. Карпенко