Постанова 4805 № 296/1712/19

УКРАЇНА Житомирський апеляційний суд Справа №296/1712/19 Головуючий у 1-й інст. Сингаївський О. П. Категорія 82 Доповідач Трояновська Г. С. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 04 березня 2020 року Житомирський апеляційний суд у складі: головуючого судді Трояновської Г.С. суддів: Павицької Т.М., Миніч Т.І. з участю секретаря судового засідання Кучерявого О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі цивільну справу № 296/1712/19 за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Житомиргаз» про визнання дій неправомірними та зобов`язання встановити газовий лічильник за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Житомиргаз» на рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 20 листопада 2019 року, ухваленого під головуванням судді Сингаївського О.П. в м. Житомирі, встановив: У лютому 2019 року ОСОБА_1 звернулася з позовом, в якому просила визнати дії відповідача протиправними та зобов`язати його встановити в квартирі АДРЕСА_1 газовий лічильник з цільовим призначенням для приготування їжі. В обґрунтування позовних вимог зазначала, що є співвласником згаданої квартири. Звернувшись до відповідача із заявою про встановлення індивідуального газового лічильника безпосередньо в її квартирі, в які газ використовується для приготування їжі, з метою здійснення в подальшому оплати за безпосередньо спожитий газ, отримала відмову у вирішенні даного питання, яку вважає протиправною, оскільки вона суперечить Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу». Рішенням Корольовського районного суду м. Житомира від 20 листопада 2019 року позов задоволено. Визнано дії АТ «Житомиргаз» по відмові у встановленні в квартирі АДРЕСА_1 газового лічильника з цільовим призначенням для приготування їжі - неправомірними. Зобов`язано АТ «Житомиргаз» встановити в квартирі АДРЕСА_1 газовий лічильник з цільовим призначенням для приготування їжі. Вирішено питання розподілу судових витрат. У поданій апеляційній скарзі, АТ «Житомиргаз», посилаючись на порушення норм та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову. В обґрунтування апеляційної скарги посилається на те, що позивачем не доведено вчинення відповідачем неправомірних дій, останній, встановлюючи в будинку загальнобудинкового лічильника обліку природного газу діяв у межах своїх прав і обов`язків, що передбачені Законом України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу», Кодексу газорозподільних систем та Плану розвитку газорозподільної системи ПАТ «Житомиргаз» на 2016-2025 р.р. У разі незгоди з обліком газу через загальнобудинковий лічильник, позивач не позбавлений права встановити індивідуальний лічильник газу за власні кошти, що передбачено п.4 Тимчасового положення про порядок проведення розрахунків за надання населенню послуг з газопостачання в умовах використання загальнобудинкового вузла обліку, яке затверджене постановою КМУ № 620 від 16.05.2002 року. Також зазначає, що встановлений ч.1 ст.6 Законом України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу» термін для забезпечення встановлення лічильників газу споживачам суб`єктом господарювання, пролонговано до 01 січня 2021 року. Таким чином вважає, що права позивача у даному випадку відповідачем не порушено. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах статті 367 ЦПК України, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав. Судом встановлено, що відповідно до свідоцтва про право власності на житло №13386 від 03.06.1994 року ОСОБА_1 належить на праві спільної власності квартира АДРЕСА_1 , вона є побутовим споживачем природного газу. Індивідуальний лічильник газу в квартирі позивача не встановлений. Із наданих пояснень АТ «Житомиргаз», що містяться у відзиві на позовну заяву встановлено, що 13 січня 2017 ІНФОРМАЦІЯ_1 в будинку АДРЕСА_2 було встановлено будинковий вузол обліку газу (а.с. 21). 10.12.2018 позивач звернулася з письмовою заявою особисто до голови Правління Регіональної газової Компанії «Житомиргаз» Ющенка В.І., в якій просила забезпечити встановлення лічильника газу тільки для приготування їжі, відповідно до Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу». На звернення позивача від 10.12.2018, відповідачем 27.12.2018 надано відповідь, в якій зазначено, що підстав для встановлення індивідуального лічильника газу у ПАТ «Житомиргаз» немає. Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що відмова відповідача у забезпеченні позивача індивідуальним лічильником газу з цільовим призначенням для приготування їжі є неправомірною, оскільки Законом України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу» зобов`язує саме суб`єкта господарювання, що здійснює розподіл природного газу на відповідній території встановити вказаний лічильник газу. Такий висновок суду є правильним виходячи з наступного. Згідно з частиною першою ст. 5 Закону України «Про захист прав споживачів» держава забезпечує споживачам захист їх прав, надає можливість вільного вибору продукції, здобуття знань і кваліфікації, необхідних для прийняття самостійних рішень під час придбання та використання продукції відповідно до їх потреб, і гарантує придбання або одержання продукції іншими законними способами в обсязі, що забезпечує рівень споживання, достатній для підтримання здоров`я і життєдіяльності. За змістом статті 21 цього Закону права споживача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо при реалізації продукції будь-яким чином порушується свобода волевиявлення споживача та/або висловлене ним волевиявлення. Відповідно до пунктів 3, 4, 7 частини першої статті 21 Закону України «Про захист прав споживачів» крім інших випадків порушень прав споживачів, права споживача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо виконавець послуги нав`язує такі умови одержання послуги, які ставлять споживача у нерівне становище порівняно з іншими споживачами, порушується принцип рівності сторін договору, ціну продукції визначено неналежним чином. Правові, економічні та організаційні засади забезпечення всіх категорій споживачів вузлами обліку природного газу з метою запровадження повного комерційного (приладового) обліку природного газу визначені Законом України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу». Відповідно до глави 1 розділу 1 Кодексу ГРС Оператор ГРМ - суб`єкт господарювання, що на підставі ліцензії здійснює діяльність з розподілу природного газу газорозподільною системою, яка знаходиться у його власності або користуванні відповідно до законодавства, та здійснює щодо неї функції оперативно-технологічного управління. За змістом ст. 1 Законом України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу» споживачі природного газу - це фізичні особи (населення), фізичні особи-підприємці та юридичні особи, які відповідно до договору користуються послугами з газопостачання та використовують природний газ для приготування їжі, опалення, підігріву води, а також як паливо або сировину. Під час розгляду справи встановлено, що позивач ОСОБА_1 є споживачем природного газу, а відповідач АТ «Житомиргаз» - Оператором ГРМ, виконавцем комунальної послуги, спрямованої на задоволення потреби фізичної особи у забезпеченні газопостачанням. Відповідно до частини першої, другої статті 3 Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу» фінансування робіт з оснащення лічильниками газу населення здійснюється за рахунок: коштів суб`єктів господарювання, що здійснюють розподіл природного газу на відповідній території; коштів відповідного бюджету, крім коштів місцевих бюджетів. Побутові споживачі природного газу - фізичні особи (населення) можуть самостійно забезпечити встановлення індивідуальних приладів обліку природного газу (індивідуальних лічильників) з подальшою компенсацією таких витрат за рахунок коштів, які ними сплачуються за тарифом на розподіл природного газу. Порядок і розміри компенсації витрат на придбання та встановлення індивідуальних приладів обліку природного газу для споживачів природного газу - фізичних осіб (населення) встановлюються Кабінетом Міністрів України. Для споживачів природного газу - фізичних осіб (населення), які встановлять лічильники протягом 2018 року, відповідна компенсація здійснюється протягом 12 місяців. Згідно приписів статті 6 Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу» суб`єкти господарювання, що здійснюють розподіл природного газу на відповідній території, зобов`язані, зокрема, забезпечити встановлення лічильників газу: для населення, що проживає у квартирах та приватних будинках, в яких газ використовується: комплексно, у тому числі для опалення, - до 01 січня 2012 року; для підігріву води та приготування їжі - до 01 січня 2016 року; тільки для приготування їжі - до 01 січня 2021 року. Як вище зазначалося, в будинку позивача встановлений будинковий вузол обліку природного газу. У відповідь на звернення позивача про безкоштовне встановлення квартирного приладу обліку споживання природного газу, ПАТ «Житомиргаз» було відмовлено у задоволенні такої заяви та роз`яснено про відсутність обов`язку встановлення індивідуальних лічильників природного газу за рахунок коштів газорозподільчого підприємства, тобто відповідача. Разом з тим, згідно із ст. 6 Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу» суб`єкти господарювання, які здійснюють розподіл природного газу на відповідній території, зобов`язані забезпечити встановлення лічильників газу для населення, що проживає у квартирах та житлових будинках, в яких газ використовується тільки для приготування їжі - до 01 січня 2021 року, що спростовує доводи ПАТ «Житомиргаз» про те, що останній, як суб`єкт господарювання, не зобов`язаний встановлювати за власний рахунок індивідуальні лічильники газу. Встановлення ПАТ «Житомиргаз» з 13.03.2017 року в будинку, в якому проживає позивач, загальнобудинкового лічильника обліку природного газу, не звільняє відповідача, з урахуванням вимог даного Закону, від його обов`язку встановити індивідуальний лічильник позивачу. Також зміст статті 6 Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу» свідчить про наявність безумовного обов`язку відповідних суб`єктів господарювання - газорозподільних організацій забезпечити встановлення лічильників для такої категорії споживачів природного газу, як населення, у вигляді приладів обліку природного газу, що дозволяють визначати обсяги споживання газу кожним окремим споживачем. При цьому таких споживачів не зобов`язано відшукувати джерела фінансування приладів та робіт, які підлягають встановленню, або забезпечувати цими приладами відповідних суб`єктів господарювання. Задоволення вимог позивача буде відповідати зазначеній державній політиці у сфері житлово-комунальних послуг, забезпечить раціональне використання ресурсів та рівні можливості для позивача з отримання послуги по газопостачанню; встановлення позивачу індивідуального лічильника забезпечить оплату саме того об`єму газу, який ним спожитий, що буде відповідати такому завданню цивільного законодавства, як справедливість, є правильним. Стаття 6 Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу» визначає обов`язок газорозподільної організації встановити саме квартирні прилади обліку газу в багатоквартирному будинку. Вказаного висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07.11.2018 року у справі №214/2435/17. Згідно з ч.4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладених в постановах Верховного Суду. Та обставина, що споживач природного газу відмовився від встановлення загальнобудинкового лічильника, не впливає на підстави і порядок застосування положень ст.6 Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу». А тому, вирішуючи питання про те, за чий рахунок повинно проводитися фінансування робіт з оснащення лічильниками газу, суд першої інстанції обґрунтовано керувався ч.1 ст. 3 Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу», згідно з якою фінансування робіт з оснащення лічильниками газу населення здійснюється за рахунок: коштів суб`єктів господарювання, що здійснюють розподіл природного газу на відповідній території; коштів відповідного бюджету, крім коштів місцевих бюджетів. Доводи апеляційної скарги про те, що звернення позивача з даним позовом є передчасним через пролонгацію суб`єкту господарювання до 01 січня 2021 року терміну для забезпечення встановлення лічильників газу споживачам є безпідставними, оскільки зазначена обставина не може обмежувати право позивача, як споживача, на встановлення у будь-який час індивідуального приладу обліку природного газу, до закінчення вказаного терміну. Посилання відповідача на рішення суду у справах №296/6536/17-ц, № 296/8199/17 не мають преюдиційного значення для вирішення даної справи, оскільки встановлені ними обставини не стосуються предмета доказування у даній справі. Таким чином, ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції, правильно встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, із урахуванням вказаних норм матеріального права, обґрунтовано виходив із того, що відмова відповідача встановити індивідуальний лічильник у належній позивачу квартирі є необґрунтованою та порушує його права. Отже, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують і на законність ухваленого рішення не впливають. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Рішення суду ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, підстави для його скасування відсутні. Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384, 390,391 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Житомиргаз» залишити без задоволення. Рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 20 листопада 2019 року залишити без мін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено 06.03.2020. Головуючий Судді