Постанова 4807 № 334/9602/18

Дата документу 05.02.2020 Справа № 334/9602/18 - ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Єдиний унікальний № 334/9602/18 Головуючий у 1-й інстанції: Козлова Н.Ю. Провадження №22-ц/807/444/20 Суддя-доповідач Подліянова Г.С. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 05 лютого 2020 року м. Запоріжжя Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого, судді-доповідача суддів: за участю секретаря Подліянової Г.С., Гончар М.С., Маловічко С.В., Остащенко О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Запоріжгаз» на рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 05 листопада 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Запоріжгаз» про захист прав споживачів, визнання дій неправомірними та зобов`язання вчинити певні дії,- В С Т А Н О В И В: У грудні 2018 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулася до суду з позовною заявою до Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Запоріжгаз» про захист прав споживачів, визнання дій неправомірними та зобов`язання вчинити певні дії. Свої позовні вимоги позивач обґрунтував тим, що позивач є побутовим споживачем природного газу, а саме споживає газ для приготування їжі за об`єктом споживання квартира АДРЕСА_1 . Розподіл природного газу відповідач здійснює відповідно до «Типового договору розподілу природного газу», затвердженого постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (НКРЕКП) №5498 від 30.09.2015 року, фактом згоди приєднання до якого відповідно до п. 1.3 був сплачений рахунок оператора ГРМ та споживання природного газу. Житловий будинок АДРЕСА_2 є об`єднанням співвласників багатоквартирного будинку «Перспектива 2016». У 2017 році, представниками газорозподільної компанії ПАТ «Запоріжгаз», з їх власної ініціативи, у будинку АДРЕСА_2 було встановлено загальнобудинковий лічильник газу. Після прийняття вузла обліку в експлуатацію, з 01 жовтня 2017 року облік спожитого газу у будинку, почав здійснюватись за показниками загальнобудинкового лічильника, на одну зареєстровану особу. Загальнобудинковий лічильник газу був встановлений у будинку без згоди правління ОСББ «Перспектива 2016» та самих власників квартир. Свою незгоду вони неодноразово висловлювали на адресу до ПАТ «Запоріжгаз», про що надсилали відповідні заяви, та прикладали підписи мешканців квартир. На загальних зборах ОСББ «Перспектива 2016» від 14.06.2016 року співвласниками висловлено свою незгоду на встановлення загальнобудинкового лічильника газу, про що повідомлено ПАТ «Запоріжгаз» листом від 29.06.2016 року №4. 26 листопада 2016 року, було проведено засідання членів правління, ревізійної комісії, представників ОСББ «Перспектива 2016», на яких було прийнято рішення щодо ініціювання звернення власників квартир, які не обладнані індивідуальними лічильниками газу, до ПАТ «Запоріжгаз» із заявами про забезпечення та встановлення індивідуальних лічильників газу за рахунок ПАТ «Запоріжгаз» на підставі статті 6 Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу». Натомість, ПАТ «Запоріжгаз», в своїх листах, не погоджувався з вимогою щодо встановлення у будинку АДРЕСА_2 індивідуальних квартирних лічильників газу, та примусово встановив у будинку загальнобудинковий лічильник. Загальнобудинковий лічильник рахує газ, спожитий цілим будинком, тобто всіма побутовими споживачами, розташованими в будинку. Тому, такий лічильник газу не забезпечує і не може забезпечити облік споживання кожного окремого побутового споживача. Встановлення загальнобудинкового лічильника газу таким методом, порушило права позивача, як споживача, на безкоштовне встановлення індивідуального приладу обліку в його помешканні. Не погоджуючись з вказаними діями у 23 жовтня 2018 року позивач звернувся із заявою до ПАТ «Запоріжгаз», в якій просив встановити у своїй квартирі індивідуальний лічильник природного газу. Листом від 31.10.2018 року, йому було відмовлено у зазначеному проханні. Таким чином, зазначені дії ПАТ «Запоріжгаз», щодо не встановлення індивідуального лічильника газу, ставлять позивача в нерівні умови, в порівнянні із тими споживачами, в помешканнях яких стоять індивідуальні лічильники обліку газу, тим самим не надають споживачеві однакових гарантій відшкодування шкоди, завдане невиконанням (неналежним виконанням) сторонами умов договору. Враховуючи викладене вважає, що дії відповідача є незаконними, оскільки відповідно до умов Типового договору та Кодексу ГРС визначення фактичного об`єму природного газу спожитого побутовим споживачем повинно здійснюватись за допомогою комерційного лічильника природного газу, який повинен встановлюватись на межі балансової належності квартири позивача, якою є територіально відокремлені стіни. Також, дії відповідача щодо встановлення загальнобудинкового лічильника є порушенням вимог Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу». Із урахуванням зазначеного позивач просив суд. Визнати незаконними дії Публічного акціонерного товариства «Запоріжгаз» щодо відмови споживачу - ОСОБА_1 у встановленні у квартирі АДРЕСА_1 індивідуального лічильника газу. Зобов`язати Публічне акціонерне товариство «Запоріжгаз» встановити у квартирі, що розташована за адресою: АДРЕСА_3 , яка належить ОСОБА_1 на праві приватної власності, індивідуальний лічильник обліку природного газу. Рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 05 листопада 2019 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено. Визнано незаконними дії Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Запоріжгаз», щодо відмови споживачу ОСОБА_1 у встановленні у квартирі АДРЕСА_1 індивідуального лічильника газу. Зобов`язано Публічне акціонерне товариство по газопостачанню та газифікації «Запоріжгаз» встановити у квартирі, яка розташована за адресою: АДРЕСА_3 , яка належить ОСОБА_1 на праві приватної власності, індивідуальний лічильник обліку природного газу. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, вважаючи його таким, що ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, Публічне акціонерне товариство по газопостачанню та газифікації «Запоріжгаз» подало апеляційну скаргу, в якій просило рішення суду першої інстанції скасувати, прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог позивача. Апеляційна скарга мотивована тим, що висновки суду про те, що ПАТ «Запоріжгаз» неправомірно відмовив у встановленні індивідуального лічильника на квартиру ОСОБА_1 за рахунок ПАТ «Запоріжгаз», є такими, що суперечать вимогам законодавства, оскільки у даному випадку лічильник газу вже було встановлено на будинок. Оскільки ПАТ « Запоріжгаз» забезпечило за власний рахунок встановлення загальнобудинкового вузла обліку газу, тому відсутні паідстави для поклдення на ПАТ «Запоріжгаз» додаткового обов`язку зі встановлення лічильника окремо на квартиру позивача. Відзиву у порядку ст. 360 ЦПК України позивач не подав. Учасники справи, будучи належним чином повідомленими про дату, час і місце розгляду справи, до апеляційного суду не з`явилися. На адресу апеляційного суду від позивача ОСОБА_1 , від відповідача ПАТ « Запоріжгаз» надійшли заяви в яких вони прохають розглядати справу без їх участі. Нестернко просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу ПАТ «Запоріжгаз» залишии без задоволення ( а.с. 127 ). ПАТ « Запоріжгаз» апеляційну скаргу підтримує в повному обсязі ( а.с.129 ). Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю - доповідача, пояснення учасників апеляційного розгляду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних Згідно з ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Згідно з ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Відповідно до частини першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення зазначеним вимогам відповідає. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що заявлені позовні вимоги обґрунтовані та підтверджені належними доказами, наявні правові підстави, передбачені у тому числі й статтею 6 Закону № 3533-VI, для їх задоволення. Саме на відповідача покладений обов`язок встановлення лічильників газу, тому він повинен вживати заходів щодо залучення інших джерел фінансування цих робіт. Відмова відповідача встановити індивідуальні лічильники споживачам суперечить вимогам законодавства, порушує права позивачів. Обраний позивачем спосіб захисту його прав відповідає вимогам статей 15, 16 ЦК України, оскільки способом захисту права є: визнання права; припинення дії, яка порушує право. На переконання суду, встановлення позивачу індивідуального лічильника забезпечить йому оплату саме того об`єму газу, який спожито, що буде відповідати такому завданню цивільного законодавства, як справедливість, а також буде відповідати державній політиці у сфері житлово-комунальних послуг, забезпечить раціональне використання ресурсів та рівні можливості для позивача з отримання послуги з газопостачання. З такими висновками суду першої інстанції погоджується колегія суддів, оскільки вони відповідають вимогам закону і фактичним обставинам справи. Судом установлено, що ОСОБА_1 є побутовим споживачем природного газу, а саме споживає газ для приготування їжі за об`єктом споживання квартира АДРЕСА_1 . Житловий будинок АДРЕСА_2 є об`єднанням співвласників багатоквартирного будинку «Перспектива 2016». Відповідно до акту прийому в експлуатацію об`єкту системи газопостачання від 12.05.2016 року, представниками газорозподільної компанії ПАТ «Запоріжгаз», у будинку АДРЕСА_2 було встановлено загальнобудинковий лічильник газу. Акт не містить підпису представника споживача. Загальнобудинковий лічильник газу був встановлений у будинку без згоди правління ОСББ «Перспектива 2016» та самих власників квартир. Свою незгоду вони неодноразово висловлювали на адресу до ПАТ «Запоріжгаз», про що надсилали відповідні заяви, та прикладали підписи мешканців квартир. На загальних зборах ОСББ «Перспектива 2016» від 14.06.2016 року співвласниками висловлено свою незгоду на встановлення загальнобудинкового лічильника газу, про що повідомлено ПАТ «Запоріжгаз» листом від 29.06.2016 року №4. 26 листопада 2016 року, було проведено засідання членів правління, ревізійної комісії, представників ОСББ «Перспектива 2016», на яких було прийнято рішення, щодо ініціювання звернення власників квартир, які не обладнані індивідуальними лічильниками газу, до ПАТ «Запоріжгаз» із заявами про забезпечення та встановлення індивідуальних лічильників газу за рахунок ПАТ «Запоріжгаз» на підставі статті 6 Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу». ПАТ «Запоріжгаз», в своїх листах, не погоджувався з вимогою, щодо встановлення у будинку АДРЕСА_2 індивідуальних квартирних лічильників газу, та примусово встановив у будинку загальнобудинковий лічильник. Згідно з частиною першою статті 5 Закону України "Про захист прав споживачів" держава забезпечує споживачам захист їх прав, надає можливість вільного вибору продукції, здобуття знань і кваліфікації, необхідних для прийняття самостійних рішень під час придбання та використання продукції відповідно до їх потреб, і гарантує придбання або одержання продукції іншими законними способами в обсязі, що забезпечує рівень споживання, достатній для підтримання здоров`я і життєдіяльності. За змістом статті 21 цього Закону права споживача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо при реалізації продукції будь-яким чином порушується свобода волевиявлення споживача та/або висловлене ним волевиявлення. Відповідно до пунктів 3, 4, 7 частини першої статті 21 Закону України "Про захист прав споживачів" крім інших випадків порушень прав споживачів, права споживача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо виконавець послуги нав`язує такі умови одержання послуги, які ставлять споживача у нерівне становище порівняно з іншими споживачами, порушується принцип рівності сторін договору, ціну продукції визначено неналежним чином. Як зазначено в преамбулі Закону України "Про житлово-комунальні послуги" (у редакції чинній на час звернення позивачів до суду з цим позовом), цей Закон визначає основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов`язки. Відповідно до статті 1 Закону № 1875-IV уцьому Законі наведені нижче терміни вживаються в такому значенні: - житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил; - виконавець - суб`єкт господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальної послуги споживачу відповідно до умов договору; - засіб обліку - прилад, технічний пристрій для обліку кількісних та/або якісних показників житлово-комунальної послуги, який має нормовані метрологічні характеристики; - комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на задоволення потреби фізичної чи юридичної особи у забезпеченні холодною та гарячою водою, водовідведенням, газопостачанням, опаленням, а також вивезення побутових відходів у порядку, встановленому законодавством; - норми споживання - кількісні показники споживання житлово-комунальних послуг, затверджені згідно із законодавством відповідними органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування; - споживач - фізична чи юридична особа, яка отримує або має намір отримати житлово-комунальну послугу. Згідно зі статтею 2 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" державна політика у сфері житлово-комунальних послуг базується на таких принципах: забезпечення раціонального використання наявних ресурсів та сталого розвитку населених пунктів; регулювання цін/тарифів на житлово-комунальні послуги, перелік яких визначено цим Законом, з урахуванням досягнутого рівня соціально-економічного розвитку, природних особливостей відповідного регіону та технічних можливостей; забезпечення рівних можливостей доступу до отримання мінімальних норм житлово-комунальних послуг для споживачів незалежно від соціального, майнового стану, віку, місцеперебування та форми власності юридичних осіб тощо; забезпечення соціального захисту малозабезпечених громадян. Як наведено у статті 3 зазначеного Закону, предметом регулювання цього Закону є правовідносини, що виникають між виробниками, виконавцями, споживачами у процесі створення, надання та споживання житлово-комунальних послуг, суб`єктами цього Закону є органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, власники, виробники, виконавці та споживачі житлово-комунальних послуг. Відповідно до частини першої статті 14 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" залежно від порядку затвердження цін/тарифів на житлово-комунальні послуги вони поділяються на три групи: перша група - це житлово-комунальні послуги, ціни/тарифи на які затверджують уповноважені центральні органи виконавчої влади, а у випадках, передбачених законом, - національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг. Тарифи на газопостачання відносяться до першої групи. Згідно з частиною першою статті 19 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах. Споживач має право одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг. Споживач зобов`язаний укласти договір на надання житлово-комунальних послуг, підготовлений виконавцем на основі типового договору (частини перша, друга статті 20 цього Закону). Згідно з пунктом 1 частини другої статті 21 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" виконавець зобов`язаний забезпечувати своєчасність та відповідну якість житлово-комунальних послуг згідно із законодавством та умовами договору. Як зазначено у частині першій статті 30 зазначеного Закону, державне регулювання цін/тарифів базується на таких основних принципах: доступності житлово-комунальних послуг для всіх споживачів та рівності правових гарантій. Правові, економічні та організаційні засади забезпечення всіх категорій споживачів вузлами обліку природного газу з метою запровадження повного комерційного (приладового) обліку природного газу визначені Законом України "Про забезпечення комерційного обліку природного газу" (далі Закон №3533-У1). Відповідно до глави 1 розділу 1 Кодексу ГРС Оператор ГРМ - суб`єкт господарювання, що на підставі ліцензії здійснює діяльність з розподілу природного газу газорозподільною системою, яка знаходиться у його власності або користуванні відповідно до законодавства, та здійснює щодо неї функції оперативно-технологічного управління. ПАТ "Запоріжгаз" є Оператором ГРМ. За змістом статті 1 Закону №3533-У1 споживачі природного газу це фізичні особи (населення), фізичні особи-підприємці та юридичні особи, які відповідно до договору користуються послугами з газопостачання та використовують природний газ для приготування їжі, опалення, підігріву води, а також як паливо або сировину. Відповідно до частини першої статті 3 Закону № 3533-VI фінансування робіт з оснащення лічильниками газу населення здійснюється за рахунок: коштів суб`єктів господарювання, що здійснюють розподіл природного газу на відповідній території; коштів відповідного бюджету; інших джерел, не заборонених законодавством. Відповідно до приписів статті 6 Закону № 3533-VI (в редакції чинній на час розгляду справи) суб`єкти господарювання, що здійснюють розподіл природного газу на відповідній території, зобов`язані, зокрема, забезпечити встановлення лічильників газу: для населення, що проживає у квартирах та приватних будинках, в яких газ використовується: комплексно, у тому числі для опалення, - до 01 січня 2012 року; для підігріву води та приготування їжі - до 01 січня 2016 року; тільки для приготування їжі - до 01 січня 2021 року. Установлено, що позивач є споживачем природного газу, а відповідач - Оператором ГРМ, виконавцем комунальної послуги, спрямованої на задоволення потреби фізичної особи у забезпеченні газопостачанням. Відповідно до пунктів 1.1-1.3 Типового договору цей договір є публічним, регламентує порядок та умови переміщення природного газу з метою фізичної доставки Оператором ГРМ обсягів природного газу, які належать споживачам (їх постачальникам), до об`єктів споживачів, а також правові засади санкціонованого відбору природного газу з газорозподільної системи. Умови договору однакові для всіх споживачів України. Цей договір є договором приєднання, що укладається з урахуванням вимог статей 633, 634, 641 та 642 ЦК України на невизначений строк. Фактом приєднання споживача до умов договору (акцептування договору) є вчинення споживачем будь-яких дій, які засвідчують його бажання укласти договір, зокрема сплата рахунка Оператора ГРМ, та/або документально підтверджене споживання природного газу. У пункті 1.4 Типового договору вказано, що термін, що використовується в цьому договорі, має таке значення: "споживач" - фізична або юридична особа чи фізична особа - підприємець, об`єкт якої підключений до газорозподільної системи Оператора ГРМ. Інші терміни вживаються у значеннях, наведених у Законі України "Про ринок природного газу" та Кодексі ГРС. Суд установив, що позивач приєднався до вказаного Типового договору, оскільки щомісячно споживає природний газ та щомісячно сплачує рахунки за спожитий природний газ. Права та обов`язки споживачів чітко визначені Типовим договором, а саме розділом IV "Ціна, порядок обліку та оплати природного газу", розділом V "Права та обов`язки споживача" та розділом VІ "Права і обов`язки постачальника". Згідно з пунктом 2.1 цього Типового договору ПАТ "Запорііжгаз" взяло на себе зобов`язання постачати природний газ споживачам в необхідних об`ємах (обсягах), а вони взяли на себе зобов`язання своєчасно сплачувати вартість природного газу у розмірі, строки та порядку, що визначені цим договором. Відповідно до вимог статті 526 ЦК України зобов`язання повинні виконуватися належним чином, відповідно до умов договору. У частині першій статті 626 ЦК України встановлено, що договором є домовленість двох і більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Відповідно до вимог статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами. За положеннями постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послугвід 28 грудня 2011 року № 150 "Про встановлення тарифу на транспортування природного газу та про встановлення тарифу на послуги з розподілу природного газу" (з 2011 року по 31 травня 2017 року) до структури тарифу було включено вартість витрат на встановлення лічильників газу населенню за кожні поставлені (розподілені) 1000 куб. м природного газу. Згідно з додатком № 1 до вказаної постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, в структурі тарифу затверджено витрати на встановлення лічильників газу населенню за поставлені 1000 куб. м природного газу, які становили 6,96 грн, а згідно з додатком № 1 до постанови від 27 вересня 2016 року № 1625 у структурі тарифу витрати на встановлення індивідуальних лічильників газу населенню за розподілені 1000 куб. м становлять 25,20 грн. Оскільки позивач сплачував за газопостачання за встановленими тарифами, в яких були передбачені витрати на встановлення лічильників газу, у тому числі безпосередньо індивідуальних, то суд першої інстанції зробив правильний висновок, що відповідач зобов`язаний надавати послуги, які оплачені позивачем, та відповідно до частини першої статті 6 Закону № 3533-VI забезпечити встановлення лічильників газу для населення, що проживає у квартирах, у яких газ використовується тільки для приготування їжі. Що стосується встановлення загальнобудинкового вузла обліку природного газу колегія суддів зазначає наступне. Пунктами 1, 2 глави 5 розділу ІХ Кодексу ГРС визначено, що за ініціативи балансоутримувача (управителя) або Оператора ГРМ та за їх рахунок в багатоквартирному будинку (гуртожитку) або на групу будинків (гуртожитків), мешканці яких в повному обсязі чи частково розраховуються за нормами споживання, або для цілей складання загального балансу споживання природного газу може бути організований та встановлений загальнобудинковий вузол обліку природного газу. Балансоутримувач (управитель) не може відмовити Оператору ГРМ в організації та встановленні загальнобудинкового вузла обліку природного газу, якщо ці заходи здійснюються за рахунок Оператора ГРМ. У разі наявності ВОГ природного газу, встановленого для ведення такого обліку в багатоквартирному будинку (гуртожитку) або на групу будинків або гуртожитків, визначення об`єму спожитого природного газу мешканцями зазначених об`єктів здійснюється відповідно до Тимчасового положення про порядок проведення розрахунків за надання населенню послуг з газопостачання в умовах використання загальнобудинкового вузла обліку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2002 року №

620. Відповідно до пункту 4 Тимчасового положення про порядок проведення розрахунків за надання населенню послуг з газопостачання в умовах використання загальнобудинкового вузла обліку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2002 року № 620 (в редакції чинній на момент виникнення спору), встановлення будинкового вузла обліку, в тому числі витрати на проектування, монтаж, здійснюється за кошти сторони, яка ініціювала встановлення такого вузла обліку. Власник (власники) будинку (будинків) (квартир), особа, відповідальна за експлуатацію будинку (будинків) (далі - експлуатаційна організація), балансоутримувач будинку (будинків) тощо та оператор газорозподільної системи зобов`язані врегулювати між собою договірні відносини щодо зняття показань будинкового вузла обліку та лічильників газу, установлених у квартирі (далі - квартирні лічильники газу) (за їх наявності), а також забезпечення можливості проведення монтажу, збереження та здійснення експлуатації будинкового вузла обліку. У разі неврегулювання зазначених питань газопостачання такому будинку, групі будинків, групі споживачів може бути припинено відповідно до законодавства. Згідно зі статтею 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом Суд встановив, що загальнобудинковий вузол обліку природного газу встановлений за ініціативою ПАТ "Запоріжгаз" однак договірні відносини щодо зняття показань будинкового вузла обліку та лічильників газу, установлених у квартирі (за їх наявності), а також забезпечення можливості проведення монтажу, збереження та здійснення експлуатації будинкового вузла обліку не врегульовані між балансоутримувачем будинку та відповідачем. Договори між окремими побутовими споживачами (власниками квартир, не обладнаних квартирними лічильниками газу) та відповідачем, зокрема щодо встановлення загальнобудинкового лічильника та проведення оплати за показниками такого лічильника, також не укладалися. Зміст статті 6 Закону № 3533-VI свідчить про наявність безумовного обов`язку відповідних суб`єктів господарювання газорозподільних організацій забезпечити встановлення лічильників для такої категорії споживачів природного газу, як населення, у вигляді приладів обліку природного газу, що дозволяють визначати обсяги споживання газу кожним окремим споживачем. При цьому таких споживачів не зобов`язано відшукувати джерела фінансування приладів та робіт, які підлягають встановленню, або забезпечувати цими приладами відповідних суб`єктів господарювання. Стаття 6 Закону № 3533-VI визначає обов`язок газорозподільної організації встановити саме квартирні прилади обліку газу в багатоквартирному будинку. Вказаного висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові № 14-347цс18 від 07 листопада 2018 року (справа № 214/2435/17). Доводи представника відповідача, що Національною комісією, яка здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, затверджено розрахунок доцільності встановлення загальнобудинкових вузлів обліку газу згідно з Планом розвитку газорозподільної системи ПАТ "Запоріжгаз» на 2016-2025 роки, у якому встановлення будинкового вузла обліку газу за адресою: АДРЕСА_3 визнано доцільним, суд обґрунтовано вважав такими, що не звільняють його від обов`язку встановити індивідуальний лічильник позивачу. Зважаючи, що позивач виконував обов`язок щодо сплати отриманих послуг, у тариф яких включено і вартість та роботи зі встановлення індивідуальних лічильників газу населенню, частково такі роботи відповідачем було здійснено, суд першої інстанції зробив правильний висновок, що вимоги статті 6 Закону № 3533-VI мають вищу юридичну силу, ніж рішення Національної комісії, яка здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг. Ці вимоги зобов`язують відповідача забезпечити встановлення лічильників газу для населення, що проживає у квартирах, в яких газ використовується тільки для приготування їжі, - до 01 січня 2018 року (відповідно до абзацу четвертого підпункту "а" пункту 2 частини першої статті 6 зі змінами, внесеними згідно із Законом від 21 грудня 2017 року № 2260-VIII, - тільки для приготування їжі - з 01 січня 2021 року.) Відмова відповідача встановити індивідуальний лічильник позивачу суперечить вимогам законодавства, порушує права позивача. З урахуванням вимог статті 5 Закону № 1023-XII, статті 2 Закону № 1875-IV волевиявлення позивача на встановлення індивідуального лічильника газу не може бути порушеним. Свій висновок по суті вирішеного спору суд правомірно обґрунтував тим, що задоволення вимог позивача буде відповідати зазначеній державній політиці у сфері житлово-комунальних послуг, забезпечить раціональне використання ресурсів та рівні можливості для позивача з отримання послуги по газопостачанню; встановлення позивачу індивідуального лічильника забезпечить оплату ним саме того об`єму газу, який ним спожитий, що буде відповідати такому завданню цивільного законодавства, як справедливість. Вирішуючи питання про те, за чий рахунок повинно проводитися фінансування робіт з оснащення лічильниками газу, суд правильно керувався частиною першою статті 3 Закону № 3533-VI, згідно з якою фінансування робіт з оснащення лічильниками газу населення здійснюється за рахунок: коштів суб`єктів господарювання, що здійснюють розподіл природного газу на відповідній території; коштів відповідного бюджету; інших джерел, не заборонених законодавством. Саме на відповідача покладений обов`язок встановлення лічильників газу, лише він повинен вживати заходів щодо залучення інших джерел фінансування цих робіт і покладання такого обов`язку на споживачів є неправомірним.. Обраний позивачами спосіб захисту суд обґрунтовано вважав таким, що відповідає вимогам статті 16 ЦК України. Відповідно до статті 2 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є, зокрема, справедливий розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави, згідно з частиною другою якої суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі. Суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України (стаття 5 ЦПК України ). Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України). Аналогічний припис закріплений у частині першій статті 10 ЦПК України. Елементом верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоб виключити ризик свавілля. На думку Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), поняття "якість закону" означає, що національне законодавство повинно бути доступним і передбачуваним, тобто визначати достатньо чіткі положення, аби дати людям адекватну вказівку щодо обставин і умов, за яких державні органи мають право вживати заходів, що вплинуть на конвенційні правацих людей (пункт 39 рішення у справі "C.G. та інші проти Болгарії" ("C. G. and Others v. Bulgaria"), заява № 1365/07; пункт 170 рішення у справі "Олександр Волков проти України", заява № 21722/11). У своїй практиці ЄСПЛ неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоби позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (пункти 31-32 рішення від 11 листопада 1996 року у справі "Кантоні проти Франції" ("Cantoni v. France"), заява № 17862/91; пункт 65 рішення від 11 квітня 2013 року у справі "Вєренцов проти України", заява "№ 20372/11). Рішення суду першої інстанції відповідає установленим принципам і завданням цивільного судочинства, а також вимогам статті 263 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості. Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що задоволення вимог ОСОБА_1 буде відповідати зазначеній державній політиці у сфері житлово-комунальних послуг, забезпечить раціональне використання ресурсів та рівні можливості для позивача з отримання послуги по газопостачанню; встановлення позивачу індивідуального лічильника забезпечить оплату саме того об`єму газу, який ним спожитий, що буде відповідати такому завданню цивільного законодавства, як справедливість. Інші доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, на законність оскаржуваного судового рішення не впливають. Апеляційний суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі "Руїз Торіха проти Іспанії"). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії"). Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін по суті спору, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами, у зв`язку з чим рішення суду зміні або скасуванню не підлягає. Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а оскаржуваного рішення суду першої інстанції без змін. Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Оскільки у задоволенні апеляційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, немає. Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Запоріжгаз»залишити без задоволення. Рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 05 листопада 2019 року у цій справі залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення. Повний текст постанови складено 07 лютого 2020 року. Головуючий суддя доповідачСуддяСуддя Подліянова Г.С.Гончар М.С.Маловічко С.В.