Постанова 4803 № 212/9134/20

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/4794/22 Справа № 212/9134/20 Суддя у 1-й інстанції - Борис О. Н. Суддя у 2-й інстанції - Зубакова В. П. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 25 серпня 2022 року м.Кривий Ріг Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Зубакової В.П. суддів - Бондар Я.М., Остапенко В.О. секретар судового засідання Євтодій К.С. сторони: позивачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , відповідач Акціонерне товариство «Оператор газорозподільної системи «Криворіжгаз», розглянувши у відкритому судовому засіданні, в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційну скаргу відповідача Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Криворіжгаз» на рішення Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 04 травня 2022 року, яке ухвалено суддею Борис О.Н. у місті Кривому Розі Дніпропетровської області та повне судове рішення складено 04 травня 2022 року, - ВСТАНОВИВ: У грудні 2020 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 звернулися до суду з позовом до Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Криворіжгаз» (далі АТ «ОГС «Криворіжгаз»), третя особа Товариство з обмеженою відповідальністю «Дніпропетровськгаз збут» (далі ТОВ «Дніпропетровськгаз збут»), про визнання незаконними дій щодо збільшення норми використання природного газу та визнання права споживачів на забезпечення та встановлення індивідуальних газових лічильників у порядку захисту споживачів. Позовна заява обґрунтована тим, що, на підставі постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 30 вересня 2015 року № 2498, між позивачами та АТ «ОГС «Криворіжгаз» укладено Типовий договір постачання природного газу споживачам. Відповідно до пункту 1.3 Типового договору розподілу природного газу, затвердженого постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 30 вересня 2015 року № 2498 (далі - Типовий договір), цей договір є договором приєднання, що укладається з урахуванням вимог статей 633, 634, 641, 642 ЦК України на невизначений строк. Фактом приєднання споживача до умов цього договору (акцептування договору) є вчинення споживачем будь-яких дій, які засвідчують його бажання укласти договір, зокрема, надання підписаної споживачем заяви-приєднання за формою, наведеною у додатку 1 (для побутових споживачів) або у додатку 2 (для споживачів, що не є побутовими) до цього договору, яку в установленому порядку оператор газорозподільної мережі (далі - Оператор ГРМ) направляє споживачеві інформаційним листом за формою, наведеною у додатку 3 до цього договору, та/або сплату рахунка Оператора ГРМ, та/або документально підтверджене споживання природного газу. Доказом факту приєднання всіх споживачів до Типового договору вважають щомісячне споживання ними природного газу та здійснення щомісячної сплати рахунків за спожитий природний газ. Позивачі зазначали, що права та обов`язки споживачів виникли з однієї підстави та що предметом цього спору є однорідні права та обов`язки. Права та обов`язки споживачів чітко визначені Типовим договором, а саме розділом IV Ціна, порядок обліку та оплати природного газу , розділом V Права та обов`язки споживача та розділом VІ Права і обов`язки постачальника . Зміст Типового договору, викладений в постанові Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 30 вересня 2015 року № 2500 передбачає, що права та обов`язки для всіх споживачів є ідентичними. Сумлінно виконуючи всі умови даного договору, позивачі регулярно оплачували рахунки за спожитий природний газ згідно з договором та в терміни, визначені в рахунках. АТ «ОГС «Криворіжгаз» встановило на будинок АДРЕСА_1 загальнобудинковий вузол обліку газу. У листопаді 2016 року позивачам стало відомо про те, що для них ПАТ «Криворіжгаз», правонаступником якого є АТ «ОГС «Криворіжгаз», в односторонньому порядку, з 01 жовтня 2016 року почало нараховувати об`єми використаного природного газу згідно показань загальнобудинкового прибору обліку газу. Позивачі вважають, що забезпечити комерційний облік природного газу кожному споживачу будинку АДРЕСА_1 зобов`язане газорозподільне підприємство - АТ «ОГС «Криворіжгаз». Згідно зі структурою тарифу для споживачів на послуги розподілу природного газу АТ «ОГС «Криворіжгаз», у період з 2011 року до теперішнього часу, закладається встановлення квартирних лічильників газу, що передбачено ст. 3 Закону України від 16 червня 2011 року № 3533-VI «Про забезпечення комерційного обліку природного газу» (далі - Закон № 3533-VI), де визначено, що фінансування робіт з оснащення лічильниками газу населення здійснюється за рахунок коштів суб`єктів господарювання, що здійснюють розподіл природного газу на відповідній території. На підставі викладеного позивачі просили суд: - визнати незаконними дії АТ «ОГС «Криворіжгаз» щодо встановлення загальнобудинкового вузла обліку газу у будинку АДРЕСА_1 ; - зобов`язати АТ «ОГС «Криворіжгаз» демонтувати загальнобудинковий вузол обліку газу; - визнати незаконним встановлений АТ «ОГС «Криворіжгаз» режим нарахування об`ємів природного газу згідно показань загальнобудинкового прибору обліку газу для позивачів; - зобов`язати АТ «ОГС «Криворіжгаз» з 01.10.2016 поновити для позивачів режим нарахування природного газу відповідно до встановлених Кабінетом Міністрів України норм споживання природного газу населенням у разі відсутності газових лічильників; - визнати за позивачами право на забезпечення індивідуальними безкоштовними газовими лічильниками за рахунок АТ «ОГС «Криворіжгаз»; - визнати, що АТ «ОГС «Криворіжгаз», відповідно до ст. 6 Закону № 3533-VI, зобов`язано за свій рахунок в термін до 01.01.2021 року здійснити встановлення індивідуальних газових лічильників в квартирах позивачів. Рішенням Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 04 травня 2022 року позовні вимоги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 - задоволено частково. Визнано незаконними дії АТ «ОГС «Криворіжгаз» щодо встановлення загальнобудинкового вузла обліку в будинку, розташованому за адресою: будинок АДРЕСА_1 . Зобов`язано АТ «ОГС «Криворіжгаз» поновити ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 режим нарахування природного газу за період: - з 01 квітня 2017 року і до 07 лютого 2019 року - відповідно до норм споживання природного газу населенням у разі відсутності газових лічильників, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 23 березня 2016 року № 203 «Про норми споживання природного газу населенням у разі відсутності газових лічильників»; - з 08 лютого 2019 року і до 06 березня 2019 року - відповідно до норм споживання природного газу населенням у разі відсутності газових лічильників, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 30 січня 2019 року № 63 «Деякі питання споживання природного газу побутовими споживачами»; - з 07 березня 2019 року (і до затвердження нових норм) - відповідно до норм споживання природного газу населенням у разі відсутності газових лічильників, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 27 лютого 2019 року № 143 «Питання споживання природного газу». Визнано право на безкоштовне забезпечення індивідуальними газовими лічильниками за рахунок АТ «ОГС «Криворіжгаз» побутових споживачів природного газу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , які проживають в будинку АДРЕСА_1 . В задоволенні решти позовних вимог - відмовлено. Стягнуто з АТ «ОГС «Криворіжгаз» на користь держави судовий збір в розмірі 14293,60 гривень. В апеляційній скарзі відповідач АТ «ОГС «Криворіжгаз» просить скасувати рішення суду та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову повністю, застосувавши позовну давність, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Апеляційна скарга мотивована тим, що комерційний (приладовий) облік природного газу для побутових споживачів здійснюється на підставі спеціальних законодавчих і нормативних актів. Нормами ч. 1 ст. 6 Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу», в редакції чинній на час встановлення загальнобудинкового приладу обліку, було встановлено, що суб`єкти господарювання, що здійснюють розподіл природного газу на відповідній території, зобов`язані були забезпечити встановлення лічильників газу для населення, що проживає у квартирах та приватних будинках, в яких газ використовується, зокрема тільки для приготування їжі до 01 січня 2018 року. Постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг №547 від 30 березня 2016 року затверджено план розвитку газорозподільної системи АТ «ОГС «Криворіжгаз» на 2016-2025 роки та джерела його фінансування. Оператор ГРМ не може відступати від положень, встановлених Планом розвитку газорозподільної системи АТ «ОГС «Криворіжгаз» на 2016-2025 роки, якими було передбачено, з урахуванням технічних та економічних чинників, встановлення саме загальнобудинкового приладу обліку за адресою: АДРЕСА_2 . Наполягає на тому, що зміни до ч. 1 ст. 6 Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу» щодо зобов`язання встановлення саме індивідуального лічильника газу були внесені лише 19 січня 2018 року, тобто, після встановлення загальнобудинкового приладу обліку за адресою: АДРЕСА_2 , а, відповідно до ст. 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, що свідчить про правомірність дій АТ «ОГС «Криворіжгаз» при встановленні спірного загальнобудинкового приладу обліку у 2017 році. Відповідач наголошує на спливі позовної давності, оскільки позивачам загальнобудинковий лічильник газу встановлений 29.03.2017 року, строк позовної давності закінчився 29.03.2020 року, тоді як з позовом до суду вони звернулись лише в грудні 2020 року, тобто після закінчення загального строку позовної давності. Крім того, відповідач АТ «ОГС «Криворіжгаз» наголошує на тому, що судом першої інстанції не було враховано окрему думку суддів Пількова К.М., Власова Ю.Л., Гриціва М.І., Прокопенка О.Б. та Ткача І.В. до постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.10.2021 року у справі 212/5836/17, відповідно до якої у Великої Палати Верховного Суду не було підстав для скасування прийнятих у справі судових рішень та прийняття нового рішення в частині задоволення позовних вимог про зобов`язання відповідача поновити позивачам режим нарахування природного газу за період: з 01.05.2017 року і до 07.02.2019 року відповідно до норм споживання природного газу населенням у разі відсутності газових лічильників, затверджених Постановою № 203; з 08.02.2019 року і до 06.03.2019 року відповідно до норм споживання природного газу населенням у разі відсутності газових лічильників, затверджених Постановою №63; з 07.03.2019 року (і до затвердження нових норм) відповідно до норм споживання природного газу населенням у разі відсутності газових лічильників, затверджених Постановою №143. Відзив на апеляційну скаргу не подано. Позивачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_18 , ОСОБА_4 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , будучи завчасно належним чином повідомленими про час і місце розгляду справи, в судове засідання не з`явилися та про причини своєї неявки суд не повідомили, що (у відповідності до ч.2 ст. 372 ЦПК України) не перешкоджає розглядові справи. Представник відповідача АТ «ОГС «Криворіжгаз», будучи завчасно, належним чином повідомленим про час і місце розгляду справи, в судове засідання не з`явився, надавши заяву про відкладення розгляду справи, яка обгрунтована неможливістю прибути до Дніпровського апеляційного суду, у зв`язку з участю представника АТ «ОГС «Криворіжгаз» у судовому засіданні у Господарському суді Дніпропетровської області. Згідно ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Пунктами 10, 11 частини 2 цієї статті визначено, що одними із основних принципів цивільного судочинства є розумність строків розгляду справи судом та неприпустимість зловживання процесуальними правами. Згідно ч. 1 ст. 371 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції має бути розглянута протягом шістдесяти днів із дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження, а апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції - протягом тридцяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження. Згідно статті 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду, як джерело права. Статтю 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Згідно з нормами ст. 17 Конвенції жодне з положень цієї Конвенції не може тлумачитись як таке, що надає будь-якій державі, групі чи особі право займатися будь-якою діяльністю або вчиняти будь-яку дію, спрямовану на скасування будь-яких прав і свобод, визнаних цією Конвенцією, або на їх обмеження в більшому обсязі, ніж це передбачено в Конвенції. Ратифікуючи зазначену Конвенцію Україна взяла на себе зобов`язання гарантувати кожній особі права та свободи, закріплені в Конвенції, включаючи право на справедливий судовий розгляд протягом розумного строку. У своєму рішенні у справі «Калашников проти Росії» Європейський суд зазначив, що розумність тривалості провадження визначається залежно від конкретних обставин справи, враховуючи критерії, визначені у прецедентній практиці Суду, зокрема, складність справи, поведінка заявника та поведінка компетентних органів влади. З аналізу зазначених норм Конвенції та практики Європейського суду вбачається, що питання про порушення ст. 17 Конвенції, яка закріплює один із основоположних принципів Конвенції - принцип неприпустимості зловживання правами, може поставати лише у сукупності з іншою статтею Конвенції, положення якої у конкретному випадку дають підстави для висновку про зловживання особою наданим їй правом. Вищенаведені положення закону направлені на дотримання розумних строків розгляду справи і на недопущення зловживання своїми процесуальними правами та правами інших осіб, які беруть участь у справі. Праву особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондує обов`язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються його безпосередньо та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (ALIMENTARIA SANDERS S.A. V. SPAIN, №11681/85, §35, ЄСПЛ, від 07 липня 1989 року). Неявка осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час та місце судового розгляду справи являється їх волевиявленням, яке свідчить про відмову від реалізації свого права на безпосередню участь у судовому розгляді справи та інших процесуальних прав, тому не може бути перешкодою для розгляду судом апеляційної інстанції питання по суті. Така правова позиція викладена Верховний Судом у постанові від 24 січня 2018 року у справі № 907/425/16. Виходячи з вищенаведених норм Конвенції та практики Європейського суду, вимог п.11 частини 3 статті 2 ЦПК України щодо неприпустимості зловживання сторонами своїми процесуальними правами, статті 371 ЦПК України щодо строку розгляду апеляційної скарги, а також зважаючи на те, що підстави для відкладення розгляду справи, викладені у клопотанні відповідача, є неповажними, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи за відсутності учасників, які не з`явилися у судове засідання, а тому клопотання про відкладення судового розгляду задоволенню не підлягає. Заслухавши суддю-доповідача, позивачок ОСОБА_5 , ОСОБА_11 та позивача ОСОБА_6 , які, кожен окремо, заперечували проти доводів апеляційної скарги та просили залишити її без задоволення, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з наступних підстав Судом встановлено та вбачається з матеріалів справи, що позивачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 проживають у будинку АДРЕСА_1 , та є споживачами з отримання природного газу для приготування їжі за вказаною адресою. Відповідно до постанови НКРЕКП №1274 від 16.04.2015 року про видачу ліцензії на розподіл природного, нафтового газу і газу (метану) вугільних родовищ, ПАТ «Криворіжгаз», правонаступником якого є АТ «ОГС «Криворіжгаз», видано ліцензію на право провадження господарської діяльності з розподілу природного, нафтового газу і газу (метану) вугільних родовищ на території м. Кривого Рогу (крім житлового масиву Інгулець Інгулецького району в місті Кривому Розі) та Криворізького району Дніпропетровської області в зоні розташування розподільних газопроводів, що перебувають у власності та користуванні АТ «Оператор газорозподільної системи «Криворіжгаз». 29 березня 2017 року АТ «ОГС «Криворіжгаз» було встановлено, опломбовано та введено в експлуатацію загальнобудинковий вузол обліку природного газу за адресою: АДРЕСА_2 , у зв`язку з чим позивачам в односторонньому порядку почали нараховувати об`єми використаного природного газу згідно показань загальнобудинкового приладу обліку. Спір між сторонами виник з приводу неправомірного встановлення загальнобудинкового приладу обліку природного газу на будинок АДРЕСА_1 та зміни відповідачем АТ «ОГС «Криворіжгаз» в односторонньому порядку режиму нарахування природного газу побутовим споживачам, а також щодо визнання за позивачами права на встановлення індивідуальних газових лічильників. Задовольняючи позовні вимоги в частині визнання незаконними дій АТ «ОГС «Криворіжгаз» щодо встановлення загальнобудинкового вузла обліку в будинку, розташованому за адресою: будинок АДРЕСА_1 та визнання за кожним з позивачів, як за побутовими споживачами природного газу, права на забезпечення індивідуальними лічильниками газу за рахунок АТ «ОГС «Криворіжгаз», суд першої інстанції виходив з того, що суд першої інстанції виходив з того, що, оскільки позивачі сплачували за газопостачання за встановленими тарифами, в яких були передбачені витрати на встановлення лічильників газу, у тому числі безпосередньо індивідуальних, то відповідач зобов`язаний надавати послуги, які оплачені позивачами. Дії відповідача АТ «ОГС «Криворіжгаз» щодо встановлення загальнобудинкового приладу обліку газу замість квартирних лічильників газу побутовим споживачам у будинку АДРЕСА_1 є незаконними та вчинені з порушенням положень ЗУ «Про забезпечення комерційного обліку природного газу», Кодексу ГРС, Типового договору розподілу природного газу. Щодо позовних вимог про зобов`язання здійснити перерахунок об`ємів споживання газу, суд першої інстанції виходив з того, що односторонні дії газорозподільної організації щодо встановлення загальнобудинкового лічильника газу необхідно кваліфікувати не тільки в контексті застосування попередньої та чинної редакцій Закону України Про забезпечення комерційного обліку природного газу, а також у контексті норм про зміст, допустимі обмеження та непорушність права власності (Конституція України, ЦК України, Закон України Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку). Односторонні дії газорозподільної організації щодо встановлення загальнобудинкового лічильника газу без згоди на це співвласників відповідного багатоквартирного будинку, слід кваліфікувати як протиправні, незалежно від того, вчинені вони до 20 січня 2018 року чи після цієї дати, про що зазначено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.10.2021 року по справі № 212/5836/17. При цьому, суд першої інстанції дійшов висновку, що заява відповідача про застосування строків позовної давності є необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду, так як їх суд першої інстанції дійшов на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилались, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно частини першої статті 5 Закону України Про захист прав споживачів, держава забезпечує споживачам захист їх прав, надає можливість вільного вибору продукції, здобуття знань і кваліфікації, необхідних для прийняття самостійних рішень під час придбання та використання продукції відповідно до їх потреб, і гарантує придбання або одержання продукції іншими законними способами в обсязі, що забезпечує рівень споживання, достатній для підтримання здоров`я і життєдіяльності. За змістом статті 21 Закону України Про захист прав споживачів права споживача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо при реалізації продукції будь-яким чином порушується свобода волевиявлення споживача та/або висловлене ним волевиявлення. Відповідно до пунктів 3, 4, 7 частини першої статті 21 Закону України Про захист прав споживачів, крім інших випадків порушень прав споживачів, права споживача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо виконавець послуги нав`язує такі умови одержання послуги, які ставлять споживача у нерівне становище порівняно з іншими споживачами, порушується принцип рівності сторін договору, ціну продукції визначено неналежним чином. Як зазначено в преамбулі Закону України Про житлово-комунальні послуги, в редакції станом на час звернення позивача до суду з цим позовом, цей Закон визначає основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов`язки. Відповідно до статті 1 Закону України Про житлово-комунальні послуги, наведені нижче терміни вживаються в такому значенні: житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил; виконавець - суб`єкт господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальної послуги споживачу відповідно до умов договору; засіб обліку - прилад, технічний пристрій для обліку кількісних та/або якісних показників житлово-комунальної послуги, який має нормовані метрологічні характеристики; комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на задоволення потреби фізичної чи юридичної особи у забезпеченні холодною та гарячою водою, водовідведенням, газопостачанням, опаленням, а також вивезення побутових відходів у порядку, встановленому законодавством; норми споживання - кількісні показники споживання житлово-комунальних послуг, затверджені згідно із законодавством відповідними органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування; споживач - фізична чи юридична особа, яка отримує або має намір отримати житлово-комунальну послугу. Згідно зі статтею 2 Закону України Про житлово-комунальні послуги, державна політика у сфері житлово-комунальних послуг базується на таких принципах: забезпечення раціонального використання наявних ресурсів та сталого розвитку населених пунктів; регулювання цін/тарифів на житлово-комунальні послуги, перелік яких визначено цим Законом, з урахуванням досягнутого рівня соціально-економічного розвитку, природних особливостей відповідного регіону та технічних можливостей; забезпечення рівних можливостей доступу до отримання мінімальних норм житлово-комунальних послуг для споживачів незалежно від соціального, майнового стану, віку, місце перебування та форми власності юридичних осіб тощо; забезпечення соціального захисту малозабезпечених громадян. Як наведено у статті 3 Закону України Про житлово-комунальні послуги, предметом регулювання цього Закону є правовідносини, що виникають між виробниками, виконавцями, споживачами у процесі створення, надання та споживання житлово-комунальних послуг, суб`єктами цього Закону є органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, власники, виробники, виконавці та споживачі житлово-комунальних послуг. Відповідно до частини першої статті 14 Закону України Про житлово-комунальні послуги, залежно від порядку затвердження цін/тарифів на житлово-комунальні послуги вони поділяються на три групи: перша група - це житлово-комунальні послуги, ціни/тарифи на які затверджують уповноважені центральні органи виконавчої влади, а у випадках, передбачених законом, - національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг. Тарифи на газопостачання відносяться до першої групи. Згідно з частиною першою статті 19 Закону України Про житлово-комунальні послуги, відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах. Споживач має право одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг. Споживач зобов`язаний укласти договір на надання житлово-комунальних послуг, підготовлений виконавцем на основі типового договору (частини перша, друга статті 20 цього Закону). Згідно з пунктом 1 частини другої статті 21 Закону України Про житлово-комунальні послуги, виконавець зобов`язаний забезпечувати своєчасність та відповідну якість житлово-комунальних послуг згідно із законодавством та умовами договору. Як зазначено у частині першій статті 30 Закону України Про житлово-комунальні послуги, державне регулювання цін/тарифів базується на таких основних принципах доступності житлово-комунальних послуг для всіх споживачів та рівності правових гарантій. Згідно з частиною четвертою статті 18 Закону України «Про ринок природного газу», держава заохочує впровадження новітніх систем, у тому числі апаратних засобів, обліку природного газу, зокрема тих, що забезпечують можливість споживача активно управляти власним споживанням. Таким чином, приладовий облік споживання природного газу розглядається з позицій забезпечення державних гарантій прав споживачів, у тому числі побутових споживачів природного газу. Правові, економічні та організаційні засади забезпечення всіх категорій споживачів вузлами обліку природного газу з метою запровадження повного комерційного (приладового) обліку природного газу визначені Законом України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу». Стаття 2 Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу»в редакції від 10 жовтня 2015 року визначає, що постачання природного газу здійснюється за умови його комерційного обліку, зокрема, для населення, що проживає у квартирах та приватних будинках, у яких природний газ використовується: комплексно, у тому числі для опалення, - з 1 січня 2012 року; для підігріву води та приготування їжі - з 1 січня 2016 року; тільки для приготування їжі - з 1 січня 2018 року. Тобто після зазначених дат постачання цим категоріям споживачів мало здійснюватися за умови комерційного обліку лічильниками газу, до їх настання - незалежно від наявності газових лічильників. Відповідно до приписів частини другої статті 2 Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу», в редакції від 20 січня 2018 року, загальнобудинковий лічильник газу може бути встановлений лише за згодою співвласників багатоквартирного будинку в порядку, визначеному статтею 10 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку». До 20 січня 2018 року питання встановлення загальнобудинкового приладу обліку природного газу не було врегульоване на рівні закону, а регламентувалося підзаконними нормативно-правовими актами. Приписами абзаців третього-п`ятого пункту 4 Тимчасового положення у редакціїпостанови Кабінету Міністрів України від 27 січня 2016 року № 46) передбачено, що ініціювати встановлення будинкового вузла обліку на багатоквартирний будинок, групу багатоквартирних будинків, групу споживачів можуть як власник (власники) такого будинку (таких будинків) (квартир), так і оператор газорозподільної системи. Встановлення будинкового вузла обліку здійснюється згідно з Кодексом газорозподільних систем. Встановлення будинкового вузла обліку, в тому числі витрати на проектування, монтаж, здійснюється за кошти сторони, яка ініціювала встановлення такого вузла обліку. Власник (власники) будинку (будинків) (квартир), особа, відповідальна за експлуатацію будинку (будинків) (далі - експлуатаційна організація), балансоутримувач будинку (будинків) тощо та оператор газорозподільної системи зобов`язані врегулювати між собою договірні відносини щодо зняття показань будинкового вузла обліку та лічильників газу, установлених у квартирі (далі - квартирні лічильники газу) (за їх наявності), а також забезпечення можливості проведення монтажу, збереження та здійснення експлуатації будинкового вузла обліку. У разі неврегулювання зазначених питань газопостачання такому будинку, групі будинків, групі споживачів може бути припинено відповідно до законодавства. Відповідно до пункту 1 глави 5 розділу IX Кодексу газорозподільних систем, затвердженого постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 30 вересня 2015 року № 2494, за ініціативи балансоутримувача (управителя) або оператора газорозподільної системи та за їх рахунок у багатоквартирному будинку (гуртожитку) або на групу будинків (гуртожитків), мешканці яких у повному обсязі чи частково розраховуються за нормами споживання, або для цілей складання загального балансу споживання природного газу може бути організований та встановлений загальнобудинковий вузол обліку природного газу. Бадансоутримувач (управитель) не може відмовити оператору газорозподільної системи в організації та встановленні загальнобудинкового вузла обліку природного газу, якщо ці заходи здійснюються за рахунок Оператора ГРМ. З наведених положень вбачається, що до 20 січня 2018 року оператор газорозподільної системи мав право встановити загальнобудинковий лічильник природного газу, врегулювавши з власником (власниками) будинку, експлуатаційною організацією, балансоутримувачем будинку (будинків) тощо договірні відносини щодо зняття показань будинкового вузла обліку, а також забезпечити можливості проведення монтажу, збереження та здійснення експлуатації будинкового вузла обліку. Отже, для встановлення загальнобудинкового лічильнику природного газу оператор газорозподільної системи не міг діяти в односторонньому порядку, оскільки повинен був в договірному порядку врегулювати з власником (власниками) будинку, експлуатаційною організацією, балансоутримувачем будинку (будинків) тощо договірні відносини щодо зняття показань будинкового вузла обліку. Також, відповідно до пункту 6 частини першої статті 1 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку»механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, становить частину спільного майна багатоквартирного будинку. У свою чергу, таке майно є спільною сумісною власністю власників квартир та нежитлових приміщень будинку (частина друга статті 382 Цивільного кодексу України(далі - ЦК України), частина перша статті 5 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку»). Таким чином, будь-яке втручання у належні до багатоквартирного будинку інженерні мережі (незалежно від місця їх розташування - всередині чи за межами будинку) є діями, які вчиняються щодо майна, належного співвласникам такого будинку на праві спільної сумісної власності. Встановлення загальнобудинкового приладу обліку газу не є винятком з цього загального висновку, адже здійснюється з безпосереднім втручанням в інженерні мережі будинку, а сам прилад обліку, будучи приєднаним до мереж будинку, стає невід`ємною складовою частиною останніх, перестає існувати як окрема річ і бути об`єктом права власності оператора газорозподільної системи. Об`єкт же права власності співвласників багатоквартирного будинку зазнає фізичних змін. За відсутності згоди співвласників такі зміни можуть кваліфікуватися або як правопорушення, або як допустиме обмеження права власності. Разом з тим, відповідно до однозначних приписів частини сьомої статті 319та частини другої статті 321 ЦК України, обмеження права власності можуть бути запроваджені виключно законом. Тобто, з урахуванням положень абзацу другого частини другої статті 4 ЦК України, такі обмеження можуть бути встановлені виключно нормативно-правовим актом, що має юридичну силу закону України. Зазначене кореспондується із приписами пункту 7 частини першої статті 92 Конституції України, відповідно до яких правовий режим власності визначається виключно законами України. Отже, враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відповідач АТ «ОГС «Криворіжгаз», який в односторонньому порядку, без письмової згоди споживачів позивачів у справі, встановив на багатоквартирному будинку АДРЕСА_1 загальнобудинковий лічильник природного газу у березні 2017 року, діяв з порушенням вимог законодавства. Такі висновки суду узгоджується із правовою позицією, викладеною у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 жовтня 2021 року у цивільній справі №212/5836/17, провадження № 14-11цс21. Наведене вище спростовує доводи апеляційної скарги АТ «ОГС«Криворіжгаз» про те, що зобов`язання встановлення саме індивідуального лічильника газу були внесені лише 19 січня 2018 року, тобто після встановлення загальнобудинкового приладу обліку за адресою: АДРЕСА_2 , а, відповідно до ст. 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, що свідчить про правомірність дій АТ «ОГС «Криворіжгаз» при встановленні спірного загальнобудинкового приладу обліку у 2017 році. За таких обставин, зважаючи на те, що позивачі не надавали згоду на встановлення загальнобудинкового приладу обліку природного газу на будинок АДРЕСА_1 та не забезпечені ідвивідуальними лічильниками природного газу у їхніх квартирах у будинку АДРЕСА_1 , тоді як сплачували за газопостачання за встановленими тарифами, в яких були передбачені витрати на встановлення лічильників газу, у тому числі безпосередньо індивідуальних, тому АТ «ОГС«Криворіжгаз» зобов`язаний надавати послуги, які оплачені позивачами та, відповідно до ч. 1 ст. 6 Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу», зобов`язаний забезпечити встановлення індивідуального лічильнику газу для населення, у квартирі позивачів, у зв`язку з чим їх права, як споживачів, порушені та підлягають судовому захисту, і в цій частині висновки суду першої інстанції є цілком законними та обгрунтованими. Колегія суддів не бере до уваги доводи апеляційної скарги АТ «ОГС«Криворіжгаз» про те, що комерційний (приладовий) облік природного газу для побутових споживачів здійснюється на підставі спеціальних законодавчих і нормативних актів, а постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг №547 від 30 березня 2016 року затверджено План розвитку газорозподільної системи ПАТ «Криворіжгаз» на 2016-2025 роки та джерела його фінансування, згідно розділу І якого передбачено встановлення загальнобудинкових вузлів обліку газу за адресою проживання позивачів у справі за рахунок АТ «Криворіжгаз» та Оператор ГРМ не може відступати від положень, встановлених Планом розвитку газорозподільної системи ПАТ «Криворіжгаз» на 2016-2025 роки, з огляду на те, що Закон України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу» має вищу юридичну силу аніж План розвитку газорозподільної системи ПАТ «Криворіжгаз» на 2016-2025 роки, у зв`язку з чим позивачі мають право на забезпечення індивідуальними безкоштовними газовими лічильниками за рахунок ПАТ «Криворіжгаз», правонаступником якого є АТ «ОГС«Криворіжгаз», у строк, передбачений цим Законом. Оскільки, позивачі сплачували за газопостачання за встановленими тарифами, в яких були передбачені витрати на встановлення лічильників газу, у тому числі безпосередньо індивідуальних, то відповідач зобов`язаний надавати послуги, які оплачені позивачами, та, відповідно до частини першої статті 6 Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу», зобов`язаний забезпечити встановлення лічильників газу для населення, що проживає у квартирах, у яких газ використовується тільки для приготування їжі. Відмова відповідача встановити індивідуальні лічильники позивачам суперечить вимогам законодавства, порушує права позивачів, а, з урахуванням вимог статті 5 Закону України «Про захист прав споживачів» та статті 2 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», волевиявлення позивачів на встановлення індивідуальних лічильників газу не може бути порушеним. У зв`язку з чим, колегія суддів вважає, що визнання за позивачами права на забезпечення індивідуальним газовим лічильником за рахунок відповідача АТ «ОГС «Криворіжгаз» та встановлення в подальшому такого лічильника, забезпечить оплату позивачем саме того об`єму газу, який ним спожитий, що буде відповідати такому завданню цивільного законодавства, як справедливість. Вирішуючи питання про те, за чий рахунок повинно проводитися фінансування робіт з оснащення лічильниками газу та у який період, колегія суддів вважає за необхідне керуватися частиною першою статті 3 Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу», згідно з якою фінансування робіт з оснащення лічильниками газу населення здійснюється за рахунок: коштів суб`єктів господарювання, що здійснюють розподіл природного газу на відповідній території; коштів відповідного бюджету; інших джерел, не заборонених законодавством. Саме на відповідача АТ «ОГС «Криворіжгаз» покладений обов`язок встановлення лічильників газу, лише він повинен вживати заходів щодо залучення інших джерел фінансування цих робіт і покладання такого обов`язку на споживачів є неправомірним. Вказаний правовий висновок зроблено Великою Палатою Верховного Суду у справі № 755/18006/15-ц від 04 липня 2018 року. Доводи апеляційної скарги відповідача щодо спливу позовної давності, оскільки загальнобудинковий лічильник газу був введений в експлуатацію 29 березня 2017 року, строк позовної давності закінчився 29.03.2020 року, тоді як з позовом до суду позивачі звернулись лише в грудні 2020 року, тобто після закінчення загального строку позовної давності, колегія суддів не бере до уваги, оскільки порушення прав позивачів, як споживачів, є триваючими, а тому вони вправі звернутись до суду за захистом своїх прав у будь-який момент. У зв`язку з чим, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно застосував норми ст.256 ЦК України, та дійшов вірного висновку про те, що заява відповідача про застосування строків позовної давності є необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню. Колегія суддів погоджується також з висновком суду щодо визнання незаконним встановлений АТ «ОГС «Криворіжгаз» режим нарахування об`ємів спожитого природного газу згідно показань загальнобудинкового прибору обліку газу для побутових споживачів природного газу- позивачам у справі та зобов`язання АТ «ОГС «Криворіжгаз» поновити для побутових споживачів природного газу позивачам у справі режим нарахування природного газу відповідно до встановленого Кабінетом Міністрів України норм споживання природного газу населенням у разі відсутності газових лічильників, оскільки встановлення загальнобудинкового лічильника газу АТ «ОГС «Криворіжгаз», в будинку АДРЕСА_1 , є незаконним, в зв`язку з чим і нарахування об`ємів спожитого природного газу позивачам та іншим споживачам, що проживають у вказаному будинку, на підставі показань загальнобудинкового лічильника газу є неправомірним. Так, положеннями Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу»встановлено систему стимулів та гарантій запровадження повного комерційного (приладового) обліку та здійснення контролю за використанням ресурсів природного газу. З прийняттям цього Законувнесено зміни до Закону України від 08 липня 2010 року № 2467-VI «Про засади функціонування ринку природного газу»(який втратив чинність 01 жовтня 2015 року з прийняттям Закону «Про ринок природного газу»), відповідно до яких відпуск природного газу споживачам здійснюється за умови наявності вузла обліку природного газу. При цьому населення у разі відсутності приладів обліку природного газу споживає газ за нормами, встановленими законодавством, до строків, передбачених у частині першій статті 2 Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу». Однак, як норми Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу», так і норми Закону України «Про ринок природного газу», не ставлять у залежність визначення обсягу споживання населенням природного газу від наявності чи відсутності загальнобудинкового лічильника газу. Закон України від 21 грудня 2017 року № 2260-VIII «Про внесення змін до Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу» щодо порядку встановлення лічильників споживачам природного газу»змінив строк постачання природного газу, яке здійснюється за умови його комерційного обліку в частині населення, що проживає у квартирах та приватних будинках, у яких природний газ використовується тільки для приготування їжі, - з 1 січня 2021 року. Ці зміни набули чинності 20 січня 2018 року. Отже, з 1 січня 2018 року почало діяти правило про облік до моменту встановлення лічильників газу за нормами споживання, визначеними Кабінетом Міністрів України. Це положення не пов`язується з наявністю загальнобудинкового лічильника газу. Таким чином, законодавчими актами передбачено лише два механізми обчислення обсягу спожитого газу: - за даними лічильників газу; - за встановленими Кабінетом Міністрів України нормами споживання. Відповідно до абзацу сьомого пункту 3 глави 4 розділу IX Кодексу газорозподільних систем, якщо побутовий споживач, який не забезпечений лічильником природного газу (індивідуальним або загальнобудинковим), відмовляється від його встановлення за рахунок оператора ГРМ (що підтверджується актом про порушення, складеним відповідно до вимог глави 5розділу XI цього Кодексу), фактичний об`єм спожитого (розподіленого/поставленого) природного газу (алокація) по побутовому споживачу за відповідний календарний місяць визначається за граничними об`ємами споживання природного газу населенням, визначеними у додатку 10 до цього Кодексу. Тому для застосування такої санкції, як визначення фактичного об`єму спожитого (розподіленого/поставленого) природного газу за граничними об`ємами споживання природного газу населенням, має бути встановлений факт відмови споживача, який не забезпечений лічильником природного газу (індивідуальним або загальнобудинковим), від його встановлення за рахунок оператора ГРМ. Таким чином, у разі невстановлення населенню у строки, зазначені у частині першій статті 6 Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу», лічильників газу з вини суб`єктів господарювання, що здійснюють розподіл природного газу (до 01 січня 2021 року) на відповідній території, припинення розподілу природного газу таким споживачам забороняється, а його облік до моменту встановлення лічильників газу здійснюється за нормами споживання, визначеними Кабінетом Міністрів України. У спірний період вказані норми встановлювались, з 01 травня 2017 року і до 07 лютого 2019 року відповідно до норм споживання природного газу населенням у разі відсутності газових лічильників, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 23 березня 2016 року № 203 «Про норми споживання природного газу населенням у разі відсутності газових лічильників»; 08 лютого 2019 року і до 06 березня 2019 року відповідно до норм споживання природного газу населенням у разі відсутності газових лічильників, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 30 січня 2019 року № 63 «Деякі питання споживання природного газу побутовими споживачами»; з 07 березня 2019 року (і до затвердження нових норм) відповідно до норм споживання природного газу населенням у разі відсутності газових лічильників, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 27 лютого 2019 року № 143 «Питання споживання природного газу». Зазначена правова позиція також сформована Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.10.2021 року справа № 212/5836/17, провадження № 14-11цс21. Оскільки з наданих відповідачем письмових доказів встановлено, що загальнобудинковий вузол обліку газу, встановлений у будинку АДРЕСА_1 було введено в експлуатацію з 29.03.2017 року, отже саме з цієї дати розпочалось нарахування позивачам об`ємів спожитого природного газу згідно показань загальнобудинкового прибору обліку газу, а тому вірними є висновки суду першої інстанції щодо зобов`язання АТ «ОГС «Криворіжгаз» поновити для позивачів режим нарахування природного газу відповідно до встановлених Кабінетом Міністрів України норм споживання природного газу населенням у разі відсутності газових лічильників саме з 01 квітня 2017 року. При цьому, не можуть бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції доводи апеляційної скарги відповідача про те, що судом першої інстанції не було враховано окрему думку суддів Пількова К.М., Власова Ю.Л., Гриціва М.І., Прокопенка О.Б. та Ткача І.В. до постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.10.2021 року у справі 212/5836/17, відповідно до якої у Великої Палати Верховного Суду не було підстав для скасування прийнятих у справі судових рішень та прийняття нового рішення в частині задоволення позовних вимог про зобов`язання відповідача поновити позивачам режим нарахування природного газу за період: з 01.05.2017 року і до 07.02.2019 року відповідно до норм споживання природного газу населенням у разі відсутності газових лічильників, затверджених Постановою № 203; з 08.02.2019 року і до 06.03.2019 року відповідно до норм споживання природного газу населенням у разі відсутності газових лічильників, затверджених Постановою №63; з 07.03.2019 (і до затвердження нових норм) відповідно до норм споживання природного газу населенням у разі відсутності газових лічильників, затверджених Постановою №143. В цій частині рішення Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 07.02.2019 року та постанова Дніпровського апеляційного суду від 11.07.2019 року підлягали залишенню без змін з мотивів, викладених вище, оскільки відповідно до норм ЦПК України, суди при вирішенні спору застосують норму права з урахуванням висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду. При цьому, на суд не покладено обов`язку враховувати при вирішенні спору окремі думки суддів Верховного Суду. Аргументи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а стосуються переоцінки доказів. Проте, відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України, оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів учасниками справи діючим законодавством не передбачена. Судом першої інстанції повно та всебічно досліджені обставини справи, перевірені письмові докази та надано їм належну оцінку. Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами. За таких обставин, враховуючи вищевикладене, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, як безпідставна та необґрунтована, а рішення суду без змін. Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу відповідача Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Криворіжгаз» - залишити без задоволення. Рішення Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 04 травня 2022 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови. Повне судове рішення складено 25 серпня 2022 року. Головуючий: Судді: