Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 620/488/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 620/488/20 Головуючий у І інстанції - Скалозуб Ю.О. Суддя-доповідач - Мельничук В.П. П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 05 березня 2020 року м. Київ Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі: Головуючого-судді: Мельничука В.П. суддів: Лічевецького І.О., Оксененка О.М., при секретарі: Черніченко К.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду, згідно з ст. 229 КАС України, апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 11 лютого 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Новозаводського відділу Державної виконавчої служби у м. Чернігові Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) про визнання протиправною та скасування постанови, - В С Т А Н О В И Л А: ОСОБА_1 звернувся до Чернігівського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Новозаводського відділу Державної виконавчої служби у м. Чернігові Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми), в якому просив визнати протиправною та скасувати постанову від 28.01.2020 року про стягнення виконавчого збору в сумі 50 300,15 грн. в рамках виконавчого провадження № 60947010. Свої вимоги Позивач мотивує тим, що 09.01.2020 року Відповідачем, на підставі виконавчого листа № 751/4550/18, виданого 29.12.2018 року Новозаводським районним судом м. Чернігова, відкрито виконавче провадження ВП № 60947010. Про відкриття виконавчого провадження Позивач дізнався лише 17.01.2020 року після дзвінка державного виконавця. Позивач 20.01.2020 року звернувся до Відповідача, де отримав постанову про відкриття виконавчого провадження та, в свою чергу, надав останньому оригінал квитанції АТ КБ «Приват Банк» від 16.01.2020 року про сплату суми боргу в повному обсязі. З 20.01.2020 року по 28.01.2020 року згідно відстеження в Автоматизованій Системі Виконавчих проваджень, Відповідачем будь-яких постанов, окрім постанови про відкриття виконавчого провадження винесено не було. У зв`язку із вказаним позивач 27.01.2020 року звернувся до Відповідача з письмовою заявою з проханням завершення виконавчого провадження або обґрунтування бездіяльності державного виконавця. 28.01.2020 року Відповідачем винесено постанову про стягнення з боржника виконавчого збору, про яку Позивач дізнався 30.01.2020 року з даних АСВП. Позивач зазначає, що виконавчий документ ним було виконано в добровільному порядку, оскільки про відкриття виконавчого провадження він не знав. В свою чергу, державний виконавець, в день, коли йому стало відомо про виконання рішення суду, не виніс постанови про закінчення виконавчого провадження. Оскільки винесення постанови про відкриття виконавчого провадження не відноситься до заходів примусового виконання рішення та ще й була отримана боржником після добровільного виконання ним виконавчого документу, то Позивач вважає відсутнім факт примусового виконання рішення відповідним органом виконавчої служби, а тому постанова про стягнення виконавчого збору підлягає скасуванню. Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 11 лютого 2020 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю. Не погоджуючись з вищезазначеним судовим рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення про задоволення адміністративного позову. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилається на порушення судом першої інстанції норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи по суті. Зокрема, ОСОБА_1 зазначає, що в рамках виконавчого провадження (номер в АСВП 60947010) Відповідачем було недотримано порядок винесення постанови про стягнення виконавчого збору, адже відповідно до ч. 4 ст. 27 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення виконавчого збору (крім виконавчих документів про стягнення аліментів). Крім того, відповідно до ч. 8 п. 2 Інструкції з примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 року № 512/5, виконавчий збір стягується з боржника на підставі постанови про стягнення виконавчого збору, у якій зазначаються розмір та порядок стягнення нарахованого виконавчого збору. Тому, одного лише зазначення у результативній частині постанови про відкриття виконавчого провадження п. 3 «Стягнути з боржника виконавчий збір у розмірі 50300, 15 грн. та витрати виконавчого провадження» недостатньо. В день винесення постанови про відкриття виконавчого провадження (09.01.2020 року), мала бути винесена постанова про стягнення виконавчого збору. Відповідачем відзив на апеляційну скаргу не подавався. Згідно з ч. 4 ст. 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось, оскільки учасники справи у судове засідання не з`явились. За приписами частини 6 статті 287 КАС України суд апеляційної інстанції розглядає справу у десятиденний строк після закінчення строку апеляційного оскарження з повідомленням учасників справи. Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Судом першої інстанції встановлено, що на примусовому виконанні в Новозаводському відділі Державної виконавчої служби у місті Чернігові Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) перебувало виконавче провадження ВП № 60947010 з примусового виконання виконавчого листа № 751/4550/18, виданого 29.12.2018 року Новозаводським районним судом м. Чернігова про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошових коштів в сумі 503001,50 грн. Так, Відповідачем 09.01.2020 року відкрито виконавче провадження за зазначеним вище виконавчим листом, виданим Новозаводським районним судом м. Чернігова. Судом першої інстанції встановлено, що в постанові про відкриття виконавчого провадження, пунктом третім резолютивної частини постанови зазначено «Стягнути з боржника виконавчий збір у розмірі 50300,15 грн. та витрати виконавчого провадження». Постанову про відкриття виконавчого провадження, відповідно до відмітки в матеріалах виконавчого провадження, Позивач отримав 20.01.2020 року (а.с. 14, 44). ОСОБА_1 20.01.2020 року звернувся до Відповідача та надав оригінал квитанції АТ КБ «Приват Банк» від 16.01.2020 року про сплату суми боргу за виконавчим листом № 751/4550/18, виданим 29.12.2018 року Новозаводським районним судом м. Чернігова, в повному обсязі, що підтверджується копією дублікату квитанції (а.с. 18). Відповідачем, у зв`язку з виконанням боржником рішення суду, 28.01.2020 року прийнято постанову про закінчення виконавчого провадження (а.с. 36). Окрім того, 28.01.2020 року Відповідачем також винесено постанову про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору в сумі 50300,15 грн. (а.с. 13). Не погоджуючись із вказаною постановою, Позивач звернувся з даним адміністративним позовом до суду за захистом своїх прав та законних інтересів. Відмовляючи у задоволенні адміністративного позову суд першої інстанції виходив з того, що жодних передбачених Законом України «Про виконавче провадження» підстав для відмови у відкритті виконавчого провадження на час винесення державним виконавцем постанови про відкриття виконавчого провадження не встановлено. Зважаючи на вимоги Закону № 1404-VIII виконавцем було в постанові про відкриття виконавчого провадження також зазначено про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі 50300,15 грн. та витрат виконавчого провадження. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, з огляду на таке. Положеннями ч. 2 ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Спірні правовідносини регулюються Законом України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 року № 1404-VIII (далі також Закон № 1404-VIII). За приписами ст. 1 Закону № 1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цимЗаконом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цьогоЗакону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 26 Закону № 1404-VIII виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону за заявою стягувача про примусове виконання рішення. За приписами ч. 1 ст. 5 Закону № 1404-VIII примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів». Згідно з ч. 5 ст. 26 Закону № 1404-VIII виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходита майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей. У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону. Таким чином, примусове виконання рішення розпочинається з винесення постанови про відкриття виконавчого провадження. При цьому, вже під час відкриття виконавчого провадження визначається виконавчий збір. Відповідно до ч. 1 ст. 27 Закону № 1404-VIII виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України. Положеннями вказаної статті визначено виключний перелік підстав за яких виконавчий збір не стягується: 1) за виконавчими документами про конфіскацію майна, стягнення періодичних платежів, накладення арешту на майно для забезпечення позовних вимог, за виконавчими документами, що підлягають негайному виконанню; 2) у разі виконання рішень Європейського суду з прав людини; 3) якщо виконання рішення здійснюється за рахунок коштів, передбачених бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду в порядку, встановленому Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень»; 4) за виконавчими документами про стягнення виконавчого збору, стягнення витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених виконавцем відповідно до вимог цього Закону; 5) у разі виконання рішення приватним виконавцем; 6) за виконавчими документами про стягнення заборгованості, що підлягає врегулюванню відповідно до Закону України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії», а також згідно з постановами державних виконавців, винесеними до набрання чинності цим Законом (ч. 5). Частиною 4 статті 27 Закону № 1404-VIII встановлено, що державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення виконавчого збору (крім виконавчих документів про стягнення аліментів). Проаналізувавши положення статей 26, 27 Закону № 1404-VIII в аспекті спірних правовідносин, суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку, що стягнення виконавчого збору (крім визначених законом випадків, коли виконавчий збір не стягується) пов`язується з початком примусового виконання. Останнє розпочинається з прийняттям постанови про відкриття виконавчого провадження, разом з якою, з-поміж іншого, державний виконавець зобов`язаний винести постанову про стягнення виконавчого збору, з чим погоджується колегія суддів. У Законі № 1404-VIII передбачено випадки, коли виконавчий збір не стягується (ч. 5 ст. 27), а також умову, за якої виконавчий збір не підлягає стягненню (якщо відсутні визначені законом підстави для звільнення від його сплати). В останньому випадку йдеться про частину 9 статті 27 Закону № 1404-VIII за якою виконавчий збір не стягується, якщо рішення виконано до того, як відкрито виконавче провадження (відповідно розпочато примусове виконання рішення). Питання про закінчення виконавчого провадження, та, відповідно, про стягнення виконавчого збору (постанова про стягнення якого є окремим виконавчим документом), державний виконавець вирішує під час виконавчого провадження, якщо з`ясує, що для цього є відповідні підстави. З огляду на встановлені в цій справі обставини і правове регулювання спірних відносин, з яких виник цей спір, на дату відкриття виконавчого провадження у державного виконавця не було законних підстав для того, щоб не вирішувати питання про стягнення виконавчого збору за вказаним виконавчим документом. Отже, стягнення з боржника виконавчого збору під час відкриття виконавчого провадження є обов`язком державного виконавця, спрямованим на перерахування цих коштів до Державного бюджету України. Дана правова позиція висвітлена в постановах Верховного Суду від 23 січня 2019 року (справа № 703/1086/17) та від 13 лютого 2019 року (справа № 295/13991/16-а). Як вбачається з матеріалів справи, 09.01.2020 року державним виконавцем відкрито виконавче провадження № 60947010 з виконання виконавчого листа № 751/4550/18, виданого 29.12.2018 року Новозаводським районним судом м. Чернігова. Рішення виконано в повному обсязі, згідно з квитанцією АТ КБ «Приват Банк» від 16.01.2020 року (а.с. 18). Тобто, на час відкриття виконавчого провадження відомості про повне виконання боржником рішення суду в добровільному порядку у державного виконавця були відсутні. Аналізуючи вищевказані норми колегія суддів дійшла висновку, що стягнення виконавчого збору (крім визначених законом випадків, коли виконавчий збір не стягується) пов`язується з початком примусового виконання. Примусове виконання рішення розпочинається з моменту прийняття державним виконавцем постанови про відкриття виконавчого провадження, тому одночасно з відкриттям виконавчого провадження повинен вирішити питання про стягнення виконавчого збору. При цьому, стягнення виконавчого збору є безумовною дією, яку здійснює державний виконавець у межах виконавчого провадження незалежно від здійснених дій, і є встановленою державою складовою процедури виконавчого провадження, що гарантує ефективне здійснення виконання рішення суду боржником за допомогою стимулювання боржника до намагання виконати виконавчий документ самостійно до відкриття виконавчого провадження у зв`язку із ймовірністю стягнення відповідної суми у випадку примусового виконання. Таким чином, фактичне виконання судового рішення, крім випадку такого виконання до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, та вжиття виконавцем заходів примусового виконання рішень не є обов`язковими умовами для стягнення виконавчого збору. Колегією суддів встановлено, що постанова державного виконавця від 09.01.2020 року про відкриття виконавчого провадження № 60947010 про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору у розмірі 50 300,15 грн. та витрат виконавчого провадження Позивачем в судовому порядку не оскаржена, є чинною. Отже, примусове виконання постанови ОСОБА_1 розпочато 09.01.2020 року, тобто до фактичного виконання Позивачем рішення - 16.01.2020 року Зважаючи на те, що рішення суду фактично виконано 16.01.2020 року, що підтверджується відповідним платіжним документом, тобто після відкриття виконавчого провадження (постанова про відкриття виконавчого провадження 09.01.2020 року), то в даному випадку не може йти мови про добровільне виконання рішення суду, оскільки з відкриття виконавчого провадження розпочато примусове виконання рішення суду. Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що постанова від 28.01.2020 року про стягнення виконавчого збору в сумі 50 300,15 грн. ВП № 60947010 прийнята в межах виконавчого провадження є виконавчим документом та набирає чинності з моменту її винесення. Стягнення виконавчого збору є безумовною дією державного виконавця у межах виконавчого провадження та ефективним засобом стимулювання боржника до намагання виконати рішення суду самостійно до відкриття виконавчого провадження. Таким чином, стягнення виконавчого збору є не правом, а обов`язком державного виконавця при відкритті виконавчого провадження та на момент відкриття виконавчого провадження виконавець не володіє будь-якою інформацією від боржника щодо виконання судового рішення, оскільки вчинення будь-яких дій до відкриття виконавчого провадження Законом № 1404-VІІІ не передбачено. Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 07 березня 2018 року по справі № 750/7624/17. Відповідно до ч. 4 ст. 4 Закону № 1404-VIII виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред`явлення, якщо: 1) рішення, на підставі якого видано виконавчий документ, не набрало законної сили (крім випадків, коли рішення у встановленому законом порядку допущено до негайного виконання); 2) пропущено встановлений законом строк пред`явлення виконавчого документа до виконання; 3) боржника визнано банкрутом; 4) Національним банком України прийнято рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку-боржника; 5) юридичну особу - боржника припинено; 6) виконавчий документ не відповідає вимогам, передбаченим цією статтею, або якщо стягувач не подав заяву про примусове виконання рішення відповідно до статті 26 цього Закону; 7) виконання рішення не передбачає застосування заходів примусового виконання рішень; 8) стягувач не надав підтвердження сплати авансового внеску, якщо авансування є обов`язковим; 9) виконавчий документ не підлягає виконанню органами державної виконавчої служби, приватним виконавцем; 10) виконавчий документ пред`явлено не за місцем виконання або не за підвідомчістю. За таких обставин, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що в даному випадку жодних передбачених Законом підстав для відмови у відкритті виконавчого провадження на час винесення державним виконавцем постанови про відкриття виконавчого провадження не встановлено. Відповідно до вимог Закону № 1404-VIII Відповідачем було в постанові про відкриття виконавчого провадження також зазначено про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі 50 300,15 грн. та витрат виконавчого провадження. На виконання зазначеного заступником начальника відділу Новозаводського відділу державної виконавчої служби у м. Чернігові Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) ОСОБА_3 винесено постанову про стягнення виконавчого збору, яка є виконавчим документом відповідно до ст. 3 Закону України "Про виконавче провадження" і підлягає примусовому виконанню. Крім того, суд першої інстанції правомірно звернув увагу на положення, викладені встатті 124 Конституції України, а саме судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України. У пункті 9 частини 3статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов`язковість рішень суду. Судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Європейський суд з прав людини неодноразово вказував на те, що виконання рішення, ухваленого тим чи іншим судом, треба розглядати як невід`ємну складову судового розгляду, як цього вимагає положення ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року, у якому йдеться про необхідність забезпечення справедливого судового розгляду. Згідно зі ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. Крім того, суд першої інстанції вірно звернув увагу на те, що з огляду на матеріали виконавчого провадження 27.01.2020 року начальником Новозаводського відділу Державної виконавчої служби у місті Чернігові Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми), за результатами розгляду заяви боржника, прийнято постанову, якою дії старшого державного виконавця Горної Оксани Володимирівни при виконанні, зокрема, виконавчого провадження 60947010, визнано такими, що проведені з порушенням вимог Закону № 1404-VIII, а виконавче провадження передано на виконання заступника начальника Відповідача. Щодо доводів Позивача про порушення строку прийняття постанови про стягнення виконавчого збору, то колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, який звернув увагу на те, що відповідно до ч. 5 ст. 13 Закону № 1404-VIII порушення строків прийняття рішень та вчинення виконавчих дій виконавцями не є підставою для скасування такого рішення чи виконавчої дії, крім випадків, коли вони були прийняті або вчинені з порушенням процедури, передбаченої цим Законом. За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для скасування постанови у від 28.01.2020 року про стягнення виконавчого збору в сумі 50 300,15 грн. в рамках виконавчого провадження № 60947010. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, § 58, рішення від 10 лютого 2010 року). Зі змісту ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно та всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Розглянувши доводи ОСОБА_1 , викладені в апеляційній скарзі, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства України, колегія суддів вважає, що судове рішення постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав для його скасування в не вбачається, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Керуючись ст. ст. 229, 241, 242, 243, 271, 272, 287, 308, 310, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів - П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 11 лютого 2020 року - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Головуючий-суддя: В.П. Мельничук Судді: І.О. Лічевецький О.М. Оксененко