Постанова 4856 № 824/1313/19-а

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 824/1313/19-а Головуючий суддя 1-ої інстанції - Кушнір Віталіна Олександрівна Суддя-доповідач - Капустинський М.М. 28 січня 2020 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Капустинського М.М. суддів: Смілянця Е. С. Охрімчук І.Г. , за участю: секретаря судового засідання: Довганюк В.В., апелянта, розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 18 листопада 2019 року (рішення ухвалено у м.Чернівці) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Першого відділу державної виконавчої служби міста Чернівці Головного територіального управління юстиції у Чернівецькій області про визнання неправомірними та скасування постанов, В С Т А Н О В И В : ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом, в якому просила визнати протиправними та скасувати постанову про стягнення виконавчого збору від 25.10.2019р. у розмірі 68005,34 грн. за ВП №48456018 та постанову про відкриття виконавчого провадження від 29.10.2019р. за ВП №60425066, винесених старшим державним виконавцем Першого ВДВС м.Чернівці ГТУЮ у Чернівецькій області Вітушинською Е.В. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що оскаржувані постанови прийняті державним виконавцем з істотним порушенням норм чинного законодавства, за відсутністю правових підстав для стягнення суми виконавчого збору у розмірі 68 005,34 грн., у зв`язку з чим, вказані постанови, на думку позивача, підлягають скасуванню. Зокрема, позивач зазначає, що постанову про стягнення виконавчого збору державний виконавець виніс 25.10.2019р., тоді як датою повернення виконавчого документу стягувачу є на підставі відповідної постанови 23.10.2019р. У зв`язку з цим, позивач зазначає, що постанова про стягнення виконавчого збору винесена державним виконавцем за межами строку, що встановлений ч.3 ст.40 Закону України "Про виконавче провадження", а саме, не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа. Рішенням Чернівецького окружного адміністративного суду від 18 листопада 2019 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю. Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, позивачка подала апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити. В апеляційній скарзі зазначає, що відповідачем позивачу не направлялась постанову про відкриття виконавчого провадження від 14.08.2015р. рекомендованим листом з повідомленням про вручення, у зв`язку з чим позивачка не знала про відкриття та існування даного виконавчого провадження. Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке. Судом встановлено, що Шевченківським районним судом м.Чернівці 15.01.2015р. видано виконавчий лист у справі №727/1727/14-ц про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ "БМ Банк" заборгованості за кредитним договором №26/41/171008 від 17.10.2008р. у розмірі 676399,47грн. та про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ "БМ Банк" судових витрат у розмірі 3654,00грн. (а.с.8). Постановою державного виконавця Шевченківського ВДВС Чернівецького МУЮ А.Г. Царапіним від 14.08.2015р. за вказаним виконавчим листом відкрито виконавче провадження ВП№48456018 (а.с.9). Згідно Інформації про виконавче провадження, що міститься в матеріалах справи, державним виконавцем постановою від 12.08.2019р. замінено сторону виконавчого провадження, а саме: стягувача ПАТ «БМ Банк» на АТ «ВТБ Банк» (а.с.12). 10.09.2019р. виконавчий документ було передано на виконання до Житлово-комунального господарства Чернівецької міської ради, у зв`язку з тим, що боржник працює на вказаному підприємстві (а.с.12). 23.10.2019р. державним виконавцем винесено постанову про заміну сторони виконавчого провадження, а саме стягувача АТ «ВТБ Банк» на ОСОБА_2 (а.с.12 на звороті). 17.10.2019р. до відділу надійшла заява від стягувача про повернення виконавчого документа стягувачу без виконання (а.с.12 на звороті). 23.10.2019р. державним виконавцем Вітушинською Е.В. прийнято постанову ВП №48456018 про повернення виконавчого документу без виконання, на підставі п.1 ч.1 ст.37 Закону України «Про виконавче провадження» (а.с.14). 25.10.2019р. державним виконавцем Вітушинською Е.В. винесено постанову про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору в розмірі 68005,34грн. (а.с.15). 29.10.2019 р. ОСОБА_3 відкрито виконавче провадження ВП№60425066 з виконання постанови про стягнення виконавчого збору ВП №48456018 від 25.10.2019р. (а.с.16). Позивач вважає, що постанови про стягнення виконавчого збору ВП№48456018 від 25.10.2019р. та про відкриття виконавчого провадження ВП№60425066 від 29.10.2019р. є протиправними та підлягають скасуванню, у зв`язку з чим, звернулась до суду з даним позовом. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що постанова про стягнення виконавчого збору від 25.10.2019р. у виконавчому провадженню за №48456018, та постанова про відкриття виконавчого провадження №60425066 від 29.10.2019р. є такими, що прийняті правомірно. Розглядаючи питання про законність та обґрунтованість судового рішення, яким у позові відмовлено, колегія суддів враховує наступне. Умови і порядок виконання на території України судових рішень визначається Законом України від 02.06.2016 №1404-VIII "Про виконавче провадження" (далі - Закон №1404-VIII, в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин). Згідно з ст.1 Закону №1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Відповідно до п.1 ч.1 ст.3 Закону №1404-VIII відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів: виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України. Відповідно до ч.1 ст.5 Закону №1404-VIII примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів". Відповідно до ч.1 ст.18 Закону №1404-VIII виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Згідно ч.2 ст.18 Закону №1404-VIII виконавець зобов`язаний: 1) здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом; 2) надавати сторонам виконавчого провадження, їхнім представникам та прокурору як учаснику виконавчого провадження можливість ознайомитися з матеріалами виконавчого провадження; 3) розглядати в установлені законом строки заяви сторін, інших учасників виконавчого провадження та їхні клопотання; 4) заявляти в установленому порядку про самовідвід за наявності обставин, передбачених цим Законом; 5) роз`яснювати сторонам та іншим учасникам виконавчого провадження їхні права та обов`язки. Згідно з п.1 ч.1 статті 26 Закону №1404-VIII виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону за заявою стягувача про примусове виконання рішення. Відповідно до ч.5 ст.26 Закону №1404-VIII виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей. У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону. Частиною 1, 2 статті 27 Закону № 1404-VIII визначено, що виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України. Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів. Відповідно до ч.9 ст.27 Закону №1404-VIII виконавчий збір не стягується у разі закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 9 частини першої статті 39 цього Закону, якщо рішення було виконано до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження. Згідно з ч.ч.1,2 ст.27 ЗУ "Про виконавче провадження" (в редакції чинній станом на час прийняття постанови про відкриття виконавчого провадження ВП № 53855028 від 28.04.2017 р.), виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України. Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом. Відповідно до п.1 ч.1, ч.ч.3,4 ст.37 Закону №1404-VIII виконавчий документ повертається стягувачу, якщо стягувач подав письмову заяву про повернення виконавчого документа. У разі повернення виконавчого документа з підстав, передбачених частиною першою цієї статті, стягувачу повертаються невикористані суми внесеного ним авансового внеску. На письмову вимогу стягувача виконавцем надається звіт про використання авансового внеску. У разі повернення виконавчого документа стягувачу на підставі пунктів 1, 3, 11 частини першої цієї статті арешт з майна знімається. Про повернення стягувачу виконавчого документа та авансового внеску виконавець виносить постанову. Згідно з ч.3 ст.40 Закону №1404-VIII у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев`ятою статті 27 цього Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом. Згідно з ч.ч.1,2,4 ст.42 Закону України "Про виконавче провадження" (в редакції, чинній станом на час прийняття оскаржуваних постанов), кошти виконавчого провадження складаються з: 1) виконавчого збору, стягнутого з боржника в порядку, встановленому статтею 27 цього Закону, або основної винагороди приватного виконавця; 2) авансового внеску стягувача; 3) стягнутих з боржника коштів на витрати виконавчого провадження. Витрати органів державної виконавчої служби та приватного виконавця, пов`язані з організацією та проведенням виконавчих дій щодо забезпечення примусового виконання рішень, є витратами виконавчого провадження. На стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум згідно з вимогами цього Закону або у випадку повернення виконавчого документа стягувачу чи закінчення виконавчого провадження у разі необхідності примусового стягнення з боржника витрат виконавчого провадження виконавцем виноситься постанова про їх стягнення. Зазначені приписи ст.42 ЗУ "Про виконавче провадження", відповідають приписам ст. 42 ЗУ "Про виконавче провадження" в редакції, чинній станом на час відкриття виконавчого провадження ВП №53855028 від 28.04.2017 р. Наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 №512/5 затверджено Інструкцію з організації примусового виконання рішень. Відповідно до п.8 розділу ІІІ Інструкції № 512/5 стягнення виконавчого збору здійснюється у порядку, визначеному статтею 27 Закону. Про стягнення з боржника виконавчого збору та його розмір державний виконавець зазначає у постанові про відкриття виконавчого провадження. Виконавчий збір стягується з боржника на підставі постанови про стягнення виконавчого збору, у якій зазначаються розмір та порядок стягнення нарахованого виконавчого збору. Постанову про стягнення виконавчого збору державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження (крім виконавчих документів про стягнення аліментів) та не пізніше наступного робочого дня після її винесення надсилає сторонам виконавчого провадження. Не пізніше наступного робочого дня з дня погашення у повному обсязі заборгованості зі сплати аліментів, повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 4 частини першої статті 37 Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 7, 9, 14 частини першої статті 39 Закону, державний виконавець на підставі розрахунку нарахування виконавчого збору виносить постанову про стягнення виконавчого збору. Виконання постанови про стягнення виконавчого збору здійснюється за рахунок стягнутих з боржника коштів за умови відсутності заборгованості зі сплати аліментів. У разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 7, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев`ятою статті 27 Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, постанова про стягнення виконавчого збору не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) реєструється в автоматизованій системі виконавчого провадження як виконавчий документ та підлягає виконанню в порядку, передбаченому Законом та цією Інструкцією. Державний виконавець зобов`язаний відкрити виконавче провадження за постановою про стягнення виконавчого збору не пізніше наступного робочого дня з дня її реєстрації в автоматизованій системі виконавчого провадження. Про розмір стягнутого виконавчого збору державний виконавець зазначає у виконавчому документі. Згідно з п.2 розділу 6 Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 року №512/5, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 02.04.2012року за №489/20802 (в редакції, чинній станом на час прийняття оскаржуваних постанов), витрати виконавчого провадження стягуються з боржника на підставі постанови виконавця про їх стягнення, у якій зазначаються види та суми витрат виконавчого провадження. Постанова про стягнення витрат виконавчого провадження надсилається сторонам виконавчого провадження не пізніше наступного робочого дня після її винесення. Постанова про стягнення витрат виконавчого провадження виноситься на стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум згідно з вимогами цього Закону або у випадку повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1 - 4, 6, 7 і 9 частини першої статті 37 Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 7, 9, 11, 14 і 15 частини першої статті 39 Закону. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що стягнення виконавчого збору (крім визначених законом випадків, коли виконавчий збір не стягується) пов`язується з початком примусового виконання рішення. Останнє розпочинається з прийняттям постанови про відкриття виконавчого провадження, у якій, з-поміж іншого, державний виконавець зобов`язаний зазначити суму виконавчого збору, яка належить до стягнення. Нормами Закону України "Про виконавче провадження" прямо передбачено, що виконавчий збір не стягується лише у тому випадку, коли рішення суду боржником виконано до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження. У випадку, коли державним виконавцем було відрито виконавче провадження за виконавчим документом, вимоги якого станом на час відкриття виконавчого провадження не виконані, та в подальшому повернуто виконавчий документ за заявою стягувача, нормами законодавства чинними станом на час прийняття оскаржуваних постанов прямо передбачено обов`язок державного виконавця стягнути з боржника виконавчий збір та витрати виконавчого провадження. Таким чином, вірним є висновок суду першої інстанції, що державний виконавець, станом на час прийняття оскаржуваних постанов, керувався нормами чинного ЗУ "Про виконавче провадження". Судом як першої так і апеляційної інстанцій встановлено, що позивачем у добровільному порядку не виконано рішення суду за виконавчим листом про стягнення на користь ОСОБА_2 (попередніх стягувачів) суми боргу в розмірі 680053,47грн. Так, 17.10.2019р. на адресу відповідача надійшла заява від стягувача про повернення виконавчого документа, 23.10.2019р. державним виконавцем винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу та 25.10.2019р. постанову про стягнення виконавчого збору. Отже, повернення виконавчого документу відповідно до п.1 ч.1 ст.37 Закону України "Про виконавче провадження" є підставою для винесення постанови про стягнення виконавчого збору. Посилання позивача, що виконавчий збір стягується лише за фактичне стягнення державним виконавцем коштів чи вчиненням ним дій, які призвели до стягнення з боржника сум заборгованості, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки, відповідно до ст.27 Закону №1404-VІІІ виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом. У зв`язку з цим, суд звертає увагу, що частина 2 статті 27 Закону України "Про виконавче провадження" №1404-VIII щодо стягнення виконавчого збору у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом діяла лише до 28 серпня 2018 року. Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення економічних передумов для посилення захисту права дитини на належне утримання" №2475-VIII від 03 липня 2018 року, який набрав чинності 28 серпня 2018 року, у частині 2 статті 27 Закону №1404-VIII слова "фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом" замінено словами "підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів". Тобто, після 28 серпня 2018 року розмір виконавчого збору розраховується не від суми фактичного стягнення, а від суми яка підлягає стягненню. При цьому, суд звертає увагу, що оскаржувана постанова про стягнення виконавчого збору прийнята 25 жовтня 2019 року. Щодо посилань позивачки, що їй не направлено рекомендованим листом з повідомленням про вручення постанови про відкриття виконавчого провадження з виконання виконавчого листа №727/1727/14-ц, виданого Шевченківським районним судом м.Чернівці 15.01.2015р., у зв`язку з чим, вона не знала про відкриття та існування даного виконавчого провадження, відповідно не могла скористатися часом, що встановлений законом для добровільного виконання виконавчого листа, з метою уникнення стягнення виконавчого збору, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки спірне виконавче провадження було частиною зведеного виконавчого провадження, в межах виконання якого, виконання виконавчого документу неодноразово покладалось на підприємство, на якому працювала позивачка. Крім того, державним виконавцем було звернуто стягнення на пенсійні виплати, що провадились їй щомісячно. Також, не є безумовною підставою вважати протиправною оскаржену постанову про відкриття державним виконавцем виконавчого провадження по стягненню виконавчого збору з підстав порушення строку (на один день), визначеного ч.3 ст.40 Закону №1404-УШ. Зазначене може свідчити лише про можливу відповідальність державного виконавця за таке порушення. Таким чином, колегія суддів вважає, що державним виконавцем правомірно винесено постанову про стягнення виконавчого збору в розмірі 68 005,34 грн., відповідно до ст.27 Закону України «Про виконавче провадження», чинної на момент прийняття оскаржуваної постанови. У свою чергу, апелянтом не наведено жодних обґрунтованих доводів та не надано жодних доказів, які б свідчили про неправомірність відповідних дій державного виконавця та прийнятого ним рішення. На підставі викладених обставин у їх сукупності та взаємозв`язку, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що державний виконавець при винесенні оскаржуваних постанов діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені чинним законодавством у той час як позивачем не доведено наявності обставин протиправності прийнятих відповідачем рішень. Відповідно до ч. 1-3 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Таким чином, на думку колегії суддів апеляційної інстанції, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позовних вимог. Відповідно до п.1 ч.1 ст.315,316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 18 листопада 2019 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України. Постанова суду складена в повному обсязі 29 січня 2020 року. Головуючий Капустинський М.М. Судді Смілянець Е. С. Охрімчук І.Г.