Постанова 4857 № 140/2999/19

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 04 березня 2020 рокуЛьвівСправа № 140/2999/19 пров. № А/857/552/20 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі: головуючого судді Коваля Р.Й., суддів Гуляка В.В., Ільчишин Н.В., з участю секретаря судового засідання Федак С.Р., розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 02 грудня 2019 року (прийняте у м. Луцьку суддею Ковальчуком В.Д.) в адміністративній справі № 140/2999/19 за позовом ОСОБА_1 до управління соціального захисту населення Маневицької районної державної адміністрації Волинської області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії, В С Т А Н О В И В : 07 жовтня 2019 року ОСОБА_2 звернувся до Волинського окружного адміністративного суду із вказаним позовом та просив: - визнати неправомірною відмову управління соціального захисту населення Маневицької районної державної адміністрації Волинської області щодо перерахунку та призначення державної соціальної допомоги, як малозабезпеченій сім`ї, виходячи з вимог статті 46 Конституції України, в розмірі не нижчому прожиткового мінімуму для працездатних осіб; - зобов?язати управління соціального захисту населення Маневицької районної державної адміністрації Волинської області перерахувати та призначити йому державну соціальну допомогу, як малозабезпеченій сім`ї, виходячи із вимог статті 46 Конституції України, в розмірі не нижчому прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого в Законі України "Про Державний бюджет України" на відповідний рік, з урахуванням виплачених сум компенсації по догляду за інвалідом з дитинства 1-ї групи, субсидії на придбання твердого палива у розрахунку на місяць, субсидії на житлово-комунальні послуги у розрахунку на місяць (без урахування сплати до Пенсійного фонду України єдиного соціального внеску - підтримки у вигляді сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування), починаючи з 1 квітня 2019 року по 30 вересня 2019 року. Позовні вимоги обґрунтовувала тим, що з урахуванням положень статті 46 Конституції України він має право на перерахунок державної соціальної допомоги малозабезпеченій сім`ї, яка призначена йому, як уповноваженому представнику сім`ї, у розмірі 302,56 грн та є для нього основним джерелом для існування у зв`язку здійсненням ним догляду за своєю матір`ю-інвалідом I групи, у розмірі, не нижчому прожиткового мінімуму для працездатних осіб, однак, відповідачем протиправно відмовлено йому у здійсненні такого перерахунку. Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 02 грудня 2019 року в задоволенні позову відмовлено. Не погодившись із цим рішенням, його оскаржив ОСОБА_2 , який вважає, що рішення суду першої інстанції прийняте з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Тому просив скасувати рішення суду першої інстанції і прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити. Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що судом першої інстанції при вирішенні вказаного спору безпідставно не було застосовано частину третю статті 46 Конституції України, згідно з якою пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом. Зазначає, що право на отримання державної соціальної допомоги як малозабезпеченій сім`ї у розмірі не нижче від прожиткового мінімуму є його конституційним правом і повинне забезпечуватись державою, оскільки ця допомога не носить компенсаційного чи заохочувального характеру. Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, у якому повністю погодився із рішенням суду першої інстанції; вважає, що суд першої інстанції надав правильну правову оцінку фактичним обставинам справи та вірно застосував норми законодавства. У зв`язку з неявкою в судове засідання осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу відповідно до вимог частини четвертої статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) не здійснювалося. Також за приписами частини другої статті 313 КАС України неявка сторін, належним чином повідомлених про час та місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів приходить до переконання, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Як встановлено судом, ОСОБА_2 перебуває на обліку в Управлінні соціального захисту населення Маневицької районної державної адміністрації Волинської області та отримує щомісячну компенсаційну виплату працездатній особі, що не працює і здійснює догляд за особою з інвалідністю 1-ої групи, щомісячний розмір якої з 01 квітня 2019 року становить 32,71 грн, а з травня 2019 року по вересень 2019 включно - 33,73 грн, що підтверджується довідкою відповідача від 15 жовтня 2019 року № 1421. Вказану компенсацію позивач отримує з 01 жовтня 2014 року відповідно до рішення відповідача про призначення допомоги від 05 листопада 2014 року. Згідно з витягом з протоколу комісії з питань соціального захисту населення, призначення житлових субсидій, державних соціальних допомог та соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам від 16 травня 2019 року № 18 ОСОБА_2 призначено житлову субсидію. Відповідно до рішення комісії відповідача від 16 травня 2019 року житлову субсидію на житлово-комунальні послуги призначено позивачу з лютого 2019 року по грудень 2019 року включно щомісячно в сумі 44,05 грн та на придбання твердого палива на 2019 рік одноразово в сумі 3641,03 грн. 18 квітня 2019 року позивач звернувся до відповідача із заявою (р/н 2618) про призначення усіх видів соціальної допомоги, компенсацій та пільг, у якій просив призначити державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім?ям. Рішенням відповідача від 23 квітня 2019 року ОСОБА_2 , як уповноваженому представнику сім?ї, призначено з 01 квітня 2019 року по 30 вересня 2019 року державну соціальну допомогу малозабезпеченій сім`ї у розмірі 302,56 грн щомісячно, при цьому, як видно з розрахунку державної соціальної допомоги, рівень забезпечення прожиткового мінімуму сім`ї встановлений у розмірі 403,31 грн, а середньомісячний сукупний дохід сім`ї встановлений у розмірі 51,37 грн. Відповідно до цього розрахунку допомога позивачу обмежена 75 відстотками рівня забезпечення прожиткового мінімуму сім`ї. Не погодившись з розміром призначеної йому компенсації по догляду за особою з інвалідністю 1-ої групи, державної соціальної допомоги малозабезпеченим сім`ям, житлової субсидії, загальний розмір яких становив нижче прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленому в Законі України "Про Державний бюджет України" на відповідний рік, ОСОБА_2 звернувся до Управління соціального захисту населення Маневицької районної державної адміністрації Волинської області про їхній перерахунок. Листом від 15 липня 2019 року вих. № Ш-100/1/04-10 відповідач повідомив ОСОБА_1 про те, що нормами постанови Кабінету Міністрів України від 20 березня 2019 року № 233 "Деякі питання державної допомоги окремим категоріям", Закону України "Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім`ям" та Положення про порядок призначення житлових субсидій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 жовтня 1995 року № 848, не передбачено перерахунок та виплату компенсації по догляду за особою за інвалідністю 1-ої групи, державної соціальної допомоги малозабезпеченим сім`ям, житлової субсидії у розрахунку на місяць, у їх сукупності та в їх загальному розмірі, не нижчому прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленому в законах про Державний бюджет України на відповідний рік. Не погодившись із такими діями та рішеннями відповідача, позивач оскаржив їх до суду. Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції мотивував його тим, що у відповідача відсутні повноваження самостійно встановлювати чи змінювати загальний розмір вказаних соціальних виплат (компенсацій) з урахуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Колегія суддів апеляційного суду погоджується із такими висновками суду першої інстанції з огляду на таке. Згідно з положеннями статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом. Правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій визначено Законом України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" від 05.10.2000 № 2017-III (далі - Закон № 2017-III), відповідно до статті 1 якого державні соціальні стандарти - встановлені законами, іншими нормативно-правовими актами соціальні норми і нормативи або їх комплекс, на базі яких визначаються рівні основних державних соціальних гарантій; державні соціальні гарантії - встановлені законами мінімальні розміри оплати праці, доходів громадян, пенсійного забезпечення, соціальної допомоги, розміри інших видів соціальних виплат, встановлені законами та іншими нормативно-правовими актами, які забезпечують рівень життя не нижчий від прожиткового мінімуму. Відповідно до статті 17 Закону № 2017-III основні державні соціальні гарантії встановлюються законами з метою забезпечення конституційного права громадян на достатній життєвий рівень. До числа основних державних соціальних гарантій включаються: мінімальний розмір заробітної плати; мінімальний розмір пенсії за віком; неоподатковуваний мінімум доходів громадян; розміри державної соціальної допомоги та інших соціальних виплат. Відповідно до статті 1 Закону України "Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім`ям" державна соціальна допомога малозабезпеченим сім`ям - це щомісячна допомога, яка надається малозабезпеченим сім`ям у грошовій формі в розмірі, що залежить від величини середньомісячного сукупного доходу сім`ї. Середньомісячним сукупним доходом, відповідно до названої норми, є обчислений у середньому за місяць доход усіх членів сім`ї з усіх джерел надходжень протягом шести місяців, що передують місяцю звернення за призначенням державної соціальної допомоги. Згідно зі статтею 5 Закону України "Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім`ям" розмір державної соціальної допомоги визначається як різниця між прожитковим мінімумом для сім`ї та її середньомісячним сукупним доходом, який обчислюється за методикою, встановленою спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері праці та соціальної політики, але цей розмір не може бути більм ніж 75 відсотків прожиткового мінімуму для сім`ї. Для стабілізації економічного становища в Україні розмір державної соціальної допомоги визначається з урахуванням рівня забезпечення прожиткового мінімуму. Рівень забезпечення прожиткового мінімуму встановлюється виходячи з реальних можливостей видаткової частини Державного бюджету на відповідних рік. Відповідно до статті 7 Закону України від 23 листопада 2018 року № 2629-VIII "Про Державний бюджет України на 2019 рік" прожитковий мінімум для працездатних осіб з 1 січня 2019 року становить 1921 грн, з 1 липня - 2007 грн, з 1 грудня - 2102 грн. Статтею 9 цього Закону установлено, що у 2019 році рівень забезпечення прожиткового мінімуму для призначення допомоги відповідно до Закону України "Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім`ям" у відсотковому співвідношенні до прожиткового мінімуму для основних соціальних і демографічних груп населення становить, зокрема, для працездатних осіб - 21 відсоток. Розмір державної соціальної допомоги малозабезпеченим сім`ям у 2019 році не може становити більше 75 відсотків рівня забезпечення прожиткового мінімуму для сім`ї. Так, як підтверджується наявним в матеріалах справи розрахунком, середньомісячний дохід сім`ї ОСОБА_2 становить 51,37 грн, рівень забезпечення прожиткового мінімуму для сім`ї - 403,41 грн, а тому державна соціальна допомога позивачу встановлена з 01 квітня 2019 року у місячному розмірі 302,56 грн, а з липня 2019 року у місячному розмірі 316,10 грн, та обмежена 75 % рівня забезпечення прожиткового мінімуму сім`ї. Вищенаведене свідчить про призначення позивачу державної соціальної допомоги як малозабезпеченій сім`ї, у межах максимально допустимого розміру, визначеного Законом України "Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім`ям" та Законом України "Про Державний бюджет України на 2019 рік". Щодо покликання ОСОБА_2 на положення статті 46 Конституції України, відповідно до якої пенсії, інші виплати соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом, колегія суддів зазначає, що позивачем оскаржувалась в судовому порядку відмова управління соціального захисту населення Маневицької районної державної адміністрації Волинської області щодо нарахування та виплати йому компенсації по догляду за інвалідом І групи в розмірі не нижчому прожиткового мінімум для працездатних осіб. Так, постановою Маневицького районного суду Волинської області від 06 листопада 2017 року в справі № 164/2351/17, що набрала законної сили 15 березня 2018 року, визнано протиправною відмову управління соціального захисту населення Маневицької районної державної адміністрації Волинської області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 компенсації по догляду за інвалідом І групи в розмірі не нижчому прожиткового мінімум для працездатних осіб. Зобов`язано управління соціального захисту населення Маневицької районної державної адміністрації Волинської області провести перерахунок та здійснити виплату ОСОБА_1 компенсації по догляду за інвалідом І групи, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого в Законі України «Про Державний бюджет України на 2017 рік», починаючи з 13 квітня 2017 року, з урахуванням виплачених сум. Таким чином, судовим рішенням, що набрало законної сили, встановлено протиправність нарахування та виплати ОСОБА_1 компенсації по догляду за інвалідом І групи в розмірі не нижчому прожиткового мінімум для працездатних осіб, та зобов`язано управління соціального захисту населення Маневицької районної державної адміністрації Волинської області здійснити перерахунок та виплату компенсації по догляду за інвалідом І групи в розмірі не нижчому прожиткового мінімум для працездатних осіб. Враховуючи положення статті 129-1 Конституції України, якою передбачено обов`язковість до виконання судових рішень, колегія суддів вказує на реалізацію позивачем права на отримання компенсації по догляду за інвалідом І групи в розмірі не нижчому прожиткового мінімум для працездатних осіб, що узгоджується з положеннями статті 46 Конституції України. З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про безпідставність позовних вимог та відсутність підстав для їх задоволення. За таких обставин, колегія суддів приходить до переконання, що місцевий суд повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює, та погоджу-ється з висновком суду першої інстанції про необхідність задоволення позовних вимог. Статтею 316 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апе-ляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з до-держанням норм матеріального і процесуального права. З урахуванням викладеного, рішення суду першої інстанції є законним, доводи апе-ляційної скарги зроблених судом першої інстанції висновків не спростовують, тому підс-тави для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції відсутні. Керуючись ст.ст. 229, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Волинського окружного адміністративного суду від 02 грудня 2019 року в адміністративній справі № 140/2999/19 без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає оскарженню в касаційному порядку, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС України. Головуючий суддя Р. Й. Коваль судді В. В. Гуляк Н. В. Ільчишин Постанова складена у повному обсязі 05 березня 2020 року.