Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 826/12304/17

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 826/12304/17 Суддя (судді) першої інстанції: Вєкуа Н.Г. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 04 березня 2020 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді-доповідача Глущенко Я.Б., суддів Мельничука В.П., Черпіцької Л.Т., секретаря Суркової Д.О., за участю представників сторін: від позивача - адвокат Осовітня Л.В., від відповідача - Полідук О.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія Абсолют Фінанс» до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення, за апеляційною скаргою Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 листопада 2019 року, - В С Т А Н О В И В: У вересні 2017 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія Абсолют Фінанс» (далі - позивач, ТОВ «ФК Абсолют Фінанс») звернулось у суд з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві (далі - відповідач, апелянт, ГУ ДФС у м. Києві) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 листопада 2019 року позов задоволено. Не погоджуючись із рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить його скасувати та прийняти нове, яким в задоволенні позову відмовити. В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, зокрема те, що позивач зобовязаний у своїй діяльності використовувати зареєстрований та опломбований реєстратор розрахункових операцій, а здійснення операцій з купівлі-продажу валюти без застосування такого, є підставою для застосування фінансових санкцій. У відзиві на апеляційну скаргу позивач наголошує, що не належить до уповноважених банків та їх агентів, а відтак не може бути притягнутий до відповідальності згідно пункта 2 статті 4 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг». Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи та доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду - без змін, з таких підстав. Судом установлено, що співробітниками ГУ ДФС у м. Києві проведено фактичну перевірку Київського відділення №9 позивача. За результатами перевірки контролюючим органом встановлено, що пункт обміну валют (відділення №9) виконує операції з купівлі - продажу іноземної валюти з використанням зареєстрованого, опломбованого та переведеного у фіскальний режим роботи РРО. Проте, у період з 10 лютого 2017 року по 19 квітня 2017 року позивач виконував операції з купівлі - продажу іноземної валюти без використання належним чином зареєстрованого опломбованого та переведеного у фіскальний режим роботи РРО та без видачі розрахункового документа встановленого зразка, чим порушено пункти 1 та 2 статті 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг». 19 серпня 2017 року відповідачем прийнято податкове повідомлення - рішення №0042891404, в якому зазначено, що на підставі акта перевірки встановлено порушення пункта 2 статті 4 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» та на підставі підпункта 54.3.3 пунта 54.3 статті 54 Податкового кодексу України та згідно з пунктом 1 статті 18 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» до позивача застосовано штрафну санкцію в сумі 1699,00 грн. Уважаючи таке рішення протиправним, позивач звернувся з відповідним позовом до суду. Надаючи оцінку спірним правовідносинам, колегія суддів приходить до наступного. Правові засади застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг визначає Закон України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» від 06 липня 1995 року №265/95-ВР з наступними змінами та доповненнями, у редакції, яка була чинна на час виникнення спірних правовідносин (далі - Закон України №265/95-ВР). Як закріплено у преамбулі цього Закону, його дія поширюється на усіх суб`єктів господарювання, їх господарські одиниці та представників (уповноважених осіб) суб`єктів господарювання, які здійснюють розрахункові операції у готівковій та/або безготівковій формі. Відповідно до пункта 2 частини 1 статті 4 Закону України № 265/95-ВР уповноважені банки, що здійснюють операції з купівлі-продажу іноземної валюти, а також суб`єкти господарювання, які здійснюють ці операції на підставі агентських угод з уповноваженими банками, зобов`язані забезпечувати відповідність готівкових коштів та іноземної валюти на місці проведення операцій з купівлі-продажу іноземної валюти даним фіскального звіту. Згідно пункта 1 статті 18 цього Закону у разі порушення встановленого цим Законом порядку виконання операцій з купівлі-продажу іноземної валюти, до уповноважених банків та суб`єктів господарювання, що здійснюють свою діяльність на підставі агентських угод з уповноваженими банками, за рішенням відповідних органів доходів і зборів застосовуються фінансові санкції у таких розмірах: ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян - у разі непроведення розрахункових операцій через реєстратор розрахункових операцій, нероздрукування розрахункового документа, що підтверджує виконання операції з купівлі-продажу іноземної валюти, або проведення операції на неповну суму коштів. За результатами аналізу наведеної правової норми, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що передбачені нею санкції можуть бути застосовані тільки до уповноважених банків чи суб`єктів господарювання, що здійснюють свою діяльність на підставі агентських угод з уповноваженими банками. Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 27 червня 2019 року у справі № 826/12328/17. Як установлено судом та не заперечує відповідач, ТОВ «Фінансова компанія Абсолют Фінанс» здійснює свою діяльність на підставі Генеральної ліцензії Національного банку України на здійснення валютних операцій від 01 серпня 2016 року №196 (а.с. 24), якою надано право на здійснення операцій, зазначених у пунктах 3 та 8 (діяльність з обміну валют та переказ коштів). З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду про відсутність підстав для застосування до позивача штрафа згідно з пунктом 1 статті 18 Закону України №265/95-ВР за порушення пункта 2 частини 1 статті 4 цього Закону. Доводи відповідача про те, що позивачем порушено вимоги пунктів 1 та 2 статті 3 Закону України №265/95-ВР колегія суддів до уваги не приймає. Як убачається зі змісту цих правових норм, ними закріплено обов`язок суб`єктів господарювання, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, а також операції з приймання готівки для подальшого її переказу: проводити розрахункові операції на повну суму покупки (надання послуги) через зареєстровані, опломбовані у встановленому порядку та переведені у фіскальний режим роботи реєстратори розрахункових операцій з роздрукуванням відповідних розрахункових документів, що підтверджують виконання розрахункових операцій, або у випадках, передбачених цим Законом, із застосуванням зареєстрованих у встановленому порядку розрахункових книжок; видавати особі, яка отримує або повертає товар, отримує послугу або відмовляється від неї, включаючи ті, замовлення або оплата яких здійснюється з використанням мережі Інтернет, при отриманні товарів (послуг) в обов`язковому порядку розрахунковий документ встановленої форми на повну суму проведеної операції. Разом з тим, відповідальність за недотримання наведених положень Закону України №265/95-ВР передбачена статтею 17 цього Закону. Проте, оскаржуване рішення містить інформацію про накладення штрафа саме на підставі пункта 1 статті 18 Закону України №265/95-ВР. Ураховуючи критерії, закріплені у частині 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, яким має відповідати рішення суб`єкта владних повноважень, колегія суддів приходить до висновку, що відповідачем не доведено їх дотримання під час прийняття оскаржуваного рішення, а тому підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні. Відповідно до статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Відповідно до пункта 1 частини 1 статті 315 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Приписи статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України визначають, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції судове рішення ухвалено з дотриманням норм чинного матеріального та процесуального права і підстави для його скасування відсутні. Керуючись статтями 33, 34, 243, 310, 316, 321, 322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві залишити без задоволення. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 листопада 2019 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Головуючий суддя Я.Б. Глущенко Судді В.П. Мельничук Л.Т. Черпіцька (Повний текст постанови складений 05 березня 2020 року.)