Постанова 4824 № 756/17061/18

Постанова Іменем України 03 березня 2020 року м. Київ провадження № 22-ц/824/4438/2020 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ головуючого судді - Мазурик О.Ф. (суддя-доповідач), суддів: Кравець В.А., Махлай Л.Д., за участю секретаря Ратушного А.В., розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Дніпровського районного суду м. Києва про відмову в компенсації судових витрат від 09 січня 2020 року в складі судді Яровенко Н.О. у справі №756/17061/18 Дніпровського районного суду м. Києва за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , третя особа - Служба у справах дітей Оболонської районної в м. Києві державної адміністрації, про встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, виділ частки у спільному сумісному майні, В С Т А Н О В И В: 24 грудня 2019 року ОСОБА_1 звернулася до Дніпровського районного суду м. Києва із заявою про компенсацію судових витрат, посилаючись на те, що внаслідок необгрунтованих дій ОСОБА_2 вона понесла судові витрати на суму 104 923,28 грн, а тому такі витрати підлягають стягненню з позивачки. Вказувала, що необгрунтованість дій позивачки полягає в тому, що остання подала позов до неналежного суду, до неналежного відповідача та за відсутності належних доказів, що підставою для компенсації судових витрат, відповідно до ч. 5, ч. 6 ст. 142 ЦПК України. Такі необгрунтовані дії позивачки зумовили понесення ОСОБА_1 судових витрат пов`язаних з підготовкою, поданням та розглядом апеляційної скарги від 30.01.2019, розглядом справи у Київському апеляційному суді; пов`язаних з підготовкою, поданням та розглядом відзиву від 07.03.2019, відзиву від 11.06.2019, розглядом справи в Дніпровському районному суді м. Києва. Також вказувала, що під час розгляду справи у Київському апеляційному суді та Дніпровському районному суді м. Києва ОСОБА_2 не надавала відповіді на відзив від 07.03.2019, відзив від 11.06.2019, не заперечувала орієнтовних та понесених судових витрат ОСОБА_1 . Крім того, будучи належним чином повідомленою про розгляд справи в Дніпровському районному суді м. Києва ОСОБА_2 з`явилася лише в одне судове засідання - 19.12.2019. Ухвалою Дніпровськогорайонного суду м. Києва від 09 січня 2020 року в задоволенні заяви про компенсацію судових витрат відмовлено. Не погоджуючись з вказаною ухвалою суду, відповідач ОСОБА_1 звернулася до суду з апеляційною скаргою, посилаючись на те, що ухвала суду є необґрунтованою, постановлена з порушенням норм процесуального права, без повного з'ясування обставин, що мають значення для правильного вирішення питання. В обгрунтування апеляційної скарги вказувала, що суд першої інстанції не з`ясував обставин необгрунтованих дій позивача, на які ОСОБА_1 посилалася в своїй заяві про компенсацію судових витрат. З огляду на таке, скаржник вважає, що висновок суду про те, що дії позивача щодо звернення до суду з позовом не можна вважати необгрунтованими не відповідає обставинам справи. Також вказувала, що судом неправильно застосовано положення ч. 9 ст. 141, ч. 5, ч. 6 ст. 142 ЦПК України, оскільки цими нормами передбачено, що умовою компенсації судових витрат визначено неправильність дій сторони, а не встановлення обставин того чи є недобросовісним звернення позивача до суду з позовом та чи були його дії умисними. Вважала, що за таких же підстав судом помилково враховано положення п. 38 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №10 від 17.10.2014 "Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах". За вказаних обставин просив скасувати ухвалу Дніпровського районного суду м. Києва від 09.01.2020 та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити заяву про компенсацію судових витрат. Заперечуючи проти апеляційної скарги позивачка подала відзив. Посилаючись на те, що питання щодо компенсації витрат судом вирішено з дотриманням вимог закону, просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу суду - без змін. Відповідач ОСОБА_3 та третя особа своїм правом подання відзиву на апеляційну скаргу не скористалися. Відповідач ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_4 в судовому засіданні апеляційну скаргу підтримали та просили задовольнити з підстав, викладених в ній. Позивач ОСОБА_2 та її представник ОСОБА_5 в судовому засіданні проти задоволення апеляційної скарги заперечували, просили залишити без задоволення, а ухвалу суду - без змін. Відповідач ОСОБА_3 , належним чином повідомлений про день, час та місце розгляду справи, в судове засідання не з'явився, причини неявки суду не повідомив. Третя особа - Служба у справах дітей та сім'ї Оболонської районної в м. Києві державної адміністрації, належним чином повідомлена про день, час та місце розгляду справи, в судове засідання свого представника не направила. причини неявки суду не повідомила. Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України колегія суддів вважає за можливе провести розгляд справи за відсутності учасників справи, які не з'явилися в судове засідання, та їхніх представників. Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які з`явилися в судове засідання перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість ухвали суду в межах апеляційного оскарження та вимог, що заявлялись у суді першої інстанції, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Постановляючи ухвалу про відмову в задоволенні заяви, суд першої інстанції виходив з того, що дії позивача щодо звернення до суду з позовом не можна вважати необгрунтованими. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції та вважає його правильним з наступних підстав. Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 19 грудня 2019 року позовну заяву ОСОБА_2 залишено без розгляду за заявою позивача. Відповідно до ч. 5 ст. 142 ЦПК України у разі закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов`язаних з розглядом справи, внаслідок необгрунтованих дій позивача. Згідно з ч. 6 ст. 142 ЦПК України у випадках, встановлених частинами третьою - п`ятою цієї статті, суд може вирішити питання про розподіл судових витрат протягом п`ятнадцяти днів з дня постановлення ухвали про закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду, рішення про задоволення позову у зв`язку з його визнанням, за умови дотримання відповідною стороною вимог частини дев`ятої статті 141 цього Кодексу. Частиною 9 статті 141 ЦПК України передбачено, що у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами, або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору. Правовий аналіз вказаних положень свідчить, що звертаючись до суду із заявою про компенсацію судових витрат відповідачу згідно з процесуальним обов`язком доказування необхідно довести, а суду встановити і зазначити про це в судовому рішенні, які саме необґрунтовані дії позивача були ним здійснені в ході розгляду справи та в чому вони виражені, зокрема: чи діяв позивач недобросовісно та пред`явив необґрунтований позов; чи систематично протидіяв правильному та швидкому вирішенню спору; чи недобросовісний позивач мав на меті протиправну мету - ущемлення прав та інтересів відповідача; чи були дії позивача умисні та який ступінь його вини й чим це підтверджується. Звертаючись до суду із заявою про компенсацію судових витрат, як на підставу необгрунтованих дій позивачки ОСОБА_1 посилалась на те, що позов подано до неналежного суду, неналежного відповідача та на підставі неналежних доказів. Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. За приписами статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Також, право на звернення особи до суду з позовом гарантоване Конституцією України (статті 55, 124). Як вбачається з матеріалів справи 29.12.2018 ОСОБА_2 звернулася до Оболонського районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, виділ частки у спільному сумісному майні. Отже, позивачка звернулася з цивільним позовом до суду загальної юрисдикції. Звертаючись до суду з позовом, позивачка вказала зареєстроване місце проживання відповідачів. В свою чергу, вирішуючи питання про відкриття провадження у справі Оболонський районний суд м. Києва (ухвала від 22.01.2019), у відповідності до вимог ч. 6 ст. 187 ЦПК України не надіслав запит до відповідних органів щодо надання інформації про зареєстроване місце проживання відповідачів. Тобто відкриття провадження у справі з порушенням територіальної підсудності відбулося у зв`язку з порушенням судом першої інстанції норм процесуального права. Таким чином, звернення позивача до суду з позовом є суб`єктивним правом позивача, гарантованим законом, та відповідно безумовним доступом до правосуддя, незалежно від обґрунтованості позову та суду, до якого такий позов подано. З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що відповідачкою ОСОБА_1 недоведено факту необгрунтованості дій позивачки. Установивши, що заява відповідача ОСОБА_1 не містить доводів і доказів необґрунтованості дій позивача, суд першої інстанції дійшов висновку, що подання заяви про залишення позову без розгляду не може бути розцінено як необґрунтовані дії позивача, так як це його право, передбачене цивільним процесуальним законодавством України, яке не містить обмежень у його реалізації. Такий висновок суду узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, яка висловлена в постанові від 26.09.2018 по справі №148/312/16-ц. Колегія суддів не приймає до уваги доводи апеляційної скарги, що подання позивачем позову до неналежного суду зумовило відповідача ОСОБА_1 понести додаткові судові витрати, зокрема пов`язані із поданням апеляційної скарги на ухвалу суду від 22.01.2019 про відкриття провадження, поданням відзивів у справі та розглядом справи в Дніпровському районному суді м. Києва та Київському апеляційному суді. За приписами ст. 31 ЦПК України, якщо справа не належить до територіальної юрисдикції (підсудності) суду, то суд ухвалою передає таку справу на розгляд іншого суду При цьому, якщо відповідач вважає, що позов подано до неналежного суду, він не позбавлений права подати клопотання до суду про направлення справи за підсудністю. Отже, у разі подання позову до неналежного суду, законодавцем передбачено два способи направлення справи до належного суду: подання відповідачем клопотання про передачу справи до належного суду або оскарження ухвали про відкриття провадження у справі. При цьому, подання клопотання про направлення справи до належного суду не потребувало додаткових судових витрат та не передбачало сплати судового збору. Разом з тим, з матеріалів справи вбачається, що відповідач ОСОБА_1 своїм правом щодо передачі справи до належного суду скористалася на власний розсуд, подавши апеляційну скаргу на ухвалу суду від 22.01.2019. До того ж апеляційна скарга підписана та подана обома відповідачами, що у відповідності до вимог закону зумовлює сплату судового збору кожним із відповідачів та надання правової допомоги під час розгляду справи апеляційним судом. За наслідками розгляду апеляційної скарги відповідачів постановою Київського апеляційного суду від 26 березня 2019 року скасовано ухвалу Оболонського районного суду м. Києва від 22.01.2019 та направлено за підсудністю до Дніпровського районного суду м. Києва. Оскільки відповідачі мали право звернутися до суду з клопотанням про передачу справи до належного суду, однак своїм правом скористалися на власний розсуд, подання апеляційної скарги на ухвалу суду про відкриття провадження не свідчить про необгрунтованість дій позивача. За вищевказаних обставин, не свідчить про необгрунтованість дій позивача і подання ОСОБА_1 заяви про стягнення судових витрат понесених у зв'язку з розглядом справи апеляційним судом. Більш того, ухвалою Київського апеляційного суду від 14.05.2019 відмовлено в задоволенні заяви, у зв`язку з необгрунтованістю такої заяви. Також не свідчить про необгрунтованість дій позивача і подання відповідачами відзивів, оскільки це є правом останніх. За приписами процесуального закону у разі неподання відзиву суд вирішує спір за наявними матеріалами справи. Крім того, не знайшли свого підтвердження і доводи апеляційної скарги, що про необгрунтованість дій позивачки свідчить подання позову до неналежного відповідача та за відсутності належних доказів, оскільки оцінку доказам, а також чи є докази належними, суд надає під час ухвалення рішення в нарадчій кімнаті. Доводи апеляційної скарги, що позов подано до неналежного відповідача також не вказують на необгрунтованість дій позивачки. Більш того, слід зазначити, що позов пред'явлено до спадкоємців померлої особи. Ураховуючи наведені обставини та положення закону, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні заяви про компенсацію судових витрат. Фактично доводи апеляційної скарги за своїм змістом є доводами заяви, яким суд першої інстанції надав належну правову оцінку. Порушення судом першої інстанції норм процесуального права під час вирішення питання щодо компенсації судових витрат судом апеляційної інстанції не встановлено. За наведених обставин, колегія суддів вважає, що процесуальне питання щодо компенсації судових витрат, судом першої інстанції вирішено з дотриманням вимог закону, у зв'язку з чим колегія суддів приходить до висновку про залишення ухвали суду без змін, а скарги без задоволення. Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. На підставі викладеного та керуючись ст. 268, 374, 375, 383, 384, 389 ЦПК України, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Ухвалу Дніпровського районного суду м. Києва від 09 січня 2020 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Повний текст постанови складено 03 березня 2020 року. Головуючий О.Ф. Мазурик Судді В.А. Кравець Л.Д. Махлай