Постанова 4824 № 755/15262/19

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 755/15262/19 Головуючий у 1-й інст. - Катющенко В.П. Апеляційне провадження 22-ц/824/10153/2020 Доповідач - Рубан С.М. П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 08 вересня 2020 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Рубан С.М. суддів Заришняк Г.М., Мараєва Н.Є. при секретарі Діденко А.С. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 28 травня 2020 року, ухвалене у складі судді Катющенко В.П. у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та призначення аліментів на дитину,- В С Т А Н О В И В : ОСОБА_1 звернулася з позовом до ОСОБА_2 , в якому просить розірвати шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , призначити стягнення з ОСОБА_2 аліментів на утримання спільної дитини ОСОБА_3 у розмірі 6 прожиткових мінімумів для дітей відповідного віку (на момент подання позову розрахункова сума аліментів складає 10 194 грн.) щомісячно із автоматичним індексуванням при зміні прожиткового мінімуму, призначити стягнення з ОСОБА_2 оплату додаткових витрат на утримання спільної дитини у дошкільному дитячому закладі у сумі частки 4 000 грн. щомісячно на момент подання позову, яка не входить у суму аліментів, судові витрати покласти на відповідача. Посилається на те, що 25.06.2015 року зареєстровано шлюб між позивачем та відповідачем, від якого вони мають малолітню дочку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Шлюб виявився невдалим та пошуки взаєморозуміння не призвели до створення сім`ї. Перемовини подружжя щодо добровільного врегулювання в інтересах дитини закінчились 22.09.2019 року та з цього моменту компроміси та примирення стали неможливими. Не зважаючи на те, що нотаріально посвідчений договір між батьками про сплату аліментів на дитину сторонами не був укладений, з вересня 2016 року діяла та продовжує діяти домовленість, за якою відповідач надає у готівковій формі гроші на утримання спільної дитини у розмірі 1/3 свого заробітку, що на момент подання позову складає 10 000 грн. щомісячно. Вказана грошова сума, на думку позивача, фактично відповідає розміру 6 прожиткових мінімумів для дитини відповідного віку. За спільною згодою сторін утримання малолітньої дитини у приватному дошкільному закладі «Малинки» розподіляється між ними у розмірі 4 000 грн. - відповідачем та 2 500 грн. - позивачем, що не входить до суми аліментів. Дитина проживає разом із матір`ю та сторонами було узгоджено умови і порядок спілкування відповідача із дитиною. Спір про розподіл спільного майна подружжя відсутній. Більше двох років подружжя не підтримує шлюбно-сімейних відносин, сумісно не проживає та не веде спільного господарства. Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 28 травня 2020 року позов ОСОБА_1 - задоволено частково. Розірвано шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , зареєстрований 25 червня 2015 року Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Дніпровського районного управління юстиції у м. Києві, актовий запис №1281. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 на утримання малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , аліменти в розмірі ј з усіх видів його заробітку (доходу), щомісячно, починаючи з 24 вересня 2019 року і до досягнення дитиною повноліття, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. В іншій частині позову - відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 768 грн 40 коп. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір в сумі 768 грн 40 коп. Рішення підлягає негайному виконанню в частині стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць. Не погоджуючись з рішенням суду в частині стягнення аліментів, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на його незаконність, необґрунтованість, неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду в частині призначення аліментів на дитину скасувати і ухвалити нове рішення, або змінити рішення в цій частині та задовольнити в повному обсязі позовну вимогу, а саме призначити стягнення з ОСОБА_2 аліментів на утримання спільної дитини ОСОБА_3 у розмірі 6 прожиткових мінімумів для дітей відповідного віку (на момент подання позову розрахункова сума аліментів складає 10 194 грн.) щомісячно із автоматичним індексуванням при зміні прожиткового мінімуму . Посилається на те, що домовленості подружжя стосовного грошового утримання спільної доньки були оформлені письмовим зобов`язанням батька, а саме розпискою відповідача ОСОБА_2 від 12.09.2016 року, яке ретельно ним виконувалось останні роки на статусі шлюбного договору. У виконання домовленості щодо утримання спільної дитини під час режиму окремого проживання подружжя, відповідач ОСОБА_2 де-факто добровільно перераховував на банківську картку позивачки ОСОБА_1 суми на утримання спільної дитини за правилом розрахунку аліментів «1/3 всіх доходів», які визначив самостійно. Відповідач ОСОБА_2 за останні 9 місяців де-факто середньомісячно перераховував по 12 540 гривень або 6,8 прожиткових мінімумів на дитину віком до 6 років, тобто відповідач добровільно визнавав такі суми достатніми. Суд проігнорував домовленості батьків письмово зафіксовані розпискою відповідача від 12.09.2016 року та призначив іншу суму аліментів на утримання спільної дитини, яку не просив ані позивач, ані відповідач. Суд першої інстанції, ухвалюючи рішення в частині «Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 на утримання малолітньої дитини ОСОБА_3 , аліменти в розмірі ј (однієї чверті) з усіх видів його заробітку (доходу), щомісячно» не виконав норму спеціального матеріального права ч.1 ст. 181 СК України, ст.183 СК України. Втрата донькою ОСОБА_3 можливості відвідування оплатного приватного дошкільного закладу за причини обмеження грошового утримання дитини батьком ОСОБА_2 - призведе до втрати позивачкою ОСОБА_1 можливостей для свого працевлаштування, що в свою чергу погіршить умови для утримання спільної дитини. Суд першої інстанції прийняв до уваги без доказування усні твердження адвоката відповідача Андросович Г.С. , не зважаючи на те, що вони суперечать наданим позивачем доказам. Відсутність доказів стосовно місця роботи відповідача не дозволяє визначити суму аліментів у формі частки від доходу, оскільки не встановлена наявність у відповідача доходу взагалі. На думку позивача буде справедливим розподілити додаткові витрати на оплату приватного дошкільного закладу пропорційно доходу батьків. Суд не обґрунтував своїми доводами оскаржуване рішення в частині призначення аліментів в розмірі 1/4 доходів батька, ані посиланням на норми матеріального права, ані іншими своїми доводами. Позивач не знайшла у чинному законодавстві посилань, що аліменти на тепер мають призначатись при розлученні саме в фіксованій частці 1/4 доходу батька, а тому упевнено вважає, що суд помилково застосував в якості норм матеріального права ст. 82 недійсного колишнього Кодексу про шлюб та сім'ю України. Представник відповідача подав до суду відзив на апеляційну скаргу, в якому заперечив проти задоволення апеляційної скарги. Посилається на те, що при визначенні розміру аліментів на утримання дитини судом повно та всебічно було з`ясовано усі істотні обставини, що мають значення для справи. Незважаючи на окреме проживання відповідач, усвідомлюючи свій батьківський обов`язок по утриманню спільної дитини сумлінно його виконував і продовжує виконувати, за можливості перераховує на картку позивача грошові кошти на усі потреби їхньої доньки. На даний час дохід відповідача становить 25 000 грн., він має можливість сплачувати на утримання доньки щомісячно аліменти у розмірі 6 000 грн., що на його думку є достатнім для утримання однієї дитини відповідного віку та забезпечення її потреб. Розмір аліментів на утримання дитини, який позивач просить стягнути з відповідача нічим не обґрунтований та не підтверджений належними доказами. Позивачем не надано належних доказів на підтвердження наявності письмової домовленості з відповідачем щодо розміру аліментів на дитину. Позивач вводить суд в оману, зазначаючи, що між нею та відповідачем нібито з 2016 року діє домовленість відповідно до якої відповідач зобов`язується надавати позивачу кожного місяця грошові кошти на утримання спільної дитини у розмірі 1/3 від свого заробітку.Фактично шлюбні відносини між сторонами припинилися у травні 2018 року і саме з цього періоду відповідач почав проживати окремо від позивача і окремо надавати кошти на утримання доньки. До травня 2018 року сторони проживали разом, вели спільний побут, виховували і утримували доньку за спільні кошти. В судовому засіданні представники позивача підтримали апеляційну скаргу з підстав викладених у апеляційній скарзі. Представник відповідача заперечив проти задоволення апеляційної скарги посилаючись на обставини викладені у відзиві на апеляційну скаргу. Інші учасники процесу в судове засідання не з`явились, про час і місце розгляду справи повідомлені належно, тому в порядку ч. 2 ст. 372 ЦПК України їх неявка не перешкоджає розгляду справи. Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які з`явились у судове засідання, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду та матеріали справи в межах апеляційного оскарження, дійшла наступного висновку. Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що обов`язок по утриманню дитини покладено на обох батьків, відповідач офіційно працевлаштований, має стабільний дохід, однак донька сторін перебуває на утриманні позивачки. Враховуючи розмір прожиткового мінімуму для дітей, суд дійшов висновку про стягнення з відповідача на користь позивачки на утримання малолітньої доньки ОСОБА_3 аліменти в розмірі ј з усіх видів його заробітку (доходу), щомісячно, починаючи з 24 вересня 2019 року і до досягнення дитиною повноліття, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, що є необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини та відповідає принципам розумності та справедливості. Суд відмовив у задоволенні позовної вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача додаткових витрат на утримання дитини у дошкільному дитячому закладі у сумі 4 000 грн., оскільки позивачем не надано суду належних та допустимих доказів в обґрунтування вказаних позовних вимог. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції та не приймає до уваги доводи апеляційної скарги виходячи з наступного. Виходячи з положень статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; 8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову (стаття 264 ЦПК України). Згідно ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. ОСОБА_1 оскаржує рішення суду лише в частині стягнення аліментів, тому апеляційний суд переглядає рішення суду лише в цій частині позовних вимог. Судом встановлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 зареєстрували шлюб у Відділі державної реєстрації актів цивільного стану Дніпровського районного управління юстиції у м. Києві 25 червня 2015 року, про що складено відповідний актовий запис №1281. Після реєстрації шлюбу позивач змінила прізвище на ОСОБА_1 (т.1, а.с. 27). Від шлюбу сторони мають малолітню дочку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (т.1, а.с. 28). ОСОБА_3 зареєстрована за адресою реєстрації місця проживання ОСОБА_1 , а саме: АДРЕСА_1 (т.1, а.с. 31,32). Відповідно до ст. 180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. Згідно ст. 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу. Відповідно до ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного та соціального розвитку. Згідно ст. 181 СК України способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Відповідно до ст. 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров`я та матеріальне становище дитини, 2) стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів, 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина, 3-1) наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав, 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів, 4) інші обставини, що мають істотне значення. Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 184 СК України суд за заявою одержувача визначає розмір аліментів у твердій грошовій сумі. Розмір аліментів, визначений судом або домовленістю між батьками у твердій грошовій сумі, щорічно підлягає індексації відповідно до закону, якщо платник і одержувач аліментів не домовилися про інше. За заявою одержувача аліментів індексація може бути здійснена судом за інший період. Згідно ч. 1 ст. 183 СК України частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом. Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» встановлено прожитковий мінімум для дітей віком до 6 років: з 1 січня 2020 року - 1779 грн., з 1 липня - 1859 грн., з 1 грудня - 1921 грн. Відповідно доч. 1 ст. 185 СК України той з батьків, з кого присуджено стягнення аліментів на дитину, а також той з батьків, до кого вимога про стягнення аліментів не була подана, зобов`язані брати участь у додаткових витратах на дитину, що викликані особливими обставинами (розвитком здібностей дитини, її хворобою, каліцтвом тощо). Судом встановлено, що малолітня дитина ОСОБА_3 проживає разом із матір'ю ОСОБА_1 та перебуває на її утриманні. Відповідач є особою працездатного віку, законодавчо на нього покладено обов`язок забезпечення утримання та виховання власної дитини. Враховуючи встановлені обставини справи, часткове визнання позову відповідачем у частині стягнення аліментів, а також те, що відповідач офіційно працевлаштований, має стабільний дохід, суд дійшов правильного висновку про часткове задоволення позову в частині стягнення аліментів та стягнення з відповідача на користь позивача на утримання малолітньої доньки ОСОБА_3 аліментів у розмірі ј з усіх видів його заробітку (доходу), щомісячно, починаючи з 24 вересня 2019 року і до досягнення дитиною повноліття, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, що є необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини та відповідає принципам розумності та справедливості. Суд вірно відмовив у задоволенні позовної вимоги про стягнення із відповідача на користь позивача додаткових витрат на утримання дитини у дошкільному дитячому закладі у сумі 4 000 грн., оскільки позивачем не надано суду належних та допустимих доказів в обґрунтування вказаних позовних вимог. Доводи апеляційної скарги, що судом невірно визначено розмір аліментів на утримання дитини, колегія суддів не приймає до уваги. Відповідно до ст.141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу. Згідно ст.180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. Апеляційним судом встановлено, що відповідач ОСОБА_2 на даний час працює у ТОВ «ЗАРА Україна». Згідно довідки про доходи його середня заробітна плата становить 25 000 грн. в місяць (т.2, а.с.13). Таким чином, встановлений судом розмір аліментів на дитину - ј від всіх видів доходів відповідача складає більше 6000 грн., що значно перевищує розмір прожиткового мінімуму для дітей віком до 6 років, встановлений Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік». Колегія суддів звертає увагу, що розмір аліментів на дитину, який позивач просить стягнути з відповідача не обґрунтований та не підтверджений доказами відповідно до приписів статей 77-78 ЦПК України. Твердження скаржника про те, що судом проігноровано письмову домовленість між відповідачем та позивачем щодо грошового утримання спільної доньки, яка була закріплена сторонами у розписці від 12.09.2016 року, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки чинним законодавством передбачено способи стягнення аліментів на утримання дитини, а саме: на підставі нотаріально посвідченого договору між батьками про сплату аліментів на дитину та на підставі рішення суду. Під час розгляду справи в суді першої інстанції позивачем на підтвердження обгрунтувань своїх позовних вимог в частині стягнення аліментів з відповідча не було вказано про існування даної розписки та не долучено до справи. Доводи апеляційної скарги, що між позивачем та відповідачем існує домовленість, відповідно до якої відповідач зобов`язується надавати позивачу кожного місяця грошові кошти на утримання спільної дитини у розмірі 1/3 від свого заробітку, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки вказані твердження не підтверджені доказами відповідно до статей 77-78 ЦПК України. Представник відповідача у відзиві на апеляційну скаргу пояснив, що фактично шлюбні відносини між позивачем та відповідачем припинилися у травні 2018 року і саме з цього періоду відповідач почав проживати окремо від позивача та надавав кошти на утримання їхньої доньки. До травня 2018 року позивач та відповідач проживали разом, вели спільний побут, виховували та утримували доньку разом за спільні кошти. Вказані факти не спростовано позивачем ані в позовній заяві, ані в апеляційній скарзі доказами відповідно до приписів статей 77-78 ЦПК України. Доводи апеляційної скарги щодо сумнівної цивільної процесуальної дієздатності адвоката Андросович Г.С. в якості представника «без обмеження повноважень» Ткача А.І. колегія суддів не приймає до уваги. Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до умов договору про надання правової допомоги від 31.01.2020 року Андросович Г.С. було надано повноваження представляти інтереси відповідача ОСОБА_2 , зокрема в Дніпровському районному суді м. Києва на підставі ордеру «без обмеження повноважень», виданого відповідно до Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність». Інші доводи апеляційної скарги відображають незгоду позивача із діючим законодавством, тому колегією суддів не оцінюються. Апеляційним судом встановлено, що при ухваленні оскаржуваного рішення суд першої інстанції вірно послався на норми діючого законодавства України. Таким чином, доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи. Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують та не впливають на правильність ухваленого у справі рішення. Оскільки рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, колегія суддів не вбачає підстав для його скасування Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 376, 381-384 ЦПК України, суд,- П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 28 травня 2020 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків встановлених п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України. Повний текст постанови складено 14 вересня 2020 року. Головуючий Рубан С.М. Судді Заришняк Г.М. Мараєва Н.Є.