Постанова 4824 № 754/5730/15-ц

П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 26 лютого 2020 року м. Київ Справа №754/5730/15 Резолютивна частина постанови оголошена 26 лютого 2020 року Повний текст постанови складено 03 березня 2020 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача Стрижеуса А.М., суддів: Поливач Л.Д., Шкоріної О.І. секретаря: Довгополої А.В. учасники справи: позивач Публічне акціонерне товариство Комерційний Банк «ПриватБанк» відповідачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 розглянувши цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , поданою представником за довіреністю ОСОБА_3 , на рішення Деснянського районного суду м. Києва, ухваленого суддею Мальченко О.В. 18 травня 2016 року, повний текст рішення виготовлено 18 червня 2016 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, - Справа №754/5730/15 № апеляційного провадження:22-ц/824/2078/2020 Головуючий у суді першої інстанції: Мальченко О.В. Доповідач у суді апеляційної інстанції: Стрижеус А.М. В С Т А Н О В И В: В квітні 2015 року ПАТ КБ «ПриватБанк» звернулось до суду з позовом про солідарне стягнення з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 заборгованості за кредитним договором у сумі 81714,69 доларів США, що станом на 25 березня 2015 року за курсом НБУ 23,55 грн. за 1 долар США складає 3 099 543,56 грн. В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що 19 грудня 2007 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 укладено Кредитний договір №К2НСАЕ00000100, відповідно до умов якого позичальнику надані кредитні кошти у розмірі 39500,80 доларів США на строк по 18 грудня 2012 року, за користування якими він зобов`язався сплачувати проценти у розмірі 1% на місяць (12% річних) на суму заборгованості, щомісячну винагороду у розмірі 0,21% від суми кредиту 26400 доларів США. З метою забезпечення виконання зобов`язань позичальника, 19 грудня 2007 року між банком та ОСОБА_2 укладено Договір поруки №К2НСАЕ00000100. За порушення зобов`язання щодо сплати відсотків за користування кредитом та винагороди, позичальник зобов`язався сплатити пеню у розмірі 0,15% від суми простроченого платежу в гривневому еквіваленті на дату сплати (п.п. 4.1, 7.4 кредитного договору). За порушення зобов`язань щодо сплати будь-яких платежі більше, ніж на 30 днів, позичальник зобов`язався платити штраф у розмірі 250 грн. та додатково 5% від суми позову (п.4.3 кредитного договору). Позивач вказує, що у зв`язку із неналежним виконанням зобов`язань позичальника у нього утворилась заборгованість, яка станом на 25 березня 2015 року становить 81714,69 доларів США та включає в себе: 21519,40 доларів США - заборгованість за кредитом; 4765,34 доларів США - заборгованість за процентами за користування кредитом; 2438,40 доларів США - заборгованість по комісії за користування кредитом; 49090,26 доларів США пеня за несвоєчасне виконання зобов`язань за договором; 10,62 доларів США - штраф (фіксована частина); 3890,67 доларів США - штраф (процентна складова). Рішенням Деснянського районного суду м.Києва від 18 травня 2016 року позовні вимоги задоволено частково, вирішено стягнути солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 : 21519,40 доларів США - заборгованості за кредитом; 4765,34 доларів США - заборгованості за процентами за користування кредитом; 2438,40 доларів США - заборгованості по комісії за користування кредитом; 11835,67 доларів США, що за курсом НБУ станом на 25 березня 2015 року становить 278730,03 грн. пені за несвоєчасне виконання зобов`язань за договором; 10,62 доларів США - штраф (фіксована частина); 3890,67 доларів США - штраф (процентна складова). Стягнуто по 1827 грн. у рахунок відшкодування витрат на оплату суми судового збору з кожного. Не погодившись з ухваленим рішенням, ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_1 та ОСОБА_2 подано апеляційну скаргу, у якій просить рішення скасувати та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову. В апеляційній скарзі посилається на неможливість одночасного застосування до боржника відповідальності у вигляді пені та штрафу за одне і те саме порушення зобов`язання. Зазначає, що сума штрафу розрахована з урахуванням нарахованої пені. Посилається на те, що судом не застосовано положень Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» щодо максимального розміру пені. Вказує, що договором пеня визначається у гривневому розмірі, проте банком заявлено вимоги про її стягнення у доларах США. Рішенням Апеляційного суду міста Києва від 23 лютого 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , подану представником за довіреністю ОСОБА_3 , задоволено частково. Рішення Деснянського районного суду міста Києва від 18 травня 2016 року скасовано в частині стягнення пені та штрафів і ухвалено в цій частині нове рішення. Стягнуто солідарно із ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» пеню в розмірі 100 000 грн. В частині стягнення штрафів відмовлено. В іншій частині рішення суду залишено без змін. Постановою Верховного Суду від 25 вересня 2019 року частково задоволено касаційну скаргу ОСОБА_1 . Рішення Апеляційного суду міста Києва від 23 лютого 2017 року скасовано і направлено справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Суд касаційної інстанції виходив з того, що суд апеляційної інстанції, переглядаючи рішення місцевого суду, не звернув уваги та не врахував те, що заставний транспортний засіб ОСОБА_1 було передано в заклад банку 18 травня 2010 року, після чого його реалізація була здійснена майже через чотири роки. Не з`ясував чи не свідчать такі дії банку про умисне збільшення розміру збитків, завданих порушенням відповідачем грошового зобов`язання, належним чином не перевірив доводів відповідача та обґрунтованість рішення районного суду щодо наявності кредитної заборгованості та її розміру, а також не звернув уваги на те, що кредитний договір було укладено строком до 18 грудня 2012 року. Не перевірив чи направлено кошти від реалізації автомобіля в розмірі 10 183,62 доларів США на погашення заборгованості стягнутої за судовим рішенням та чи правомірно зарахована зазначена сума грошових коштів в рахунок сплати пені, яка виникла станом на 2014 рік. Тобто строк укладеного договору закінчився у грудні 2012 року, а банк нараховував суми станом на березень 2015 року з посиланням на те, що відповідач не повертає кредит у строки, визначені договором, а також не сплачує відсотки за користування кредитом, нарахувавши ОСОБА_1 заборгованість станом на 25 березня 2015 року. В судовому засіданні відповідач ОСОБА_1 підтримав доводи апеляційної скарги. Представник позивача в судове засідання не з`явився, про день та час розгляду справи повідомлявся належним чином, а тому колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності представника позивача у відповідності до вимог ч.2 ст.372 ЦПК України. Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Розглянувши справу в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши обґрунтованість та законність оскаржуваного рішення в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд в складі колегії суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного. Як убачається з матеріалів справи та встановлено судом, 19 грудня 2007 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 укладено Кредитний договір №К2НСАЕ00000100, відповідно до умов якого позичальнику надані кредитні кошти у розмірі 39500,80 доларів США на строк по 18 грудня 2012 року, за користування якими він зобов`язався сплачувати проценти у розмірі 1% на місяць (12% річних) на суму заборгованості, щомісячну винагороду у розмірі 0,21% від суми кредиту 26400 доларів США. З метою забезпечення виконання зобов`язань позичальника, 19 грудня 2007 року між банком та ОСОБА_2 укладено Договір поруки №К2НСАЕ00000100. За порушення зобов`язання щодо сплати відсотків за користування кредитом та винагороди, позичальник зобов`язався сплатити пеню у розмірі 0,15% від суми простроченого платежу в гривневому еквіваленті на дату сплати (п.п. 4.1, 7.4 кредитного договору). За порушення зобов`язань щодо сплати будь-яких платежів більше, ніж на 30 днів, позичальник зобов`язався платити штраф у розмірі 250 грн. та додатково 5% від суми позову (п.4.3 кредитного договору). Крім того, в забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором, 20 грудня 2007 року між позивачем та відповідачем ОСОБА_1 було укладено договір застави, відповідно до якого ОСОБА_1 (заставодавець) надав в заставу ПАТ КБ «ПриватБанк» (заставодержатель) автомобіль марки БМВ Х5 2000 року випуску із заставною вартістю 190385 гривень (т.3 а.с.11-16). Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що зобов`язання належним чином не виконані і права кредитора підлягають захисту. При цьому судом застосовано позовну давність в один рік до вимог в частині стягнення пені. Проте з такими висновками суду першої інстанції колегія суддів не погоджується, враховуючи наступне. Установлено, що 19 грудня 2007 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 укладено Кредитний договір №К2НСАЕ00000100, відповідно до умов якого позичальнику надані кредитні кошти у розмірі 39500,80 доларів США на строк по 18 грудня 2012 року, за користування якими він зобов`язався сплачувати проценти у розмірі 1% на місяць (12% річних) на суму заборгованості, щомісячну винагороду у розмірі 0,21% від суми кредиту 26400 доларів США. 20 грудня 2007 року між позивачем ПАТ КБ «ПриватБанк» та відповідачем ОСОБА_1 було укладено договір застави, посвідчений приватним нттаріусом Київського міського нотаріального округу Горобець П.А., відповідно до якого ОСОБА_1 передав в заставу ПАТ КБ «ПриватБанк» автомобіль марки БМВ Х5 2000 року випуску, №кузова/шасі НОМЕР_1 державний номерний знак НОМЕР_2 із заставною вартістю 190385 гривень. Згідно д п.15.6.1 договору застави, заставодержатель має право звернути стягнення на предмет застави у випадку, якщо в момент настання термінів виконання якого-небудь із зобов`язань, передбачених кредитним договором, вони не будуть виконані. Пунктом 24 договору застави визначено, що звернення стягнення на предмет застави за вибором заставодержателя здійснюється з дотриманням встановленого чинним законодавством порядку будь-яким із способів: -шляхом передачі предмету застави у власність заставодержателю в рахунок виконання зобов`язання за кредитним договором. -шляхом продажу заставодержателем предмету застави з укладенням договору купівлі-продажу з третьою особою-покупцем або на публічних торгах шляхом безпосереднього продажу конкретному покупцю, в тому числі з правом укладання заставодержателем договору купівлі-продажу предмету застави від імені заставодавця. Пошук покупця на предмет застави проводиться як заставодавцем так і заставодержателем. -у випадку нотаріального посвідчення цього договору - на підставі виконавчого напису нотаріуса. -іншим незабороненим чинним законодавством способом. При зверненні стягнення на предмет застави в позасудовому порядку заставодержатель встановлює початкову ціну предмету застави в розмірі оціночної вартості встановленої заставодержателем, але не нижче 50% від повної вартості згідно п.9 цього договору. Заставодавець має право реалізувати предмет застави за ціною, вище зазначеної в цьому пункті. Таким чином, вказаними умовами кредитного договору та договору застави транспортного засобу визначено право банку, у разі невиконання відповідачем кредитних зобов`язань продати предмет застави, а у разі недостатності грошових коштів, виручених від продажу предмета застави, для повного задоволення вимог заставодержателя, останні має право одержати суму, якої не вистачає для повного задоволення своїх вимог з іншого майна заставодавця у першу чергу перед іншими кредиторами. Як зазначалося, ОСОБА_1 за кредитні кошти придбав автомобіль марки «BMW X5», 2000 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_2 , який був предметом застави на підставі договору застави рухомого майна від 20 грудня 2007 року. Згідно з актом від 18 травня 2010 року зазначений транспортний засіб було передано в заклад ПАТ КБ «ПриватБанк» з метою подальшої реалізації банком самостійно для погашення кредитної заборгованості (т.1 а.с.42). При цьому сторони погодили, що автомобіль був переданий в робочому стані. Відповідач ОСОБА_1 листом від 08.01.2013 року звертався до Голови правління ПЛТ «КБ «ПриватБанк» Дубілета Олександра Валерійовича з вимогою про надання вичерпної інформації та відповідних підтверджуючих документів по суті наступних питань: Які причини не реалізації автомобіля «БМВ Х5» 2000-го року випуску, №кузова/шасі НОМЕР_3 , р/н НОМЕР_2 , належного на праві власності ОСОБА_1 та на який згідно заочного рішення Деснянського районного суду міста Києва від 08 серпня 2011 у справі №2-3980 звернуто стягнення на користь ПАТ КБ «Приватбанк»? Які причини відображення у фінансовому обліку ПАТ КБ «Приватбанк» заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором № К2НСАЕ00000/00 від 19 грудня 2001 року у повному розмірі, без урахування вартості стягнутого авто? Чи здійснювались спроби офіційно реалізувати даний автомобіль? Які особи були допущені до управління цим автомобілем? Чи є інформація стосовно того, чи використовували ці особи авто у власних цілях? Чи є інформація про факти накладення штрафів на осіб, що керували даним автомобілем за час з 18 травня 2010 року, а також про факти ДТП за участю цього авто? Про те відповіді на поставленні запитання відповідач не отримав. В подальшому, заочним рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 08 серпня 2011 року в рахунок заборгованості за кредитним договором №К2НСАЕ00000100 від 19 грудня 2007 року в сумі 235783 гривні 97 копійок звернуто стягнення на спірний автомобіль (т.1 а.с.48,49). Автомобіль марки «BMW X5», 2000 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_2 , було реалізовано за 96 000 гривень, що підтверджується довідкою-рахунком від 26 лютого 2014 року (т.1 а.с.86). За змістом ст. 24 Закону України «Про заставу» у випадках, коли суми, вирученої від продажу предмета застави, недостатньо для повного задоволення вимог заставодержателя, він має право, якщо інше не передбачено законом чи договором, одержати суму, якої не вистачає для повного задоволення вимоги, з іншого майна боржника в порядку черговості, передбаченої законодавством України. Відповідно до ч.4 ст. 591 ЦК України якщо сума, одержана від реалізації предмета застави, не покриває вимоги заставодержателя, він має право отримати суму, якої не вистачає, з іншого майна боржника в порядку черговості відповідно до ст. 112 цього Кодексу, якщо інше не встановлено договором або законом. Автомобіль марки «BMW X5», 2000 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_2 , було реалізовано за 96 000 гривень, що підтверджується довідкою-рахунком від 26 лютого 2014 року (т.1 а.с.86). За змістом ст.ст. 614, 616 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. Якщо порушення зобов`язання сталося з вини кредитора, суд відповідно зменшує розмір збитків та неустойки, які стягуються з боржника. Суд має право зменшити розмір збитків та неустойки, які стягуються з боржника, якщо кредитор умисно або з необережності сприяв збільшенню розміру збитків, завданих порушенням зобов`язання або не вжив заходів щодо їх зменшення. Враховуючи суть взаємопов`язаних кредитних і заставних зобов`язань, факт прийняття кредитором від боржника предмета застави для його подальшої реалізації, що передбачено умовами укладених між сторонами кредитного договору та договору застави транспортного засобу, породжує для кредитора обов`язок вчинити необхідні для цього дії протягом розумного строку (якщо відповідний строк не визначено законом або договором). Ухилення від учинення таких дій зумовлює виникнення прострочення з боку кредитора. Згідно з ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. За змістом ст.1 Закону України «Про заставу» застава - це спосіб забезпечення зобов`язань, якщо інше не встановлено законом. В силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов`язання одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами. Застава виникає на підставі договору, закону або рішення суду. Заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, якщо в момент настання терміну виконання зобов`язання, забезпеченого заставою, воно не буде виконано, якщо інше не передбачено законом чи договором ( ч.1 ст.20 Закону України «Про заставу»). Згідно зі ст.526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. Встановлено, що відповідач прострочив виконання зобов`язання за договором кредиту, а позивач на правовій підставі, передбаченій пунктом 2.3.7 кредитного договору та пунктом 10.3 договору застави транспортного засобу, отримав переданий в заставу автомобіль BMW X5 для його реалізації з метою погашення кредитної заборгованості відповідача, однак жодних подальших дій з моменту передачі автомобіля ані банком, ані позичальником здійснено не було. Отже, оскільки ухилення кредитора від реалізації предмета застави і неможливість вчинення боржником аналогічної дії, спрямованої на задоволення вимог заставодержателя, має кваліфікуватися як невжиття заходів щодо зменшення збитків, завданих порушенням зобов`язання, та призводить до прострочення кредитора, тому наявні підстави для визначення суми заборгованості відповідача з урахуванням вартості предмета застави на момент його передачі позивачу. Разом з цим, судом апеляційної інстанції з метою з`ясування усіх обставин справи, дотримуючись принципу диспозитивності цивільного судочинства, як вийняток, прийнято від відповідача висновок автотоварознавчої експерти, що не був поданий в суді першої інстанції . З висновку автотоварознавчої експертизи № 19/20 від 30 лютого 2020 року, проведеної ТОВ «Центр судових експертиз «Альтернатива», вбачається, що ринкова вартість автомобіля BMW X52000 р. випуску, номер кузова НОМЕР_4 , державний реєстраційний номер НОМЕР_5 станом на 18.05.2010 року (на день його передачі позивачу складала 177476 гривень. Після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з ч.2 ст. 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Якщо кредитний договір встановлює окремі зобов`язання, які деталізують обов`язок позичальника повернути борг частинами та передбачають самостійну відповідальність за невиконання цього обов`язку, то незалежно від визначення у договорі строку кредитування право кредитодавця вважається порушеним з моменту порушення позичальником терміну внесення чергового платежу. А відтак, перебіг позовної давності стосовно кожного щомісячного платежу у межах строку кредитування згідно з частиною п`ятою статті 261 ЦК України починається після невиконання чи неналежного виконання (зокрема, прострочення виконання) позичальником обов`язку з внесення чергового платежу й обчислюється окремо щодо кожного простроченого платежу. Встановлення строку кредитування у кредитному договорі, що передбачає внесення позичальником щомісячних платежів, має значення не для визначення початку перебігу позовної давності за вимогами кредитодавця щодо погашення заборгованості за цим договором, а, насамперед, для визначення позичальнику розміру щомісячних платежів. Відтак, за вказаних умов початок перебігу позовної давності не можна визначати окремо для погашення всієї заборгованості за договором (зі спливом строку кредитування) і для погашення щомісячних платежів (після несплати чергового такого платежу). Така правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 провадження № 14-10 цс

18. Згідно з вимогами кредитного договору за наявності прострочення виконання основного зобов`язання в обумовлений сторонами строк ПАТ КБ «ПриватБанк», використав право вимагати дострокового повернення усієї суми кредиту, що залишилася несплаченою, а також сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України, та пені за порушення умов договору, шляхом стягнення цих коштів у судовому порядку за рахунок переданого в заставу майна та 18 травня 2011 року звернувся до Деснянського районного суду м. Києва з відповідним позовом, який заочним рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 08 серпня 2011 року було задоволено та в рахунок заборгованості за кредитним договором №К2НСАЕ00000100 від 19 грудня 2007 року в сумі 235783 гривні 97 копійок звернуто стягнення на спірний автомобіль. Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 04 липня 2018 року у справі №310/11534/13-ц прийшла до висновку, що звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі. Рішення суду про стягнення заборгованості чи звернення стягнення на заставлене майно засвідчує такі зміни. Отже, своїми діями ПАТ КБ «ПриватБанк» як кредитор на власний розсуд змінив умови основного зобов`язання щодо строку дії договору, періодичності платежів, порядку сплати процентів за користування кредитом. Як убачається зі змісту позовної заяви ПАТ КБ «ПриватБанк» від 18 травня 2011 року та заочного рішення Деснянського районного суду м. Києва від 08 серпня 2011 року, загальна сума заборгованості за кредитним договором станом на 22 лютого 2011 року складала 235783 гривні 97 копійок, з яких 12772,58 доларів США сума заборгованості по кредиту, термін сплати якого ще не настав, що за курсом НБУ становить 101414 гривень 29 копійок, 8663,79 доларів США - сума простроченого кредиту, 31,88 доларів США заборгованості по нарахованим процентам за користування кредитом, 3190,31 доларів США сума прострочених відсотків, 1097,28 доларів США сума простроченої комісії, 3249,60 доларів США сума нарахованої пені, 5477 гривень 89 копійок сума нарахованої комісії за зберігання предмету застави. У такому випадку має застосовуватися вимога про сплату процентів від суми позики, передбачена частиною першою статті 1048 ЦК України та інших нарахувань відповідно до умов договору, до дня, встановленого кредитором у вимозі про дострокове повернення кредиту шляхом звернення стягнення на предмет застави. За таких обставин за період з 22 лютого 2011 року (дата проведення розрахунку заборгованості) до 18 травня 2011 року (день, встановлений кредитором у вимозі про дострокове повернення кредиту шляхом звернення стягнення на предмет застави) з відповідача ОСОБА_1 на користь позивача Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» підлягає до стягнення проценти в сумі 1971 гривня 98 копійок (8663,79 доларів США х1% : 100 :30 х 86 кількість днів х7,94 курс НБУ) та пеня в сумі 86 гривень відповідно до п.7.4 кредитного договору. Відповідно до пункту 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року №168, банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача, тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на кредитного договору тощо). Аналізуючи норми Закону України «Про захист прав споживачів», можна зробити висновок, що умови договору кваліфікуються як несправедливі за наявності одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (пункт 6 частини першої статті 3, частина третя статті 509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обовязків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві. У постанові Верховного Суду України від 16 листопада 2016 року у справі № 6-1746цс16 зазначено, що встановлення банком у кредитному договорі обов`язку боржника сплачувати щомісячну комісію за управління кредитом без зазначення, які саме послуги за вказану комісію надаються клієнту, а також нарахування комісії за послуги, що супроводжують кредит (саме як компенсація сукупних послуг банку за рахунок клієнта), є незаконним. Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що умови п.п. 6.2, 7.1 кредитного договору щодо сплати винагороди за обслуговування кредиту (додатк овий моніторинг погашення кредиту по рахунку, за надання фінансового інструменту), є несправедливими по відношенню до позивача, оскільки порушують принцип добросовісності, обмежують його права, як споживача, вносять істотний дисбаланс у взаємовідносини між банком та позичальником, задають шкоди позивачу, а тому позовні вимоги в частині стягнення винагороди задоволенню не підлягають. З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку про стягнення з відповідача ОСОБА_1 на користь позивача АТ Комерційний банк «ПриватБанк» заборгованість в сумі 60365 гривень 95 копійок (235783, 97 грн. -заборгованість визначена заочним рішенням Деснянського районного суду м. Києва +1971 гривня 98 копійок проценти за період з 22.02.2011 р. по 18.05.2011 р. + 86 грн. пені за період з 22.02.2011 р. по 18.05.2011 р. - 177476 грн. ринкова вартість автомоблія станом на день передачі позивачу). Щодо позовних вимог позивача до ОСОБА_5 , то в цій частині позов завдоволенню не підлягає з огляду на наступне. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що й боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки (частини перша, друга статті 554 ЦК України). Припинення поруки пов`язане, зокрема, із закінченням строку її чинності. За змістом частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя. Вимогу до поручителя про виконання ним солідарного з боржником зобов`язання за договором повинно бути пред`явлено в судовому порядку в межах строку дії поруки, тобто протягом шести місяців з моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобов`язанням (якщо умовами договору передбачено погашення кредиту періодичними платежами). У разі пред`явлення банком вимог до поручителя більш ніж через шість місяців після настання строку для виконання відповідної частини основного зобов`язання в силу положень частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється в частині певних щомісячних зобов`язань щодо повернення грошових коштів поза межами цього строку. Зазначений висновок викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 червня 2018 року у справі № 408/8040/12 (провадження № 14-145цс18). Як було встановлено судом, з метою забезпечення виконання зобов`язань позичальника, 19 грудня 2007 року між банком та ОСОБА_2 укладено Договір поруки №К2НСАЕ00000100. Згідно умов кредитного договору боржник ОСОБА_1 а відтак і поручитель ОСОБА_5 узяли на себе зобов`язання повернути суму кредиту з відповідними процентами, сплачуючи її частинами щомісячними платежами необхідний розмір у сумі 709,14 доларів США. Пунктом 12 договору поруки передбачено, що дія цього договору закінчується належним виконанням зобов`язань по кредитному договору. Термін кредитного договору встановлено до 18 грудня 2012 року. Як було встановлено судом, своїми діями ПАТ КБ «ПриватБанк» як кредитор на власний розсуд змінив умови основного зобов`язання щодо строку дії договору, періодичності платежів, порядку сплати процентів за користування кредитом, звернувшись з позовом 18 травня 2011 року до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. З даним позовом Банк звернувся до суду 20 квітня 2015 року, тобто поза межами шестимісячного строку, передбаченого частиною четвертою статті 559 ЦК України. З урахуванням наведеного, порука ОСОБА_5 є припиненою. За таких обставин слід дійти висновку про те, що позовні вимоги ПАТ КБ «ПриватБанк» за зобов`язаннями ОСОБА_5 за договором поруки є необґрунтованими. Оскільки суд прийшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог, то відповідно до ст.141 ЦПК України, судові витрати покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Керуючись ст.ст.268, 374, 376, 381, 382, 383, 384, 390 ЦПК України, суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , поданою представником за довіреністю ОСОБА_3 - задовольнити частково. Рішення Деснянського районного суду м. Києва від 18 травня 2016 року - скасувати та ухвалити нове судове рішення, наступного змісту. Позов Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором №К2НСАЕ00000100 від 19 грудня 2007 року на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» в сумі 60365 гривень 95 копійок. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» 114 гривень 74 копійки у рахунок відшкодування витрат на оплату суми судового збору. В задоволенні позову до ОСОБА_2 - відмовити. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом 30 днів до Верховного Суду з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Суддя-доповідач: А.М. Стрижеус Судді: Л.Д. Поливач О.І. Шкоріна