Постанова 4824 № 760/1757/19

Постанова Іменем України 03 березня 2020 року м. Київ провадження № 22-ц/824/1633/2020 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Мазурик О.Ф. (суддя-доповідач), суддів: Кравець В.А., Махлай Л.Д., за участю секретаря Ратушного А.В., розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Солом`янського районного суду м. Києва в складі судді Українця В.В. від 11 вересня 2019 року по справі №760/1757/19 Солом`янського районного суду м. Києва за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, В С Т А Н О В И В: В січні 2019 року позивач - Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк», Банк) звернувся до Солом`янського районного суду м. Києва з позовом, в якому посилаючись на те, що ОСОБА_1 не виконує взятих на себе зобов`язань у договірних відносинах, просив стягнути з останньої заборгованість у розмірі 113 491 грн 71 коп. Звертаючись до суду з позовом, позивач вказував на те, що ОСОБА_1 , підписавши Анкету-заяву №б/н від 30.03.2012 отримала кредит у розмірі 8000,00 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. При встановленні та зміні кредитного ліміту Банк керувався пунктами 2.1.1.2.3., 2.1.1.2.4. Договору, на підставі яких позичальник при укладенні цього Договору дав свою згоду щодо прийняття будь-якого розміру кредитного ліміту та його зміну за ініціативою та рішенням Банку. Також, вказував, що внаслідок неналежного виконання ОСОБА_1 умов кредитного договору в останньої утворилась заборгованість, яка станом на 30.09.2019 складає загальну суму 113 491,71 грн, з яких: 6 194,55 грн - заборгованість за кредитом; 107 297,16 грн - заборгованість по процентам за користування кредитом з 30.03.2012 по 28.08.2018. Рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 11 вересня 2019 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ "ПриватБанк" заборгованість за тілом кредиту у розмірі 6 194,55 грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Не погоджуючись з вказаним рішенням суду в частині відмовлених позовних вимог, позивач звернувся до суду з апеляційною скаргою, посилаючись на те, що рішення суду в цій частині є незаконним та необґрунтованим, ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, без повного з'ясування обставин, що мають значення для правильного вирішення справи. В обґрунтування апеляційної скарги вказував, що суд першої інстанції, встановивши обставини видачі ОСОБА_1 кредитних коштів, дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для стягнення з відповідача заборгованості за відсотками по кредиту. Судом першої інстанції не досліджено наявні в матеріалах справи докази, які підтверджують заявлену позивачем до стягнення суму заборгованості у повному розмірі, а також не надано таким доказам правової оцінки. Вказував, що позивачем надані належні та допустимі докази у справі, в тому числі розрахунок заборгованості, в якому вказані суми відсотків за користування кредитом, і такі докази не спростовані відповідачем. Крім того, відповідач підтвердив свою згоду про те, що підписана заява разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг в ПриватБанку, та Тарифами Банку, які викладені на банківському сайті https://privatbank.ua/terms/pages/70, складає між нею та Банком Договір. При укладенні договору сторони керувалися положеннями ч. 1 ст. 634 ЦК України, а тому відсутність підпису відповідача на Умовах та Правилах не свідчить про неукладеність договору. Відповідач, підписуючи анкету-заяву, користуючись кредитними коштами та здійснюючи погашення заборгованості, висловив свою згоду з формою договору та його умовами. Судом безпідставно взято до уваги правовий висновок, висловлений Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 03.07.2019 по справі №342/180/17, оскільки такий висновок зроблений у іншій справі за наявності інших правовідносин між сторонами, зокрема коли відповідачем заперечувалися умови договору. Суд першої інстанції грубо порушив норми процесуального права, оскільки за відсутності заперечень з боку відповідача відмовив в задоволенні позовних вимог про стягнення відсотків. За вказаних обставин, просив скасувати рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 11.09.2019 в частині відмовлених позовних вимог щодо стягнення відсотків за користування кредитом та ухвалити в цій частині нове судове рішення про задоволення позову. В іншій частині просив залишити рішення суду без змін. Позивач, належним чином повідомлений про день, час та місце розгляду справи, в судове засідання свого представника не направив, причини неявки суду не повідомив. Відповідач, належним чином повідомлений про день, час та місце розгляду справи, в судове засідання не з'явився. Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності представника позивача та за відсутності відповідача. Вислухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, що заявлялися у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог про стягнення відсотків за користування кредитом суд першої інстанції виходив з відсутності правових підстав для задоволення позовних вимог в цій частині. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції та вважає його правильним, з наступних підстав. З матеріалів справи вбачається, що 30.03.2012 між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 укладено договір, за умовами якого остання отримала кредит у розмірі 8 000,00 грн, шляхом підписання Анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку, отримавши платіжну картку. У анкеті-заяві зазначено, що відповідач згодний з тим, що ця заява разом із Пам`яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами становить між ним та Банком договір про надання банківських послуг, а також, що він ознайомився та погодився з Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами Банку, які були надані йому для ознайомлення в письмовому вигляді. Водночас, в даній анкеті-заяві відсутні відомості щодо істотних умов договору, а саме, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштам. Суд першої інстанції, встановивши, що умовами анкети-заяви, яка підписана відповідачем, не передбачено обов'язку щодо сплати заборгованості по процентам за користування кредитом, дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні позову в цій частині. Такий висновок суду узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, висловленої в постанові від 03.07.2019 по справі №342/180/17, яка врахована судом першої інстанції. З огляду на викладене, посилання в апеляційній скарзі на те, що позичальник в анкеті-заяві підтвердив, що підписана ним заява разом з Пам`яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг в ПриватБанку, а також Тарифами Банку, які викладені на банківському сайті https://privatbank.ua/terms/pages/70, складає між ним та Банком Договір, не заслуговують на увагу колегії суддів, оскільки не підтверджують наявність погодження істотних умов договору кредиту, зокрема щодо сплати заборгованості по процентам за користування кредитом. Колегія суддів не приймає до уваги доводи позивача, що факт погодження між сторонами істотних умов підлягає доведенню лише у разі заперечення відповідача, оскільки за приписами ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Позивач, звертаючись до суду з позовом, не надав до позовної заяви належних та допустимих доказів погодження між сторонами істотних умов договору. Крім того, надані позивачем Тарифи обслуговування кредитних карт «Універсальна», Умови та Правила надання банківських послуг у ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою частиною кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору. Ураховуючи викладене, та зважаючи на те, що умовами Анкети-заяви від 30.03.2012, яка підписана ОСОБА_1 , не передбачено обов`язку останньої щодо погашення заборгованості за відсотками, суд першої інстанції правильно відмовив у задоволенні позову в цій частині. Вимог про стягнення інших сум за прострочення виконання грошового зобов`язання, з підстав та у розмірах, встановлених статтями 625, 1048 ЦК України позивач не заявляв. Колегія суддів не приймає до уваги доводи апеляційної скарги, що судом безпідставно взято до уваги правовий висновок, висловлений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі №342/180/17, оскільки даний правовий висновок скаржник тлумачить на власний розсуд. Дійсно, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 03.07.2019 по справі №342/180/17 дійшла висновку, що Правила надання банківських послуг у ПриватБанку з огляду на їх мінливий характер не можна вважати складовою договору, якщо вони не підписані та не визнаються відповідачем. В матеріалах справи відсутні докази, що відповідач заперечував факт ознайомлення його з Умовами та Правилами чи Тарифами або що його було ознайомлено з іншими Умовами та Правилами. Водночас, наявні в матеріалах справи Умови та Правила, Тарифи банку не містять підпису позичальника. З огляду на викладене, колегія суддів вважає, судом першої інстанції правомірно взято до уваги висновки, викладені Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 03.07.2019 по справі №342/180/17. Посилання в апеляційній скарзі на те, що судом не враховано правові висновки Верховного Суду у справах №428/2873/17 від 28.03.2019 та №923/760/18 від 08.07.2019 не приймаються до уваги колегії суддів. Зокрема, що стосується правового висновку Верховного Суду в постанові від 28.03.2019 по справі №428/2873/17, на який посилається скаржник, слід зазначити, що судом першої інстанції правомірно не взято до уваги даний правовий висновок, оскільки такий висновок сформовано Верховним Судом до прийняття Великою Палатою Верховного Суду постанови від 03.07.2019 по справі №342/180/17. А згідно правового висновку Великої Палати Верховного Суду, висловленого в постанові від 30.01.2019 по справі №755/10947/17, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню позицію Великої Палати. Щодо правового висновку Верховного Суду у справі №923/760/18 від 08.07.2019 слід зазначити, що даний правовий висновок не може бути взятий до уваги суду, оскільки правовідносини у справі, яка переглядалася касаційним судом та у даній справі є різними. Так, у даній справі Банк звернувся до суду з позовом до позичальника - фізичної особи про стягнення заборгованості за картковим рахунком. У справі, яка переглядалася Верховним Судом Банк звернувся з позовом до позичальника - юридичної особи та поручителя - фізичної особи про стягнення заборгованості за договором банківського обслуговування. З урахуванням наведеного, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості за відсотками є законним та обґрунтованим, ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскільки апеляційна скарга позивача не містить доводів щодо незгоди з рішенням суду в частині задоволених позовних вимог про стягнення заборгованості за тілом кредиту, а також рішення суду в цій частині не оскаржувалося відповідачем, колегія суддів у відповідності до вимог ст. 376 ЦПК України не переглядає рішення суду в цій частині. Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За вказаних обставин, колегія суддів приходить до висновку про залишення рішення суду в частині, що оскаржувалося, без змін, а скарги без задоволення. Частиною шостою статті 19 ЦПК України визначено, що справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; справи незначної складності є малозначними справами. Оскільки ціна позову у даній справі не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (210 200,00 грн), справа незначної складності, то вона відноситься до малозначних справ. За приписами п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах. На підставі викладеного та керуючись ст. 268, 374, 375, 383, 384, 389 ЦПК України, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» - залишити без задоволення. Рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 11 вересня 2019 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості за відсотками - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Повний текст постанови складено 03 березня 2020 року. Головуючий О.Ф. Мазурик Судді В.А. Кравець Л.Д. Махлай