Постанова 4816 № 577/5133/19

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 04 березня 2020 року м.Суми Справа №577/5133/19 Номер провадження 22-ц/816/674/20 Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Хвостика С. Г. (суддя-доповідач), суддів - Собини О. І. , Орлова І. В. розглянув у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» на заочне рішення Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 27 грудня 2019 року в складі судді Ярмак О.М., ухваленого в м. Конотоп, в с т а н о в и в: У листопаді 2019 року Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі АТ КБ «ПриватБанк») звернулось з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, мотивуючи вимоги тим, що 12 жовтня 2010 року між ним та відповідачем був укладений кредитний договір, відповідно до умов якого останній отримав кредит у розмірі 3400 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Позивач зазначав, що оскільки позичальник приєднався до запропонованих банком умов використання кредитних коштів, тому при встановленні та зміні кредитного ліміту, зміні процентної ставки, нарахуванні комісії, пені та штрафу за порушення відповідачем зобов`язань банк керувався Умовами та правилами надання банківських послуг. Скориставшись кредитними коштами, взятих на себе зобов`язань із своєчасного їх повернення ОСОБА_1 не виконав, тому станом на 30 вересня 2019 року утворився борг на загальну суму 313679 грн 20 коп., з яких: 3400 грн 00 коп. заборгованість за кредитом; 304983 грн 96 коп. заборгованість по процентам за користування кредитом; 5295 грн. 24 коп. заборгованість за пенею та комісією. Позивач просить стягнути з ОСОБА_1 на свою користь заборгованість у розмірі 121946 грн 81 коп. за кредитним договором № б/н від 12 жовтня 2010 року, яка складається з: 3400 грн 00 коп. заборгованість за кредитом; 118546 грн 81 коп. заборгованість по процентам за користування кредитом з 12 жовтня 2010 року по 29 червня 2018 року. Заочним рішенням Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 27 грудня 2019 року позов Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором від 12 жовтня 2010 року, яка утворилася станом на 30 вересня 2019 року, у вигляді заборгованості за тілом кредиту в розмірі 3400 грн 00 коп. В іншій частині у задоволенні позовних вимог відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» понесені судові витрати у вигляді сплати судового збору в розмірі 57 грн 63 коп. Вказане заочне рішення суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення процентів за користування кредитом позивач оскаржив в апеляційному порядку. В апеляційній скарзі АТ КБ «ПриватБанк», посилаючись на неповне з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального і процесуального права, просить скасувати заочне рішення суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення процентів за користування кредитом і ухвалити в цій частині нове судове рішення про задоволення вимог банку. В доводах апеляційної скарги позивача зазначається, що суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення не дотримався засад змагальності сторін. Вказує на помилковість висновку суду першої інстанції про відсутність домовленості сторін про сплату процентів, оскільки позивачем до позовної заяви була додана довідка про умови кредитування, підписана відповідачем, в якій зазначена базова процентна ставка - 2,5% на місяць, що становить 30% річних, як і зазначено у розрахунку заборгованості. Отже, сторони узгодили розмір базової процентної ставки. Стосовно зміни в подальшому процентної ставки, позивач наголошує на тому, що відповідач підписуючи заяву позичальника, приєднався до умов надання банківських послуг, які є загальними, і їх підписання позичальником не є обов`язковим. АТ КБ «ПриватБанк» виконав умови договору та у виписці по рахунку, що додається, проінформував відповідача про зміну відсотків по кредиту. Натомість, відповідач не звертався до банку із письмовими заявами про розірвання кредитного договору, а продовжував здійснювати зняття та погашення коштів, а отже, прийняв нові Тарифи та погодився з їх зміною. Встановивши, що банк надав відповідачу кредит, а відповідач його не повернув, місцевий суд не мав жодних підстав відмовляти у стягненні відсотків по кредиту. В апеляційній скарзі також наголошується, що місцевий суд оскарженим рішенням порушив принципи платності кредитного договору та стабільність функціонування фінансового сектору держави. Від відповідача в установлений судом строк відзив на апеляційну скаргу не надходив, письмові заперечення також. Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість заочного рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Ураховуючи, що заочне рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовної вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за тілом кредиту у сумі 3400 грн 00 коп. позивачем не оскаржується, тому відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України заочне рішення суду в зазначеній частині не є предметом апеляційного перегляду. Судом першої інстанції встановлено та з матеріалів справи вбачається, що 12 жовтня 2010 року між Публічним акціонерним товариством комерційним банком «ПриватБанк», правонаступником якого є АТ КБ «ПриватБанк», та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір, відповідно до умов якого останній отримав кредит у розмірі 3400 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку (а.с. 8). Як зазначено у заяві-анкеті, відповідач погодився з тим, що ця заява разом з Пам`яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами становить між ним та банком договір про надання банківських послуг, з яким він ознайомився та згоден з його умовами, які були надані йому для ознайомлення у письмовому вигляді. До кредитного договору банк додав Довідку про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна, 55 днів пільгового періоду» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, затверджені наказом від 06 березня 2010 року № СП-2010-256, які відповідачем не підписані (а.с. 10, 11-34). Згідно з наданим банком розрахунком заборгованість ОСОБА_1 за вказаним кредитним договором станом на 30 вересня 2019 року становить 313679 грн 20 коп. і складається із: заборгованості за кредитом 3400 грн 00 коп.; заборгованості за процентами 304983 грн 96 коп.; заборгованість за пенею та комісією 5295 грн 24 коп. (а.с. 5-7). При цьому банк ставить питання про стягнення з відповідача заборгованості на загальну суму 121946 грн 81 коп., яка складається з: 3400 грн 00 коп. заборгованість за кредитом; заборгованість за процентами з 12 жовтня 2010 року по 29 червня 2018 року в сумі 118546 грн 81 коп. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині стягнення відсотків за користування кредитними коштами у сумі 118546 грн 81 коп., суд першої інстанції, установивши обставини того, що у заяві, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення процентної ставки, дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог у цій частині. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, оскільки суд вирішив справу відповідно до вимог статей 207, 626, 628, 638, 526, 633, 634, 1048, 1049, 1050, 1054, 1055, 1056-1 ЦК України. Також, при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин суд першої інстанції обґрунтовано враховував висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19). Зокрема, установивши обставини того, що у заяві позичальника від 05 квітня 2011 року процентна ставка не зазначена, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог у вказаній частині, оскільки позивач не довів, а матеріали справи не містять підтверджень, що саме цей Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, на які послався банк, як на підставу для задоволення позову, розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, отримуючи 12 жовтня 2010 року кредитну картку «Універсальна, 55 днів пільгового періоду», а також те, чи взагалі вказані документи містили умови, зокрема, й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та саме у зазначених в цих документах розмірах і порядку нарахування, що додані банком до позовної заяви. При цьому, колегія суддів звертає увагу на те, що Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» в період з часу виникнення спірних правовідносин (видачі відповідачу кредитної картки «Універсальна, 55 днів пільгового періоду» від 12 жовтня 2010 року) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (07 листопада 2019 року), тобто, кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову. Стосовно доводів апеляційної скарги, що позивачем до позовної заяви було додано довідку про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна, 55 днів пільгового періоду», яка підписана ОСОБА_1 , та в якій містяться, зокрема, умови стосовно базової процентної ставки (2,5 % на місяць), то колегія суддів зауважує, що з наданої АТ КБ «ПриватБанк» копії довідки неможливо встановити, що вона містить підпис ОСОБА_1 , так як вказаний документ неналежної якості, а іншої довідки про умови кредитування, підписаної відповідачем, матеріали справи не містять. За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг за кредитною карткою «Універсальна, 55 днів пільгового періоду», відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, тому надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин. У зв`язку із зазначеним, не заслуговують на увагу колегії суддів доводи апеляційної скарги про те, що за умовами укладеного між сторонами кредитного договору передбачена оплата за користування кредитом у вигляді сплати відсотків, так як позивач не довів належними і допустимими доказами факту встановлення сторонами умов кредитного договору з визначенням у ньому розміру процентної ставки за користування кредитними коштами. Посилання в апеляційній скарзі на те, що суд першої інстанції порушив принцип змагальності сторін з огляду на обставини того, що відповідач не заперечував проти пред`явлених до нього позовних вимог також не заслуговують на увагу колегії суддів, ураховуючи той факт, що направлені за зареєстрованим місцем проживання відповідача копія ухвали про відкриття провадження у справі та копія позовної заяви разом з додатками повернулись до суду першої інстанції (а.с. 55), у зв`язку з чим суд провів заочний розгляд справи. Щодо доводів апеляційної скарги про те, що відмовивши у задоволенні позовних вимог щодо стягнення відсотків за користування кредитом, суд першої інстанції, тим самим, допустив грубе порушення основоположних норм банківського кредитування та поставив під загрозу фінансову стабільність банку, то колегія суддів зауважує про наступне. Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) зауважив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає, щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (рішення від 28 жовтня 1999 року у справі «Брумареску проти Румунії», заява № 28342/95, § 61,). Якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (рішення від 29 листопада 2016 рокуу справі «Парафія греко-католицької церкви в м. Люпені та інші проти Румунії», заява № 76943/11, § 123). ЄСПЛ неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоб позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (рішення від 11 листопада 1996 року у справі «Кантоніпроти Франції», заява № 17862/91, § 31-32; від 11 квітня 2013 року у справі «Вєренцов проти України», заява № 20372/11, § 65). Судові рішення повинні бути розумно передбачуваними (рішення від 22 листопада 1995 року у справі «S. W. проти Сполученого Королівства», заява № 20166/92, § 36). Таким чином, установивши обставини того, що надана довідка про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна, 55 днів пільгового періоду» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг, затверджені наказом від 06 березня 2010 року № СП-2010-256, які містяться в матеріалах даної справи, не містять підпису відповідача, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 12 жовтня 2010 року шляхом підписання заяви-анкети, так як позивач не довів належними і допустимими доказами факту того, що саме з цими умовами був ознайомлений відповідач під час укладення кредитного договору. Отже, відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді розмір процентної ставки за користування кредитними коштами, у зв`язку з чим доводи апеляційної скарги з цього приводу не заслуговують на увагу. За таких обставин, коли суд першої інстанції ухвалив заочне рішення в оскаржуваній частині з додержанням норм матеріального і процесуального права, підстав для його зміни чи скасування колегія суддів не вбачає, тому його необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Оскільки апеляційну скаргу залишено без задоволення, тому відсутні підстави для відшкодування позивачу понесених ним судових витрат зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги. Відповідно до ч. 6 ст. 19, п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України судове рішення у даній справі, як малозначній, не підлягає касаційному оскарженню. Керуючись ст.ст. 374 ч.1 п.1; 375; 381 ч.ч.1, 3; 382 ЦПК України, апеляційний суд, - п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» залишити без задоволення. Заочне рішення Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 27 грудня 2019 року в даній справі в оскаржуваній частині залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Суддя-доповідач: С.Г. Хвостик Судді: О.І. Собина І.В. Орлов