Постанова 4816 № 592/18967/19

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 25 травня 2020 року м.Суми Справа №592/18967/19 Номер провадження 22-ц/816/1209/20 Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Криворотенка В. І. (суддя-доповідач), суддів - Кононенко О. Ю. , Собини О. І. сторони: позивач - АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК», відповідач - ОСОБА_1 , розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК» на заочне рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 20 лютого 2020 року в складі судді Котенко О.А., ухвалене в м. Суми, В С Т А Н О В И В: 17 грудня 2019 року АТ КБ «ПРИВАТБАНК» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Позовні вимоги мотивовані тим, що 20 грудня 2010 року між банком та відповідачкою шляхом підписання анкети-заяви укладено кредитний договір № б/н, відповідно до умов якого ОСОБА_1 отримала кредит у розмірі 7900 грн 00 коп. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Позивач свої зобов`язання перед відповідачкою виконав, надавши кредит у встановленому договором розмірі. Скориставшись кредитними коштами, взятих на себе зобов`язань із своєчасного їх повернення ОСОБА_1 не виконала, тому станом на 31 жовтня 2019 року утворився борг на загальну суму 175598 грн 56 коп., з яких: 6901 грн 91 коп. - заборгованість за кредитом; 168396 грн 65 коп. - заборгованість по процентам за користування кредитом; 300 грн 00 коп. - заборгованість за пенею. Позивач просить стягнути з ОСОБА_1 на свою користь заборгованість у розмірі 127512 грн 42 коп. за кредитним договором № б/н від 20 грудня 2010 року, яка складається з: 6901 грн 91 коп. - заборгованість за кредитом; 120610 грн 51 коп. - заборгованість по процентам за користування кредитом з 20 грудня 2010 року по 28 лютого 2019 року. Заочним рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми від 20 лютого 2020 року позовну заяву АТ КБ «ПРИВАТБАНК» задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПРИВАТБАНК» заборгованість за кредитом у розмірі 6901 грн 91 коп. В іншій частині позову відмовлено за необґрунтованістю. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПРИВАТБАНК» 103 грн 98 коп. у відшкодування судового збору. Вказане заочне рішення суду в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення процентів за користування кредитом позивач оскаржив в апеляційному порядку. В апеляційній скарзі АТ КБ «ПРИВАТБАНК», посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, просить скасувати заочне рішення суду в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення процентів за користування кредитом і ухвалити в цій частині нове судове рішення про задоволення вимог банку. В доводах апеляційної скарги позивача зазначається, що суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення не дотримався засад змагальності сторін. Вказує на помилковість висновку суду першої інстанції про відсутність домовленості сторін про сплату процентів, оскільки довідка про умови кредитування підписана відповідачкою, в якій зазначена базова процентна ставка - 2,5 % на місяць, що становить 30 % річних, як і зазначено у розрахунку заборгованості. Отже, сторони узгодили розмір базової процентної ставки. Стосовно зміни в подальшому процентної ставки, позивач наголошує на тому, що відповідачка, підписуючи заяву позичальника, приєдналася до умов надання банківських послуг, які є загальними, і їх підписання позичальником не є обов`язковим. АТ КБ «ПРИВАТБАНК» виконав умови договору та у виписці по рахунку, що додається, проінформував відповідачку про зміну відсотків по кредиту. Натомість, відповідачка не зверталася до банку із письмовими заявами про розірвання кредитного договору, а продовжувала здійснювати зняття та погашення коштів, а отже, прийняла нові Тарифи та погодилася з їх зміною. Встановивши, що банк надав відповідачці кредит, а відповідачка його не повернула, місцевий суд не мав жодних підстав відмовляти у стягненні відсотків по кредиту. В апеляційній скарзі також наголошується, що місцевий суд оскарженим рішенням порушив принципи платності кредитного договору та стабільність функціонування фінансового сектору держави. Від відповідачки в установлений судом строк відзив на апеляційну скаргу не надходив. Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою I розділу V ЦПК України. Згідно з ч. 1 ст. 369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Враховуючи те, що ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (на 1 січня 2020 року: 2102 * 100 = 210 200 грн), розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вимог та підстав позову, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів апеляційного суду вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав. Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Враховуючи, що заочне рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовної вимоги про стягнення з відповідачки на користь позивача заборгованості за тілом кредиту у сумі 6901 грн 91 коп. позивачем не оскаржується, тому відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України заочне рішення суду в зазначеній частині не є предметом апеляційного перегляду. Судом першої інстанції встановлено та з матеріалів справи вбачається, що 20 грудня 2010 року між ПУБЛІЧНИМ АКЦІОНЕРНИМ ТОВАРИСТВОМ КОМЕРЦІЙНИМ БАНКОМ «ПРИВАТБАНК», правонаступником якого є АТ КБ «ПРИВАТБАНК», та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір, відповідно до умов якого остання отримала кредит у розмірі 7900 грн 00 коп. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок (а.с. 14). Як зазначено у заяві-анкеті, відповідачка погодилася з тим, що ця заява разом з Пам`яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами становить між нею та банком договір про надання банківських послуг, з яким вона ознайомилася та згодна з його умовами, які були надані їй для ознайомлення у письмовому вигляді. До кредитного договору банк додав Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, затверджені наказом від 06 березня 2010 року № СП-2010-256, які відповідачкою не підписані (а.с. 16-39). Згідно з наданим банком розрахунком заборгованість ОСОБА_1 за вказаним кредитним договором станом на 31 жовтня 2019 року становить 175598 грн 56 коп. і складається із: заборгованості за кредитом - 6901 грн 91 коп.; заборгованості за процентами - 168396 грн 65 коп.; заборгованість за пенею - 300 грн 00 коп. (а.с. 10-13). При цьому банк ставить питання про стягнення з відповідачки заборгованості на загальну суму 127512 грн 42 коп., яка складається з: 6901 грн 91 коп. - заборгованість за кредитом; заборгованість за процентами з 20 грудня 2010 року по 28 лютого 2019 року в сумі 120610 грн 51 коп. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог в частині стягнення відсотків за користування кредитними коштами в сумі 120610 грн 51 коп., суд першої інстанції виходив з того, що без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачці ОСОБА_1 . Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за договором у визначеному розмірі, про сплату пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачкою кредитного договору. Колегія суддів апеляційного суду вважає, що такий висновок суду першої інстанції щодо відмови позивачу у стягненні відсотків узгоджується з матеріалами справи та вимогами закону. Підставами позовних вимог АТ КБ «ПРИВАТБАНК» є неналежне виконання ОСОБА_1 умов кредитного договору, укладеного шляхом підписання відповідачкою анкети-заяви про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг в Приватбанку, та стягнення заборгованості за тілом кредиту, відсоткам за користування кредитними коштами, визначених відповідно до вказаних Умов та правил, а також Тарифів банку. Відповідно до частин 1, 2 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною 1 ст. 638 ЦК України передбачено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. У ст. 526 ЦК України йдеться про те, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1048 ЦК України). Як передбачено ч. 2 ст. 1054 ЦК України, до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст. 1055 ЦК України). Згідно із ч. 1 ст. 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом ст. 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПРИВАТБАНК»). Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. За змістом ст. 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Відповідно до частини першої ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно зі ст. 1049 цього Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. У заяві позичальника від 20 грудня 2010 року процентна ставка не зазначена. Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути заборгованість за відсотками за користування кредитними коштами з 20 грудня 2010 року по 28 лютого 2019 року. Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 20 грудня 2010 року, посилався на Заяву позичальника, Витяг з «Тарифів Банку», Витяг з «Умов та правил надання банківських послуг та Правил користування платіжною карткою», як невід`ємні частини спірного договору (а.с. 3-6). Витягом з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, що надані позивачем на підтвердження позовних вимог, визначені, в тому числі: пільговий період користування коштами, процентна ставка, права та обов`язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов`язань та їх розміри і порядок нарахування, а також містяться додаткові положення, в яких зокрема визначено дію договору (12 місяців з моменту підписання (п. 1.1.7.12)), позовну давність щодо вимог банку - 50 років, та інші умови. При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме цей Витяг з Умов розуміла відповідачка та ознайомилася і погодилася з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачкою кредитних коштів взагалі містили умови щодо сплати процентів за користування кредитними коштами, підстав, розміру і порядку їх нарахування. Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування. Також, в даному випадку неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила ч. 1 ст. 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПРИВАТБАНК» в період - з часу виникнення спірних правовідносин (20 грудня 2010 року) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (17 грудня 2019 року), тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову. Відповідно до висновків Великої Палати Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19), без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин. Згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Крім того, обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом. Колегія суддів не приймає до уваги посилання в апеляційній скарзі на довідку про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна, 55 днів пільгового періоду», як на підставу для стягнення відсотків за користування кредитом та неустойки, оскільки позивач у позовній заяві на такий доказ не посилався, і відповідно така довідка не була предметом дослідження у суді першої інстанції. З цих же підстав суд апеляційної інстанції не приймає як доказ надану позивачем під час апеляційного перегляду довідку про умови кредитування (а.с. 101), підписану ОСОБА_1 . Дана довідка малася в розпорядженні позивача, однак останній її не надав суду першої інстанції і поважних причин не надання даного доказу не наводить. Посилання в апеляційній скарзі на те, що суд першої інстанції порушив принцип змагальності сторін з огляду на обставини того, що відповідачка не заперечувала проти пред`явлених до неї позовних вимог також не заслуговують на увагу колегії суддів, враховуючи той факт, що направлені за зареєстрованим місцем проживання відповідачки копія ухвали про відкриття провадження у справі та копія позовної заяви разом з додатками повернулись до суду першої інстанції (а.с. 60), у зв`язку з чим суд провів заочний розгляд справи. Щодо доводів апеляційної скарги про те, що відмовивши в задоволенні позовних вимог щодо стягнення відсотків за користування кредитом, суд першої інстанції, тим самим, допустив грубе порушення основоположних норм банківського кредитування та поставив під загрозу фінансову стабільність банку, то колегія суддів зауважує про наступне. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає, щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (рішення від 28 жовтня 1999 року у справі «Брумареску проти Румунії», заява №28342/95, § 61,). Якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (рішення від 29 листопада 2016 року у справі «Парафія греко-католицької церкви в м. Люпені та інші проти Румунії», заява № 76943/11, § 123). ЄСПЛ неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоб позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (рішення від 11 листопада 1996 року у справі «Кантоніпроти Франції», заява № 17862/91,§ 31-32; від 11 квітня 2013 року у справі «Вєренцов проти України», заява № 20372/11, § 65). Судові рішення повинні бути розумно передбачуваними (рішення від 22 листопада 1995 року у справі «S. W. проти Сполученого Королівства», заява № 20166/92, §36). Таким чином, установивши обставини того, що надана довідка про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна, 55 днів пільгового періоду» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг, затверджені наказом від 06 березня 2010 року № СП-2010-256, які містяться в матеріалах даної справи, не містять підпису відповідачки, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 20 грудня 2010 року шляхом підписання заяви-анкети, так як позивач не довів належними і допустимими доказами факту того, що саме з цими умовами була ознайомлена відповідачка під час укладення кредитного договору. Отже, відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді розмір процентної ставки за користування кредитними коштами, у зв`язку з чим доводи апеляційної скарги з цього приводу не заслуговують на увагу. За таких обставин, коли суд першої інстанції ухвалив заочне рішення в оскаржуваній частині з додержанням норм матеріального і процесуального права, підстав для його зміни чи скасування колегія суддів не вбачає, тому його необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення. Відповідно до ч. 6 ст. 19, п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України судове рішення у даній справі, як малозначній, не підлягає касаційному оскарженню. Керуючись ст. ст. 367 - 369, 374, 375, 381- 384, 389 ЦПК України, апеляційний суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК» залишити без задоволення. Заочне рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 20 лютого 2020 року в оскаржуваній частині залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає. Головуючий - В.І. Криворотенко Судді: О.Ю. Кононенко О.І. Собина