Постанова 4816 № 578/238/20

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 02 червня 2020 року м.Суми Справа №578/238/20 Номер провадження 22-ц/816/1323/20 Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Собини О. І. (суддя-доповідач), суддів - Кононенко О. Ю. , Хвостика С. Г. розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» на заочне рішення Краснопільського районного суду Сумської області від 09 квітня 2020 року в складі судді Косар А.І., ухваленого в смт. Краснопілля у цивільній справі за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, В С Т А Н О В И В: У лютому 2020 року Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк»)звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, посилаючись на те, що 08 листопада 2013 року сторони у справі уклали кредитний договір, відповідно до умов якого відповідач отримала кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку у розмірі 2000 грн, зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Унаслідок неналежного виконання позичальником своїх зобов`язань за договором станом на 31 грудня 2019 року утворилась заборгованість у розмірі 12753 грн 20 коп., яка складається із: 1776 грн 66 коп. - заборгованість за кредитом, 8494 грн 34 коп. - заборгованість за відсотками за користування кредитом, 0,00 грн - заборгованість за комісією, 1398 грн 71 коп. - заборгованість за пенею, а також штрафи відповідно до п. 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг: 500 грн. штраф (фіксована частина), 583 грн 49 коп. - штраф (процентна складова). На підставі викладеного АТ КБ «ПриватБанк» просило суд стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором та судові витрати. Заочним рішенням Краснопільського районного суду Сумської області від 09 квітня 2020 року позов АТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» 1776 грн 66 коп. заборгованості за кредитним договором №б/н від 08 листопада 2013 року, яка складається з: 1776,66 грн - заборгованість за кредитом, а також 292 грн 81 коп. судових витрат, а всього 2069 грн 47 коп. У задоволенні позовної вимоги про стягнення 8494 грн 34 коп. - заборгованості за відсотками за користування кредитом, 0,00 грн - заборгованості за комісією, 1398 грн 71 коп. - заборгованості за пенею, а також штрафи відповідно до п. 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг: 500 грн. штрафу (фіксована частина), 583 грн 49 коп. - штрафу (процентна складова) відмовлено. Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, АТ КБ «ПриватБанк» подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати оскаржене судове рішення в частині незадоволених позовних вимог та постановити нове рішення, яким задовольнити позов у цій частині. Апеляційна скарга мотивована тим, що банк надав відповідачу кредит, а відповідач його не повернув, місцевий суд не мав жодних підстав відмовляти у стягненні відсотків по кредиту, оскільки у разі відсутності домовленості між сторонами умов договору щодо розміру відсотків, необхідно керуватися частиною першою ст. 1048 ЦК України, якою прямо передбачено, що в такому випадку розмір відсотків визначається на рівні облікової ставки НБУ. Вказувало, що суд вказаним рішенням не тільки призводить до нехтування принципами платності кредитного договору, а ще й наносить істотну шкоду усім споживачам банківських послуг, банку та у цілому порушує стабільність функціонування фінансового сектору держави. Суд ігнорує, що важливою ознакою кредитної операції є те, що вона надається за рахунок залучених грошових коштів. Відмовляючи у стягненні відсотків по кредиту, місцевий суд допускає грубе порушення основоположних норм банківського кредитування та ставить під загрозу фінансову стабільність банку, яка є системною державною фінансовою інституцією, наносить фінансову шкоду тим споживачам банківських послуг, які розміщують свої кошти у банку на банківських депозитах, які надаються іншим споживачам послуг в кредит під певні відсотки. Рішення суду першої інстанції в частині стягнення заборгованості по тілу кредиту та відмови у задоволенні вимог про стягнення пені та штрафів не оскаржується, а тому відповідно до положень ч. 1 ст. 367 ЦПК України колегією суддів не переглядається. Відповідачем у встановлений судом строк відзиву на апеляційну скаргу не подано. Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою I розділу V ЦПК України. Згідно з ч. 1 ст. 369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Враховуючи те, що ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (на 1 січня 2020 року: 2102 грн х 100 = 210200 грн), розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено та вбачається з матеріалів справи, що 08 листопада 2013 року між Публічним акціонерним товариством комерційним банком «ПриватБанк», правонаступником якого є АТ КБ «ПриватБанк», та ОСОБА_1 укладено кредитний договір шляхом підписання відповідачем анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у Приватбанку, згідно якої останній отримав платіжну картку. Розмір процентної ставки за користування кредитними коштами дана заява не містить (а. с. 8). До кредитного договору банк додав Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг, затверджених наказом від 06 березня 2010 року №СП-2010-256 (а. с. 10-33). Згідно з наданим банком розрахунком, заборгованість ОСОБА_1 за вказаним кредитним договором станом на 31 грудня 2019 року становить 12753 грн 20 коп., яка складається із: 1776 грн 66 коп. - заборгованість за кредитом, 8494 грн 34 коп. - заборгованість за відсотками за користування кредитом, 0,00 грн - заборгованість за комісією, 1398 грн 71 коп. - заборгованість за пенею, а також штрафи відповідно до п. 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг: 500 грн. штраф (фіксована частина), 583 грн 49 коп. - штраф (процентна складова) (а. с. 5-7). Відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині стягнення відсотків за користування кредитними коштами, суд першої інстанції виходив з того, що витяг з Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку не містять підпису відповідача, а Анкета-заява, підписана відповідачем, не містить умов кредитування, строків дії договору, відсоткової ставки тощо, а тому відсутні підстави для задоволення позовних вимог у цій частині. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, оскільки суд дійшов їх правильно встановивши фактичні обставини справи, з додержанням норм матеріального та процесуального права. Відповідно до частин 1 і 2 ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом ст. ст.626, 628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною 1ст. 638 ЦК України, встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до ч. 1ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1ст. 1048 ЦК України). Частиною 2 ст. 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). За змістом ст. 634 цього Кодексу, договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. Відповідно до ч. 1ст. 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно зі ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Надані позивачем Правила надання банківських послуг ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору. При виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин суд першої інстанції обґрунтовано врахував висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі №342/180/17 (провадження № 14-131цс19). Зокрема, встановивши обставини того, що в анкеті-заяві позичальника від 08 листопада 2013 року процентна ставка не зазначена, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог у вказаній частині, оскільки позивачем не доведено, а матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Витяг з Тарифів та Витяг з Умов, на які послався банк як на підставу для задоволення позову, розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, отримуючи 08 листопада 2013 року платіжну картку кредитку «Універсальна», а також те, що вказані документи взагалі містили умови, зокрема, й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами. Щодо доводів апеляційної скарги про те, що відмовивши у стягненні відсотків по кредиту, суд першої інстанції, тим самим, допустив грубе порушення основоположних норм банківського кредитування та поставив під загрозу фінансову стабільність банку, то колегія суддів зазначає наступне. Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) зауважив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає, щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (рішення від 28 жовтня 1999 року у справі «Брумареску проти Румунії», заява №28342/95, § 61,). Якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (рішення від 29 листопада 2016 року у справі «Парафіягреко-католицької церкви в м. Люпені та інші проти Румунії», заява № 76943/11, § 123). ЄСПЛ неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоб позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (рішення від 11 листопада 1996 року у справі «Кантоніпроти Франції», заява №17862/91,§ 31-32; від 11 квітня 2013 року у справі «Вєренцов проти України», заява №20372/11, § 65). Судові рішення повинні бути розумно передбачуваними (рішення від 22листопада 1995 року у справі «S. W.проти Сполученого Королівства», заява № 20166/92, §36). Таким чином, установивши обставини того, що Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та Витяг з Умов, які містяться в матеріалах даної справи не містять підпису відповідача, суд дійшов правильного висновку, що їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 08 листопада 2013 року шляхом підписання анкети-заяви. Отже, відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена зокрема у формі сплати процентів за користування кредитними коштами. Інші доводи апеляційної скарги не містять підстав для зміни чи скасування рішення суду першої інстанції, яке є законним і обґрунтованим,ухваленим з додержанням норм матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим апеляційну скаргу слід залишити без задоволення. Відповідно до ст. 375 ЦПК України, апеляційний суд залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Відповідно до ч. 6 ст. 19, п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України судове рішення у даній справі, як малозначній, виходячи із оскарженої частини рішення суду, не підлягає касаційному оскарженню. Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381 - 384, 389 ЦПК України, апеляційний суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» залишити без задоволення. Заочне рішення Краснопільського районного суду Сумської області від 09 квітня 2020 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає. Головуючий - О.І. Собина Судді: О.Ю.Кононенко С.Г.Хвостик