Постанова 4808 № 348/2181/19

Справа № 348/2181/19 Провадження № 22-ц/4808/394/20 Головуючий у 1 інстанції Грещук Р. П. Суддя-доповідач Томин ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 02 березня 2020 року м. Івано-Франківськ Івано-Франківський апеляційний суд в складі: головуючої Томин О.О. суддів: Мелінишин Г.П., Пнівчук О.В. за участю секретаря Петріва Д.Б., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Надвірнянського районного суду, ухвалене суддею Грещуком Р.П. 19 грудня 2019 року в м. Надвірна, повний текст якого виготовлено 21 грудня 2019 року, у справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, в с т а н о в и в: 25.10.2019 року АТ КБ «ПриватБанк» звернулося в суд з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Свої вимоги мотивує тим, що відповідно до укладеного Договору №б/н від 02.07.2012 року остання отримала кредит у розмірі 2700,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30,00% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом, з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Відповідач підтвердила свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг» та «Тарифами банку», які викладені на сайті, складають договір. Це підтверджується її підписом у анкеті-заяві. При укладанні договору сторони керувались ч. 1 ст. 634 ЦК України. Банк надав відповідачу набір засобів доступу до картрахунку та до пристроїв самообслуговування. ОСОБА_1 була зобов`язана слідкувати за витратами коштів в межах платіжного ліміту з метою запобігання виникнення овердрафту, згідно п. 2.1.1.5.6 «Умов та правил надання банківських послуг». Однак відповідач не надавала своєчасно банку грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, відсотками, а також іншими витратами відповідно до умов Договору №б/н від 02.07.2012 року, що відображено у розрахунку заборгованості за договором. У зв`язку з порушеннями зобов`язань за Кредитним договором ОСОБА_1 , станом на 30.09.2019 року має заборгованість 334487,57 грн., яка складається з наступного: 2688,07 грн. - заборгованість за кредитом; 325452,50 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом; 6347,00 грн. - заборгованість за пенею та комісією. Законодавством не передбачено вимагати від боржника повернення лише повної суми заборгованості, а кредитодавець на свій розсуд може вимагати від боржника будь-яку частину суми заборгованості за кредитом. Таким чином банк просив суд ухвалити рішення, яким стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 120272,00 грн. за Кредитним договором №б/н від 02.07.2012 року, яка складається з наступного: 2688,07 грн. - заборгованість за кредитом; 117583,93 грн. - заборгованість по процентах за користування кредитом з 02.07.2012 року по 30.05.2018 року, а також судові витрати по справі в сумі 1921 грн. 00 коп. Рішенням Надвірнянського районного суду від 19 грудня 2019 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» 2688,07 грн. заборгованості згідно Кредитного договору №б/н від 02.07.2012 року та 42,84 грн. судового збору. В задоволені решти позовних вимог відмовлено. Не погоджуючись із вказаним рішенням в частині незадоволених позовних вимог про стягнення відсотків, АТ КБ «ПриватБанк» подало апеляційну скаргу. Зазначає, що на підтвердження використання кредитного карткового рахунку банком надана виписка, яка відповідно до п. 5.6 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженим постановою НБУ від 18 червня 2013 №254, є регістрами аналітичного обліку, вміщує записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконання за день операцій і призначається для видачі або відсилання клієнту. На його думку суду при вирішенні спору необхідно врахувати наступні постанови Верховного Суду. Так, у постанові Верховного Суду від 10.04.2019 року у справі №356/1635/16-ц зазначено, що висновок суду апеляційної інстанції про недоведеність факту отримання відповідачем платіжної картки із встановленим лімітом кредитування та отримання позичальником кредитних коштів, а також про відсутність кредитних правовідносин між сторонами не може вважатись обґрунтованим, оскільки не можна вважати неукладеним договір після його повного чи часткового виконання сторонами. Згідно висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 28.03.2019 року по справі №428/2873/17 саме по собі посилання на не ознайомлення з Умовами та правилами надання банківських послуг не може бути підставою для визнання неукладеними кредитних правовідносин. Згідно ж висновків Верховного Суду у постанові від 06.02.2018 року у справі №755/2720/16-ц відповідач, підписавши заяву про приєднання до Умов і правил надання банківських послуг у ПАТ КБ «ПриватБанк», в якій висловив бажання отримати кредитні кошти та підтвердив, що він ознайомлений і погоджується з Умовами і правилами надання банківських послуг та Тарифами банку. При цьому Умови і правила є складовою частиною кредитного договору, при яких підпис під ними не потрібен, якщо саме ці Умови і правила були чинними під час укладення договору. А у постанові Верховного Суду від 17.04.2019 року по справі №666/388/16-ц суд зробив висновок, що посилання на непідписання позичальником Умов та правил надання банківських послуг та неознайомлення із їх змістом не може бути підставою для визнання неукладеними кредитних відносин, оскільки з огляду на ст. 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору. Що стосується посилання суду на постанову Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 року по справі №342/180/17, то вважає, що її застосування з огляду на вищенаведене у вказаній справі є помилковим. Крім того, встановивши, що банк надав відповідачу кредит, а відповідач його не повернув, місцевий суд не мав жодних підстав відмовляти у стягненні відсотків по кредиту, оскільки основними вимогами банку за кредитним договором до боржника є повернення наданих кредитних коштів та отримання відсотків за їх користування, і ця умова є істотним фактором при їх наданні. З огляду на наведене просить скасувати рішення Надвірнянського районного суду від 19 грудня 2019 року в частині незадоволених позовних вимог щодо стягнення відсотків та ухвалити нове, яким позов в цій частині задовольнити, в іншій частині рішення суду залишити без змін. Сторони повідомлялися про час та місце розгляду справи належним чином. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав. Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Оскільки судове рішення оскаржується в частині відмови у задоволенні позову щодо стягнення заборгованості за відсотками, то відповідно до положень частини першої статті 367 ЦПК України законність судового рішення, ухваленого у іншій частині, апеляційний суд не перевіряє. Згідно вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 02.07.2012 року підписала Анкету-заяву про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку (а.с. 11). В матеріалах справи також наявні копія витягу з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та копія Витягу з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку (а.с. 15-16, 25-56). Згідно наданого банком розрахунку заборгованість за Кредитним договором б/н від 02.07.2012 року станом на 30.09.2019 року становить 334487,57 грн. і складається з: 2688,07 грн. - тіло кредиту, 325452,50 грн. - нараховані відсотки за користування кредитом, 6347,00 грн. пеня та комісія (а.с. 9-10). Посилаючись на те, що кредитодавець на свій розсуд може вимагати від боржника будь-яку частину суму заборгованості за кредитом, оскільки законодавством не передбачено вимагати від боржника лише повної частини суми заборгованості, АТ КБ «ПриватБанк» просило стягнути з ОСОБА_1 120272,00 грн. заборгованості, яка складається з наступного: 2688,07 грн. тіло кредиту, 117583,93 грн. відсотки за користування кредитом за період з 02.07.2012 року по 30.05.2018 року (а.с. 9-10). Відмовляючи в задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості за відсотками, суд першої інстанції виходив з того, що сторони не обумовили у письмовому вигляді сплату таких відсотків за користування кредитними коштами, оскільки в анкеті-заяві процентна ставка не зазначена. Апеляційний суд погоджується із таким висновком суду з огляду на наступне. Згідно з ч. 1 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. У відповідності до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Статтею 628 ЦК України визначено зміст договору, який становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною 1 ст. 638 ЦК України встановлено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Відповідно до ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Згідно зі ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст. 1055 ЦК України). Договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору (ч. 1 ст. 634 ЦК України). У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»). Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст ст. ст. 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. За змістом ст. 1056-1ЦК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору. Встановлений договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшено банком в односторонньому порядку. Умова договору щодо права банку змінювати розмір фіксованої процентної ставки в односторонньому порядку є нікчемною. Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно зі ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). З матеріалів справи вбачається, що у Анкеті-заяві позичальника ОСОБА_1 не визначені ні тіло кредиту, ні його процентна ставка (а.с. 11). Позивач, обґрунтовуючи своє право вимоги, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором, посилався на витяг із Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, як на невід`ємні частини спірного договору (а.с. 15-16, 25-56). Однак, наявний в матеріалах справи витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна», а саме «Універсальна, 30 днів пільгового періоду», «Універсальна, 55 днів пільгового періоду», «Універсальна CONTRACT», «Універсальна GOLD», не містить підписів ні позивача, ні відповідача, а також не містить дати його складання (а.с. 15-16). Отже, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці витяги з Тарифів та з Умов та правил узгоджені з відповідачем при підписанні анкети-заяви, а тому така роздруківка із сайту позивача не може бути належним доказом, оскільки повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування. За відсутності в анкеті-заяві домовленості сторін про вид кредитної карти, про кредитний ліміт, про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту та про строк повернення кредиту (користування ним), даних про отримання кредитної карти та її номер, надані банком витяг з Тарифів та витяг з Умов та правил не можуть розцінюватись як стандартна типова форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують указаних обставин, зокрема, в оскаржуваній частині щодо нарахування процентів за спірним кредитним договором. За таких міркувань суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про неможливість застосування до вказаних правовідносин правил ч. 1 ст. 634 ЦК України. Також відсутні підстави вважати, що при укладені договору з позичальником ОСОБА_1 кредитор АТ КБ «ПриватБанк» дотримався вимог, передбачених ч. 2 ст. 11 ЗУ «Про захист прав споживачів» (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) про повідомлення споживача про умови кредитування та погодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк. Переглядаючи справу в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги, виходячи з наданих позивачем доказів, неможливо перевірити правильність нарахування банком заявлених у розрахунку сум заборгованості щодо повної вартості кредиту, зокрема, відсотків за користування кредитом. Такі висновки, відповідають правовій позиції, викладеній у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження №6-16цс15) та постанові Великої Палати Верховного Суду від 3 липня 2019 року у справі №342/180/17 (провадження №14-131цс19). Згідно із ч. 1 ст. 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 цього Кодексу. Вимог про стягнення процентів за користування позиченими коштами та інших сум за прострочення виконання грошового зобов`язання, з підстав та у розмірах встановлених актами законодавства, зокрема ст.ст. 625,1048 ЦК України, позивач не пред`являв. Отже, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги, які заявляє позивач, зокрема, щодо нарахування та розміру відсотків, не знайшли свого підтвердження в ході апеляційного перегляду справи. За викладених обставин колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального та процесуального права по суті спору та правомірно відмовив в задоволенні позовних вимог в частині стягнення відсотків за користування кредитом. Доводи апеляційної скарги правильності висновків місцевого суду не спростовують та не дають підстави для зміни чи скасування судового рішення. Відповідно до частини першої статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Частиною 6 ст. 19 ЦПК України визначено, що справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб є малозначними справами. Оскільки ціна позову у даній справі не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, вона відноситься до малозначних справ. За приписами п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України судові рішення у малозначних справах не підлягають касаційному оскарженню. Керуючись ст.ст. 374, 375, 381-384, 389 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» залишити без задоволення. Рішення Надвірнянського районного суду від 19 грудня 2019 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня прийняття, касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2. ч. 3 ст. 389 ЦПК України. Повний текст постанови складено 4 березня 2020 року. Головуюча: О.О. Томин Судді: Г.П. Мелінишин О.В. Пнівчук