Постанова 4808 № 348/1474/20

Справа № 348/1474/20 Провадження № 22-ц/4808/1510/20 Головуючий у 1 інстанції Матолич В. В. Суддя-доповідач Пнівчук ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 28 грудня 2020 року м. Івано-Франківськ Івано-Франківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючої Пнівчук О.В., суддів: Мелінишин Г.П., Томин О.О., розглянувши у порядку письмового провадження справу за апеляційною скаргою представника Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на заочне рішення Надвірнянського районного суду від 09 листопада 2020 року, в складі судді Матолич В.В., у справі за позовом акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, в с т а н о в и в : У серпні 2020 року АТ КБ «ПриватБанк» звернулось в суд із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що згідно заяви б/н від 11 листопада 2015 року відповідач отримав в АТ КБ «ПриватБанк» кредит з початковим кредитним лімітом у розмірі, що зазначений у довідці, у подальшому розмір кредитного ліміту збільшено до 5000 грн. Відповідач при цьому підтвердив свою згоду, що підписана заява разом з Умовами та правилами надання банківських послуг та Тарифами Банку, які викладені на сайті www.privatbank.ua, складає між ними договір про надання банківських послуг. В порушення вимог закону та умов договору позичальник належним чином не виконував зобов`язання за кредитним договором, у зв`язку з чим станом на 20 липня 2020 року утворилася заборгованість в розмірі 15 796,11 грн, з яких: 7 129,68 грн заборгованість за простроченим тілом кредиту, 2 491,32 грн заборгованість за відсотками нарахованими за прострочений кредит згідно ст. 625 ЦК України, 6 175,11 грн нарахована пеня. Позивач, посилаючись на неналежне виконання відповідачем умов укладеного договору, просив стягнути з останнього на його користь заборгованість у сумі 15 796,11 грн. Заочним рішенням Надвірнянського районного суду від 09 листопада 2020 року в задоволенні позову відмовлено. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що Анкета-заява про приєднання до умов та правил надання банківських послуг не містить будь-яких даних про суму кредиту, чи кредитного ліміту, даних про видачу кредитної картки певного виду та строку кредитування, а також даних щодо обрання відповідачем банківських послуг та будь-якої інформації щодо кредитування, крім особистих даних та підпису відповідача; у матеріалах справи відсутні інші належні та допустимі докази, які підтверджують суму наданого відповідачу кредитного ліміту; наданий позивачем розрахунок кредитної заборгованості не є безспірним доказом існування між сторонами договірних відносин, оскільки позивачем не доведено укладання кредитного договору, довідка про зміну умов кредитування залежить від одностороннього волевиявлення позивача та не містить даних щодо поінформованості про це відповідача, тому заявлені позовні вимоги вважав не доведеними та не обґрунтованими. В апеляційній скарзі АТ КБ «ПриватБанк», посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог. Апеляційна скарга мотивована тим, що місцевий суд не врахував, що правовідносини між сторонами виникли на підставі договору про приєднання, які регулюються положеннями статті 634 ЦК України. Укладення вказаного виду договору підтверджується змістом анкети-заяви, за умовами якої позичальник своїм підписом засвідчив те, що він приєднується і погоджується виконувати Умови та Правила банківських послуг, Тарифи банку, що в цілому складають договір банківського обслуговування. Позичальник отримав кредитний ліміт на кредитну картку, користувався ним, що підтверджується випискою про рух коштів та відповідає розрахунку заборгованості. На думку апелянта, суд не взяв до уваги усталену судову практику в аналогічних справах, а саме постанови Верховного Суду від 11 вересня 2019 року по справі №153/1334/16, від 29 липня 2019 року по справі №753/10779/16-ц та від 04 грудня 2019 року по справі №750/6058/17-ц. Правом на подання відзиву на апеляційну скаргу ОСОБА_1 не скористався. Відповідно до частини 1 статті 369 ЦПК України апеляційна скарга розглядається без повідомлення учасників справи. Згідно зі статтею 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами, перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Заслухавши суддю - доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення місцевого суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов висновку, що скарга не підлягає до задоволення з таких підстав. Судом встановлено, що 11 листопада 2015 року ОСОБА_1 підписав анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку, в якій погодився, що ця заява разом із Пам`яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами становить між ним і банком договір про надання банківських послуг (а.с.22). Згідно наданого банком розрахунку станом на 20 липня 2020 року заборгованість позичальника за вказаним договором складала 15 796,11 грн (а.с.16), з яких: 7 129,68 грн заборгованість за простроченим тілом кредиту, 2 491,32 грн заборгованість за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625 ЦК, 6 175,11 грн - нарахована пеня. Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК України передбачено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. У статті 526 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. В силу частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розробляє підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»). Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. Умови і правила надання банківських послуг АТ КБ «ПриватБанк», з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана позичальником. За змістом статті 1056-1 ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору. Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. В силу статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. За приписами частини першої статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Отже, у разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). Обґрунтовуючи свої позовні вимоги, АТ КБ «ПриватБанк» посилався на те, що відповідно до укладеного договору ОСОБА_1 отримав кредит з початковим кредитним лімітом в розмірі 0,00 грн який в подальшому було збільшено до 5000 грн. Позивач, на підтвердження своїх вимог надав суду копію анкети заяви від 11 листопада 2015 року та розрахунок заборгованості станом на 20 липня 2020 року. Разом з тим, підписана сторонами анкета - заява від 11 листопада 2020 року містить лише анкетні дані позичальника та його контакти. Будь-які умови договору про встановлення кредитного ліміту, процентної ставки, тип картки тощо у заяві не зазначені. Відсутні у ній також і умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру. Аналогічно не містить жодних даних щодо кредитного ліміту також розрахунок заборгованості. Відповідно до статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Згідно з положеннями статті 81 ЦПК кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях Статтею 77 ЦПК України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Оскільки банком не надано доказів того, що відповідачу надавались кредитні кошти, розмір яких було збільшено до 5000 грн, суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості за тілом кредиту (поточного і простроченого). Окрім того, пред`являючи вимоги про погашення кредиту банк просив, у тому числі, крім тіла кредиту (поточного і простроченого) стягнути складові його повної вартості, зокрема заборгованість по відстоках і штрафи за несвоєчасну сплату кредитних коштів. Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі розмір і порядок нарахування заборгованості, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором, посилався на витяг з Тарифів банку, а також витяг з Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку, які розміщені на сайті: www.privatbank.ua, як невід`ємні частини кредитного договору. Витягом з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» і витягом з Умов та Правил надання банківських послуг, які розміщені на сайті: www.privatbank.ua та надані позивачем на підтвердження своїх вимог, визначені, у тому числі: пільговий період користування коштами, процентна ставка, права та обов`язки сторін, їх відповідальність, а також містяться додаткові положення. Проте матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці, долучені банком до позовної заяви, витяги з Тарифів та Умов розумів відповідач, ознайомився і погодився з ними підписуючи анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку, як і того, що вказані документи на момент отримання позичальником кредитних коштів взагалі містили умови щодо сплати відсотків та штрафів саме в зазначених у них розмірах і порядках нарахування. Крім того, не може бути належним доказом і роздруківка з сайту банку, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення та дій однієї сторони (позикодавця), що може вносити і вносить відповідні зміни в умови й правила споживчого кредитування. За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані позичальнику Умови та правила надання банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату пені і штрафів, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного з відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно вказаних обставин не доводять. Зазначений висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 (провадження№ 14-131цс19). З огляду на це суд першої інстанції дійшов правильного переконання, що оскільки долучені позивачем до матеріалів справи Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» і Витяг з Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку не містять підпису позичальника, їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 11 листопада 2015 року шляхом підписання заяви-анкети. Таким чином, у цій справі відсутні підстави вважати, що сторони у письмовій формі обумовили відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань. Доводи апелянта в скарзі про те, що свідченням приєднання позичальника до умов договору є факт використання кредитних коштів, а також часткове погашення ним заборгованості не заслуговують на увагу, оскільки банком не доведено укладання кредитного договору з дотриманням передбаченої законом форми. За вказаних обставин колегія суддів вважає, що судом першої інстанції також обґрунтовано відмовлено в задоволенні позовних вимог ПАТ КБ «ПриватБанк» про стягнення відсотків та пені. За приписами статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З огляду на викладене вище, колегія суддів вважає, що судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому відповідно підлягає залишенню без змін. Зважаючи на результати перегляду справи судовий збір за подання апеляційної скарги покладається на особу, яка подала скаргу. Частиною шостою статті 19 ЦПК України визначено, що справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб є малозначними справами. Оскільки ціна позову у даній справі не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, то вона відноситься до малозначних справ. В силу вимог пункту другого частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах. Керуючись статтями 374, 375, 381 384, 389 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» залишити без задоволення, а заочне рішення Надвірнянського районного суду від 09 листопада 2020 року - без змін. Постанова набирає законної сили з дня прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, встановлених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України. Головуючий О.В. Пнівчук Судді: Г.П. Мелінишин О.О. Томин