Постанова 4855 № 826/12050/15

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 826/12050/15 Суддя (судді) першої інстанції: Качур І.А. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 03 березня 2020 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: Головуючого судді Оксененка О.М., суддів: Лічевецького І.О., Мельничука В.П., При секретарі: Пономаренко О.В., За участю: позивача - ОСОБА_1 , представника апелянта - Васильєвої В.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної служби України з питань праці на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 грудня 2019 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної служби України з питань праці, Державної служби гірничого нагляду та промислової безпеки України, Головного управління Держпраці у Харківській області про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, - В С Т А Н О В И В : ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Державної служби України з питань праці, Державної служби гірничого нагляду та промислової безпеки України, Головного управління Держпраці у Харківській області, в якому, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, просив: - скасувати наказ №187-к від 09.06.2015 заступника Голови комісії з реорганізації Держгірпромнагляду України І.Г. Калиновської про звільнення ОСОБА_1 з посади першого заступника начальника Територіального управління Держгірпромнагляду у Харківській області 09.06.2015 відповідно до п. 1 ст. 40 Кодексу законів про працю України у зв`язку зі скороченням штату працівників. - зобов`язати Державну службу України з питань праці поновити ОСОБА_1 на роботі на аналогічній посаді першого заступника начальника Головного управління Держпраці у Харківській області. Позов обґрунтовано тим, що відповідачем протиправно, без наявності на те законних підстав, звільнено позивача із займаної посади, незважаючи на те, що про скорочення штату останній не повідомлявся та йому не пропонувалась інша посада, що є порушенням ст. 49-2 КЗпП України. Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 жовтня 2015 року, залишеним без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 17 листопада 2015 року у задоволенні позовних вимог - відмовлено. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 08 червня 2016 року скасовано рішення попередніх інстанцій, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції. Направляючи справу на новий розгляд, суд касаційної інстанції виходив з того, що суди не досліджували питання щодо наявності вакантних посад, які відповідно до своєї кваліфікації міг обіймати ОСОБА_1 та чи вони пропонувалися позивачу під час його звільнення. Судами лише встановлено, що йому була надана пропозиція зайняття посади головного спеціаліста в центральному апараті Державної служби України з питань праці, від ознайомлення з якою він відмовився. Також не надано належної правової оцінки тому факту, що запропонована посада, фактично змінює діючі умови праці, оскільки територіально знаходиться в іншій області. Крім того, судами не надано належної оцінки того, чи відбулось в результаті проведеної реорганізації Територіального управління Держгірпромнагляду у Харківській області скорочення чисельності або штату працівників управління, у якому працював позивач. Єдиним належним способом в даному випадку може бути дослідження штатних розписів організацій, що реорганізуються, та новоутвореної установи. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 грудня 2019 року позовні вимоги задоволено. Визнано протиправним та скасовано наказ №187-к від 09.06.2015 заступника Голови комісії з реорганізації Держгірпромнагляду України І.Г. Калиновської про звільнення ОСОБА_1 з посади першого заступника начальника Територіального управління Держгірпромнагляду у Харківській області 09.06.2015 відповідно до п. 1 ст. 40 Кодексу законів про працю України у зв`язку зі скороченням штату працівників. Зобов`язано Державну службу України з питань праці поновити ОСОБА_1 на роботі на аналогічній посаді першого заступника начальника Головного управління Держпраці у Харківській області. Стягнуто з Головного управління Держпраці у Харківській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 09.06.2015 року по 26.12.2019 без зазначення точної суми. Допущено негайне виконання постанови в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі. Державна служба України з питань праці, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати вказане судове рішення та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що судом першої інстанції прийнято рішення у неповноважному складі, оскільки замість прийняття рішення колегією суддів, справа була розглянута суддею Качуром І.А. одноособово. Крім того, апелянт звертає увагу, що ОСОБА_1 було належним чином повідомлено про наступне звільнення та запропоновано посаду, від якої він фактично відмовився, що підтверджується актом від 02.06.2015. Також, у матеріалах справи наявні докази, що 23.03.2015 ОСОБА_1 попереджений про наступне звільнення у зв`язку з реорганізацією, що підтверджується письмовим попередженням про наступне звільнення. У зв`язку з утворенням Головного управління Держпраці у Харківській області шляхом реорганізації (злиття) Територіального управління Держгірпромнагляду у Харківській області та територіальній інспекції праці у Харківській області зменшилась кількість епосад начальників, перших заступників та заступників області. Тобто, посаду, яку обіймав позивач було ліквідовано. Вразовуючи, що особу може бути поновлено лише на попередній посаді, а не на будь-якій іншій роботі, тому поновлення позивача на посаді першого заступника начальника Головного управління Держпраці в Харківській області, яка не є рівнозначною тій, яку обіймав позивач є неправомірним. У відзиві на апеляційну скаргу позивачем зазначено, що судом першої інстанції не було допущено норми процесуального права, зважаючи на положення, викладені в пункті 6 Засади використання автоматизованої системи документообігу в Окружному адміністративному суді міста Києва затверджені рішенням Зборів суддів Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 січня 2018 року. При цьому, оскільки позивачу не було запропоновано жодної із рівнозначних посад, а при її відсутності - посад, яка наявна в установі, окрім того, матеріали справи свідчать про те, що ОСОБА_1 є сумлінним працівником, дисциплінарні стягнення до нього не застосовувались, тому наказ про його звільнення є протиправним. Звертає увагу, що на виконання вказаного судового рішення Наказом Держпраці України № 14-кт від 06.02.2020 його поновлено на роботі на аналогічній посаді першого заступника начальника Головного управління Держпраці у Харківській області з 07.02.2020. Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, заслухавши пояснення представників сторін, колегія суддів дійшла наступного висновку. Як вбачається з матеріалів справи, наказом Державної служби гірничого нагляду та промислової безпеки України №25-к від 11.02.2015 ОСОБА_1 призначено на посаду першого заступника начальника Територіального управління Держгірпромнагляду у Харківській області. 09 червня 2015 року відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 10.09.2014 №442 «Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади», ст.ст. 40, 44, 47, 83, 116 Кодексу законів про працю України, ст. 35 Закону України «Про державну службу», ст. 24 Закону України «Про відпустки» Державною службою гірничого нагляду та промислової безпеки України видано наказ №187-к про звільнення ОСОБА_1 із займаної посади відповідно до п. 1 ст. 40 Кодексу законів про працю України у зв`язку зі скороченням штату працівників. При цьому, підставами для звільнення слугували: пропозиція посади від 02.06.2015; акт про відмову від ознайомлення з пропозицією посади від 02.06.2015; лист-погодження Міністра енергетики та вугільної промисловості України від 03.06.2015 №01/16-1138. Не погоджуючись з таким рішенням відповідача та вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся з цим позовом до суду. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що переміщення позивача з вищої посади на нижчу здійснено без пропозиції йому рівнозначної посади, та відповідачами не надано доказів того, що позивачу пропонувалися вакантні посади, наявні у ГУ Держпраці у Харківській області, тому вказане свідчить про протиправність звільнення позивача за скороченням штатів. Крім того, оскільки відповідачем не надано довідку про заробітну плату позивача яка відповідає нинішньому окладу за посадою яку займав ОСОБА_2 , відтак слід стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 09.06.2015 по 26.12.2019 без зазначення точної суми. Колегія суддів не погоджується у повній мірі з наведеними висновками суду першої інстанції з огляду на таке. Згідно з частиною шостою статті 43 Конституції України громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Так, правові засади і гарантії здійснення громадянами України права розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці визначає Кодекс законів про працю України. Статтею 36 КЗпП України закріплено, що підставами припинення трудового договору є, зокрема, розірвання трудового договору з ініціативи працівника (статті 38, 39), з ініціативи власника або уповноваженого ним органу (статті 40, 41) або на вимогу профспілкового, чи іншого уповноваженого на представництво трудовим колективом органу (стаття 45). Згідно пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках: змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників; Частиною другою статті 40 КЗпП України передбачено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу. Таким чином, встановлена законодавцем можливість ліквідації установи з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження установи, що ліквідується, передбачає обов`язок роботодавця по переведенню працівників ліквідованої установи на іншу посаду до новоствореного органу. У контексті спірних правовідносин треба зазначити, що визначена КЗпП процедура звільнення у випадку реорганізації, яке супроводжується скороченням чисельності працівників або штату, спрямована не на те, щоб витримати строк тривалістю два місяці і після того звільнити працівника, а насамперед на те, щоб протягом цього строку вживати заходів для того, щоб працевлаштувати осіб в межах можливостей, в цьому випадку, суб`єкта призначення. При скороченні чисельності штату звільнень не оминути, однак дії роботодавця мають засвідчити, що він справді вживав заходів щодо працевлаштування осіб. У відповідності до п. 19 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.1992 «Про практику розгляду судами трудових спорів», розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням за п. 1 ст. 40 КЗпП, суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення. У випадках зміни власника підприємства (установи, організації) чи його реорганізації (злиття з іншим підприємством, приєднання до іншого підприємства, поділу підприємства, виділення з нього одного або кількох нових підприємств, перетворення одного підприємства в інше, наприклад, державного підприємства в орендне підприємство або підприємства в господарське товариство) дія трудового договору працівника продовжується (частина третя ст. 36 КЗпП в редакції від 19 січня 1995 року). При реорганізації підприємства або при його перепрофілюванні звільнення за п. 1 ст. 40 КЗпП може мати місце, якщо це супроводжується скороченням чисельності або штату працівників, змінами у їх складі за посадами, спеціальністю, кваліфікацією, професіями. Працівник, який був незаконно звільнений до реорганізації, поновлюється на роботі в тому підприємстві, де збереглося його попереднє місце роботи. З матеріалів справи вбачається, що постановою Кабінету Міністрів України від 10.09.2014 №442 «Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади» утворено Державну службу України з питань праці, реорганізувавши шляхом злиття Державну інспекцію з питань праці та Державну службу гірничого нагляду та промислової безпеки і поклавши на Службу, що утворюється, функції з реалізації державної політики, які виконували органи, що припиняються (крім функцій з реалізації державної політики у сфері охорони надр), а також функції з реалізації державної політики у сфері гігієни праці та функції із здійснення дозиметричного контролю робочих місць і доз опромінення працівників. Відповідно до постанов Кабінету Міністрів України від 10 вересня 2014 року № 442 «Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади», від 11.02.2015 № 96 «Про затвердження Положення про державну службу України з питань праці» та від 11.02.2015 № 100 «Про утворення територіальних органів Державної служби з питань праці та визнання такими, що втратили чинність, деяких постанов Кабінету Міністрів України», Державною службою гірничого нагляду та промислової безпеки було прийнято наказ від 19.03.2015 № 15 «Про реорганізацію територіальних управлінь Державної служби гірничого нагляду та промислової безпеки України» (а.с. 9). Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 08.10.2014 №1050-р «Про утворення комісії з реорганізації Державної служби гірничого нагляду та промислової безпеки» затверджено утворення комісії з реорганізації Державної служби гірничого нагляду та промислової безпеки, її персональний склад та здійснення заходів з реорганізації. Наказом Державної служби гірничого нагляду та промислової безпеки України №149 від 05.11.2014 «Про утворення комісії з реорганізації Державної служби гірничого нагляду та промислової безпеки України» затверджено персональний склад комісії з проведення реорганізації Державної служби гірничого нагляду та промислової безпеки України та затверджено заходи з реорганізації Державної служби гірничого нагляду та промислової безпеки України (додаток №2). Відповідно до п. 5 додатку №2 до зазначеного наказу з 06.11.2014 наказано попередити працівників центрального апарату про наступне вивільнення (по присутності працівників відповідно до графіку роботи), а протягом періоду реорганізації розірвати трудові договори з працівниками. Так, механізм здійснення заходів, пов`язаних з утворенням, реорганізацією або ліквідацією міністерств, інших центральних органів виконавчої влади (далі - органи виконавчої влади) та їх територіальних органів визначає Порядок здійснення заходів, пов`язаних з утворенням, реорганізацією або ліквідацією міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 20.10.2011 № 1074 (далі - Порядок №1074). Згідно п. 15 даного Порядку №1074, у разі припинення органу виконавчої влади Кабінет Міністрів України утворює відповідну комісію, затверджує її голову та визначає строк проведення реорганізації або ліквідації. Головою комісії з припинення органу виконавчої влади затверджується керівник або заступник керівника органу виконавчої влади, що припиняється. Пунктом 21 Порядку №1074 визначено, що Голова комісії, зокрема, забезпечує дотримання порядку звільнення працівників, зокрема тих, що є членами комісії, у тому числі письмово попереджає їх не пізніше ніж за два місяці до звільнення, повідомляє державну службу зайнятості про звільнення працівників із зазначенням їх чисельності, звільняє працівників і забезпечує своєчасний розрахунок з ними під час звільнення, видає відповідні накази та підписує необхідні документи. При цьому, порядок вивільнення працівників визначений ст. 49-2 КЗпП України. У силу вимог вказаної статті про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. У разі якщо вивільнення є масовим відповідно до статті 48 Закону України «Про зайнятість населення», власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про заплановане вивільнення працівників. Таким чином, виходячи із тлумачення частини першої статті 40, частин першої та третьої статті 49-2 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці зобов`язаний запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади, які цей працівник може обіймати відповідно до своєї кваліфікації. При цьому роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював. Оскільки обов`язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом цього періоду та які існували на день звільнення. Аналогічна правова позиція сформульована Верховним Судом України у постанові від 01 квітня 2015 року у справі № 6-40цс15, та підтримується Верховним Судом, зокрема, у постановах від 08 травня 2019 року у справі № 806/1175/17 та від 13 лютого 2020 року у справі №810/1564/17. Отже, законодавцем встановлено чіткий алгоритм дій, яких повинен дотримуватись керівник державної служби у випадку скорочення чисельності або штату державних службовців у зв`язку з реорганізацією державного органу для забезпечення дотримання та реалізації державним службовцем гарантованого Конституцією України права на працю, а саме: попередження про наступне вивільнення не пізніше ніж за два місяці - 60 календарних днів до зміни істотних умов державної служби; пропозиція працівникові іншої рівноцінної посади державної служби, а за відсутності такої - нижчої вакантної посади; переведення за згодою державного службовця на вакантну посаду; звільнення державного службовця у випадку, якщо державного службовця не може бути переведено на іншу посаду відповідно до його кваліфікації або якщо він відмовляється від такого переведення. Як свідчать матеріали справи, наказом Державної служби гірничого нагляду та промислової безпеки України №25-к від 11.02.2015 ОСОБА_1 призначено на посаду першого заступника начальника Територіального управління Держгірпромнагляду у Харківській області. У подальшому, 23.03.2015 ОСОБА_1 попереджено про наступне звільнення у зв`язку з реорганізацією, що підтверджується письмовим попередженням про наступне звільнення, на якому наявний підпис позивача. Разом з тим, судом першої інстанції вірно відзначено, що у даному попередженні відсутні відомості щодо скорочення чисельності штату. 02 червня 2015 року згідно акту першому заступнику начальника Територіального управління Держгірпромнагляду в Харківській області ОСОБА_1 запропоновано ознайомитись під особистий підпис з пропозицією щодо працевлаштування на посаду головного спеціаліста відділу організаційного забезпечення та планування діяльності управління інспекційної діяльності в Державній службі України з питань праці, втім останній від підпису такої пропозиції відмовився. При цьому, в зазначеному акті вказано, що позивачу оголошено (зачитано начальником відділу персоналу Дем`яненко О. М. ) зміст пропозиції з запропонованою йому посадою. У той же час, вказана посада головного спеціаліста відділу організаційного забезпечення та планування діяльності управління інспекційної діяльності в Державній службі України з питань праці не є рівнозначною ні за посадовими обов`язками, ні за оплатою праці посаді, яку обіймав ОСОБА_1 . Окрім того, вказана посада була вільною лише на час відпустки по догляду за дитиною основного працівника та знаходилась у іншій місцевості, а саме: у місті Києві. У той же час, докази, які б свідчили про пропозицію рівнозначної посади з якої звільняли позивача та які б підтверджували неможливість або перешкоди запропонувати та призначити позивача на рівнозначну посаду саме у Харківській області у матеріалах справи відсутні. При цьому, враховуючи, що позивача було попереджено про майбутнє звільнення у зв`язку з реорганізацією 23.05.2019, а наказ №187-к «Про звільнення ОСОБА_1 » було прийнято вже 09.06.2015, тобто менше ніж за 2 місяці з моменту оголошення йому попередження про наступне вивільнення. Твердження апелянта про відсутність у позивача принципів професіоналізму, компетентності та чесності, з огляду на порушення трьох кримінальних справ відносно позивача, та призначення ОСОБА_1 на посаду першого заступника начальника Територіального управління Держгірпромнагляду у Харківській області відповідно до постанови Окружного адміністративного суду міста Києва у справі №826/17940/14, колегія суддів оцінює критично, оскільки при звільненні позивача з державної служби, відповідачем не надавалась належна оцінка попередній поведінці позивача, не досліджувалось, як характеризувався позивач раніше під час виконання своїх службових обов`язків. При цьому, відповідач не надав ні суду першої інстанції, ні суду апеляційної інстанції належних та допустимих доказів на підтвердження низького рівня професійної підготовки та професійної компетентності позивача таких як, зокрема, накази про притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності за неналежне виконання своїх посадових обов`язків, дані щорічної оцінки діяльності позивача, тощо. Відповідно до частини першої статті 42 Кодексу законів про працю України при скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці. Для такої перевірки повинні досліджуватись документи та інші відомості про освіту і присвоєння кваліфікаційних розрядів (класів, категорій, рангів), про підвищення кваліфікації, про навчання без відриву від виробництва, про винаходи і раціоналізаторські пропозиції, авторами яких є відповідні працівники, про тимчасове виконання обов`язків більш кваліфікованих працівників, про досвід трудової діяльності, про виконання норм виробітку (продуктивність праці), про розширення зони обслуговування, про збільшення обсягу виконуваної роботи, про суміщення професій тощо. Продуктивність праці і кваліфікація працівника повинні оцінюватися окремо, але в кінцевому підсумку роботодавець повинен визначити працівників, які мають більш високу кваліфікацію і продуктивність праці за сукупністю цих двох показників. Для виявлення працівників, які мають це право, роботодавець повинен зробити порівняльний аналіз продуктивності праці і кваліфікації тих працівників, які залишилися на роботі, і тих, які підлягають звільненню. Такий аналіз може бути проведений шляхом приготування довідки в довільній формі про результати порівняльного аналізу з наведенням даних, які свідчать про переважне право одного перед іншим на залишення на роботі. Тобто, ці обставини повинен був з`ясовувати сам роботодавець, приймаючи відповідне рішення. Вказане узгоджується з висновком, викладеним Верховним Судом в постанові від 29.01.2019 у справі №826/6767/17. Однак, законних мотивів надання переваги у залишенні в штаті іншим працівникам, а не позивачу, апелянтом суду не наведено та відповідних доказів не надано. Вказане спростовує доводи Державної служби України з питань праці щодо відсутності підстав для переважного права на залишення позивача на роботі. У даному випадку спірні правовідносини стосуються лише факту звільнення позивача з посади, а не призначення ОСОБА_1 на посаду, яке, на думку Державної служби України з питань праці, є незаконним. Окрім того, згідно штатного розпису Головного управління Держпраці у Харківській області на 2015 рік, затвердженого Головою Державної служби України з питань праці, скорочення у масштабах всієї установи не відбулося. Судом першої інстанції вірно встановлено, що відповідачем лише змінено назви посад та приведено їх у відповідність до діючого КП «Класифікатор професій». За функціональними обов`язками, згідно посадової інструкції, кваліфікаційно-професійними вимогами посада першого заступника начальника Головного управління Держпраці у Харківській області є рівнозначною із раніше займаною позивачем посадою - першого заступника начальника Територіального управління Держгірпромнагляду у Харківській області, до якої відноситься основне коло виконуваних працівником обов`язків. Посилання апелянта на зменшення кількості посад начальників, перших заступників та заступників області у зв`язку з утворенням Головного управління Держпраці у Харківській області шляхом реорганізації (злиття) Територіального управління Держгірпромнагляду у Харківській області та Територіальної інспекції праці у Харківській області колегія суддів оцінює критично, оскільки станом на 02.06.2015 у Головному управлінні Держпраці у Харківській області було вакантно 195 посад, у той же час відповідачами не надано доказів того, що позивачу пропонувалися інші вакантні посади саме у Головному управлінні Держпраці у Харківській області. У свою чергу, судом не встановлено факту відмови позивача від запропонованих посад (посади) в даній установі. У той же час, пропозиція усіх наявних вакантних посад є невід`ємним атрибутом належного дотримання процедури звільнення державного службовця з причин скорочення штату у разі реорганізації. З огляду на вказане, відповідачем при звільненні позивача не дотримано законодавчо встановлених вимог щодо одночасного попередження працівника про наступне вивільнення та пропозиції всіх наявних вакантних посад, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації. Посилання Державної служби України з питань праці на наявність з 17.11.2015 по 08.06.2016 обов`язкового судового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про поновлення на роботі колегія суддів відхиляє, оскільки Вищим адміністративним судом України ухвалою від 08.06.2016 судові рішення попередніх інстанцій було скасовано, а справу направлено на новий розгляд. Постанова Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 жовтня 2015 року, та ухвала Київського апеляційного адміністративного суду від 17 листопада 2015 року втратили юридичну силу, так як ухвала суду касаційної інстанції набрала законної сили з моменту її проголошення у відповідності до частини п`ятої статті 254 КАС України (в редакції, чинній на час винесення ухвали Вищим адміністративним судом України). Таким чином, враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відсутності підстав для звільнення позивача за скороченням штатів на підставі наказу №187-к від 09.06.2015 та, відповідно, необхідності скасування такого наказу як протиправного. У силу вимог частини першої статті 235 Кодексу законів про працю України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. Відтак, протиправність наказу №187-к від 09.06.2015 вказує на необхідність поновлення позивача на посаді, аналогічній посаді першого заступника начальника Територіального управління Держгірпромнагляду у Харківській області з 09.06.2015. Враховуючи, що постановою Кабінету Міністрів України від 10.09.2014 №442 «Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади» утворено Державну службу України з питань праці, реорганізувавши шляхом злиття Державну інспекцію з питань праці та Державну службу гірничого нагляду та промислової, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про необхідність зобов`язання Державну службу України з питань праці поновити ОСОБА_1 на роботі на аналогічній посаді першого заступника начальника Головного управління Держпраці у Харківській області. Частиною другою ст. 235 КЗпП України передбачено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу. Так, Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (далі - Порядок № 100). Із пункту 5 вказаного Порядку вбачається, що основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є розрахована згідно з абзацом першим пункту 8 цього Порядку середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника. Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абзац другий пункту 8 Порядку). Аналіз наведених норм дає підстави для висновку про те, що ухвалюючи рішення про поновлення на роботі, суд має вирішити питання про виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу, визначивши при цьому розмір такого заробітку за правилами, закріпленими у Порядку. Аналогічна правова позиція висловлена колегією суддів Верховного Суду у постанові від 24.10.2018 у справі №820/5932/16. При цьому, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20 червня 2018 року (справа № 11-134ас18) підтримала правову позицію, сформульовану раніше Верховним Судом України, та вказала, що виплата середнього заробітку проводиться за весь час вимушеного прогулу, законом не передбачено будь-яких підстав для зменшення його розміру за певних обставин. Задовольняючи позовні вимоги шляхом стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 09.06.2015 по 26.12.2019 без зазначення точної суми, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не надано довідку про заробітну плату позивача. Разом з тим, Верховний Суд у постановах від 14 березня 2018 року у справі №822/1832/16, від 24 жовтня 2018 року у справі №820/5932/16, від 19 червня 2019 року у справі №2-а-1648/00(2-а/215/15/16), від 01 серпня 2019 року у справі № 820/1446/17, від 24 жовтня 2019 року у справі №826/26589/15 вказує, що при визначенні розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу суд повинен навести у рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню з відповідача. Крім того, згідно пункту 10.4 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 20 травня 2013 року № 7 «Про судове рішення в адміністративній справі» задовольняючи позов про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суди повинні вказувати розмір виплати, період вимушеного прогулу та розрахунок розміру виплати необхідно зазначати в мотивувальній частині судового рішення. Колегія суддів звертає увагу, що у матеріалах справи наявна довідка, надана Головним управлінням Держпраці у Харківській області супровідним листом від 15.11.2016 за №10.-51/8957 на виконання вимог ухвали Окружного адміністративного суду міста Києва від 20.09.2016, згідно якої середньоденна заробітна плата позивача на посаді першого заступника начальника Територіального управління Держгірпромнагляду у Харківській області складає 147,89 грн., середньомісячна заробітна плата складає 2883, 80 грн. (а.с. 196-197 Том 2). Таким чином, оскільки період вимушеного прогулу позивача з 10 червня 2015 року (наступний за звільненням день, початок вимушеного прогулу) по 26 грудня 2019 року (день винесення судом апеляційної інстанції рішення) становить - 1139 робочих днів (2015 рік - 144 дні, 2016 рік - 251 день, 2017 рік - 248 днів, 2018 рік - 250 днів, 2019 рік - 246 днів), тому середній заробіток за час вимушеного прогулу підлягає до сплати у розмірі 168 446 грн 71 коп. (1139 х 147,89). З урахуванням наведеного, доводи апеляційної скарги частково спростовують висновки суду першої інстанції, викладені в оскаржуваному рішенні. У той же час, посилання апелянта на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, з огляду на вирішення справи суддею одноособово, колегія суддів відхиляє з огляду на таке. Як свідчать матеріали справи, згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.02.2017 визначено наступний склад суду: головуючий суддя Качур І.А., судді Огурцов О.П., Кобилянський К.М. (а.с. 2 Том 3). У відповідності до протоколу автоматичної зміни складу колегії суддів від 02.08.2017 склад колегії суддів визначено у наступному складі: головуючий суддя Качур І.А., судді Кузьменко В.А., Огурцов О.П. (а.с. 5 Том 3). У подальшому, згідно витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26.12.2019 визначено склад суду: головуючий суддя Качур І.А., примітка проведення перерозподілу: згідно пункту 6 Засад використання автоматизованої системи документообігу (а.с. 41 Том 3). Так, Засади використання автоматизованої системи документообігу в Окружному адміністративному суді міста Києва затверджені рішенням Зборів суддів Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 січня 2018 року на підставі п. 1.4.9 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України № 30 від 26 листопада 2010 року із змінами та доповненнями. Пунктом 6 вказаних Засад закріплено, що винятково у разі, коли головуючий суддя у передбачених законом випадках, не може продовжувати розгляд справи більше чотирнадцяти днів (тимчасова непрацездатність, закінчення повноважень, відпустка, відрядження тощо) або у випадку надмірного навантаження, якщо це може призвести або призводить до неможливості розгляду справи та матеріалів у визначені Кодексом адміністративного судочинства України строки, відповідні судові справи, за наявності клопотань учасників розгляду справи на підставі службової записки відповідального працівника суду (Додаток № 5 до даних Засад), або, у разі задоволення відводу або самовідводу головуючого судді (складу суду), на підставі ухвали суду про задоволення відводу (самовідводу) головуючого судді (складу суду), або за окремим рішенням Зборів суддів Окружного адміністративного суду міста Києва, передаються для повторного автоматизованого розподілу за вмотивованим розпорядженням керівника апарату суду (особи, яка виконує його обов`язки), що додається до матеріалів справи. Враховуючи, що у такому випадку, відповідно до приписів Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд справи починається спочатку та беручи до уваги вимоги підпункту 2.3.23 пункту 2.3 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України № 30 від 26 листопада 2010 року, попередньо сформований склад колегії суддів змінюється до одного судді (головуючого), а у разі встановлення головуючим суддею обставин, що зумовлюють необхідність формування колегії суддів, таке формування здійснюється в передбаченому пунктом 3 даних Засад порядку. У наведеному в абзаці першому даного пункту Засад випадку надмірного навантаження суддя складає службову записку на ім`я Голови суду. Результатом повторного автоматизованого розподілу судової справи є протокол повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями відповідного суду, що автоматично створюється автоматизованою системою. Враховуючи викладене, судом першої інстанції було розглянуто справу у повноважному складі суддею Качуром А.І. одноособово. За змістом частини першої ст. 317 КАС України підставами для зміни судового рішення є неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. За правилами частини другої ст. 317 КАС України неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Згідно з частиною четвертою вказаної статті зміна судового рішення може полягати у доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини. Таким чином, суд першої інстанції, зробивши висновок, що період вимушеного прогулу позивача тривав з 09.06.2015 по 26.12.2019, та середній заробіток за вказаний період підлягає стягненню без зазначення точної суми, неправильно застосував норми матеріального права та допустив порушення вимог законодавства, тому колегія суддів приходить до висновку про необхідність змінити судове рішення, виклавши абзац четвертий резолютивної частини рішення в наступній редакції: «Стягнути з Головного управління Держпраці у Харківській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 10 червня 2015 року по 26 грудня 2019 року у розмірі 168 446 грн 71 коп. (сто шістдесят вісім тисяч чотириста сорок шість гривень 71 копійка)», частково задовольнивши апеляційну скаргу. Керуючись ст. ст. 242, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України суд, ПОСТАНОВИВ : Апеляційну скаргу Державної служби України з питань праці - задовольнити частково. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 грудня 2019 року - змінити, виклавши абзац четвертий резолютивної частини рішення в наступній редакції: «Стягнути з Головного управління Держпраці у Харківській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 10 червня 2015 року по 26 грудня 2019 року у розмірі 168 446 грн 71 коп. (сто шістдесят вісім тисяч чотириста сорок шість гривень 71 копійка). В іншій частині - рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 грудня 2019 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 329-331 КАС України. Головуючий суддя О.М. Оксененко Судді І.О. Лічевецький В.П. Мельничук