Постанова 4854 № 400/638/19

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД _______________________________________________________________________________ П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 03 березня 2020 р.м.ОдесаСправа № 400/638/19 Головуючий в 1 інстанції: Мельник О.М. П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача Домусчі С.Д. суддів: Семенюка Г.В., Шляхтицького О.І., розглянувши в письмовому провадженні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 14 листопада 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Миколаївській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу, - В С Т А Н О В И В: Позивач, ОСОБА_1 , звернувся з позовом до Головного управління ДФС у Миколаївській області, в якому просив суд визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 25.11.2018 року № Ф-80590-17, якою податковий орган протиправно нарахував недоїмку зі сплати єдиного соціального внеску в сумі 15418,17 грн. В обґрунтування позову вказав, що оскаржуваній вимозі в обов`язковому порядку мало передувати складання акту перевірки, його направлення платнику ЄСВ, що податковим органом не було дотримано. Також позивач звернув увагу на те, що у 2017 та 2018 роках ним у повному обсязі сплачений ЄСВ зі всіх доходів, які він отримував у ході співпраці з Регіональним центром з надання вторинної безоплатної правової допомоги у Миколаївській області. Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 14.11.2019 року, ухваленим в письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження, відмовлено у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 . Не погоджуючись із зазначеним рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, після усунення недоліків, просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити у справі нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. В обґрунтування доводів апеляційної скарги апелянт зазначив про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Порушенням норм процесуального права апелянт вважає те, що суд першої інстанції не надав правової оцінки доводам адміністративного позову щодо порушення відповідачем вимог Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування. Також апелянт зазначає, що оскаржувана вимога прийнята на підставі норм, які порушують його конституційні справа закріплені в ст. 8, 19, 22, 24, 27, 41 Конституції України, оскільки нав`язаний обов`язок нараховувати та сплачувати ЄСВ за відсутності доходу є штучним створенням боргу та надмірним тягарем для апелянта. Відповідач своїм процесуальним правом подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався. Апеляційний суд, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню за таких підстав. Суд встановив, що відповідно до інформації розміщеній в Єдиному реєстрі адвокатів (ІНФОРМАЦІЯ_1) ОСОБА_1 здійснює індивідуальну адвокатську діяльність - свідоцтво № НОМЕР_1, видане 13.11.1998 року Миколаївською КДКА. Зазначені обставини учасниками справи не оспорюються. Відповідно до матеріалів справи (а.с. 15, 16, 24, 83, 84) ОСОБА_1 у 2016 році уклав контракт з Регіональним центром з надання безоплатної вторинної правової допомоги у Миколаївській області. У 2017 році Регіональним центром з надання безоплатної вторинної правової допомоги у Миколаївській області було виплачено ОСОБА_1 всього 1824,64 грн. 01.04.2018 року ОСОБА_1 подав звітність «Звіт про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску за 2017 рік» (а.с. 13), відповідно до якої апелянт: - у березні 2017 року отримав доход 96,00 грн., нараховане ЄВС 22% в сумі 21,12 грн.; - у травні 2017 року отримав доход 120,00 грн., нараховане ЄСВ 22% в сумі 26,40 грн.; - у липні 2017 року отримав доход 1584,64 грн., нараховане ЄСВ 22% в сумі 348,62 грн.; - у листопаді 2017 року отримав доход 24,00 грн., нараховане ЄСВ 22% в сумі 5,28 грн. За 2018 рік Регіональний центр з надання безоплатної вторинної правової допомоги у Миколаївській області виплатив ОСОБА_1 всього 6276,51 грн. (а.с. 24, 84), а саме: - у квітні 2018 року - 176,20 грн.; - у травні 2018 року - 2509,00 грн.; - у червні 2018 року - 396,45 грн.; - у липні 2018 року - 3194,86 грн. 21.11.2018 року ГУ ДФС у Миколаївській області сформована вимога № Ф-80590-17 про сплату ОСОБА_1 недоїмки з ЄСВ всього в сумі 15418,17 грн. станом на 31.10.2018 року (а.с. 7) відповідно до розрахунку сум заборгованості з ЄСВ (а.с. 43): - за 2017 рік нараховане 8448 грн.; - за І квартал 2018 року нараховане - 2457,18 грн.; - за ІІ квартал 2018 року нараховане 2457,18 грн.; - за ІІІ квартал 2018 року нараховане 2457,18 грн. Вимога № Ф-80590-17 від 21.11.2018 року була отримана ОСОБА_1 05.01.2019 року, та 14.01.2019 року подана скарга до ДФС України (а.с. 8-9), у задоволені якої відмовлено рішенням ДФС України від 15.02.2019 року № 759716/94-99-11-05-02-25 (а.с. 10-12). Вимога № Ф-80590-17 від 21.11.2018 року прийнята відповідно до ст. 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» та на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів. Відповідно до наданого податковим органом витягу з ІКП апелянта (а.с. 44-45) за 2017 рік та три квартали 2018 року апелянту нараховане ЄСВ в сумі 15819,54 грн., сплачено 401,42 грн., сума недоїмки становить - 15418,17 грн. Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позову, виходив з того, що правомірність оскаржуваної вимоги підтверджена відповідачем належними доказами, та навпаки не спростована позивачем. Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування норм матеріального і процесуального права, апеляційний суд дійшов такого висновку. Спірні правовідносини врегульовані нормами Податкового кодексу України в частині відносин, що виникають у сфері справляння податків і зборів, порядку їх адміністрування, платників податків та зборів, їх прав та обов`язків, компетенції контролюючих органів, повноважень і обов`язків їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальності за порушення податкового законодавства, та нормами Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 року № 2464-VI (надалі Закон №2464-VI) в частині правових та організаційних засад забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умов та порядку його нарахування і сплати та повноважень органу, що здійснює його збір та ведення обліку. Так, відповідно до підпункту 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (далі - ПК України) самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою-підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності. Незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб. Згідно із пунктом 2 частини першої статті 1 Закону України від 5 липня 2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон № 5076-VI) адвокатська діяльність - незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Відповідно до частини третьої статті 4 Закону № 5076-VI, адвокат може здійснювати адвокатську діяльність індивідуально або в організаційно-правових формах адвокатського бюро чи адвокатського об`єднання (організаційні форми адвокатської діяльності). Статтею 13 Закону № 5076-VI визначено, що адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, є самозайнятою особою. Адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, може відкривати рахунки в банках, мати печатку, штампи, бланки (у тому числі ордера) із зазначенням свого прізвища, імені та по батькові, номера і дати видачі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування. Відповідно до статті 2 Закону № 2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску. Пунктом 5 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI до платників єдиного внеску віднесено осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності. Відповідно до абзацу першого пункту 1 та пункту 2 частини першої статті 7 Закону № 2464-VI (в редакції, чинній з 1 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску. Системний аналіз наведених норм свідчить про те, що платниками єдиного соціального внеску є самозайняті особи, зокрема, адвокати, які здійснюють адвокатську діяльність індивідуально. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, незалежної професійної адвокатської діяльності індивідуально та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати. Враховуючи зазначені норми, Верховний Суд у постановах від 27.11.2019 року по справі № 160/3114/19 (ЄДРСР № 85964928) та від 05.12.2019 року по справі № 260/358/19 (ЄДРСР № 86162135) сформулював правовий висновок, відповідно до якого особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, зокрема, адвокатську, вважається самозайнятою особою і зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. При цьому Верховний Суд виходив з того, що метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування. А, з урахуванням особливостей форми діяльності самозайнятих осіб, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності. Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. За таких обставин, апеляційний суд вважає правильним висновок суду першої інстанції пр. відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог. При цьому апеляційний суд відхиляє доводи апелянта щодо порушення судом першої інстанції норм процесуального права - не надання правової оцінки доводам адміністративного позову щодо порушення відповідачем вимог Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування. Як встановив апеляційний суд оскаржувана вимога № Ф-80590-17 від 21.11.2018 року прийнята на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів, що відповідає пункту 3 розділу VI. «Порядок стягнення заборгованості з платників» Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України № 449 від 20.04.2015 року, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 07.05.2015 року за № 508/26953. При цьому за приписами цієї норми вимога про сплату боргу надсилається платникам за наявності однієї з підстав, зокрема, якщо: - дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів; - платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску; - платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій. Також встановлено, що вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів на суму боргу, що перевищує 10 гривень. За таких обставин, доводи апеляційної скарги проте, що прийняттю вимоги про сплату судового збору обов`язково має передувати проведення документальної перевірки - є помилковими. Стосовно доводів апелянта про те, що оскаржувана вимога прийнята на підставі норм, які порушують його конституційні справа закріплені в ст. 8, 19, 22, 24, 27, 41 Конституції України, оскільки нав`язаний обов`язок нараховувати та сплачувати ЄСВ за відсутності доходу є штучним створенням боргу та надмірним тягарем для апелянта, апеляційний суд зазначає таке. Врегулювання питання щодо нарахування та сплати ЄСВ незалежно від фактичного отримання доходу має бути вирішено на законодавчому рівні, оскільки виключно Законом визначаються правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку. Суд не наділений повноваженнями органу законодавчої влади та зобов`язаний вирішувати справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Формуючи правовий висновок, Верховний Суд у постановах від 27.11.2019 року по справі № 160/3114/19 (ЄДРСР № 85964928) та від 05.12.2019 року по справі №260/358/19 (ЄДРСР № 86162135), не встановив того, факту, що положення абзацу першого пункту 1 та пункту 2 частини першої статті 7 Закону № 2464-VI суперечать Конституції України. Відповідно до ст. 242 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Таким чином, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, внаслідок чого апеляційна скарга залишається без задоволення, а рішення суду - без змін. Керуючись ст. 19 Конституції України, ст. ст. 2-12, 72-77, 242, 257, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 14 листопада 2019 року у справі № 400/638/19 - залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, за виключенням випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Повний текст судового рішення складено 03.03.2020 року. Головуючий суддя Домусчі С.Д. Судді Семенюк Г.В. Шляхтицький О.І.