Постанова 4855 № 367/9089/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 367/9089/19 Суддя (судді) першої інстанції: Брагіна О.Є. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 27 лютого 2020 року м. Київ Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого судді Кучми А.Ю., суддів Аліменка В.О., Безименної Н.В. за участю секретаря Островської О.В., розглянувши за відсутності осіб, які беруть участь в справі, без здійснення фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу відповідно до ст. 229 КАС України у відкритому судовому засіданні в залі суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 17 грудня 2019 року (м.Київ, дата складання повного тексту не зазначається) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Відділу державної реєстрації виконавчого комітету Ірпінської міської ради Київської області про скасування рішення та зобов`язання вчинити дії,- В С Т А Н О В И Л А : ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом, в якому просить: - скасувати рішення державного реєстратора реєстраційної служби Ірпінського міського управління юстиції Київської області, індексний номер: 14696347 від 25.07.2014 про реєстрацію права власності з реєстраційним номером об`єкта нерухомого майна:415790532109, запис про право власності: 6456553, дата державної реєстрації 17.07.2014; - зобов`язати відповідача скасувати запис про відкриття розділу №41590532109 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обтяжень по об`єкту нерухомості за адресою: АДРЕСА_1 та запис про право власності в даному розділі за №6456553; - зобов`язати відповідача внести зміни в розділ №415790532109 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обтяжень по об`єкту нерухомості за адресою: АДРЕСА_1 та включити в даний розділ запис про право власності Ѕ квартири, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 за ОСОБА_2 . Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 17 грудня 2019 року у відкритті провадження відмовлено. Суд першої інстанції виходив з того, що саме Міністерство юстиції України має розглянути питання щодо скасування державної реєстрації права власності на об`єкт нерухомого майна - квартири, тому вимоги позивача щодо про скасування реєстраційних дій в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності не охоплюються юрисдикцією адміністративного суду, відтак наявні підстави для відмови у відкритті провадження в адміністративній справі відповідно до п.1 ст.170 КАС України. Не погоджуючись з таким рішенням суду, позивачем подано апеляційну скаргу, у якій просить скасувати ухвалу суду та направити справу для продовження розгляду в суд першої інстанції. Апелянт мотивує свої вимоги тим, що судом першої інстанції неправильно та неповно досліджено докази і встановлено обставини у справі та неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права. Зокрема, апелянт наголошує, що в даному спорі відсутній спір про право цивільне, адже фактично наявне неналежне виконання суб`єктом владних повноважень своїх обов`язків, що призвели до безпідставного внесення відповідних відомостей до державного реєстру. Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а ухвала суду - скасуванню з направленням справи для продовження розгляду. Згідно з ст. 320 КАС України підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання. Як вбачається з матеріалів справи та змісту позовної заяви, підставою для звернення позивача до суду стало те, що під час реєстрації права власності на її частину квартири (1/2), яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , державним реєстратором Коноваленко Т. А. на один і той же об`єкт нерухомого майна у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відкрито два розділи і відповідно щодо одного і того ж об`єкту нерухомості присвоєно два різні реєстраційні номери, а саме: перший розділ №415778332109 про державну реєстрацію права власності на Ѕ частини квартири за ОСОБА_4 ; другий розділ №415790532109 про державну реєстрацію права власності на Ѕ частини квартири за ОСОБА_2 . Позивач зазначає, що присвоєння під час реєстрації права власності на квартиру нового індивідуального номеру та відкриття додаткового розділу, фактично є створенням окремого об`єкту нерухомості щодо 1/2 квартири, що унеможливлює повноцінну реалізацію позивачем правомочностей права власності на зазначений об`єкт та не відповідає вимогам Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції щодо наявності підстав для відмови у відкритті провадження з огляду на наступне. Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Європейський суд з прав людини у пункті 24 рішення від 20 липня 2006 року в справі «Сокуренко і Стригун проти України» зазначив, що фраза «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін «судом, встановленим законом» у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів. Відповідно до частини 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Згідно з п. 2 частини 1 ст. 4 КАС України публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи. Згідно п. 7 цієї статті суб`єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг. Відповідно до п.п. 1, 3, 5 частини 1 ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження; спорах між суб`єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень; за зверненням суб`єкта владних повноважень у випадках, коли право звернення до суду для вирішення публічно-правового спору надано такому суб`єкту законом. Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою чи службовою особою, іншим суб`єктом при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій. При віднесенні спору до тієї чи іншої юрисдикції, важливо враховувати, що публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад, а участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте, сама по собі участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Під час визначення предметної юрисдикції справ, необхідно виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин. На відміну від зазначеного, приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть і в тому випадку, якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень. Звернення позивача до адміністративного суду з даним позовом зумовлене захистом його прав у сфері публічно-правових відносин, оскільки спір про право не заявлено, а перевірці у межах розгляду даної справи підлягають виключно дії державного реєстратора. У будь-якому випадку, наявність/відсутність підстав для задоволення позову та можливості захисту прав позивача саме у заявлений спосіб має вирішуватись під час розгляду даної справи в адміністративному судочинстві. На переконання колегії суддів, суд першої інстанції при прийнятті оскаржуваної ухвали неправильно визначив характер спору, предмет та підстави заявлених вимог, з урахуванням чого, дійшов до помилкового висновку про неналежність спору до адміністративної юрисдикції. Із змісту позовної заяви убачається, що позовні вимоги обґрунтовані незаконністю дій відповідача як суб`єкта, наділеного владно-управлінськими функціями приймати рішення про державну реєстрацію прав. Тобто, у цій справі дослідженню підлягають виключно владні, управлінські рішення та дії державного реєстратора, який у межах спірних правовідносин діє як суб`єкт владних повноважень. Наведене відповідає позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеній у постанові від 12 червня 2018 року у справі №823/378/16, яка в силу вимог ч.5 ст.242 КАС України має бути врахований судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин. Відповідно до ч.1 ст.37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єкта державної реєстрації прав можуть бути оскаржені до Міністерства юстиції України, його територіальних органів або до суду. Колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції, що скасування рішень про державну реєстрацію права власності відносить виключно до компетенції Міністерства юстиції України, оскільки дане твердження не відповідає положенням ч.1 ст.37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». Крім того, колегія суддів наголошує, що у відповідності до ч.6 ст.170 КАС України у разі відмови у відкритті провадження в адміністративній справі з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої цієї статті, суд повинен роз`яснити заявнику, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд такої справи. Разом із тим, ухвала Київського окружного адміністративного суду від 17 грудня 2019 року не містить відповідного роз`яснення. Отже, суд першої інстанції належним чином не визначив характер спору, суб`єктний склад правовідносин, предмет та підстави заявлених вимог, внаслідок чого дійшов помилкового висновку щодо неналежності спору до суду адміністративної юрисдикції. З огляду на викладені обставини, з урахуванням наведених норм права, за наслідком розгляду апеляційної скарги, колегія суддів доходить висновку, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність встановлених п. 1 ч.1 ст.170 КАС України підстав для відмови у відкритті провадження у справі. На підставі вищевикладеного, приймаючи до уваги, що помилковість висновків суду першої інстанції та порушення норм процесуального права призвело до неправильного вирішення питання, колегія суддів вважає, що ухвала суду першої інстанції про відмову у відкритті провадження підлягає скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції. Керуючись ст. ст. 242, 243, 251, 308, 310, 315, 320, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів - П О С Т А Н О В И Л А : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 17 грудня 2019 року - скасувати. Справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Відділу державної реєстрації виконавчого комітету Ірпінської міської ради Київської області про скасування рішення та зобов`язання вчинити дії направити до Київського окружного адміністративного суду для продовження розгляду. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та оскарженню не підлягає. Повний текст постанови виготовлено 03.03.2020. Головуючий суддя: А.Ю. Кучма В.О. Аліменко Н.В. Безименна