Постанова 4855 № 640/26323/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/26323/19 Головуючий у І інстанції - Добрянська Я.І. Суддя-доповідач - Мельничук В.П. П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 19 березня 2020 року м. Київ Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі: Головуючого-судді: Мельничука В.П. суддів: Лічевецького І.О., Оксененка О.М., при секретарі: Черніченко К.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду, згідно з ст. 229 КАС України, апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу судді Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 лютого 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державного реєстратора прав на нерухоме майно Києво-Святошинської районної державної адміністрації Макаренка Володимира Вікторовича про скасування рішення, - В С Т А Н О В И Л А: ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом Державного реєстратора прав на нерухоме майно Києво-Святошинської районної державної адміністрації Макаренка Володимира Вікторовича, в якому просив: - скасувати рішення державного реєстратора від 04.12.2019 року № 50015420 про відмову у державній реєстрації прав та провести державну реєстрацію права власності на житловий будинок з реєстраційним номером 740149432224, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 . Ухвалою судді Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 лютого 2020 року відмовлено у відкритті провадження в адміністративній справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 170 КАС України, оскільки спір у справі не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства. Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу судді Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 лютого 2020 року та передати справу для розгляду суду першої інстанції. В апеляційній скарзі Позивач посилається на порушення суддею суду першої інстанції норми процесуального права, що призвело до неправильного вирішення питання. Зокрема, Позивач зазначає, що предмет та підстава, його адміністративного позову не пов`язані із захистом права власності на домоволодіння, спосіб захисту якого визначений главою 29 ЦК України. На даний час його право власності на домоволодіння захищено від посягань третіх осіб у судовому порядку, про що ухвалені відповідні судові рішення, які набули законної сили. Оскільки його позовна заява не пов`язана із захистом права власності на нерухоме майно у спосіб передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, а лише стосується публічно-правових відносин, що пов`язані із офіційним визнанням і підтвердженням державою фактів набуття ним права власності на домоволодіння, тому на думку Позивача справа має розглядатися за правилами адміністративної юрисдикції. Відповідачем відзив на апеляційну скаргу не подавався. Особи, що беруть участь у справі, про дату, час і місце судового розгляду були сповіщені належним чином відповідно до ст. ст. 124-130 КАС України, у судове зсідання не з`явились, заявили клопотання про розгляд справи без їх участі та враховуючи що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін в судове засідання не обов`язкова, колегія суддів у відповідності до ч. 2 ст. 313 КАС України визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи за відсутності сторін. Згідно з ч. 4 ст. 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відмовляючи у відкритті провадження в адміністративній справі суддя суду першої інстанції виходив з того, що спірні правовідносини виникли з тих підстав, що державним реєстратором було відмовлено вчинити реєстраційні дії щодо права власності на об`єкт нерухомого майна шляхом державної реєстрації права власності на об`єкт нерухомого майна за ОСОБА_1 . Суддя суду першої інстанції дійшов висновку, що між Позивачем та Відповідачем (суб`єктом владних повноважень) немає публічно-правових відносин, спір не є публічно-правовим, а тому не підлягає вирішенню в порядку адміністративного судочинства. Відтак, справа не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, а має вирішуватись за правилами цивільного судочинства. Колегія суддів погоджується з таким висновком судді суду першої інстанції, та зазначає про таке. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено суддею суду першої інстанції, рішенням Києво-Святошинського району Київської області від 20 грудня 2017 року в цивільній справі № 369/9240/15-ц у задоволенні позову ОСОБА_2 , що діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітнього сина ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , Центру з надання адміністративних послуг, Гореницької сільської ради Києво-Святошинського району Київської області про визнання недійсним свідоцтва про право власності, визнання недійсним рішення виконавчого комітету сільської ради, скасування рішення про державну реєстрацію, зобов`язання вчинити дії, визнання майна спільним майном подружжя, визнання права власності та стягнення коштів відмовлено. Постановою Апеляційного суду Київської області від 08 травня 2018 року у справі № 369/9240/15-ц апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково. Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 20 грудня 2017 року скасувано та прийняно постанову, якою позов задоволено частково. Визнано недійсним рішення виконкому Гореницької сільської ради від 29.03.2012 року № 5/8 про визнання права власності на житловий будинок та скасовано свідоцтво про право власності від 07.05.2012 року видане на ім`я ОСОБА_1 на будинок АДРЕСА_1 . Скасовано рішення про державну реєстрацію права власності реєстраційний номер 36594849 від 20.06.2012 року за ОСОБА_1 на домоволодіння розташоване за адресою АДРЕСА_1 . Визнано домоволодіння розташоване за адресою АДРЕСА_1 спільним майном подружжя набутого у період шлюбу ОСОБА_2 з ОСОБА_5 . Визнано за ОСОБА_2 , право власності на 1/2 частину домоволодіння будинок АДРЕСА_1 , як на майно набуте у період шлюбу. Визнано за ОСОБА_2 право власності в порядку спадкування за законом на 1/8 частину будинку АДРЕСА_1 . Визнано за неповнолітнім ОСОБА_3 право власності в порядку спадкування за законом на 1/4 частину будинку АДРЕСА_1 . В іншій частині позовних вимог відмовлено. На підставі вказаного рішення суду були проведені реєстраційні дії на спірний об`єкт нерухомості. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Європейський суд з прав людини у рішенні від 20.07.2006 року у справі "Сокуренко і Стригун проти України" вказав, що фраза "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін "судом, встановленим законом" у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з … питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів". Суд дійшов висновку, що національний суд не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом, і, таким чином, не міг вважатися судом, "встановленим законом". Положеннями статей 2, 4 та 19 КАС України, визначено завдання та основні засади адміністративного судочинства, зміст публічно-правового спору та справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів. Завданням адміністративного судочинства, згідно ч. 1 ст. 2 КАС України, є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Публічно-правовий спір, згідно п. 2 ч. 1 ст. 4 КАС України - це спір, у якому: - хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або - хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або - хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 4 КАС України суб`єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг. Згідно з ч. 1 ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: 1) спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження; 2) спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби; 3) спорах між суб`єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень; 4) спорах, що виникають з приводу укладання, виконання, припинення, скасування чи визнання нечинними адміністративних договорів; 5) за зверненням суб`єкта владних повноважень у випадках, коли право звернення до суду для вирішення публічно-правового спору надано такому суб`єкту законом; 6) спорах щодо правовідносин, пов`язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму; 7) спорах фізичних чи юридичних осіб із розпорядником публічної інформації щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності у частині доступу до публічної інформації; 8) спорах щодо вилучення або примусового відчуження майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності; 9) спорах щодо оскарження рішень атестаційних, конкурсних, медико-соціальних експертних комісій та інших подібних органів, рішення яких є обов`язковими для органів державної влади, органів місцевого самоврядування, інших осіб; 10) спорах щодо формування складу державних органів, органів місцевого самоврядування, обрання, призначення, звільнення їх посадових осіб; 11) спорах фізичних чи юридичних осіб щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності замовника у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України "Про особливості здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для гарантованого забезпечення потреб оборони", за винятком спорів, пов`язаних із укладенням договору з переможцем переговорної процедури закупівлі, а також зміною Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення. Разом з тим неправильним є поширення юрисдикції адміністративних судів на той чи інший спір тільки тому, що відповідачем у справі є суб`єкт владних повноважень, а предметом перегляду - його акт індивідуальної дії. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин. Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин. Таким чином, до адміністративного суду можуть бути оскаржені виключно рішення, дії та бездіяльність суб`єкта владних повноважень, що виникають у зв`язку зі здійсненням суб`єктом владних повноважень владних управлінських функцій, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності встановлено інший порядок судового провадження. Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 815/6956/15 (провадження № 11-192апп18) вказує на те, що публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак сама по собі участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Необхідно з`ясовувати, у зв`язку з чим виник спір та за захистом яких прав особа звернулася до суду. За приписами частини 1 статті 15 ЦПК суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин. Частиною 1 статті 19 ЦПК у чинній редакції передбачено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суддею суду першої інстанції встановлено, що спірні правовідносини виникли з тих підстав, що державним реєстратором було відмовлено у вчиненні реєстраційних дій щодо права власності на об`єкт нерухомого майна шляхом державної реєстрації права власності на об`єкт нерухомого майна за ОСОБА_1 . Отже, звернення Позивача до суду із позовними вимогами про скасування рішення державного реєстратора зумовлене необхідністю захисту його приватномайнових прав, а не прав у сфері публічно-правових відносин, що виключає розгляд цієї справи в порядку адміністративного судочинства. Аналогічний висновок щодо застосування норм процесуального права у подібних відносинах викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 805/4506/16-а (провадження № 11-479апп18), 22 серпня 2018 року у справі № 805/4505/16-а (провадження № 11-574апп18), від 12 червня 2019 року у справі № 344/10480/16-а (провадження № 11-140апп19). За таких обставин, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що між Позивачем та Відповідачем (суб`єктом владних повноважень) немає публічно-правових відносин, спір не є публічно-правовим, а тому не підлягає вирішенню в порядку адміністративного судочинства, з чим також погоджується колегія суддів. Відтак, справа не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, а має вирішуватись за правилами цивільного судочинства. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 170 КАС України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства. З огляду на зазначене та враховуючи характер спірних правовідносин, який не має ознак публічно-правового спору в розумінні КАС України, колегія суддів погоджується з висновком судді суду першої інстанції, що даний спір не підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства, тому є підстави для відмови у відкритті провадження. За практикою Європейського суду з прав людини (наприклад рішення у справі «Сокуренко і Стригун проти України») суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися «судом, встановленим законом» у розумінні частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, яка гарантує право кожного на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків судді суду першої інстанції. Положеннями ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Розглянувши доводи ОСОБА_1 , викладені в апеляційній скарзі, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства України, колегія суддів вважає, що ухвала судді суду першої інстанції постановлена з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав для її скасування не вбачається, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а ухвала судді суду першої інстанції - без змін. Керуючись ст. ст. 170, 229, 241, 242, 243, 308, 310, 313, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, - П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а ухвалу судді Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 лютого 2020 року - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Головуючий-суддя: В.П. Мельничук Судді: І.О. Лічевецький О.М. Оксененко Повний текст складено 19.03.2020 року.