Постанова 4821 № 705/469/19

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Номер провадження 22-ц/821/458/20Головуючий по 1 інстанції Справа №705/469/19 Категорія: 304090000 Корман О. В. Доповідач в апеляційній інстанції Нерушак Л. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 24 лютого 2020 року Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: : Головуючого Нерушак Л.В. ( суддя - доповідач) Суддів Карпенко О. В., Єльцова В. О. учасники справи: позивач - Акціонерне товариство Комерційний банк « Приватбанк»; відповідач - ОСОБА_1 ; особа, яка подає апеляційну скаргу - позивач Акціонерне товариство Комерційний банк « Приватбанк»; розглянувши у м. Черкаси у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк « Приватбанк» на рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 10 грудня 2019 року, постановленого під головуванням судді Кормана О. В. в Уманському міськрайонному суді Черкаської області 10.12. 2019 року, у справі за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості , - в с т а н о в и в : 28 січня 2019 року позивач - АТ КБ "ПриватБанк" звернувся в суд із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості згідно кредитного договору. Банк в обґрунтування позовних вимог вказує, що згідно до укладеного договору № б/н від 29.08.2011 року ОСОБА_1 отримала кредит у розмірі 2 500,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30,00 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Позивач посилається, що у зв`язку з порушенням зобов`язань за кредитним договором відповідач ОСОБА_1 станом на 30.09.2018 року має заборгованість 55 945,55 грн., яка складається з наступного: 2397,24 грн. - заборгованості за кредитом; 49 608,05 грн. - заборгованості по процентам за користування кредитом; 800,00 грн. - заборгованості за пенею та комісією; а також штрафи, відповідно до пункту 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг: 500,00 грн. - штраф (фіксована частина); 2640,26 грн. - штраф (процентна складова). Банк вказує, що і на даний час відповідач ОСОБА_1 продовжує ухилятись від виконання зобов`язання, заборгованість за договором не погашається, що є порушенням законних прав АТ КБ «Приватбанк», тому позивач змушений звернутись до суду з позовом за захистом своїх прав та інтересів . За вказаних обставин позивач АТ КБ "ПриватБанк" просить стягнути з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «Приватбанк» заборгованість у розмірі 55 945,55 грн. за кредитним договором № б/н від 29.08.2011 року, яка складається з наступного: 2397,24 грн. - заборгованості за кредитом; 49 608,05 грн. - заборгованості по процентам за користування кредитом; 800,00 грн. - заборгованість за пенею та комісією; а також штрафи, відповідно до пункту 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг: 500,00 грн. - штраф (фіксована частина); 2 640,26 грн. - штраф (процентна складова), та судові витрати у розмірі 1921 грн. Рішенням Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 10 грудня 2019 року у задоволенні позовних вимог Акціонерного товариства комерційний банк «Приват Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості -відмовлено. Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції, представник Акціонерного товариства Комерційний банк « Приватбанк» оскаржив рішення суду до суду апеляційної інстанції, подавши апеляційну скаргу, яка надійшла до Черкаського апеляційного суду 30 січня 2020 року Вх. № Е 433/20 Вх. В обґрунтування апеляційної скарги, представник банку зазначає, що з даним рішенням не погоджується, оскільки рішення є незаконним, винесеним із порушенням норм матеріального та процесуального права, за невідповідності висновків суду обставинам справи. Скаржник в посилається , що у підтвердження своїх позовних вимог позивач надав до суду копію анкети - заяви, з якої чітко вбачається інформація: персональні дані, адреса проживання та інша додаткова інформація необхідна для отримання кредитної картки. Вказує, що дана інформація заповнена відповідачем ОСОБА_1 особисто, також із копії анкети - заяви чітко вбачається, що відповідач висловила згоду про укладення договору, та особистим підписом засвідчила згоду на підписання умов договору та погодження із ними. Також скаржник посилається, що позивачем надані належні та допустимі докази по справі, зокрема, розрахунок заборгованості, у якому вказані суми відсотків, пені та інші суми відповідно до умов кредитного договору, а відповідачем ці докази не спростовані. Відповідно до підписаної анкети - заяви, відповідач ОСОБА_1 ознайомлена та згодна з Умовами та Правилами надання банківських послуг, тарифами банку, їх зміст розуміє, та їх положень зобов`язується неухильно дотримуватись. Підписавши анкету - заяву, банк та клієнт приєднуються і зобов`язуються виконувати умови, викладені в Умовах та Правилах надання банківських послуг, тарифах банку - договорі банківського обслуговування в цілому. На думку представника Акціонерного товариства Комерційний банк « Приватбанк», зміст кредитного договору зафіксовано в таких документах: у заяві позичальника, Умовах надання банківських послуг, Правилах користування платіжною карткою та тарифах. Тому скаржник вважає, що між банком та позичальником укладено договір у письмовій формі. Укладення кредитного договору таким чином, вважає представник банку, не суперечить чинному законодавству. Представник банку у скарзі наполягає, що заявою відповідача підтверджується факт, що вона була повністю проінформована про умови кредитування в банку, які були надані їй для ознайомлення у письмовій формі. Відповідно до підписаної анкети - заяви, відповідач ознайомлена та згодна з Умовами та Правилами надання банківських послуг, тарифами банку, їх зміст розуміє, та їх положень зобов`язується неухильно дотримуватися. На переконання скаржника, відповідач ОСОБА_1 підтвердила, що в подальшому зобов`язується самостійно знайомитися зі всіма змінами Умов та Правил надання банківських послуг, тарифів на сайті банку. Крім того, скаржник на підтвердження вимог апеляційної скарги посилається на судову практику , зокрема, постанову Верховного Суду від 06 лютого 2018 року по справі № 755/2720/16-ц., де зазначено, що відповідач підписав заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПАТ «КБ «ПриватБанк», в якій виявив бажання отримати кредитні кошти та підтвердив, що він ознайомлений і погоджується з Умовами та Тарифами банку. При цьому, Умови та Правила надання банківських послуг є складовою частиною кредитного договору, при яких підпис під ними не потрібен, якщо саме ці Умови та Правила були чинними під час укладення договору, вказує представник банку у скарзі. З врахуванням вищевказаного, представник Акціонерного товариства Комерційний банк « Приватбанк» просить скасувати рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 10 грудня 2019 року та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задовольнити в повному обсязі. Відзив на апеляційну скаргу на адресу Черкаського апеляційного суду не надходив. Згідно до вимог ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції . Відповідно до вимог ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду із ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду у порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Частиною 13 ст. 7 ЦПК України визначено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Практика Європейського суду з прав людини з питань гарантій публічного характеру провадження у судових органах в контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не у кожному випадку (рішення від 08 грудня 1983 року у справі «Axen v. Germany», заява № 8273/78, рішення від 25 квітня 2002 року «Varela Assalino contre le Portugal», заява № 64336/01). Так, у випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку ЄСПЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи. Суд апеляційної інстанції створив учасникам процесу належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів та апеляційної скарги, а також надав сторонам строк для подачі відзиву. Крім того, кожен з учасників справи має право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема з аргументами іншої сторони, та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України. Бажання сторони у справі викласти під час публічних слухань свої аргументи, які висловлені нею в письмових та додаткових поясненнях, не зумовлюють необхідність призначення до розгляду справи з викликом її учасників (ухвала Великої Палати Верховного Суду у справі №668/13907/13-ц). В апеляційній скарзі, особа, яка подає апеляційну скаргу, просить викликати її в судове засідання з метою детального пояснення конкретних обставин справи. Враховуючи, характер спірних правовідносин між сторонами, предмет доказування та зважаючи на конкретні обставини у справі, які не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи, колегія суддів вважає за необхідне відмовити у задоволенні клопотання та розглядати справу у письмовому провадженні без участі сторін. Заслухавши суддю - доповідача, вивчивши та обговоривши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення, виходячи з наступних підстав. Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення чи змінити його. Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміні судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків суду, викладеним у рішенні суду першої інстанції обставинам справи; порушення норм процесуального або неправильне застосування норм матеріального права. Статтею 263 ЦПК України передбачено, що законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Рішення суду першої інстанції не в повній мірі відповідає вищевказаним вимогам закону. Вирішуючи спір та ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, суд першої інстанції виходив із недоведеності позовних вимог позивачем, посилаючись, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів на підтвердження факту укладення кредитного договору від 29.08. 2011 року, що позивачем не надано доказів про фактичне отримання відповідачем банківської картки будь - якого виду, а розрахунок заборгованості, який додано позивачем до позовної заяви, не підтверджено первинним документом. Також судом вказано, що у договорі від 29.08.2011 року та довідці про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна», 55 днів пільгового періоду» по договору SAMDN55000049313172 різні дати їх підписання. Суд першої інстанції не знайшов підстав для стягнення з відповідача заборгованості за кредитом, тому дійшов висновку, що не підлягають стягненню і заборгованість по процентам та штрафи, тому повністю відмовив у задоволенні позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. Колегія суддів апеляційного суду не погоджується з такими висновками суду першої інстанції, оскільки вважає, що висновки суду не в повній мірі відповідають обставинам справи та вимогам закону, судом допущено неправильне застосування норм матеріального права, що є підставою для скасування рішення суду першої інстанції, виходячи з наступного. Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Статтями 12, 81 ЦПК України передбачено обов`язок сторін доводити ті обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов`язків має право на справедливий судовий розгляд. Однією з основних засад судочинства, визначених п.8 ч.3 ст. 129 Конституції України є забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду. Із матеріалів справи вбачається, що спір між сторонами стосується стягнення заборгованості за договором кредиту, а саме заборгованості за тілом кредиту, відсотками, пенею, а також штрафу (фіксованої та процентної складової). Звертаючись до суду з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором № б/н від 29.08.2011 року, АТ КБ «Приватбанк» на підтвердження своїх вимог надав анкету-заяву відповідача ОСОБА_1 про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в Приватбанку, вказавши, що ОСОБА_1 було підписано заяву від 29.08. 2011 року , згідно якої вона отримала кредит у розмірі 2 500 гривень у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок( а. с. 8). У заяві зазначено, що відповідач згоден з тим, що ця заява разом із Пам`яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами становить між ним та банком договір про надання банківських послуг, а також, що він ознайомився та погодився з Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами банку, які були надані йому для ознайомлення в письмовому вигляді. До кредитного договору банк додав Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» «Універсальна, 55 днів пільгового періоду» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті https://privatbank.ua/terms/. Відповідно до розрахунку заборгованості за договором № б/н від 29.08.2011, укладеного між ПриватБанком та клієнтом ОСОБА_1 станом на 30.09.2018 борг становить 55 945,55 грн., яка складається з наступного: 2397,24 грн. - заборгованість за кредитом; 49608,05 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом; 800,00 грн. - заборгованість за комісією; 3 140, 26 заборгованість по судовим штрафам ( а. с. 5 - 7). Відповідно до ч. 1, ч.2 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною 1 статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до ч.1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина 1 статті 1048 ЦК України). Частиною 2 статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним згідно ст. 1055 ЦК України. Згідно із частиною 1 статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»). Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Відповідно до частини 1 статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Частинами 1, 2 статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Згідно із ч.1 статті 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Таким чином, в разі укладення договору кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). У заяві позичальника від 29 серпня 2011 року процентна ставка не зазначена. Колегія суддів звертає увагу, що у заяві, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру. Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту, стягнути складові його повної вартості, зокрема заборгованість за відсотками на поточну і прострочену заборгованість за користування кредитними коштами, а також пеню і штрафи за несвоєчасну сплату кредиту і процентів за користування кредитними коштами. Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 29.08.2011 року, посилався на Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» «Універсальна, 55 днів пільгового періоду» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в Приватбанку ресурс: Архів Умов та Правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/ як невід`ємні частини спірного договору. Витягом з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» «Універсальна, 55 днів пільгового періоду» та Витягом з Умов та Правил надання банківських послуг в Приватбанку ресурс: Архів Умов та Правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/, що надані позивачем на підтвердження позовних вимог, визначені, в тому числі: пільговий період користування коштами, процентна ставка, права та обов`язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов`язань та їх розміри і порядок нарахування, а також містяться додаткові положення, в яких зокрема визначено дію договору, позовну давність щодо вимог банку, та інші умови. Апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Витяг з Тарифів та Витяг з Умов розумів відповідач та ознайомився і погодилася з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг Приватбанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування. Колегія суддів апеляційного суду вважає, що в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини 1 статті 634 ЦК України, за змістом якої договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та Правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «Приватбанк» в період - з часу виникнення спірних правовідносин (29.08.2011 року) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (28.01.2019 року), тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову. За таких обставин, та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та Правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин. При цьому, згідно з ч. 6 статті 81 ЦПК України, доказування не може не може ґрунтуватися на припущеннях. Апеляційний суд звертає увагу, що обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод» від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом. Отже, надані позивачем Правила надання банківських послуг Приватбанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана ним і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору. Аналогічна правова позиція про неможливість вважати складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору, викладена у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року № 14-131цс19. Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» «Універсальна, 55 днів пільгового періоду» та Витяг з Умов та Правил надання банківських послуг в Приватбанку ресурс: Архів Умов та Правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/, які містяться в матеріалах даної справи не визнаються відповідачем та не містять його підпису, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 29.08.2011 року шляхом підписання заяви-анкети. Отже, відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань. За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для стягнення на користь банку 49 608,05 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом, 800,00 грн. - заборгованість за пенею та комісією, 3 140, 26 грн. - заборгованість по судовим штрафам штраф за недотримання умов кредитного договору № б/н від 29.08.2011 року. Таким чином, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення вимог та доводів апеляційної скарги в частині вимог банку про задоволення позовних вимог та стягнення відсотків, нарахованої пені та штрафів, оскільки вони є безпідставними та необґрунтованими і не підлягають задоволенню колегією суддів, так як не відповідають вимогам закону, викладеним вище в даній постанові. Вимог про стягнення процентів за користування позиченими коштами та інших сум за прострочення виконання грошового зобов`язання, з підстав та у розмірах встановлених актами законодавства, зокрема статтями 625, 1048 ЦК України позивач не пред`явив. В Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу; закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй, що прямо передбачено у статті 8 Конституції України. Відповідно до ч. 4 статті 42 Конституції України держава захищає права споживачів. Згідно з частиною 1 статті 1 ЦК України цивільні відносини засновані на засадах юридичної рівності, вольного волевиявлення та майнової самостійності їх учасників. Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини 1 статті 3 ЦК України. Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини 1 статті 3 ЦК України. Отже, дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору. Відповідно ч. 1, ч. 3 статті 509 ЦК України вказано, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості. У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (частина 1 статті 11 Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-XII«Про захист прав споживачів» (далі - Закон № 1023-XII). Згідно з пунктом 22 частини 1 статті 1 Закону № 1023-XII споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника. У пункті 19 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», прийнятої 09 квітня 1985 року № 39/248 на 106-му пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН зазначено, що споживачі повинні бути захищені від таких контрактних зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав в контрактах і незаконні умови кредитування продавцями. Таким чином, з урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, колегія суддів вважає, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та Правил надання банківських послуг, оскільки Умови та Правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору. З огляду на викладене, колегія суддів апеляційного суду звертає увагу що відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з відповідачем , АТ КБ «Приватбанк» дотримав вимог, передбачених частиною 2 статті 11 Закону № 1023-XII про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк. Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності та уможливив покладання на слабшу сторону - споживача невиправданий тягар з`ясування змісту кредитного договору. Разом з тим, укладений між сторонами кредитний договір від 28 серпня 2011 у вигляді заяви-анкети, підписаної сторонами, не містить і строку повернення кредиту (користування ним). В апеляційній скарзі АТ КБ «Приватбанк» посилається на постанову Верховного Суду від 06 лютого 2018 року по справі № 755/2720/16-ц, в якій зазначено, що підпис позичальником Умов та Правил надання банківських послуг, Тарифів банку не є обов`язковим. Часткова сплата заборгованості, користування кредитними коштами свідчить про те, що позивальник погодився з Умовами та Правилами надання банківських послуг. Однак, зазначені АТ КБ «Приватбанк» обставини не є підставою для задоволення позову в повному об`ємі, але колегія суддів приймає до уваги, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку АТ КБ «Приватбанк» не повернуті, а тому, враховуючи наданий позивачем розрахунок, з якого вбачається рух коштів, а також вимоги частини 2 статті 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, то кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав. За таких обставин , колегія суддів дійшла висновку, що банк вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов`язання виконати боржником обов`язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів, а тому наявні правові підстави для стягнення в примусовому порядку з боржника коштів заборгованості відповідача ОСОБА_1 за тілом кредиту, що становить згідно наданого позивачем розрахунку 2 397, 24 грн., що також узгоджується із висновком, викладеним у вищезазначеній постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17. Таким чином, суд першої інстанції помилково відмовив у задоволенні позовних вимог банку повністю, оскільки позовні вимоги банку підлягають частковому задоволенню та стягненню коштів на користь банку із відповідача за тілом кредиту згідно наданого банком розрахунку у розмірі 2 397, 24 грн., на що суд першої інстанції не звернув уваги, тому допустив неправильне застосування норм матеріального права, що є підставою для скасування рішення суду судом апеляційної інстанції. Доводи апеляційної скарги є обґрунтованими в частині вимог щодо стягнення заборгованості за тілом кредиту, тому підлягають задоволенню колегією суддів в цій частині вимог позивача, а вимоги апеляційної скарги підлягають частковому задоволенню, з врахуванням часткового задоволення позовних вимог банку щодо стягнення заборгованості за тілом кредиту, тому рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з прийняттям нового судового рішення про часткове задоволення вимог банку. Частина 2 ст. 129 Конституції України визначає основні засади судочинства, однією з яких згідно з пунктом третім вказаної частини є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Згідно ч. ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Отже, ст. 12 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. При цьому, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Водночас кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. У свою чергу, суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, керує ходом судового процесу, сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами, роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків. Крім того ч. 2 ст. 13 ЦПК України, яка регламентує диспозитивність цивільного судочинства, визначено, що збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. У відповідності до ч. 7 ст. 81 ЦПК України суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумнів у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом. Колегія суддів зазначає, що до позовної заяви АТ КБ «Приватбанк» було додано клопотання, в якому просив суд розглядати справу в порядку спрощеного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами. (а.с.42- 43). Відповідно до ухвали суду першої інстанції розгляд справи призначено у порядку спрощеного позовного провадження, передбаченого статтями 274-279 ЦПК України (а. с. 47 - 48 ). У позовній заяві не вказано, що позивач не має змоги надати відповідні докази разом з позовною заявою. Надалі будь-яких письмових звернень до суду із зазначенням доказів, які бажає долучити позивач із зазначенням об`єктивних причин неможливості їх надання, останній не подав. Банк, отримавши копію рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову, скориставшись своїм правом на апеляційне оскарження рішення суду, до апеляційної скарги додає нові докази, що не досліджувались судом першої інстанції, при цьому, не посилається на поважність причин не подання вказаних доказів до суду першої інстанції. Так, позивач - скаржник у підтвердження доводів заборгованості за кредитним договором надає суду апеляційної інстанції виписки по руху коштів на картковому рахунку ОСОБА_1 , який визначений періодом з 14.01. 2015 року по 17.10.2019 року (а. с. 116 - 117 ) та довідку про видачу картки відповідачу ( а. с. 120). Проте, колегія суддів не приймає даний доказ - виписку з банківського рахунку щодо руху коштів на балансі кредитної картки відповідача , оскільки у даному доказі зазначений інший період ( 14.01.2015 по 17.10. 2019) , а рішення суду ухвалено 10 грудня 2019 року), тому позивачем не підтверджено поважності причин неможливості надання даного доказу до суду першої інстанції. Також слід зазначити, що даний документ не є безспірним доказом існування між сторонами договірних відносин, та не підтверджує розміру боргу, який просить стягнути банк за вказаних вище обставин із відповідача. З огляду на вище викладене, доводи викладені в апеляційній скарзі про те, що оскаржуване рішення суду першої інстанції є таким, що ухвалене із порушенням норм процесуального права, при неповному з`ясуванні обставин, що мають значення для справи, не знайшли свого підтвердження частково, але не в повному обсязі, тому вимоги про скасування рішення суду першої інстанції підлягають задоволенню, оскільки посилання скаржника, що судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального права, що призвело до невірного вирішення спору, що є підставою для скасування рішення суду, є обґрунтованими лише в частині щодо скасування рішення суду та часткового задоволення позовних вимог саме в частині щодо вимог про стягнення заборгованості за тілом кредиту, оскільки в задоволенні решти позовних вимог банку слід відмовити, приймаючи до уваги надані позивачем докази, та вимоги норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини. Апеляційний суд дійшов висновку, що інші доводи апеляційної скарги є необґрунтованими та безпідставними, тому не підлягають задоволенню колегією суддів, а за таких обставин, вимоги апеляційної скарги слід задовольнити частково та скасувати рішення суду першої інстанції, прийнявши нове судове рішення про часткове задоволення позовних вимог банку в частині стягнення заборгованості за тілом кредиту, а в решті позовних вимог банку відмовити. Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). З огляду на вище викладене, апеляційна скарга АТ КБ «Приватбанк» підлягає до часткового задоволення, а рішення суду першої інстанції скасуванню з прийняттям нового судового рішення про часткове задоволення вимог банку щодо стягненні заборгованості за тілом кредиту у розмірі 2 397,24 грн., в інших позовних вимогах банку слід відмовити. Відповідно до частини 13 статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Враховуючи, що апеляційним судом скасовано рішення суду першої інстанції та задоволено частково позовні вимоги, апеляційну скаргу задоволено частково, то перерозподілу підлягають судові витрати, які підлягають частковому задоволенню та стягненню пропорційно задоволених вимог позивача. Отже, слід частково стягнути з відповідача ОСОБА_1 на користь позивача АТ КБ «Приватбанк» судові витрати пропорційно до задоволених вимог за сплату судового збору за подання позовної заяви частково у розмірі 76, 84 грн., та за сплату судового збору за подання апеляційної скарги частково в розмірі 115, 26 грн., а всього стягнути 192,10 грн. Керуючись ст. ст. 367,368, 374, 376, 381, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд, - п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» -задовольнити частково. Рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 10 грудня 2019 року у справі за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - скасувати та прийняти нову постанову. Позовні вимоги Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» -задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» заборгованість за кредитним договором від 29 серпня 2011 року у розмірі 2 397,24 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовити. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» частково судові витрати, понесені за сплату судового збору в розмірі 192 , 10 грн. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до суду касаційної інстанції, Верховного Суду протягом тридцяти днів, в порядку та за умов, визначених цивільно - процесуальним законодавством. Головуючий Нерушак Л.В. Судді Карпенко О. В. Єльцов В. О.