Постанова 4803 № 201/5916/18

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/2015/20 Справа № 201/5916/18 Суддя у 1-й інстанції - Федоріщев С. С. Суддя у 2-й інстанції - Городнича В. С. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 19 лютого 2020 року м. Дніпро Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду у складі: головуючого - Городничої В.С., суддів - Варенко О.П., Лаченкової О.В., за участю секретаря - Порубай М.Л., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпрі апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на рішення Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 15 жовтня 2019 року у справі за позовом Дніпропетровської місцевої прокуратури № 3 до Дніпровської міської ради, треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про визнання недійсним рішення Дніпровської міської ради, ВСТАНОВИЛА: У червні 2018 року позивач звернувся до суду з вищезазначеним позовом, обгрунтовуючи свої вимоги тим, що рішенням Дніпровської міської ради №151/24 від 20.09.2017 «Про передачу земельної ділянки у районі вул. Мільмана (Соборний район) у власність ОСОБА_3 для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка)» у приватну власність ОСОБА_3 передано земельну ділянку (кадастровий номер 1210100000:03:016:0080) площею 0,1000 га для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) в АДРЕСА_1 АДРЕСА_2 . Однак, встановлено, що 26 травня 2017 року за №179 Солонянським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області зареєстровано актовий запис про смерть на ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Отже, на час прийняття (20.09.2017) рішення Дніпровською міською радою про передачу у приватну власність земельної ділянки, ОСОБА_3 вже був померлим, що свідчить про незаконність рішення Дніпровської міської ради №151/24 від 20.09.2017. В подальшому, на підставі рішення Дніпровської міської ради №151/24 від 20.09.2017, на підставі поданої заяви про державну реєстрацію в інтересах ОСОБА_3 представником по довіреності ОСОБА_2 , 29.09.2017 зареєстровано право власності на земельну ділянку (кадастровий номер 1210100000:03:016:0080) за ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_1 ), індексний номер рішення 37408542, номер запису про право власності 22662880. Враховуючи вищезазначене та уточнений позов, позивач просив суд визнати недійсним рішення Дніпровської міської ради №151/24 від 20.09.2017 р. Рішенням Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 15 жовтня 2019 року позовні вимоги задоволено. Визнано недійсним рішення Дніпровської міської ради №151/24 від 20.09.2017 «Про передачу земельної ділянки у районі вул. Мільмана (Соборний район) у власність ОСОБА_3 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка)». Вирішено питання щодо судових витрат. Не погодившись із таким рішенням суду, ОСОБА_2 та ОСОБА_1 подали апеляційні скарги, в яких просили скасувати оскаржуване рішення суду, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального та на неправильне застосування норм матеріального права. Дніпропетровська місцева прокуратура № 3 відповідно до ст. 360 ЦПК України подав відзиви, в яких просив апеляційні скарги ОСОБА_2 та ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 15 жовтня 2019 року залишити без змін, посилаючись на незаконність та необґрунтованість доводів апеляційних скарг. Інші учасники процесу своїм правом, передбаченим положеннями ст. 360 ЦПК України щодо подання відзиву на апеляційну скаргу ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , не скористалися. Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне апеляційні скарги залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін, з наступних підстав. Судом встановлено, що рішенням Дніпровської міської ради №151/24 від 20.09.2017 «Про передачу земельної ділянки у районі вул. Мільмана (Соборний район) у власність ОСОБА_3 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка)» у приватну власність ОСОБА_3 передано земельну ділянку (кадастровий номер 1210100000:03:016:0080) площею 0,1000 га для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) в АДРЕСА_1 АДРЕСА_2 . Відповідно до інформації Центрального районного у м. Дніпрі відділу державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області №363/14.5-29 від 09.02.2018 встановлено, 26 травня 2017 року за №179 Солонянським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області зареєстровано актовий запис про смерть на ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Задовольняючи позов, суд виходив з обгрунтованості позовних вимог, зокрема, з того, що на час прийняття (20.09.2017) рішення Дніпровською міською радою про передачу у приватну власність земельної ділянки, ОСОБА_3 вже був померлим, а отже, була відсутня цивільна правоздатність (ст. 25 ЦК України). Окрім цього, на підставі рішення Дніпровської міської ради №151/24 від 20.09.2017, на підставі поданої заяви про державну реєстрацію в інтересах ОСОБА_3 представником по довіреності ОСОБА_2 , засвідченої приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Скибою І.А. 08.07.2016 серія та номер НВТ 742383, державним реєстратором Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради ОСОБА_4 29.09.2017 зареєстровано право власності на земельну ділянку (кадастровий номер 1210100000:03:016:0080) за ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_1 ), індексний номер рішення 37408542, номер запису про право власності 22662880. Отже, суд дійшов висновку, що рішення Дніпровської міської ради про надання ОСОБА_3 у приватну власність земельної ділянки площею 0,1000 га в АДРЕСА_2 є незаконним, що відповідно до ч. 3 ст. 152 Земельного кодексу України, ч. 10 ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» є підставою для визнання його недійсним у судовому порядку. В апеляційних скаргах апелянти посилаються на те, що вони є добросовісними набувачами земельної ділянки, а тому вона не може бути витребувана на користь Дніпровської міської ради. Однак, колегія суддів не погоджується з такими доводами апелянтів, з наступних підстав. Відповідно до ст. 25 ЦК України здатність мати цивільні права та обов`язки (цивільну правоздатність) мають усі фізичні особи. Цивільна правоздатність фізичної особи припиняється у момент її смерті. Як встановлено, на час прийняття (20.09.2017) рішення Дніпровською міською радою про передачу у приватну власність земельної ділянки, ОСОБА_3 вже був померлим, а отже, була відсутня цивільна правоздатність (ст. 25 ЦК України), що свідчить про незаконність рішення Дніпровської міської ради №151/24 від 20.09.2017 р. Крім того, відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 248 ЦК України, представництво за довіреністю припиняється у разі смерті особи, яка видала довіреність, оголошення її померлою, визнання її недієздатною або безвісно відсутньою, обмеження її цивільної дієздатності. У разі смерті особи, яка видала довіреність, представник зберігає своє повноваження за довіреністю для ведення невідкладних справ або таких дій, невиконання яких може призвести до виникнення збитків. Враховуючи зазначене, ОСОБА_2 , яка відповідно до довіреності, засвідченої приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Скибою І.А. 08.07.2016 серія та номер НВТ 742383, була представником ОСОБА_3 , у зв`язку з припиненням дії вказаної довіреності на підставі смерті довірителя, протиправно подала заяву про державну реєстрацію в інтересах ОСОБА_3 до Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, на підставі якої зареєстровано право власності за померлою особою. Посилання апелянта ОСОБА_2 на положення ч. 1 ст. 248 ЦК України, як на підставу її права від імені померлого подавати будь-які заяви, в тому числі про реєстрацію за померлим права власності, є власним тлумаченням апелянтом норм Закону та його незгодою з рішенням суду, а тому не може бути підставою для скасування законного рішення суду. Також, необгрунтованими є доводи апелянтів щодо відсутності повноважень та відсутності порушень інтересів держави, оскільки Дніпропетровською місцевою прокуратурою № 3 чітко наведено в чому полягає порушення інтересів держави та повноваження прокурора на звернення з позовною заявою до суду як самостійного позивача, у зв`язку з відсутністю органу, який має повноваження на звернення до суду з позовом про визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції обгрунтовано ухвалив рішення в межах заявлених вимог і на підставі доказів, наданих позивачем. Колегія суддів вважає, що доводи апеляційних скарг, матеріали справи та зміст оскаржуваного судового рішення, не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, які передбачені нормами ЦПК України як підстави для скасування рішень. Приведені в апеляційних скаргах доводи апелянтами не можуть бути прийняті до уваги, оскільки зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх переоцінці та особистого тлумачення апелянтами норм процесуального закону. Відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена. Крім цього, зазначене також узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини, відповідно до якої пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року). Згідно із ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Тому, вирішуючи даний спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, обставини по справі, перевірив доводи і дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Таким чином, доводи апеляційних скарг є необґрунтованими, а рішення суду відповідає вимогам закону та матеріалам справи. Керуючись ст. ст. 259, 367, 374, 375 ЦПК України, колегія суддів, ПОСТАНОВИЛА: Апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 залишити без задоволення. Рішення Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 15 жовтня 2019року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Головуючий: В.С. Городнича Судді: О.П. Варенко О.В. Лаченкова