Постанова 4857 № 460/1871/19

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 26 лютого 2020 рокуЛьвівСправа № 460/1871/19 пров. № А/857/977/20 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі: головуючого судді Ільчишин Н.В., суддів Гуляка В.В., Коваля Р.Й., за участі секретаря судового засідання Федак С.Р., розглянувши у судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Хмельницькій області на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 25 листопада 2019 року (головуючого судді Щербакова В.В. ухвалене у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження в м. Рівне) у справі №460/1871/19 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Хмельницькій області, Шепетівського управління Головного управління ДФС у Хмельницькій області про визнання протиправними та скасування вимог про сплату боргу (недоїмки),- ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 09.08.2019 звернувся в суд з позовом до Головного управління ДФС у Хмельницькій області, Шепетівського управління Головного управління ДФС у Хмельницькій області в якому просить визнати протиправними та скасувати вимоги відповідачів про сплату боргу (недоїмки) №Ф-39012-17 від 06.11.2018 на суму 15819,54 грн. станом на 31.10.2018, №Ф-39012 від 21.02.2019 на суму 18276,72 грн. станом на 30.01.2019, №Ф-39012 від 20.05.2019 на суму 21030,90 грн. станом на 30.04.2019 та №Ф-39012 від 06.11.2019 на суму 15819,54 грн. станом на 18.01.2019. Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 25 листопада 2019 року задоволено позов. Не погоджуючись із вказаним рішенням суду Головне управління ДФС у Хмельницькій області подало апеляційну скаргу, яку обґрунтовує тим, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення допущено порушення норм процесуального та матеріального права, просить скасувати рішення та ухвалити нове, яким відмовити в задоволені позову. У відзиві на апеляційну скаргу представник позивач заперечує проти її задоволення посилаючись на безпідставність викладених у ній доводів і просить оскаржуване рішення суду залишити без змін, вважаючи його законним та обґрунтованим, також зазначає про розгляд справи без участі сторони позивача. В судовому засіданні апеляційного розгляду справи представник відповідача Місяць К.В. в режимі відеоконференції подав клопотання щодо правонаступника Головного управління ДФС у Хмельницькій області в порядку статті 52 Кодексу адміністративного судочинства (далі - КАС України), яке апеляційним судом задоволено на Головне управління ДПС у Хмельницькій області. В судовому засіданні апеляційного розгляду справи представник відповідача ОСОБА_2 в режимі відеоконференції апеляційну скаргу підтримав з підстав зазначених у скарзі, просив рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позову. Відповідно до частини першої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що подана скарга не підлягає задоволенню з наступних мотивів. Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, що 16.11.1993 ОСОБА_1 видано Свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю. Згідно з даними податкового обліку за позивачем з 01.01.2017 по 31.03.2019 рахується недоїмка зі сплати єдиного соціального внеску. У 2018 та 2019 роках контролюючим органом сформовано вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф-39012-17 від 06.11.2018 на суму 15819,54грн. станом на 31.10.2018, №Ф-39012 від 21.02.2019 на суму 18276,72грн. станом на 30.01.2019, №Ф-39012 від 20.05.2019 на суму 21030,90грн. станом на 30.04.2019 та №Ф-39012 від 06.11.2019 на суму 15819,54грн. станом на 18.01.2019. Не погоджуючись з вказаними вимогами позивач оскаржив їх в адміністративному порядку, за результатами якого вимоги залишені без змін. Вважаючи спірні вимоги протиправними та такими, що підлягають скасуванню, позивач звернувся до суду з даним позовом. Даючи правову оцінку оскаржуваному судовому рішенню та доводам апелянта, що викладені у апеляційній скарзі, суд апеляційної інстанції виходить із такого. Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до підпункту 2 пункту 1 статті 7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (далі Закон № 2464-VІ), єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. Перелік платників та особливості сплати єдиного внеску в залежності від категорії унормовано статтею 4 Закону № 2464-VІ. Так, особи, які провадять в тому числі адвокатську діяльність та отримують дохід від цієї діяльності, віднесені, згідно з пунктом 5 частини першої статті 4 Закону № 2464-VІ, до платників єдиного внеску. Отже, необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, незалежної професійної адвокатської діяльності та отримання доходу від такої діяльності. При цьому, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю лише посвідчує право адвоката на здійснення професійної діяльності, однак не є підставою та доказом здійснення адвокатської діяльності. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 28.03.2019 у справі №820/6324/17 (адміністративне провадження №К/9901/50934/18, №К/9901/51065/18). Питання зайняття адвокатською діяльністю регулюються Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05.07.2012 № 5076-VI (далі - Закон № 5076-VI), згідно зі статтею 13 якого, адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, є самозайнятою особою. Адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, може відкривати рахунки в банках, мати печатку, штампи, бланки (у тому числі ордера) із зазначенням свого прізвища, імені та по батькові, номера і дати видачі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю. Частиною першою статті 17 Закону № 5076-VI визначено, що рада адвокатів України забезпечує ведення Єдиного реєстру адвокатів України з метою збирання, зберігання, обліку та надання достовірної інформації про чисельність і персональний склад адвокатів України, адвокатів іноземних держав, які відповідно до цього Закону набули права на заняття адвокатською діяльністю в Україні, про обрані адвокатами організаційні форми адвокатської діяльності. Внесення відомостей до Єдиного реєстру адвокатів України здійснюється радами адвокатів регіонів та Радою адвокатів України. Єдиний реєстр адвокатів України був створений та почав функціонувати з 16 січня 2013 року на підставі Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» та Порядку ведення Єдиного реєстру адвокатів України, затвердженого рішенням Ради адвокатів України від 17 грудня 2012 року № 26 (із змінами та доповненнями). Згідно з пунктом 7.3 статті 7 Порядку ведення Єдиного реєстру адвокатів України, затвердженого рішенням Ради адвокатів України від 17 грудня 2012 року № 26, з метою первісного формування ЄРАУ адвокати України зобов`язані в строк до 10 січня 2013 року подати до Ради адвокатів України відомості, передбачені статтею 17 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» для внесення їх до Єдиного реєстру адвокатів України, про що розмістити оголошення на сайті НААУ. Відповідно до частини другої статті 17 Закону № 5076-VI до Єдиного реєстру адвокатів України вносяться такі відомості: 1) прізвище, ім`я та по батькові адвоката; 2) номер і дата видачі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю, номер і дата прийняття рішення про видачу свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю (номер і дата прийняття рішення про включення адвоката іноземної держави до Єдиного реєстру адвокатів України); 3) найменування і місцезнаходження організаційної форми адвокатської діяльності, номери засобів зв`язку; 4) адреса робочого місця адвоката, номери засобів зв`язку; 5) інформація про зупинення або припинення права на заняття адвокатською діяльністю; 6) інші відомості, передбачені цим Законом. Пунктом 3.2 статті 3 Порядку ведення Єдиного реєстру адвокатів України, затвердженого рішенням Ради адвокатів України від 17 грудня 2012 року № 26, для внесення відомостей до Єдиного реєстру адвокатів України адвокат подає до ради адвокатів свого заяву та відповідні документи (копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю, документ, що підтверджує адресу робочого місця, тощо). З наявного в матеріалах справи листа Ради адвокатів Хмельницької області від 26.06.2019 №192/0/2-19 встановлено, що ОСОБА_1 не звертався, у встановленому порядку та строки, до Ради адвокатів України або до Ради адвокатів Хмельницької області з заявою про внесення відомостей щодо нього до Єдиного реєстру адвокатів України, не надавав інформації та відповідних підтверджуючих документів про наявність Свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю, про обрану форму здійснення адвокатської діяльності, про адресу свого робочого місця, в тому числі на території Хмельницької області та будь-яку іншу інформацію, що підлягає наданню особою яка має Свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю. Отже, відомості про адвоката ОСОБА_1 до ЄРАУ не вносилися і в ЄРАУ відсутні. З огляду на те, що відомості про адвоката ОСОБА_1 в Єдиному реєстрі адвокатів України відсутні (не вносилися), неіснуючі відомості, відповідно, і не могли бути виключені з Єдиного реєстру адвокатів України. Рада адвокатів Хмельницької області не приймала жодних рішень щодо ОСОБА_1 . Отже позивач не реалізує право на заняття адвокатською діяльністю та не отримує дохід від такої діяльності. При цьому, як зазначалось вище, ЄСВ нараховується на суму доходу (прибутку), отриманого від професійної діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. Відтак, позивачу ЄСВ нараховано за відсутності на те правових підстав. Судом встановлено, що з 01.09.1999 позивач працює в Національному університеті «Острозька академія». У період з 01.01.2017 по даний час на суму нарахованої заробітної плати (доходу) ОСОБА_1 нараховується і сплачується єдиний внесок, що підтверджується довідкою Національного університету «Острозька академія» від 07.08.2019 №253. Слід зазначити, що вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф-39012 від 21.02.2019 на суму 18276,72 грн. станом на 30.01.2019, №Ф-39012 від 20.05.2019 на суму 21030,90 грн. станом на 30.04.2019 та №Ф-39012 від 06.11.2019 на суму 15819,54 грн. станом на 18.01.2019 прийняті Шепетівським управлінням Головного управління ДФС у Хмельницькій області. Відповідно до пункту 3 частини першої статті 14 Закону № 2464-VІ органи доходів і зборів зобов`язані здійснювати контроль за дотриманням платниками єдиного внеску вимог цього Закону. Частиною четвертою статті 25 Закону № 2464-VІ визначено, що орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату. Відповідно до пункту 3-1 частини першої статті 1 Закону № 2464-VІ органи доходів і зборів - центральний орган виконавчої влади, що формує податкову і митну політику (в частині адміністрування податків і зборів, митних платежів, єдиного внеску) та забезпечує її реалізацію (центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику), та його територіальні органи. Пунктом 1 Положення про Державну фіскальну службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.05.2014 №236, Державна фіскальна служба України (ДФС) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів і який реалізує державну податкову політику, державну політику у сфері державної митної справи, державну політику з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок), державну політику у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування податкового, митного законодавства, а також законодавства з питань сплати єдиного внеску. Пунктом 7 вказаного Положення визначено, що ДФС здійснює повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи. ДФС та її територіальні органи є органами доходів і зборів. У складі ДФС та її територіальних органах діють підрозділи податкової міліції, які здійснюють контроль за додержанням податкового законодавства, виконують оперативно-розшукову, кримінально-процесуальну та охоронну функції. Відповідно до пункту 1 Положення про Головне управління ДФС у Хмельницькій області, затвердженого наказом Державної фіскальної служби України від 01.02.2019 №80 (далі Положення №80), Головне управління ДФС у Хмельницькій області є територіальним органом Державної фіскальної служби України, який підпорядковується ДФС. Головне управління ДФС у Хмельницькій області є органом доходів і зборів. Відповідно до пункту 3 вказаного Положення основним завданням Головного управління ДФС у Хмельницькій області є, зокрема, забезпечення реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування. Пунктом 3-1 Положення №80 визначено, що основними завданнями державних податкових інспекцій, що утворюються у складі управлінь, утворених на правах відокремлених підрозділів ГУ ДФС є: здійснення сервісного обслуговування платників податків, виконання інших функцій сервісного обслуговування платників податків, визначених законом, забезпечення реалізації державної політики у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування податкового законодавства у межах повноважень, передбачених законом. Відповідно до підпункту 2 пункту 4 Положення №80, ГУ ДФС відповідно до покладених на нього завдань здійснює адміністрування податків і зборів та інших платежів, єдиного внеску в порядку, встановленому законом, забезпечує контроль за своєчасністю, достовірністю, повнотою їх нарахування та сплати до бюджету і відповідних позабюджетних фондів. Підпунктом 61 пункту 4 Положення №80 визначено, що державні податкові інспекції, що утворюються у складі управлінь, утворених на правах відокремлених підрозділів ГУ ДФС (далі -ДПІ): надають адміністративні послуги платникам податків; надають довідкові, інформаційні, електронні та інші послуги, пов`язані з реалізацією прав та обов`язків платника відповідно до вимог податкового та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючий орган; здійснюють реєстрацію та облік платників податків та єдиного внеску об`єктів оподаткування та об`єктів, пов`язаних з оподаткуванням, технічних засобів фіксування проведення готівкових розрахунків; надають усні консультації відповідно до Податкового кодексу України, а також законодавства з питань сплати єдиного внеску, виключно з тих питань, що належать до повноважень ДПІ; здійснюють у межах повноважень, передбачених законом, формування та ведення Державного реєстру фізичних осіб - платників податків, Єдиного банку даних про платників податків - юридичних осіб, реєстрів, ведення яких покладено законодавством на контролюючі органи. Враховуючи викладене, до повноважень Шепетівського управління Головного управління ДФС у Хмельницькій області не входить надсилання платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату. Такий обов`язок покладено на орган доходів і зборів, яким в даному випадку є Головне управління ДФС у Хмельницькій області. Таким чином, вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф-39012 від 21.02.2019 на суму 18276,72 грн. станом на 30.01.2019, №Ф-39012 від 20.05.2019 на суму 21030,90 грн. станом на 30.04.2019 та №Ф-39012 від 06.11.2019 на суму 15819,54 грн. станом на 18.01.2019, прийняті неуповноваженою особою. При вирішені цього спору суд керується також положеннями частини другої статті 77 КАС України, згідно яких, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин. Також апеляційний суд враховує постанову Верховного Суду від 23 січня 2020 року справі №480/4656/18, яка в силу приписів частини 5 статті 242 КАС України та частини 6 статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» під час вирішення наведеного спору щодо сплати страхових внесків роботодавцем за особу, що єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування, то в розумінні Закону № 2464-VI позивач є застрахованою особою, і єдиний внесок за нього в період, за який винесена оскаржувана вимога, нараховував та сплачував роботодавець в розмірі не менше мінімального, що виключає обов`язок по сплаті у цей період єдиного внеску позивачем ще і як фізичною особою-підприємцем, яка має право провадити господарську діяльність, проте не отримувала дохід від неї. У відповідності до частини 2 статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права. Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, яка сформувалась з питань імперативності правила про прийняття рішення на користь платників податків, слідує, що у разі існування неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов`язків платника податків слід віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків (справи «Серков проти України» (заява №39766/05), «Щокін проти України» (заяви №23759/03 та №37943/06). Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, судом апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України» (Рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006). Зокрема, у пункті 23 рішення Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи, що і зроблено апеляційним судом переглядаючи рішення суду першої інстанції, аналізуючи відповідні доводи скаржника. Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла до висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню, апелянтом не подано обґрунтованих доводів на спростування зазначеного судом, а тому мотивація, яка наведена у апеляційній скарзі, не дає адміністративному суду апеляційної інстанції підстави для постановлення висновків, які спростовують правову позицію суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції не встановив неправильного застосування норм матеріального права, порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення і погоджується з висновками суду першої інстанції у справі. Відповідно до статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Підстав для розподілу судових витрат за наслідками апеляційного перегляду рішення суду першої інстанції на підставі статті 139 КАС України у апеляційного суду немає. Суд апеляційної інстанції також зазначає, що відповідно до пункту 2 частини 5 статті 328 КАС України, не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження). Згідно пункту 6 частини 6 статті 12 КАС України, для цілей цього Кодексу справами незначної складності є справи щодо оскарження рішення суб`єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Проаналізувавши характер спірних правовідносин, предмет доказування, склад учасників справи, та враховуючи, що дану адміністративну справу було розглянуто судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що дана адміністративна справа є справою незначної складності, а тому рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України. Керуючись ст.ст. 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Хмельницькій області залишити без задоволення. Рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 25 листопада 2019 року у справі №460/1871/19 залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя Н.В. Ільчишин Судді В.В. Гуляк Р.Й. Коваль Повний текст постанови складено 02.03.2020