Постанова 4856 № 560/3678/19

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 560/3678/19 Головуючий у 1-й інстанції: Майстер П.М. Суддя-доповідач: Граб Л.С. 01 липня 2020 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Граб Л.С. суддів: Іваненко Т.В. Сторчака В. Ю. за участю: секретаря судового засідання:Паламарчук Ю.В. представника позивача: Мельничука В.В. представника відповідача: Чубко Л.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні та в режимі відеоконференції апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 13 березня 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Хмельницькій області про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень, вимоги, В С Т А Н О В И В : В січні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління ДПС у Хмельницькій області, в якому просив: -визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Кам`янець-Подільської ОДПІ ГУ ДФС у Хмельницькій області форми "Р" від 06.10.2016 №0021051302 та №0021061302; -визнати протиправною та скасувати податкову вимогу Кам`янець-Подільської ОДПІ ГУ ДФС у Хмельницькій області форми "Ф" від 28.11.2016 №7149-17. Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 13 березня 2020 року, позов задоволено частково: -визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Кам`янець- Подільської ОДПІ ГУДФС у Хмельницькій області від 06.10.2016 року №0021051302 в частині суми грошового зобов`язання 43152,54 грн. в тому числі за податковим зобов`язанням в сумі 34386,00 грн. та штрафними санкціями в сумі 8766,54 грн.; -визнано протиправною та скасовано податкову вимогу Кам`янець-Подільської ОДПІ ГУДФС у Хмельницькій області від 28.11.2016 року №7149-17 в частині суми податкового боргу 43152,54 грн. В решті позову відмовити. Не погоджуючись із зазначеним рішенням в частині відмови в задоволенні позовних вимог позивач, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить суд скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким позов задовольнити в повному обсязі. В обгрунтуванні апеляційної скарги зазначено, що перед початком проведення перевірки, контролюючим органом не направлялось позивачу ні наказу, ні повідомлення про проведення перевірки, що суперечить п.79.2 ст.75 ПК України. Також скаржник просив звернути увагу, що періодом який охоплюється перевіркою є 2015 рік, однак ймовірні порушення, що виявлені посадовими особами відповідача, вчинені в 2016 році. Крім того, в апеляційній скарзі зауважено, що ОСОБА_1 не оформляв кредит в АТ "ОТП "Банк" та відповідно не міг отримати від вказаного банку прощення боргу. 29.04.2020 від відповідача через канцелярію суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній вказав, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, прийнятим з дотриманням норм матеріального права, при повному та всебічному з`ясуванні судом обставин, що мають значення для справи, в зв`язку з чим просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін. В судовому засіданні представник позивача підтримав апеляційну скаргу та просить її задовольнити. В свою чергу, представник відповідача заперечила стосовно задоволення апеляційної скарги і просила рішення суду першої інстанції залишити без змін. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджується, що відповідно до наказу від 12.07.2016 № 423 ОСОБА_2 -в.о. начальника відділу адміністрування майнових податків з громадян, майнових податків і зборів з фізичних осіб управління податків і зборів з фізичних осіб управління податків і зборів з фізичних осіб Кам`янець-Подільської ОДПІ на підставі п. 75.1 ст.75, пп.78.1.1, 78.1.2 п.78.1. ст.78 глави 8 ПК України від 02.12.2010 №2755-VІ, проведена документальна позапланова невиїзна перевірка щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податку на доходи фізичних осіб та військового збору ОСОБА_1 за період з 01.01.2015 по 31.12.2015, за результатами якої складено акт від 08.08.2016 №611/22-09-13-02/2713613257. Згідно вказаного акта перевіркою встановлено порушення: -пп.164.2.17 "д" пп.164.2.17 п.164.2 ст.164, п.179.7 ст.179, п.16 пр.1 пп. 1.5, 1.6 підрозділу 10 розділу XX ПК України від 02.12.2010 № 2755-VІ ОСОБА_1 занижено податкове зобов`язання по податку на доходи фізичних осіб за 2015 рік у сумі 197 268,41 грн. та військового збору 17 427,53 грн.; -пп.49.18.4 п.49.18 ст.49, п. 179.1 ст.179 ПК України від 02.12.2010 № 2755-VІ ОСОБА_1 не подано декларацію про майновий стан і доходи за 2015 рік. На підставі акта перевірки від 08.08.2016 №611/22-09-13-02/2713613257 ГУ ДФС у Хмельницькій області винесено податкові повідомлення- рішення: -форми "Р" №0021061302 від 06.10.2016, яким ОСОБА_1 збільшено суму грошового зобов`язання з військового збору на суму 17427,53 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 4356,88 грн.; - форми "Р" №0021051302 від 06.10.2016, яким ОСОБА_1 збільшено суму грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування на суму 231758,07 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 58109,52 грн.; - податкову вимогу форми "Ф" від 28.11.2016 №7149-17 на суму 310330,50 грн. Не погоджуючись з вказаними податковими повідомленнями-рішеннями та вимогою позивач звернувся до суду з даним позовом. Приймаючи рішення в частині відмови в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що відповідачем невірно визначено позивачу грошове зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування лише в частині суми грошового зобов`язання 43152,54 грн., в тому числі, за основним платежем в сумі 34386 грн. та за штрафними санкціями в сумі 8766,54 грн. Також суд першої інстанції дійшов до висновку, що ОСОБА_1 зобов`язаний був задекларувати дохід в розмірі 1162444,35 грн. в річній податковій декларації про майновий стан і доходи за 2015 рік до 01.05.2016 та сплатити податкове зобов`язання по військовому збору в сумі 17436,70 грн. Переглядаючи оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіряючи дотримання судом першої інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ним норм матеріального права, а також враховуючи висновки, викладені в постанові Верховного Суду від 10.05.2018 у даній справі, колегія суддів виходить із наступного. Спірні правовідносини регулюються нормами Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755-VI (далі ПК України). Відповідно до пункту 20.1.4 пункту 20.1 статті 20 ПК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) контролюючі органи мають право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення. Пунктом 75.1 статті 75 ПК України передбачено, що контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки. Камеральні та документальні перевірки проводяться контролюючими органами в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом. Абзацом 1 підпункту 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 ПК України встановлено, що документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов`язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків. Відповідно до абзацу 4 підпункту 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 ПК України документальна позапланова перевірка не передбачається у плані роботи контролюючого органу і проводиться за наявності хоча б однієї з підстав, визначених цим Кодексом. Згідно з абзацом 6 підпункту 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 ПК України документальною невиїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться в приміщенні контролюючого органу. У статті 78 ПК України визначено порядок проведення документальних позапланових перевірок, зокрема у пункті 78.1 цієї статті передбачено, що документальна позапланова перевірка здійснюється за наявності хоча б однієї з визначених у цьому пункті підстав. Статтею 79 ПК України врегульовано, що особливості проведення документальної невиїзної перевірки. Так, відповідно до пункту 79.1 статті 79 ПК України документальна невиїзна перевірка здійснюється у разі прийняття керівником (його заступником або уповноваженою особою) контролюючого органу рішення про її проведення та за наявності підстав для проведення документальної перевірки, визначених статтями 77 та 78 цього Кодексу. Документальна невиїзна перевірка здійснюється на підставі зазначених у підпункті 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 цього Кодексу документів та даних, наданих платником податків у визначених цим Кодексом випадках, або отриманих в інший спосіб, передбачений законом. Пунктом 79.2 ст.79 ПК України документальна позапланова невиїзна перевірка проводиться посадовими особами контролюючого органу виключно на підставі рішення керівника контролюючого органу, оформленого наказом, та за умови надіслання платнику податків рекомендованим листом із повідомленням про вручення або вручення йому чи його уповноваженому представнику під розписку копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки. Лише виконання умов вказаної статті надає посадовим особам контролюючого органу право розпочати проведення документальної невиїзної перевірки. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у постанові 28 травня 2020 року у справі №818/532/16. Згідно з пунктом 42.2 статті 42 ПК України документи вважаються належним чином врученими, якщо вони надіслані у порядку, визначеному пунктом 42.4 цієї статті, надіслані за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручені платнику податків (його представнику). Як вбачається зі змісту апеляційної скарги, ОСОБА_1 вказує на те, що податковим органом не надсилались йому ні наказ про проведення перевірки, ні направлення на проведення перевірки. В свою чергу, представник відповідача під час апеляційного розгляду справи стверджувала, що вищезазначені документи направлені позивачу та вручені останньому належним чином. При цьому, як слідує зі змісту рішення суду першої інстанції, доводи ОСОБА_1 про те, що Кам`янець-Подільська ОДПІ не надсилала та не вручала йому ні копії наказу №423 від 12.07.2016 року, ні письмового повідомлення про дату початку та місце проведення перевірки не знайшли свого підтвердження. З приводу вищезазначеного, представник апелянта під час апеляційного розгляду справи пояснив, що поштовий конверт з направленням на перевірку був надісланий контролюючим органом на прізвище " ОСОБА_1 ", а не " ОСОБА_1 ", що унеможливило вручення поштового відправлення позивачу. Як ствердив представник відповідача, копія наказу та направлення на перевірку направлена ОСОБА_1 повторно. Однак під час порівняння ідентифікаційних реквізитів на копіях чеків пред`явлених останнім, встановлено, що вони ідентичні, що дає підстави для сумніву, що копія чека, яка ніби свідчить про повторне направлення документів, не є копією першого чека. Під час розгляду справи в суді першої інстанції, заявляв клопотання про надання відповідачем для ознайомлення оригінал другого чека, проте такий пред`явлений не був. Представник відповідача на спростування тверджень позивача не навела суду апеляційної інстанції жодного обгрунтованого доводу. Вказане свідчить, що відповідачем не підтверджено належними та допустими доказами, направлення ОСОБА_1 наказу та направлення на перевірку, що є порушенням п.79.2 ст.79 ПК України. Водночас, колегія суддів зазначає, що лише процедурні порушення під час призначення та/або проведення перевірки контролюючим органом не можуть сприйматися як безумовне свідчення протиправності податкових повідомлень-рішень, прийнятих за результатами документальної невиїзної перевірки. Вчинені контролюючим органом процедурні порушення під час призначення та проведення зазначеної перевірки підлягають оцінці і з огляду на те, наскільки вони вплинули на можливість платника податків захистити свої права, зокрема, щодо надання відомостей контролюючому органу задля правильного установлення обставин та обґрунтованості висновків, та чи призвели установлені процедурні порушення до необґрунтованості чи помилковості висновків контролюючого органу. Така позиція суду апеляційної інстанції узгоджується з позицією Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду, викладеною у постанові від 21.02.2020 у справі №826/17123/18. Поряд з цим, апелянт стверджує, що окрім процедурних порушень, податковим органом під час перевірки допущено ще ряд порушень. Зокрема вказує на те, що відповідач вийшов за межі перевірки, а саме-здійснив перевірку за 2016 рік, що не охоплювався періодом перевірки. Як слідує із наявного в матеріалах справи Акту від 08.08.2016 №611/22-09-13-02/2713613257, в період з 08.08.2016 по 08.08.2016 року посадовими особами КАм`янець-Подільської ОДПІ проведено позапланову невиїзну перевірку щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податку на доходи фізичних осіб та військового збору ОСОБА_1 за період з 01.01.2015 по 31.12.2015 . Згідно висновків Акту перевірки, контролюючий орган зокрема зазначив, що платник зобов`язаний був задекларувати отриманий дохід від банківської установи у вигляді додаткового блага до 1 серпня 2016 року. Отже, у даному випадку, відповідач, здійснюючи дослідження питань щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податку на доходи фізичних осіб в період з 01.01.2016 по серпень 2016 року, вийшов за межі предмету перевірки, у зв`язку з чим акт такої перевірки є доказом, здобутим з порушенням Закону. Питання ж своєчасності нарахування та сплати податків та зборів за період з січня по серпень 2016 року, могли бути предметом іншої перевірки. А відтак з`ясування податковим органом під час податкової перевірки питань, що не охоплюються законодавчо визначеними межами з проведення даного виду податкової перевірки, не можна визнати діями суб`єкта владних повноважень, що відповідають ознакам правомірності. Подібна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 07 травня 2020 року у справі №826/24091/15. Стосовно посилання позивача на те, що останній не був боржником банку АТ "ОТП "Банк" та відповідно не міг отримати від вказаного банку прощення боргу, який згідно Акту від 08.08.2016 мав би бути оподаткований як додаткове благо, колегія суддів вказує на таке. Підпунктом 14.1.47 пункту 14.1 статті 14 визначено, що додаткові блага-кошти, матеріальні чи нематеріальні цінності, послуги, інші види доходу, що виплачуються (надаються) платнику податку податковим агентом, якщо такий дохід не є заробітною платою та не пов`язаний з виконанням обов`язків трудового найму або не є винагородою за цивільно-правовими договорами (угодами), укладеними з таким платником податку. Дохід з джерелом їх походження з України - будь-який дохід, отриманий резидентами або нерезидентами, у тому числі від будь-яких видів їх діяльності на території України (включаючи виплату (нарахування) винагороди іноземними роботодавцями), її континентальному шельфі, у виключній (морській) економічній зоні, у тому числі, але не виключно, доходи у вигляді процентів, дивідендів, роялті та будь-яких інших пасивних (інвестиційних) доходів, сплачених резидентами України ( підпункт 14.1.54 пункту 14.1 статті 14 ПК України). Згідно з підпунктами 163.1.1 та 163.1.2 пункту 163.1 статті 163 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин; далі - ПК України) об`єктом оподаткування резидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід; доходи з джерела їх походження в Україні, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання). У абзаці другому пункту 164.1 статті 164 ПК України зазначено, що загальний оподатковуваний дохід-будь-який дохід, який підлягає оподаткуванню, нарахований (виплачений, наданий) на користь платника податку протягом звітного податкового періоду. Підпунктом 14.1.54 пункту 14.1 статті 14 ПК України передбачено, що дохід з джерелом їх походження з України - будь-який дохід, отриманий резидентами або нерезидентами, у тому числі від будь-яких видів їх діяльності на території України (включаючи виплату (нарахування) винагороди іноземними роботодавцями), її континентальному шельфі, у виключній (морській) економічній зоні. За правилами підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 ПК України до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається дохід, отриманий платником податку як додаткове благо (крім випадків, передбачених статтею 165 цього Кодексу). Відповідно до підпункту 14.1.47 пункту 14.1 статті 14 ПК України додаткові блага - це кошти, матеріальні чи нематеріальні цінності, послуги, інші види доходу, що виплачуються (надаються) платнику податку податковим агентом, якщо такий дохід не є заробітною платою та не пов`язаний з виконанням обов`язків трудового найму або не є винагородою за цивільно-правовими договорами (угодами), укладеними з таким платником податку (крім випадків, прямо передбачених нормами розділу IV цього Кодексу). Перелік додаткових благ, які включаються до оподатковуваного доходу, встановлений підпунктом 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 ПК України є вичерпним. Так, з підпункту "д" підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 ПК України (в редакції, чинній до 1 січня 2015 року) слідує, що до оподатковуваного доходу включаються суми боргу платника податку, анульованого (прощеного) кредитором за його самостійним рішенням, не пов`язаним з процедурою банкрутства, до закінчення строку позовної давності. Якщо кредитор повідомляє платника податку-боржника рекомендованим листом з повідомленням про вручення або шляхом укладення відповідного договору, або шляхом надання повідомлення боржнику під підпис особисто про анулювання (прощеного) боргу та включає суму анульованого (прощеного) боргу до податкового розрахунку суми доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, за підсумками звітного періоду, у якому такий борг було анульовано (прощеного), такий боржник самостійно сплачує податок з таких доходів та відображає їх у річній податковій декларації. За змістом підпункту 164.2.14 пункту 164.2 статті 164 ПК України до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються дохід у вигляді неустойки (штрафів, пені), відшкодування матеріальної або немайнової (моральної) шкоди, крім відсотків, отриманих від боржника внаслідок прострочення виконання ним договірного зобов`язання. У той же час відносини, що виникають між банком та клієнтом з питань надання кредиту є цивільно-правовими відносинами, які регулюються актами цивільного законодавства України. Так, частиною першою статті 1054 ЦК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин; далі-ЦК України) унормовано, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Частиною 1 статті 546 ЦК України регламентовано, що виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. У статті 549 ЦК України дано визначення, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання; штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. За приписами статті 605 ЦК України встановлено, що зобов`язання припиняється внаслідок звільнення (прощення боргу) кредитором боржника від його обов`язків, якщо це не порушує прав третіх осіб щодо майна кредитора. Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що додаткове благо визначається як доход у разі приросту показників фінансового та/або майнового стану платника податку. Грошова сума, яка надана в кредит, підлягає поверненню, тому сама по собі ця сума не збільшує доход платника податку. Водночас, в разі коли відпадуть встановлені законом та/або договором підстави для витребування кредитором у боржника грошової суми, наданої на умовах повернення, у платника податку - боржника виникає приріст фінансових показників за рахунок суми, взятої в борг. Таким чином, сума кредиту, прощена (анульована) банком, збільшує доход платника податку і включається в його оподатковуваний доход. Разом з тим, сума процентів, нарахованих банком за умовами договору за користування кредитом, комісій та/або штрафних санкцій (пені) не є доходами, які призводять до приросту показників фінансового та/або майнового стану платника податку. Відповідно, у разі прощення (анулювання) процентів, комісій та/або штрафних санкцій (пені), нарахованих за користування кредитом й за прострочення виконання грошового зобов`язання, відсутні підстави вважати їх додатковим благом платника податку. Відсутність в підпункті «д» підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 ПК України точності щодо визначення додаткового блага у вигляді суми боргу платника податку (процентного), анульованого кредитором за його самостійним рішенням, була усунена шляхом внесення змін Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» від 28 грудня 2014 року №71-VIII, який набрав чинності з 1 січня 2015 року. Згідно з підпунктом "д" підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 ПК України (в редакції, чинній з 1 січня 2015 року) до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається дохід, отриманий платником податку як додаткове благо (крім випадків, передбачених статтею 165 цього Кодексу) у вигляді основної суми боргу (кредиту) платника податку, прощеного (анульованого) кредитором за його самостійним рішенням, не пов`язаним з процедурою банкрутства, до закінчення строку позовної давності, у разі якщо його сума перевищує 50 відсотків однієї мінімальної заробітної плати (у розрахунку на рік), встановленої на 1 січня звітного податкового року. Кредитор зобов`язаний повідомити платника податку - боржника шляхом направлення рекомендованого листа з повідомленням про вручення або шляхом укладення відповідного договору, або надання повідомлення боржнику під підпис особисто про прощення (анулювання) боргу та включити суму прощеного (анульованого) боргу до податкового розрахунку суми доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, за підсумками звітного періоду, у якому такий борг було прощено. Боржник самостійно сплачує податок з таких доходів та відображає їх у річній податковій декларації. У разі неповідомлення кредитором боржника про прощення (анулювання) боргу у порядку, визначеному цим підпунктом, такий кредитор зобов`язаний виконати всі обов`язки податкового агента щодо доходів, визначених цим підпунктом. Отже, законодавець під додатковим благом розуміє тільки основну суму боргу (кредиту) платника податку, прощеного (анульованого) кредитором за його самостійним рішенням, і не включає в цю суму боргу (кредиту) проценти, нараховані за користування кредитом, комісії та/або штрафні санкції (пеню), прощені (анульовані) кредитором. Таким чином, боржник, який отримав додаткове благо у вигляді прощення (анулювання) основної суми боргу за кредитом та який був належним чином повідомлений про прощення (анулювання) такого боргу, зобов`язаний відобразити анульовану суму боргу у складі оподатковуваного доходу з обчисленням та перерахуванням до бюджету відповідної суми податку. У разі неповідомлення кредитором боржника про прощення (анулювання) боргу такий кредитор зобов`язаний виконати всі обов`язки податкового агента щодо доходів, визначених цим підпунктом. Аналогічна правова позиція висловлена в постановах Верховного Суду від 21 травня 2018 року у справі № 820/7182/16, від 14 червня 2018 року у справі № 823/112/16 та від 08 червня 2018 року у справі №814/574/16. Так, судом першої інстанції в судовому засіданні досліджено довідку Альфа-Банку від 04.03.2020 №06511/БТ-26-б/б з якої вбачається, що у 2015 році припинено ОСОБА_1 зобов`язання (кредит) за додатковими угодами щодо врегулювання заборгованості. Загальна сума по тілу кредиту по кредитних договорах складає 1162444,35 грн. Відтак, суд першої інстанції дійшов висновку, що за 2015 рік позивачем отримано дохід у вигляді додаткового блага (сума, яка фактично була надана банком у вигляді кредиту) в сумі 1162444,35 грн., а сума податку на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування складає 197371,93 грн. Разом з тим, як вбачається зі змісту Акта від 08.08.2018 №611/22-09-13-02/2713613257, нарахування платнику податків доходу у вигляді додаткового блага на суму 1162444,35 грн. підтверджується листом АТ "ОТП БАНК". Тоді як у відзиві на позовну заяву відповідач вже посилається на лист ПАТ "Укрсоцбанк", зазначаючи при цьому, що Акт перевірки містить помилку щодо назви банку. Однак, суд першої інстанції, досліджував в судовому засіданні довідку, видану Альфа-Банком. Відповідно до п.86.1 ст.86 ПК України результати перевірок (крім камеральних та електронних перевірок) оформлюються у формі акта або довідки, які підписуються посадовими особами контролюючого органу та платниками податків або їх законними представниками (у разі наявності). У разі встановлення під час перевірки порушень складається акт. За визначенням, наведеним в п.14 Порядку оформлення результатів документальних перевірок щодо дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, платниками податків - фізичними особами, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 14.03.2013 № 395, акт - службовий документ, який підтверджує факт проведення документальної перевірки діяльності платника податків і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби. Загальні положення акта (довідки) документальної планової перевірки (відповідні додатки до загальних положень) повинні містити, зокрема інформацію про документи, які використані при перевірці, згруповані за типами (вказати період охоплення їх перевіркою та метод - суцільний, вибірковий). З огляду на зазначене, колегія суддів погоджується з доводами позивача, що ні Лист ПАТ "Укрсоцбанк», ні копії договорів, наданих відповідачем до суду, не можуть бути носіями доказової інформації, оскільки посилання на такі відсутні в Акті первірки, на підставі якого винесено спірні податкові повідомлення-рішення та податкова вимога. Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову (ч. 2 ст. 77 КАС України). Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що відповідачем не доведено належними та допустимими доказами правомірності оскаржуваних рішень, що дає підстави для визнання останнії протиправними та таким,и що підлягають скасуванню. Підсумовуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору не в повному обсязі надав правову оцінку обставинам справи, а доводи апеляційної скарги спростовують висновки суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позову. У силу п.2 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення. Згідно зі ст.317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення зокрема є, неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Таким чином, колегія суддів дійшла висновку про необхідність скасування оскаржуваного судового рішення та прийняття нової постанови про задоволення позову. Керуючись ст.ст. 77, 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В: апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити повністю. Рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 13 березня 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Хмельницькій області про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень, вимоги скасувати. Прийняти нову постанову, якою позов задовольнити. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення форми "Р" від 06.10.2016 № 0021051302, № 0021061302 та податкову вимогу форми "Ф" від 28.11.2016 №7149-17. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України. Постанова суду складена в повному обсязі 06 липня 2020 року. Головуючий Граб Л.С. Судді Іваненко Т.В. Сторчак В. Ю.