Постанова Херсонський апеляційний суд № 2-450/10

ХЕРСОНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 25 лютого 2020 року м. Херсон справа № 2-450/10 провадження № 22-ц/819/237/20 Херсонський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого (суддя-доповідач)Пузанової Л.В., суддів:Склярської І.В., Чорної Т.Г., секретарГеленко А.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Херсоні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Голопристанського районного суду Херсонської області у складі судді Ширінської О.Х. від 28 грудня 2009 року в справі за позовом ОСОБА_2 до Новофедорівської сільської ради, Херсонського державного бюро технічної інвентаризації про визнання права власності та зобов`язання вчинити певні дії, встановив: У грудні 2009 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Новофедорівської сільської ради, Херсонського державного бюро технічної інвентаризації про визнання права власності та зобов`язання вчинити певні дії. В обґрунтування позову ОСОБА_2 зазначив, що йому на праві приватної власності належить земельна ділянка площею 0,0400 га, розташована в АДРЕСА_1 із цільовим призначенням для індивідуального дачного будівництва. Рішенням виконавчого комітету Новофедорівської сільської ради № 49 від 23 квітня 2008 року прийнято в експлуатацію побудований ним на зазначеній земельній ділянці індивідуальний дачний будинок по АДРЕСА_2 та видано свідоцтво на право власності на зазначене нерухоме майно. Рішенням Новофедорівської сільської ради № 149 від 22 жовтня 2008 року надано дозвіл на розробку проектної документації на переобладнання житлового приміщення з вбудованим магазином за цією ж адресою та за погодженням контролюючих служб виготовлений робочий проект житлового будинку з магазином, який було затверджено у визначеному законом порядку. Посилаючись на те, що уповноваженими органами у видачі свідоцтва про право власності на новостворене майно йому було відмовлено, просив суд в передбаченому статтею 376 ЦК України порядку, визнати за ним як за законним землекористувачем право власності на житловий будинок з вбудованим магазином та господарськими спорудами за адресою: АДРЕСА_2 та зобов`язати Херсонське державне бюро технічної інвентаризації зареєструвати право власності на наведене майно. Рішенням суду від 28 грудня 2009 року позов задоволено. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду скасувати і ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову, зазначаючи, що є особою, яка не брала участі у справі, проте його права оскаржуваним рішенням, яке постановлено з порушенням норм матеріального та процесуального права, порушено. Апеляційна скарга мотивована тим, що він є власником суміжної із ОСОБА_2 земельної ділянки, однак суд, вирішуючи питання про визнання за позивачем права власності на самочинно збудований ним об`єкт нерухомого майна на земельній ділянці, не призначеній для цієї мети, за відсутності визначених статтею 376 ЦК України умов для цього, суміжного землекористувача, правонаступником якого він є, до участі у зазначеній справі не залучив та чи порушуються в результаті здійснених позивачем будівельних робіт права суміжних землекористувачів не з`ясував. Крім того, вважає, що належним відповідачем у даному спорі є Інспекція державного архітектурно-будівельного контролю, яка залучена до участі у справі не була. Письмовий відзив на апеляційну скаргу до суду не надходив. Заслухавши доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах, визначених статтею 367 ЦПК України, апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ зробив висновок про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав. Рішення суду мотивовано тим, що позов ОСОБА_2 визнаний відповідачем, а його вимоги не порушують норм діючого законодавства та інтересів інших осіб, тому підлягають задоволенню відповідно до положень статті 376 ЦК України. В процесі розгляду справи суд встановив, що на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого виконавчим комітетом Новофедорівської сільської ради 18 червня 2008 року, ОСОБА_2 є власником індивідуального дачного будинку, який знаходиться в АДРЕСА_2 . Право власності ОСОБА_2 на зазначене нерухоме майно зареєстровано в установленому законом порядку 18.06.2008 року (а.с.13, 14). Наведений дачний будинок розташований на земельній ділянці, придбаній ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 11 вересня 2006 року, про що свідчить державний акт на право власності на земельну ділянку, виданий Голопристанським районним відділом земельних ресурсів 20.09.2006 року, який підтверджує право власності позивача на земельну ділянку площею 0,0400га у межах згідно з планом, що розташована в АДРЕСА_1 із цільовим призначенням (використання) земельної ділянки- для індивідуального дачного будівництва (а.с.9). В процесі перегляду справи в апеляційному порядку з`ясовано, що в послідуючому рішенням Новофедорівської сільської ради будинку по АДРЕСА_3 (а.с.146). Рішенням виконавчого комітету Новофедорівської сільської ради Голопристанського району Херсонської області від 22 жовтня 2008 року №149 надано дозвіл на розробку проектної документації об`єктів: ПП ОСОБА_2 на переобладнання першого поверху житлового приміщення під магазин площею 30 кв.м. по АДРЕСА_2 . Цим же рішенням зобов`язано ПП ОСОБА_2 виготовлену проектну документацію надати виконавчому комітету сільської ради для затвердження до 01.02.2009 року та зазначено про те, що дане рішення не дає право на початок будівництва (а.с.11). Затверджену органом місцевого самоврядування проектну документацію на переобладнання першого поверху житлового приміщення індивідуального дачного будинку під магазин площею 30 кв.м. по АДРЕСА_2 позивач суду не надав та наявність такої документації не підтвердив, а долучив до позовної заяви копію (належним чином не засвідчену) двох аркушів затвердженого 08 грудня 2008 року головним архітектором Голопристанського району та погодженого начальником управління регіонального розвитку та архітектури Херсонської облдержадміністрації архітектурно-планового завдання №23 на проектування об`єкта архітектури для нового будівництва індивідуального житлового будинку з вбудованим магазином змішаних товарів за адресою: АДРЕСА_1 . Із змісту наданої позивачем копії вбачається, що рішенням про погодження місця розташування об`єкта архітектури (дозволом на виконання проектно-вишукувальних робіт) є рішення №21 від 26.03.2008 року та №149 від 22.10.2008 року виконавчого комітету Новофедорівської сільської ради Голопристанського району Херсонської області, а документом, що засвідчує право власності (користування) земельною ділянкою є державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЕ №949725 площею 0,0030га та серії ЯЕ №949724 площею 0,0370 га. Як стадійність проектування зазначено робочий проект, а щодо використання земельної ділянки на час видачі архітектурно-планувального завдання вказано, що ділянка вільна від забудови. Робочий проект індивідуального жилого будинку з вбудованим магазином змішаних товарів в АДРЕСА_2 (крім копії першої сторінки) суду не надавався (а.с.6, 7-8). В порушення норм цивільного процесуального законодавства суд першої інстанції оригінали наведених вище документів у позивача не витребував і розбіжності, які мають місце в наданих позивачем копіях, не перевірив та не звернув увагу на те, що рішенням виконавчого комітету Новофедорівської сільської ради №149 від 22.10.2008 року, на яке в архітектурно-планувальному завданні є посилання як на рішення про погодження місця розташування об`єкта архітектури (дозвіл на виконання проектно-вишукувальних робіт), надано дозвіл на розробку проектної документації на переобладнання першого поверху житлового приміщення під магазин площею 30 кв.м. по АДРЕСА_2 , в той час як архітектурно-планувальне завдання №23 надано на проектування об`єкта архітектури для нового будівництва по АДРЕСА_1 на вільній від забудови земельній ділянці. Відповідно до положень статті 376 ЦК України, в редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин, житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотним порушенням будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього. Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно. Як роз`яснив пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у постанові «Про практику застосування судами статті 376 Цивільного кодексу України (про правовий режим самочинного будівництва)» від 30 березня 2012 року №6, при розгляді справ зазначеної категорії судам слід мати на увазі, що самочинним вважається будівництво житлового будинку, будівлі, споруди, іншого нерухомого майна, якщо вони збудовані (будуються) на земельній ділянці, що не була відведена особі, яка здійснює будівництво; або відведена не для цієї мети; або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту; або з істотним порушенням будівельних норм і правил. Будівництвом об`єкта нерухомості на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, вважається спорудження таких об`єктів на земельній ділянці, що не віднесена до земель житлової й громадської забудови, зокрема, наданій для ведення городництва, сінокосіння, випасання худоби тощо, цільове призначення або вид використання якої не змінено в установленому законом порядку. Під наданням земельної ділянки слід розуміти рішення компетентного органу влади чи органу місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у власність або надання у користування, або передачу права користування земельною ділянкою на підставі цивільно-правових договорів із фізичною чи юридичною особою. Під метою надання земельної ділянки слід розуміти вид використання земельної ділянки (стаття 19 ЗК, Класифікація видів цільового призначення земель, затверджена наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 23 липня 2010 року №548), зазначений у рішенні відповідного компетентного органу державної влади чи місцевого самоврядування про надання земельної ділянки у користування або передачу у власність з урахуванням цільового призначення земельної ділянки. Під належним дозволом слід розуміти передбачений Законом України «Про регулювання містобудівної діяльності» дозвільний документ (статті 35-37), що дає право виконувати підготовчі та будівельні роботи саме того об`єкту і на тій земельній ділянці, яка передана з цією метою певній особі. Під проектом слід розуміти залежно від категорії об`єкта будівництва відповідний склад документації, визначеної статтями 1, 7, 8 Закону України «Про архітектурну діяльність», отриманої відповідно до статей 29, 31 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», а також будівельний паспорт та технічні умови, отримані відповідно до статей 27, 30 зазначеного Закону (пункти чотири, п`ять постанови). В цій же постанові пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ роз`яснив, що за загальним правилом кожна особа має право на захист свого цивільного права лише в разі його порушення, невизнання або оспорювання (частина перша статті 15 ЦК, частина перша статті 3 ЦПК). У зв`язку з цим звернення до суду з позовом про визнання права власності на самочинне будівництво має здійснюватися за наявності даних про те, що порушене питання було предметом розгляду компетентного державного органу, рішення якого чи його відсутність дають підстави вважати про наявність спору про право. У справах, пов`язаних із самочинним будівництвом нерухомого майна, суди мають враховувати, що за загальним правилом особа, яка здійснила або здійснює таке будівництво, не набуває права власності на нього (частина друга статті 376 ЦК). Разом із цим власник земельної ділянки набуває право власності на зведені ним будівлі, споруди та інше нерухоме майно (частина друга статті 375 ЦК), тому на вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудовано на ній, якщо це не порушує права інших осіб (частина п`ята статті 376 ЦК). Вирішуючи справу за позовом власника (користувача) земельної ділянки про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно, суди зобов`язані встановлювати усі обставини справи, зокрема: чи є позивач власником (користувачем) земельної ділянки; чи звертався він до компетентного державного органу про прийняття забудови до експлуатації; чи є законною відмова у такому прийнятті; чи є порушені будівельні норми і правила істотними (пункт 12 постанови). При цьому судам, крім наведеного вище, необхідно враховувати, що відповідно до частин третьої та четвертої статті 375 ЦК України право власника на забудову здійснюється ним за умови додержання архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил, а також за умови використання земельної ділянки за її цільовим призначенням. Правові наслідки самочинної забудови, здійсненої власником на його земельній ділянці, встановлюються статтею 376 цього Кодексу. Як зазначалося вище, спірне нерухоме майно зведено позивачем на земельній ділянці, яка належить йому на праві власності із визначеним первісно цільовим призначенням- для індивідуального дачного будівництва (а.с.9). Факт зміни цільового призначення земельної ділянки в установленому законом порядку судом першої інстанції не встановлено і зазначене питання ним не досліджувалося. В суді апеляційної інстанції позивач надав: копію рішення Новофедорівської сільської ради Голопристанського району Херсонської області від 11.07.2008 року №586, яким затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність зі зміною цільового призначення частини приватизованої земельної ділянки ПП ОСОБА_2 під розміщення магазину площею 0,0030га в АДРЕСА_1 ; копію державного акта на право власності на земельну ділянку, виданого Новофедорівською сільською радою 09 жовтня 2008 року фізичній особі- підприємцю ОСОБА_2 як власнику земельної ділянки площею 0,0030га, яка розташована по АДРЕСА_1 із цільовим призначенням-під розміщення магазину; копію державного акта на право власності на земельну ділянку, виданого Новофедорівською сільською радою 09 жовтня 2008 року ОСОБА_2 як власнику земельної ділянки площею 0,0370га, розташованої по АДРЕСА_1 із цільовим призначенням для індивідуального дачного будівництва (а.с.155-157). Отже, спірне нерухоме майно зведено позивачем, в частині, що стосується магазину площею 30 кв.м., з дотриманням цільового призначення земельної ділянки, а в іншій частині- на земельній ділянці із цільовим призначенням для індивідуального дачного будівництва. Відповідно до положень статей 50, 51 ЗК України земельні ділянки, надані для дачного будівництва, віднесені до земель рекреаційного призначення, які використовуються для організації відпочинку населення, туризму та проведення спортивних заходів, в той час, як житлові будинки можна споруджувати лише на землях житлової та громадської забудови. При цьому відповідно до статті 380 ЦК України житловим будинком як об`єктом права власності є будівля капітального типу, споруджена з дотриманням вимог, встановлених законом, іншими нормативно-правовими актами, і призначена для постійного в ній проживання. Дачний будинок - це житловий будинок для використання протягом року з метою позаміського відпочинку (ДБН Б.2.2-1-01 Містобудування. Планування і забудова населених пунктів). Суд першої інстанції на наведені вище вимоги діючого на період виникнення спірних правовідносин законодавства не зважив та фактично узаконив житловий будинок як об`єкт права власності, не з`ясувавши чи відповідає він державним будівельним нормам та чи дотримано позивачем як власником земельної ділянки, на якій цей будинок зведений, положення земельного законодавства щодо використання земельної ділянки за її цільовим призначенням. Таким чином, враховуючи, що належна позивачеві на праві власності земельна ділянка не відведена для індивідуального житлового будівництва та в послідуючому її цільове призначення в установленому законом порядку не змінено, будівництво (переобладнання) відбувалося без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи та без належно затвердженого проекту, а обставини щодо того, що будівництво велося з додержанням архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил згідно із законодавством, містобудівною та проектною документацією не були предметом розгляду компетентного державного органу, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції безпідставно визнав заявлені ОСОБА_2 вимоги обґрунтованими та помилково їх задовольнив. При цьому суд першої інстанції не з`ясував, чи не порушує здійснене позивачем самочинне будівництво права інших осіб, зокрема суміжних землекористувачів. Так, відповідно до плану забудови земельної ділянки та схеми виносу земельної ділянки в натуру для будівництва жилого будинку в АДРЕСА_1 ОСОБА_2 , які є складовою частиною будівельного паспорта і зберігаються в інвентарній справі на будівлю, дачний(жилий) будинок позивача повинен був бути розташованим на переданій йому у власність земельній ділянці на відстані не менше 3-х метрів та 4,36 метрів відповідно від кожної із сусідніх земельних ділянок. Таке розташування забезпечувало як вимоги діючого в Україні законодавства щодо встановлених Додатком 3.1 ДБН 360-92 «Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень» вимог до протипожежних відстаней, які між житловими будинками сусідніх земельних ділянок не можуть бути меншими 6 метрів, так і рівність прав суміжних землекористувачів щодо забудови належних їм земельних ділянок. Оскільки наразі належний позивачеві будинок розташований на відстані набагато меншій від зазначеної в будівельному паспорті і це порушує права ОСОБА_1 як сусіднього землевласника щодо забудови належної йому земельної ділянки, про що свідчить порушений ОСОБА_2 судовий спір та результати його розгляду судами адміністративної юрисдикції, колегія суддів погоджується з доводами скаржника про те, що визнавши за позивачем право власності на житловий будинок з вбудованим магазином, суд не перевірив відповідність місця розташування спірного нерухомого майна будівельному паспорту, зокрема, схемі забудови земельної ділянки і дотримання позивачем при цьому будівельних норм та правил задля забезпечення прав суміжних землекористувачів (а.с.159-176). Визнаючи, що ухваленим рішенням суд першої інстанції вирішив питання про права, свободи, інтереси та обов`язки ОСОБА_1 щодо забудови належної йому на праві власності земельної ділянки, суд апеляційної інстанції керується вимогами статті 103 ЗК України, якою передбачено, що власники та землекористувачі земельних ділянок повинні обирати такі способи використання земельних ділянок відповідно до їх цільового призначення, при яких власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок завдається найменше незручностей (затінення, задимлення, неприємні запахи, шумове забруднення тощо). Крім того згідно із статтею 27 Закону України «Про архітектурну діяльність» в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, під час організації та виконання будівельних робіт і створення об`єкта архітектури не повинні порушуватися законні права та інтереси користувачів прилеглих земельних ділянок, власників розташованих на них будинків і споруд, а відповідно до статті 5 Закону України «Про основи містобудування», в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин , при здійсненні містобудівної діяльності, серед іншого, повинні бути забезпечені: розробка містобудівної документації, проектів конкретних об`єктів згідно з вихідними даними на проектування, з дотриманням державних стандартів, норм і правил, регіональних і місцевих правил забудови; розміщення і будівництво об`єктів відповідно до затверджених у встановленому порядку містобудівної документації та проектів цих об`єктів ; урахування законних інтересів та вимог власників або користувачів земельних ділянок та будівель, що оточують місце будівництва. Планування окремої земельної ділянки, будівництво на ній будинків і споруд власниками або користувачами здійснюється з урахуванням інтересів інших власників або користувачів земельних ділянок, будинків і споруд (частина п`ята статті 23 Закону України «Про планування і забудову територій» в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин). З огляду на наведене, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні позову із наведених вище підстав. У зв`язку із ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні позову, відповідно до вимог частин першої та 13 статті 141 ЦПК України з позивача на користь ОСОБА_1 підлягають стягненню понесені ним витрати на сплату судового збору при поданні апеляційної скарги у розмірі 2 550 гривень ( а.с.49, 69, 76, 78). На підставі викладеного, керуючись статтями 367, 374, 376 ЦПК України, суд постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Рішення Голопристанського районного суду Херсонської області від 28 грудня 2009 року скасувати та ухвалити нове судове рішення. У задоволенні позову ОСОБА_2 до Новофедорівської сільської ради, Херсонського державного бюро технічної інвентаризації про визнання права власності та зобов`язання вчинити певні дії відмовити. Стягнути з ОСОБА_2 , який проживає в АДРЕСА_2 , на користь ОСОБА_1 , який проживає в АДРЕСА_4 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 судові витрати на сплату судового збору при поданні апеляційної скарги у розмірі 2550 грн (дві тисячі п`ятсот п`ятдесят гривень). Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Верховного Суду шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Головуючий Л.В. Пузанова Судді: І.В. Склярська Т.Г. Чорна Повний текст постанови складено 28 лютого 2020 року Суддя Л.В. Пузанова