Постанова 4805 № 286/3478/20

УКРАЇНА Житомирський апеляційний суд Справа №286/3478/20 Головуючий у 1-й інст. Гришковець А. Л. Категорія 21 Доповідач Павицька Т. М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 11 липня 2023 року Житомирський апеляційний суд у складі: головуючого Павицької Т. М., суддів Трояновської Г.С., Галацевич О.М., за участю секретаря судового засідання Трикиши Ю.О., розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі у режимі відеоконференції цивільну справу №286/3478/20 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Овруцького районного суду Житомирської області від 05 травня 2023 року, ухвалене під головуванням судді Гришковець А.Л. в м. Овручі, в с т а н о в и в : У листопаді 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з даним позовом, у якому просив зобов`язати ОСОБА_2 усунути перешкоди в користуванні належної йому на праві власності земельної ділянки, шляхом знесення побудованої самовільно, з порушенням будівельних та санітарних норм, веранди і бані з туалетом. Позов мотивовано тим, що йому на праві власності належить земельна ділянка площею 0,25 га з кадастровим номером 1824288800:01:002:0180, яка розташована по АДРЕСА_1 . У липні 2020 року ОСОБА_2 , з порушенням діючих вимог у сфері будівельних норм, стандартів і правил під час виконання будівельних робіт, протиправно розпочала будівництво веранди і бані з туалетом на відстані 30 сантиметрів від належної йому на праві власності земельної ділянки. Відповідно до Державних будівельних норм Б.2.2-12:2019 «Планування та забудова територій», затверджених наказом Мінрегіону №104 від 26.04.2019, якщо з іншого боку межі нема забудови, то відстань до бічної межі ділянки від найбільш виступної конструкції стіни повинна становити не менше 1 м. При цьому, має бути забезпечене влаштування необхідних інженерно-технічних заходів, що запобігатимуть стіканню атмосферних опадів з покрівель та карнизів будівель на територію суміжних земельних ділянок. Згідно із санітарними нормами, туалети потрібно розташовувати не ближче 15 м від житлового будинку і літньої кухні, а від питного колодязя за 20 м. Вигреби повинні бути віддалені від меж земельних ділянок навчальних та лікувально-профілактичних закладів, стін житлових та громадських будівель і споруд, майданчиків для ігор дітей та відпочинку населення на відстань не менше 20 м. Місце розміщення вигребу на присадибній ділянці та відстань від нього до власного житлового будинку визначає власник цього будинку з додержанням правил добросусідства. На його звернення Овруцька міська рада та управління Державної архітектурно-будівельної інспекції у Житомирській області повідомили, що перевірку правомірності будівництва провести неможливо, а у разі порушення його права власності необхідно звернутись за захистом своїх прав до суду. Рішенням Овруцького районного суду Житомирської області від 05 травня 2023 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі. На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що оскаржуване рішення є незаконним, необґрунтованим та таким, що ухвалене із неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права. Судом не було взято до уваги, що відповідачем недотримано положення п.6.1.41 ДБН Б.2.2-12:2018 «Планування і забудова територій». Суд дійшов до помилкового висновку, що розташування спірної прибудови не порушує містобудівні, протипожежні, санітарно-гігієнічні вимоги, вказана прибудова не обмежує позивача власника земельної ділянки з кадастровим номером 1824288800:01:002:0180 в користуванні останнього. Крім того, судом не надано належної оцінки діям відповідача щодо відмови надати експерту та суду проектну документацію на будівництво (ремонт, реконструкцію) прибудови із габаритними розмірами до житлового будинку по АДРЕСА_2 , які позбавили експерта можливості встановити чи відповідає прибудова проектній документації, що в свою чергу підтвердило б факт незаконного самочинного будівництва. У відзиві ОСОБА_2 просить апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Овруцького районного суду Житомирської області від 05 травня 2023 року залишити без змін. Зазначає, що судом першої інстанції при прийнятті рішення надано належну оцінку фактичним обставинам, в тому числі висновку експерта, в якому зазначено, що прибудова до житлового будинку по АДРЕСА_2 , яка розташована на відставні 0,56 м до 0,58 м від межі земельної ділянки з кадастровим номером 1824288800:01:002:0180 не обмежує ОСОБА_1 , як власника цієї земельної ділянки в користуванні земельною ділянкою, а обмежує власника прибудови в належному доступі та обслуговуванні конструкцій прибудови. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Судом встановлено, що ОСОБА_1 є власником житлового будинку АДРЕСА_1 . Позивачу на праві приватної власності також належить земельна ділянка площею 0,25 га з кадастровим номером 1824288800:01:002:0180, яка розташована за вищевказаною адресою, що підтверджується копіями свідоцтва про право на спадщину за законом серії ННМ №651451 від 24.01.2019, витягу про реєстрацію в спадковому реєстрі від 24.01.2019 та витягів з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 24.01.2019 та від 08.11.2019, а також Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкту нерухомого майна. Згідно копії витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 03.03.2020, ОСОБА_2 є власником житлового будинку АДРЕСА_2 . 16 липня 2020 року ОСОБА_1 звернувся із заявою на ім`я голови Овруцької ОТГ щодо прийняття мір до його сусідки ОСОБА_2 , так як остання веде будівництво веранди і бані з туалетом за 30 см від його ділянки. Просив будівництво заборонити. З довідки виконавчого комітету Овруцької міської ради Житомирської області №1961 від 18.11.2020 вбачається, що ОСОБА_2 було реконструйовано прибудову (веранду) її житлового будинку, який розташований по АДРЕСА_2 . Копія будівельного паспорту на забудову земельної ділянки, виданого індивідуальному забудовнику ОСОБА_3 в с. Шоломки, свідчить, що планом забудови (проект №Б-3в) було передбачено при будівництві будинку, в тому числі і будівництво ванни, туалету та веранди. Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено того факту, що ОСОБА_2 порушено його право щодо володіння та користування земельною ділянкою. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції. Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод). Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (частина перша статті 4 ЦПК України). Частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. За змістом частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України). Частиною першою статті 319 ЦК Українипередбачено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Згідно із частиною першою статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Згідно п. п. «г», «е» ч. 1 ст. 91 ЗК Українивласники земельних ділянок зобов`язані не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів, дотримуватися правил добросусідства та обмежень, пов`язаних з встановленням земельних сервітутів та охоронних зон. Відповідно до статті 103 Земельного кодексу України власники та землекористувачі земельних ділянок повинні обирати такі способи використання земельних ділянок відповідно до їх цільового призначення, при яких власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок завдається найменше незручностей (затінення, задимлення, неприємні запахи, шумове забруднення тощо). Відповідно до статті 391 ЦК Українивласник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном. Аналогічна норма міститься в Земельному кодексі України, а саме - власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою і відшкодування завданих збитків (ст.152 ЗК України). Тлумачення наведених норм земельного законодавства дає підстави для висновку про те, що в разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права, зокрема з позовом про усунення перешкод у розпоряджанні власністю (негаторний позов). Підставою для подання позову про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою є створення іншою особою перешкод власнику в реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном. Однією з умов подання такого позову є триваючий характер правопорушення і наявність його в момент подання позову. Характерною ознакою цього позову є протиправне вчинення перешкод власникові у реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном. Відповідно роз`яснень, наданих у п.11 постанови Пленуму Верховного суду України від 18 грудня 2009 року №14 «Про судове рішення у цивільній справі», оскільки правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів та осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси (частини перша та друга статті 3 ЦПК), то суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, а якщо були, то вказати, чи залучений у справі відповідач є відповідальним за це. ОСОБА_1 звертаючись до суду з позовом, обґрунтовував свої позовні вимоги тим, що у липні 2020 року ОСОБА_2 , з порушенням діючих вимог у сфері будівельних норм, стандартів і правил під час виконання будівельних робіт, протиправно розпочала будівництво веранди і бані з туалетом на відстані 30 сантиметрів від належної йому на праві власності земельної ділянки. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України). За правилами доказування, визначеними статтями 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Метою доказування є з`ясування дійсних обставин справи, обов`язок доказування покладається на сторін, суд за власною ініціативою не може збирати докази. Це положення є одним з найважливіших проявів принципу змагальності у цивільному процесі. Подібні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 26 травня 2022 року у справі №362/3705/20. Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі №129/1033/13-ц). Згідно висновку експерта за результатами судової будівельно-технічної та земельно-технічної експертизи №9858 від 19.11.2021, проведеної ТОВ «Незалежний інститут судових експертиз», встановити чи відповідає прибудова із габаритними (зовнішніми) розмірами 4,34 м х 4,41 м до житлового будинку по АДРЕСА_2 проектній документації на її будівництво (ремонт, реконструкцію) не вбачається за можливе у зв`язку із незадоволенням клопотання експерта в частині надання даної документації, а в наданих на дослідження матеріалах дані відомості відсутні. Фактичне розташування прибудови до житлового будинку по АДРЕСА_2 не порушує протипожежні, санітарно-гігієнічні вимоги, але порушує вимоги п. 6.1.41 ДБН Б.2.2-12:2018 «Планування і забудова територій». Прибудова до житлового будинку за вищевказаною адресою розташовується на відстані від 0,56 м до 0, 58 м від межі земельної ділянки з кадастровим номером 1824288800:01:002:0180, яка належить ОСОБА_1 , що графічно зображено на рисунку №5 в дослідницькій частині висновку. В дослідницькій частині висновку, експерт вказав, що порівнюючи фактичне розташування досліджуваної прибудови із сусідньою забудовою встановлено, що відстань від прибудови із габаритними (зовнішніми) розмірами 4,34 м х 4,41 м житлового будинку по АДРЕСА_2 до огорожі сусіднього будинковолодіння становить понад 18 м, а до господарських будівель, які розташовані на земельній ділянці з кадастровим номером 1824288800:01:002:0180 - понад 80 метрів, чим не порушує містобудівні, протипожежні, санітарно-гігієнічні вимоги відносно даних забудов. Вказане відображено і на фото №5. Разом з тим, прибудова розташовується на відстані від 0,56 м до 0,58 м від межі земельної ділянки з кадастровим номером 1824288800:01:002:0180, що не відповідає вимогам п. 6.1.41 ДБН Б.2.2-12:2018 «Планування і забудова територій», яким передбачено наступне «при розміщенні будинків в кварталах, забудова яких історично склалася, для догляду за будинками і здійснення поточного ремонту, відстань до межі суміжної земельної ділянки від найбільш виступаючої конструкції стіни будинку слід приймати не менше ніж 1,0 м. При цьому має бути забезпечене виконання необхідних інженерно-технічних заходів, що запобігатимуть попаданню атмосферних опадів з покрівель та карнизів будівель на територію суміжних ділянок або взаємно-узгоджене водовідведення згідно з вимогами ДБН В.1.1-25». При цьому, дане порушення не обмежує власника земельної ділянки з кадастровим номером 1824288800:01:002:0180 в користуванні земельною ділянкою, а обмежує власника прибудови в належному доступі та обслуговуванні конструкцій прибудови. Судом встановлено і дана обставина підтверджена висновком експертизи, що прибудова, яка розташована на відстані від 0,56 м до 0,58 м від межі земельної ділянки з кадастровим номером 1824288800:01:002:0180, не обмежує власника цієї земельної ділянки в користуванні земельною ділянкою, а обмежує власника прибудови в належному доступі та обслуговуванні конструкцій прибудови. Відтак, жодних заборон у доступі до земельної ділянки позивача не існує. Враховуючи зазначене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанцій про недоведеність позовних вимог, оскільки позивачем не доведено того факту, що ОСОБА_2 порушено його право щодо володіння та користування земельною ділянкою. Таким чином, розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин і нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції щодо встановлення обставин справи та тлумачення норм матеріального права на свій розсуд, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки суду, який їх обґрунтовано спростував. Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»). Виходячи з викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що постановлене у справі рішення є законним та обґрунтованим і підстав для його скасування за наведеними у скарзі доводами не вбачається, оскільки доводи апеляційної скарги не є суттєвими, носять суб`єктивний характер, не відповідають обставинам справи, і правильності висновків суду не спростовують, тому рішення суду першої інстанції слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Керуючись статтями 259, 268, 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Овруцького районного суду Житомирської області від 05 травня 2023 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст судового рішення складено 12 липня 2023 року. Головуючий Судді