Постанова 4805 № 296/1576/23

УКРАЇНА Житомирський апеляційний суд Справа №296/1576/23 Головуючий у 1-й інст. Шкиря В. М. Категорія 44 Доповідач Трояновська Г. С. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 30 березня 2023 року Житомирський апеляційний суд у складі: головуючого - судді Трояновської Г.С. суддів: Павицької Т.М., Миніч Т.І., з участю секретаря судового засідання Нестерчук М.Д., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі цивільну справу № 296/1576/23 за позовом ОСОБА_1 до виконавчого комітету Житомирської міської ради про захист порушених конституційних прав за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Корольовського районного суду м. Житомира від 27 лютого 2023 року, постановлену під головуванням судді Шкирі В.М. у м. Житомирі в с т а н о в и в: У лютому 2023 року ОСОБА_1 звернулась до суду з названим позовом та просила: -визнати порушення законодавства виконавчим комітетом Житомирської міської ради при розгляді клопотання від 05 лютого 2015 року порушенням її конституційних прав у зв`язку з розглядом клопотання з порушенням строків; -стягнути з виконавчого комітету Житомирської міської ради на її користь 85 000 грн моральної шкоди; -прийняти виклад порушень законодавства, якими порушено конституційні права та заподіяно моральної шкоди ОСОБА_1 розглядом клопотання від 05.02.2015 із зазначенням суті порушень, норм законодавства та доказів. В обгрунтування позовних вимог зазначила, що 05 лютого 2015 року вона звернулась до виконавчого комітету Житомирської міської ради із клопотанням про надання дозволу на отримання безоплатно у власність земельної ділянки площею 0,1000 га в АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд. Рішенням 50 сесії VI скликання Житомирської міської ради від 20.08.2015 № 978 їй було відмовлено у наданні дозволу на складання проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок з посиланням на лист Управління містобудування, архітектури та дизайну міського середовища №262/13 від 16.02.2015. Вказала, що виконавчим комітетом Житомирської міської ради під час розгляду клопотання від 05 лютого 2015 року було допущено 10 порушень земельного законодавства, зокрема і порушення відповідачем встановлених законом строків розгляду її клопотання та незаконну відмову у розгляді наданих до заяви документів. Посилалася на те, що допущеними порушеннями їй заподіяно моральну шкоду, оскільки погіршився стан здоров`я, а душевні страждання позбавили можливості у реалізації її звичок та бажань, що спричинило погіршення відносин з оточуючими людьми та інші наслідки негативного характеру. Враховуючи вищенаведені обставини моральну шкоду оцінила в розмірі 85 000 грн та просила задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. Ухвалою Корольовського районного суду м. Житомира від 27 лютого 2023 у відкритті провадження відмовлено. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилаючись на порушенням норм матеріального та процесуального права, просить ухвалу Корольовського районного суду м. Житомира від 27 лютого 2023 року скасувати та передати справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції незаконно відмовив позивачу у доступі до правосуддя. ОСОБА_1 вважає, що подана до суду позовна заява відповідає ст. 4 та 16 ЦПК України та підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Вказує, що викладений в оскаржуваній ухвалі висновок суду не відповідає обставинам позовної заяви. Зазначає, що відмова у відкритті провадження у справі не відповідає нормам чинного законодавства та обмежує її цивільні права та інтереси. Відзиви на апеляційну скаргу не надходили. ОСОБА_1 до суду апеляційної інстанції не з`явилась, про дату, час та місце розгляду справи була повідомлена належним чином. Відповідач до апеляційного суду також не з`явився, направив до суду заяву про розгляд справи без участі представника виконавчого комітету Житомирської міської ради. Неявка учасників справи не перешкоджає її розгляду (ч.2 ст. 372 ЦПК України). Перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення суду першої інстанції в межах статті 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав. З матеріалів справи вбачається, що 05 лютого 2015 року ОСОБА_1 було складено та подано до Житомирської міської ради клопотання про надання дозволу на одержання безоплатно у власність земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку у межах норм безоплатної передачі у розмірі 0,10 га за адресою: АДРЕСА_1 , у відповідності до п.6 ст.118 Земельного кодексу України. До клопотання позивачкою було долучено викопіювання, на якому зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, фотографії забудови, акт обстеження земельної ділянки від 30 квітня 2013 року. Управлінням містобудування, архітектури та дизайну міського середовища Житомирської міської ради з приводу заяви ОСОБА_1 щодо виділення земельної ділянки площею 0,1000 га по АДРЕСА_1 у листі №262/13 від 16.02.2015 повідомлено, що земельна ділянка, яку бажає отримати у власність вказана громадянка для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд розташовується в межах "червоних" ліній АДРЕСА_2 , затверджених рішенням міської ради від 10.09.2005 №583 та відноситься до території багатоповерхової житлової забудови, згідно Генерального плану м._ Житомира, затвердженого рішенням міської ради від 26.12.2001 №

266. Також вказано, що на вказаній земельній ділянці знаходяться об`єкти нерухомого майна. Крім того зазначено, що питання підготовки рішень Житомирської міської ради щодо земельних питань відноситься до компетенції управління регулювання земельних відносин міської ради. Рішенням п`ятдесятої сесії шостого скликання Житомирської міської ради від 20.08.2015 №978 (п.31 додатку) ОСОБА_2 відмовлено у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою на підставі Земельного кодексу України, Законів України «Про місцеве самоврядування в Україні», «про Дерпжавний земельний кадастр», «Про землеустрій», «Про регулювання містобудівної діяльності», «Про Державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». Відмовляючи у відкритті провадження у справі, суд першої інстанції виходив з того, що спір у вказаній справі є публічно-правовим та підпадає під юрисдикцію адміністративного суду. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на таке. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 186 Цивільного процесуального кодексу України, суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Відповідно до частини першої статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. За загальним правилом у порядку цивільного судочинства суди вирішують справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, зокрема спори, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства. Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, те, що за своєю правовою природою вони стосуються спору у приватноправових відносинах щодо порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, у якому однією зі сторін є фізична особа. Ознаками приватноправових відносин є юридична рівність та майнова самостійність їх учасників, наявність майнового чи немайнового, особистого інтересу суб`єкта. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є наявність публічно-правового спору, тобто спору, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції і який виник у зв`язку з виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій. До адміністративної юрисдикції відноситься справа, яка виникає зі спору в публічно-правових відносинах, що стосується цих відносин, коли один з його учасників суб`єкт владних повноважень, здійснює владні управлінські функції, у цьому процесі або за його результатами владно впливає на фізичну чи юридичну особу та порушує їх права, свободи чи інтереси в межах публічно-правових відносин. У пункті 7 частини першої статті 4 КАС України зазначено, що суб`єкт владних повноважень це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг. До компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій. Повноваження відповідних органів місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок у власність або користування та порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування встановлені статтями 118, 122, 123 Земельного кодексу України, статтями 26, 33, 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні». Відповідно до статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» місцева рада та її виконавчий комітет в межах своєї компетенції приймають рішення. Положеннями статті 118 ЗК України визначено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки) у межах норм безоплатної приватизації подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. У частині першій статті 33 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що до делегованих повноважень виконавчих органів місцевих рад належить підготовка висновків щодо надання або вилучення в установленому законом порядку земельних ділянок, що проводиться органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування , організація і здійснення землеустрою, погодження проектів землеустрою. Велика Палата Верховного Суду у постановах від 21 березня 2018 року у справі № 536/233/16-ц, від 03 жовтня 2018 року у справі № 820/4149/17, від 28 листопада 2018 року у справі № 820/4439/17 висловлювала правову позицію про те, що якщо особа звертається до відповідних органів місцевого самоврядування із заявами для отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та для надання її у власність, за результатами розгляду яких ці органи приймають відповідні рішення, то в цих правовідносинах відповідач реалізує свої контрольні функції у сфері управління діяльністю, що підпадає під юрисдикцію адміністративного суду. У таких спорах інтерес позивача не було реалізовано внаслідок відмови відповідача у погодженні проекту землеустрою щодо відведення такої земельної ділянки. Вимоги про відшкодування моральної шкоди розглядаються за правилами адміністративного судочинства, якщо такі вимоги стосуються шкоди, завданої протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, і заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір (частина п`ята статті 21 КАС України; постанова Великої Палати Верховного Суду від 08 квітня 2020 року, справа № 180/1560/16-а, провадження № 11-1123апп19). Як встановлено зі змісту позовної заяви та доданих до неї документів, ОСОБА_1 вважає, що при розгляді її клопотання від 05.02.2015 про надання дозволу на одержання безоплатно у власність земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку у межах норм безоплатної передачі у розмірі 0,10 га за адресою: АДРЕСА_1 відповідачем не було дотримано вимог чинного законодавства, зокрема, неправомірно відмовлено у наданні дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, порушено строки і процедуру розгляду її клопотання, внаслідок чого порушено її права та заподіяно моральну шкоду. Відмовляючи у відкритті провадження у даній справі, суд першої інстанції обгрунтовано виходив із того, що при розгляді цієї справи дослідженню підлягає правомірність дій відповідача при розгляді клопотання ОСОБА_2 від 05.02.2015 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, що охоплює собою встановлення судом обставин дотримання процедури розгляду клопотання, прийнятого за її результатами рішення та надання оцінки правомірності відмови у задоволенні клопотання позивача. При цьому, такі обставини не пов`язані з визнанням права власності на земельну ділянку та оспорюванням права власності інших осіб. Враховуючи наведене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що спір у даній справі є публічно-правовим та підпадає під юрисдикцію адміністративного суду. Колегія суддів наголошує, що заявлені ОСОБА_1 позовні вимоги про протиправність дій та рішення виконавчого органу місцевого самоврядування і відшкодування моральної шкоди не підлягають розгляду у порядку цивільного судочинства. Законність таких дій і рішення виконавчого органу місцевого самоврядування підлягає перевірці адміністративним судом, а вирішення питання про відшкодування моральної шкоди залежить від оцінки судом дій та рішення відповідача як суб`єкта владних повноважень. Подібний висновок висловлено Верховним Судом у постанові від 26 листопада 2021 року у справі № 295/5101/21 (провадження № 61-16527св21), від 25 січня 2023 року у справі № 295/6697/22. Враховуючи те, що відповідач під час розгляду клопотання ОСОБА_1 від 05.02.2015 здійснював владні управлінські функції та реалізовував свої контрольні функції у сфері управління діяльності, відтак такий спір є публічно-правовим та підпадає під юрисдикцію адміністративного суду, а вимога про стягнення моральної шкоди в розумінні зазначених вище роз`яснень Верховного Суду, також підлягає розгляду адміністративним судом за правилами ч.5 ст.21 КАС України. З огляду на викладене, суд першої інстанції правильно вважав, що правовідносини, які виникли між сторонами у справі, є адміністративно-правовими, а тому справа підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства. За наведених обставин суд першої інстанції правильно відмовив у відкритті провадження у справі. Доводи апеляційної скарги зводяться до суперечливого тлумачення норм матеріального та процесуального права і незгоди з висновками суду першої інстанції. Крім того, додані ОСОБА_1 до апеляційної скарги докази, стосуються обгрунтування суті позовних вимог, а не щодо спростування визначення юрисдикції справи. Щодо вимоги ОСОБА_1 в апеляційній скарзі про постановлення окремої ухвали щодо судді Шкири В.Я., колегія суддів зазначає наступне. Згідно з частиною десятою статті 262 ЦПК України суд вищої інстанції може постановити окрему ухвалу в разі допущення судом нижчої інстанції порушення норм матеріального або процесуального права, незалежно від того, чи є такі порушення підставою для скасування або зміни судового рішення. Частиною четвертою статті 263 ЦПК України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. У постанові Велика Палата Верховного Суду від 07 липня 2020 року у справі № 438/610/14-ц (провадження № 14-577цс19) вказала, що постановлення окремої ухвали є процесуальною дією суду, вчинення якої не залежить від наявності клопотань учасників справи. Суд постановляє окрему ухвалу лише тоді, якщо встановить порушення певним органом чи іншою особою вимог законодавства або недоліки у їхній діяльності під час вирішення спору. Верховний Суд у своїй постанові від 12 квітня 2018 року у справі № 761/32388/13-ц (провадження № 61-3251св18) зазначив, що при вирішенні питання про постановлення окремої ухвали суд має виходити з того, що мають бути виявлені порушення закону. Вирішення питання щодо постановлення окремої ухвали є дискреційними повноваженнями суду і є його правом, а не обов`язком. Тобто, постановлення окремої ухвали є процесуальним засобом судового впливу на виявлені під час судового розгляду грубі порушення законності, а також причини та умови, що цьому сприяли. Право суду на постановлення окремої ухвали пов`язане з наявністю у нього на розгляді конкретної справи та у разі виявлення порушень, допущених судом нижчої інстанції при розгляді цієї справи. Встановлено, що зазначена справа перебувала в провадженні судді Корольовського районного суду м. Житомира Шкири В.Я., яка була визначена головуючим суддею згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20.02.2023 та здійснювала розгляд справи, керуючись нормами цивільно-процесуального законодавства, що вбачається зі змісту оскаржуваної ухвали, в межах наданих їй законом повноважень. Водночас, ОСОБА_1 , не погоджуючись із процесуальним рішенням судді, скористалася своїм правом на його апеляційне оскарження та звернулася із апеляційною скаргою до Житомирського апеляційного суду у визначеному законом порядку. Апеляційний суд не встановив порушень, які б давали підстави для постановлення окремої ухвали в цій справі, у зв`язку з чим вимоги ОСОБА_1 про постановлення окремої ухвали є безпідставними. З урахуванням обставин справи та змісту заявлених вимог, колегія суддів вважає ухвалене по справі судове рішення законним та обґрунтованим. Таким чином, апеляційна скарга не містить жодних доводів стосовно помилковості висновку суду першої інстанції. Відповідно до пункту 1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів вважає, що ухвала суду постановлена з дотриманням норм матеріального та процесуального права й підстав для її скасування, не вбачає. Керуючись ст. ст. 268, 367, 368, 374, 375, 381-384, 390-391 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Ухвалу Корольовського районного суду м. Житомира від 27 лютого 2023 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і з цього часу може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Головуючий Судді: