Постанова Київський апеляційний суд № 755/11777/19

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 17 лютого 2020 року м. Київ Справа №755/11777/19 Апеляційне провадження №22-ц/824/2733/2020 Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача: Соколової В.В. суддів: Андрієнко А.М., Поліщук Н.В. за участю секретаря Лугового Р.В. розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпровського районного суду м. Києва ухваленого під головуванням судді Яровенко Н.О. 12 листопада 2019 року у м. Києві, повний текст рішення виготовлений 13 листопада 2019 року, у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини, В С Т А Н О В И В У липні 2019 року позивач звернувся до суду з вищевказаним позовом, в якому просив суд стягнути з відповідача ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання дитини ОСОБА_3 2014 року народження, в розмірі 1/4 з усіх видів заробітку, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи стягнення з моменту подачі позовної заяви і до досягнення дитиною повноліття. Позовні вимоги мотивовані тим, що в шлюбі у сторін народилась дитина - ОСОБА_3 , 2014 року народження. Шлюб між сторонами було розірвано в 2017 році. Дитина з липня 2017 року і дотепер проживає з позивачем, що підтверджується відповідним розпорядженням органів опіки №559 від 09 липня 2019 року. Відповідач має можливість сплачувати кошти на утримання дитини, оскільки працює в TOB «АКТІО» та має регулярний і стабільний заробіток, однак в добровільному порядку відмовилась від надання матеріальної допомоги та ухиляється від обов`язку утримувати дитину до досягнення ним повноліття. Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 12 листопада 2019 року позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини - задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 аліменти на користь ОСОБА_2 на утримання неповнолітньої дитини, сина - ОСОБА_3 , 2014 року народження, в розмірі 1/4 частини всіх видів доходу, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 23 липня 2019 року і до досягнення дитиною повноліття. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач визнала позовні вимоги в повному обсязі, неповнолітня дитина проживає разом з позивачем, що підтверджується розпорядженням Органу опіки та піклування №559 від 09 липня 2019 року, відповідач матеріальної допомоги на утримання сина в добровільному порядку не надає, а тому наявні підстави для задоволення позову. Не погодилась із вказаним судовим рішенням відповідач, нею подана апеляційна скарга, в якій вона вказує на те, що рішення суду є незаконним та необґрунтованим з огляду на неправильно встановлені обставини, що мають значення для справи, та внаслідок необґрунтованої відмови в прийняті доказів. Відповідач зазначає, що твердження суду першої інстанції про те, що відповідач визнала позов в повному обсязі, не відповідає дійсності, оскільки під час судового засідання 12 листопада 2019 року вона була відсутня, у зв`язку з відрядженням на роботі, про що свідчить наказ, копія якого була надана суду її представником з проханням перенести судове засідання, повноважень представляти її інтереси у цій справі в представника не було, оскільки вона мала намір бути присутньою особисто та надати свої пояснення і докази. Вказує на те, що дитина проживає як з позивачем так і з відповідачем, вона матеріально забезпечує дитину, що підтверджується доказами. Також зазначає про те, що в Голосіївському районному суді м. Києва перебуває справи про визначення місця проживання дитини. За таких обставин, судом першої інстанції неповно з`ясовані обставини, що мають значення для справи. На підставі викладеного, просить рішення суду першої інстанції скасувати та постановити нове судове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог. Відповідач ОСОБА_1 в судовому засіданні підтримала апеляційну скаргу з підстав викладених у ній, та просила її задовольнити. Представник позивача - ОСОБА_4 заперечував проти доводів апеляційної скарги, вважає рішення суду першої інстанції законним і обґрунтованим, просив залишити його без змін. В судовому засіданні апеляційного суду відповідачем ОСОБА_1 заявлено клопотання про приєднання до матеріалів справи доказів, яке задоволено апеляційним судом , проте їх оцінку буде наведено під час вирішення справи по суті. Відповідно до ч. 3 ст. 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Додані до апеляційної скарги докази, а саме: виписка про рух коштів, довідка про термін дії карт, довідка про зміну ліміту, колегія суддів не бере до уваги, оскільки банк не надав доказів неможливості подання зазначених документів до суду першої інстанції. Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників судового розгляду, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, колегія суддів виходить з наступного. Судом встановлено, що сторони перебували в зареєстрованому шлюбі до 20 грудня 2017 року. У шлюбі у них народився син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження (а.с. 5). Розпорядженням Дніпровської районної у м. Києві державної адміністрації №559 від 09 липня 2019 року, місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визначено з батьком ОСОБА_2 (а.с. 3). Позивач зазначав, що відповідач в добровільному порядку відмовилась від надання матеріальної допомоги дитині та ухиляється від обов`язку утримувати її, в той час як має таку можливість, оскільки працює ТОВ «АКТІО», та регулярний і стабільний заробіток. Враховуючи викладене, позивач просив стягнути з відповідача на його користь аліменти на утримання дитини в розмірі 1/4 з усіх видів заробітку, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи стягнення з моменту подачі позовної заяви і до досягнення дитиною повноліття. Згідно з п. 4 ст. 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ч.1 ст.2 ЦПК України). В силу ст. 180 СК України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. Положеннями ст. 181 СК України визначені способи виконання батьками обов'язку утримувати дитину, які згідно з частиною 1 цієї норми законодавства, визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі (ч. 2 ст. 181 СК України ). За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів (ч. 3 ст. 181 СК України ). Відповідно до ч.ч.1,2 ст.182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров'я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення. Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів. Суд не обмежується розміром заробітку (доходу) платника аліментів у разі встановлення наявності у нього витрат, що перевищують його заробіток (дохід), і щодо яких таким платником аліментів не доведено джерело походження коштів для їх оплати. Відповідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Згідно ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до положень ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. З наведених обставин справи вбачається, що сторони є батьками малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . За розпорядженням Органу опіки та піклування місце проживання дитини визначено з батьком, який є позивачем у справі. Вказане рішення є чинним, так як не скасоване в установленому законом порядку, на час розгляду справи судом першої та апеляційної інстанцій. Доводи відповідача про перебування на розгляді суду справи за її позовом щодо визначення місце проживання дитини і застосування в ході розгляду цієї справи заходів забезпечення позову в вигляді заборони ОСОБА_2 обгрунтовувати необхідність будь-яких дій по відношенню до малолітнього ОСОБА_3 , посиланням на розпорядження Дніпровської районної в м. Києві державної адміністрації щодо визначення місця проживання дитини з батьком ОСОБА_2 до вирішення справи про визначення місця проживання по суті, не можуть бути прийняті до уваги апеляційного суду з огляду на те, що вказані обставини виникли після ухвалення оскаржуваного рішення, тобто вони не могли бути враховані судом першої інстанції і, відповідно, не можуть вливати на здійснення перевірки законності постановленого ним судового рішення. До того ж, на час апеляційного розгляду справи судове рішення щодо визначення місце проживання дитини не ухвалено. Фактично дитина проживає разом з позивачем, що в силу ч.3 ст. 181 СК України, є достатньою підставою для стягнення аліментів з другого з батьків. Твердження відповідача про те, що дитина періодично проживає то з нею, то з батьком не вбачається переконливими з огляду на те, що нею не зазначені конкретні періоди проживання дитини згідно з домовленістю сторін, така домовленість заперечується позивачем. Сторонами визнано лише обставину проживання дитини з матір`ю лише протягом півтора місяця, що не може вважатися періодичним і систематичним проживанням. Відсутні в матеріалах справи і будь-які докази на підтвердження цих обставин. Посилання відповідача на здійснення нею витрат на утримання дитини не спростовують висновок суду першої інстанції про необхідність стягнення аліментів, оскільки надані апеляційному суду докази підтверджують обставини періодичних витрат на одяг для дитини та товарів для розваг, тобто не свідчать про систематичний характер таких витрат. До того ж такі докази подані до суду апеляційної інстанції з порушенням порядку встановленого процесуальним законом, при цьому поважних причин їх не подання до суду першої інстанції не вбачається. Твердження відповідача про порушення місцевим судом її процесуальних прав слід визнати безпідставними. Так, отримавши копію позовної заяви та будучи особою з юридичною освітою, так як вона займає посаду юрисконсульта, відповідач не реалізувала свої права щодо надання відзиву та подання доказів, але заявила клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку з перебуванням за межами м. Києва у зв`язку з сімейними обставинами /а.с.18/. В судовому засіданні 04 жовтня 2019 року було задоволено клопотання відповідача, відкладений розгляд справи на 12 листопада 2019 року. У вказану дату та час в судове засідання з`явився представник відповідача, який діяв на підставі ордеру без зазначення обмежень /а.с.31/, тобто був уповноважений відповідачем на вчинення всіх процесуальних дій в Дніпровському районному суді м. Києва. Вказане у свою чергу спростовує твердження відповідача про відсутність у її представника повноважень на вчинення будь-яких дій, крім звернення з клопотанням про відкладення розгляду справи. Щодо останнього слід зазначити, що порушень норм процесуального права при відхиленні судом першої інстанції вказаного клопотання не вбачається, так як це було повторне клопотання відповідача про відкладення, і в судовому засіданні був уповноважений представник. А отже і заява про визнання ним заявлених позовних вимог не може вважатися, такою що вчинена поза межами повноважень. Таким чином, доводи викладені у апеляційній скарзі висновків суду першої інстанції не спростовують. За наведених обставин, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду постановлено у відповідності до норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для його скасування з мотивів викладених у апеляційній скарзі не вбачає. Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381- 384 ЦПК України, суд апеляційної інстанції П О С Т А Н О В И В Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 12 листопада 2019 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 (тридцяти) днів з дня складення повного судового рішення. Суддя-доповідач: В.В. Соколова Судді: А.М. Андрієнко Н.В. Поліщук Повний текст постанови складений 26 лютого 2020 року.