Постанова Київський апеляційний суд № 760/28814/19

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Апеляційне провадження № 22-ц/824/12499/2021 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 05 жовтня 2021 року місто Київ справа №760/28814/19 Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді: Борисової О.В. суддів: Ратнікової В.М., Левенця Б.Б. за участю секретаря судового засідання - Савлук І.М. розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 08 червня 2021 року, ухвалене під головуванням судді Українця В.В., повний текст рішення складено 18 червня 2021 року, у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , третя особа: Служба у справах дітей та сім`ї Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації про звільнення від сплати аліментів, стягнення коштів,- В С Т А Н О В И В: В жовтні 2019 року позивач ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до відповідача, в якому просив: звільнити його від сплати аліментів на користь ОСОБА_1 на утримання ОСОБА_4 , які стягуються на підставі виконавчого листа №760/6689/17 від 06 грудня 2017 року, виданого Солом`янським районним судом міста Києва відповідно до рішення суду від 27 вересня 2017 року; стягнути з ОСОБА_1 на його користь грошові кошти, сплачені як аліменти за період з 05 квітня 2019 до дня ухвалення судового рішення за цим позовом. В обґрунтування вимог посилався на те, що з 13 вересня 1997 року він та ОСОБА_1 перебували у зареєстрованому шлюбі, який було розірвано рішенням Солом`янського районного суду міста Києва від 27 березня 2017 року. Від даного шлюбу сторони мають двох дітей: ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 . Зазначав, що рішенням Солом`янського районного суду міста Києва від 27 вересня 2017 року з нього стягнуто аліменти на утримання молодшої доньки у розмірі 1/4 частини від усіх його доходів. Вказував, що він належно виконував та виконує вказане рішення суду. Посилався на те, що 05 квітня 2019 року донька, для якої він сплачує аліменти, переїхала проживати до нього. Зазначений факт відповідачем не заперечується. Вважає, що за таких обставин, подальше стягнення з нього аліментів на утримання доньки є недоцільним. Вказував, що він продовжує сплачувати аліменти на користь відповідача у розмірі 1/4 частки від усіх його доходів щомісячно. Зазначав, що зважаючи на те, що дитина з 05 квітня 2019 року жила з ним, правових підстав для набуття сплачених ним коштів відповідачем немає, отже вони мають бути повернуті йому. Рішенням Солом`янського районного суду міста Києва від 08 червня 2021 року позов ОСОБА_3 задоволено частково. Звільнено з дня набрання рішенням суду законної сили ОСОБА_3 від сплати аліментів, визначених рішенням Солом'янського районного суду міста Києва від 27 вересня 2017 року, що стягуються на підставі виконавчого листа №760/6689/17, виданого 06 грудня 2017 року Солом'янським районним судом міста Києва, на користь ОСОБА_4 на утримання ОСОБА_4 , в розмірі 1/4 частки з усіх видів його заробітку (доходу) щомісяця, але не меншому ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку починаючи з 11 квітня 2017 року і до досягнення дитиною повноліття. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 судовий збір у розмірі 768,40 грн. У задоволенні інших позовних вимог відмовлено. Не погоджуючись з вказаним рішення суду першої інстанції, представник відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неправильне застосування норм матеріального і порушення норм процесуального права, неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, просила рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову повністю. В обґрунтування вимог посилалася на те, що суд першої інстанції не врахував, що позивачем не надано суду належних доказів на підтвердження виникнення у якості як платника аліментів, фактичних обставин, які б звільніли його від сплати аліментів на утримання дитини. Вказувала, що позивач посилається в позовній заяві на чеки та квитанції, як доказ витрачених коштів на доньку ОСОБА_4 , проте в зазначених чеках не вказано кому ці послуги були надані. Крім того, надані квитанції не є підтвердженням того, що донька проживає разом з батьком. Зазначала, що позивач ввів суд першої інстанції в оману, надаючи неналежні докази понесених витрат. Посилалася на те, що засідання Служби у справах дітей та сім`ї Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації про підтвердження місця проживання ОСОБА_4 для її тимчасового виїзду за межі України, проводилось без участі відповідача ОСОБА_1 , яку Служба не повідомила. Вказувала, що Служба у справах дітей та сім`ї Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації не надала доказів про те, що дійсно викликала на засідання ОСОБА_1 та не надала акту обстеження житлових умов проживання неповнолітньої ОСОБА_4 . Зазначав, що суд першої інстанції не врахував, що позивач жодним чином не обґрунтував свої вимоги, на надав жодного письмового доказу і не зазначив нормативно-правової законодавчої норми, яка регулює звільнення від сплати аліментів. 15 вересня 2021 року від представника позивача до суду апеляційної інстанції надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній посилався на те, що апеляційна скарга є необґрунтованою, а її доводи не спростовують висновків суду першої інстанції. 22 вересня 2021 року від представника відповідача надійшла відповідь на відзив. 23 вересня 2021 року представник позивача подав письмові пояснення. В судовому засіданні апеляційного суду представник відповідача апеляційну скаргу підтримала, просила її задовольнити з вказаних підстав. Представник позивача в судовому засіданні апеляційного суду заперечував проти задоволення апеляційної скарги, просив рішення суду першої інстанції залишити без змін. Третя особа Служба у справах дітей та сім`ї Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації в судове засідання не з`явилася, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялася належним чином. Колегія суддів вважає можливим розглядати справу у її відсутність на підставі ч.2 ст.372 ЦПК України. Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які з`явилися в судове засідання, з`ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Частиною 1 ст.367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Задовольняючи позовні вимоги про звільнення від сплати аліментів, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем доведено зміну обставин, які зумовлюють припинення обов`язку батька сплачувати аліменти на утримання дочки, а саме те, що дитина проживає разом з батьком. Відмовляючи у задоволенні вимог про стягнення з відповідача коштів, сплачених як аліменти, суд першої інстанції виходив з того, що в діях відповідача відсутні ознаки недобросовісності, оскільки кошти від позивача вона отримувала за рішенням суду, яке було чинним на момент їх отримання. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного. Як вбачається з матеріалів справи, з 13 вересня 1997 року ОСОБА_3 та ОСОБА_1 перебували у зареєстрованому шлюбі, який було розірвано рішенням Солом'янського районного суду міста Києва від 27 березня 2017 року. Від шлюбу сторони мають двох дітей: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Рішенням Солом'янського районного суду міста Києва від 27 вересня 2017 року стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 на утримання дочки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , аліменти в розмірі 1/4 частки з усіх видів заробітку (доходу) щомісяця, починаючи з 11 квітня 2017 року та до досягнення дитиною повноліття. На підтвердження виконання зазначеного рішення суду позивачем надані копії квитанцій та платіжних доручень. Звертаючись до суду з даним позовом, позивач вказував на те, що він належним чином виконує рішення суду про стягнення з нього аліментів. Разом з тим, 05 квітня 2019 року дочка ОСОБА_4 переїхала проживати до нього, а тому вважає, що подальше стягнення з нього аліментів на користь ОСОБА_1 на утримання дочки є недоцільним. На підтвердження своїх вимог позивач надав довідки Садівничого товариства «Золотий Ренет» від 14 липня 2019 року №1/140719 та від 01 червня 2021 року №1/0106, з яких вбачається, що ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , з 05 квітня 2019 року дійсно проживає разом зі своїм батьком ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_2 . Розпорядження Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації №964 від 22 листопада 2019 року затверджено висновок Служби у справах дітей та сім`ї про підтвердження місця проживання дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 разом з батьком ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_2 для її тимчасового виїзду за межі України. Заперечуючи проти позову, відповідач посилалася на те, що позивачем не надано суду достатніх та допустимих доказів на підтвердження своїх доводів.Зазначала, що посилання позивача на те, що дочка ОСОБА_6 з 05 квітня 2019 року проживає виключно з ним, що підтверджує довідка видана 14 липня 2019 року, зі штампу якої не зрозуміло яким органом/організацією вона видана, не є належним доказом. При цьому, вказувала на те, що вона не заперечує, що дочка періодично проживає то з нею, то з позивачем. Зазначала, що вона до 09 січня 2020 року проживала з дочкою в квартирі за адресою: АДРЕСА_1 . однак, 09 січня 2020 року вона прийшла додому і не змогла потрапити в квартиру, оскільки позивач змінив замки в дверях і не впустив її в помешкання. Вона була вимушена звернутися в поліцію. На підтвердження своїх заперечень стороною відповідача була надана відповідь та довідка з Солом`янського ВП ГУНП у місті Києві. Листом Солом`янський ВП ГУНП у місті Києві повідомив ОСОБА_3 про те, що обставини, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення не встановлено, підстав для внесення відомостей до ЄРДР органом досудового розслідування не виявлено. Спірні питання щодо користування та проживання в квартирі АДРЕСА_3 можливо вирішувати в судовому порядку. Відповідно до статті 180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. Частинами першою-третьою статті 181 СК України передбачено, що способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними; за домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі; за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі. Згідно з ст.11 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на проживання в сім'ї разом з батьками або в сім'ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини. Процесуальними нормами ч.4 ст.273 ЦПК України передбачено, що якщо після набрання рішенням суду законної сили, яким з відповідача присуджені періодичні платежі, зміняться обставини, що впливають на визначені розміри платежів, їх тривалість чи припинення, кожна сторона має право шляхом пред`явлення нового позову вимагати зміни розміру, строків платежів або звільнення від них. Статтею 188 СК України передбачено, що батьки можуть бути звільнені від обов`язку утримувати дитину, якщо дохід дитини набагато перевищує дохід кожного з них і забезпечує повністю її потреби. Батьки можуть бути звільнені від обов'язку утримувати дитину тільки за рішенням суду. Якщо дитина перестала отримувати дохід або її дохід зменшився, заінтересована особа має право звернутися до суду з позовом про стягнення аліментів. Відповідно до ст.273 СК України, якщо матеріальний або сімейний стан особи, яка сплачує аліменти, чи особи, яка їх одержує, змінився, суд може за позовом будь-кого з них змінити встановлений розмір аліментів або звільнити від їх сплати. Суд може звільнити від сплати аліментів осіб, зазначених у статтях 267-271 цього Кодексу, за наявності інших обставин, що мають істотне значення. Вищезазначені норми не визначають чіткого переліку обставин, що впливають на припинення платежів, а тому ними можуть бути будь які обставини, що з урахуванням інтересів дитини змінюють обов`язок щодо сплати цих платежів. Частиною 1 ст.81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. У ст.77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. За нормами ст.80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. З матеріалів справи вбачається, що факт проживання ОСОБА_4 разом з батьком з квітня 2019 року підтверджується: довідками Садівничого товариства «Золотий Ренет» від 14 липня 2019 року №1/140719, від 01 червня 2021 року №1/0106, Розпорядженням Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації №964 від 22 листопада 2019 року про затвердження висновку Служби у справах дітей та сім`ї про підтвердження місця проживання дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 для її тимчасового виїзду за межі України та довідкою Садівничого товариства «Золотий Ренет» від 18 вересня 2021 року №1/1809, з якої вбачається, що дочка продовжує проживати разом з батьком. Також на підтвердження того, що позивач несе витрати на утримання дочки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , останнім було надано квитанції. При цьому, стороною відповідача будь-яких належнихдоказів на спростування доводів позивача щодо проживання дитини разом з ним ні до суду першої, ні до суду апеляційної інстанції надано не було. Отже, проживання дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 разом з батьком ОСОБА_3 свідчить про суттєву зміну обставин, що були підставою для стягнення аліментів з відповідача. З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що на підставі ч.4 ст.273 ЦПК України ОСОБА_3 підлягає звільненню від сплати аліментів, визначених рішенням Солом`янського районного суду міста Києва від 27 вересня 2017 року, що стягуються на підставі виконавчого листа №760/6689/17, виданого 06 грудня 2017 року Солом`янським районним судом міста Києва, на користь ОСОБА_1 на утримання ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в розмірі 1/4 частки з усіх видів його заробітку (доходу) щомісяця, але не меншому ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку починаючи з 11 квітня 2017 року і до досягнення дитиною повноліття. А відтак, доводи апеляційної скарги про те, що позивачем не надано доказів на підтвердження виникнення у нього, як платника аліментів фактичних обставин, які звільняли б його від сплати аліментів на утримання дитини спростовуються вищевикладеним. Посилання в апеляційній скарзі на те, що надані позивачем квитанції не підтверджують того, що дочка проживає з батьком колегія суддів відхиляє, оскільки вказані квитанції підтверджують те, що батько несе витрати на утримання дочки. Звертаючись до суду з даним позовом, позивач також просив стягнути з відповідача на його користь грошові кошти, сплачені як аліменти за період з 05 квітня 2019 року до дня ухвалення рішення суду та посилався на статті 1212, 1215 ЦК України. Відповідно до ч.1 ст.1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Статтею 1215 ЦК України визначено, що не підлягає поверненню безпідставно набуті: 1) заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача; 2) інше майно, якщо це встановлено законом. Як вбачається з матеріалів справи, аліменти на утримання дочки стягуються з позивача на підставі рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 27 вересня 2017 року, яке набрало законної сили. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що в діях відповідача відсутні ознаки недобросовісності, оскільки кошти від позивача вона отримувала за рішенням суду, яке було чинним на момент їх отримання, отже суд першої інстанції правомірно відмовив у задоволенні вимоги про стягнення з відповідача коштів, отриманих нею в якості аліментів, присуджених чинним рішенням суду. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду першої інстанцій і не дають підстав вважати, що судом першої інстанції порушено норми процесуального права та/або неправильно застосовано норми матеріального права, які передбачені ст.376 ЦПК України, як підстави для скасування рішення суду. Отже, суд першої інстанції всебічно і об`єктивно дослідив всі обставини справи, зібраним доказам дав вірну правову оцінку й постановив рішення, що відповідає вимогам закону. Керуючись ст.ст.268, 367, 368, 374, 375, 381-383 ЦПК України, Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - залишити без задоволення. Рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 08 червня 2021 року - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину постанови зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту постанови. Повний текст постанови складено 06 жовтня 2021 року. Головуючий: Судді: