Постанова 4805 № 295/12293/20

УКРАЇНА Житомирський апеляційний суд Справа №295/12293/20 Головуючий у 1-й інст. Лєдньов Д. М. Категорія 69 Доповідач Коломієць О. С. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 24 липня 2023 року Житомирський апеляційний суд у складі: головуючого судді Коломієць О.С. суддів Талько О.Б, Шевчук А.М. з участю секретаря судового засідання Кузьменко А.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі цивільну справу №295/12293/20 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про припинення стягнення аліментів, повернення безпідставно стягнутих грошових сум за апеляційними скаргами ОСОБА_1 на рішення Богунського районного суду м. Житомира від 17 травня 2022 року та додаткове рішення Богунського районного суду м. Житомира від 16 червня 2022 року, ухвалені під головуванням судді Лєдньова Д.М. встановив: Позивач у жовтні 2020 року звернувся до суду із позовом, в якому, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог від 29.06.2021, просив ухвалити рішення, яким припинити стягувати з нього аліменти на користь ОСОБА_2 на утримання малолітньої дитини ОСОБА_3 , які стягуються з нього за рішенням Дніпровського районного суду м.Києва від 06.02.2019 та стягнути з ОСОБА_2 розмір аліментів, сплачених ним в сумі по 2500,00 грн. щомісяця на виконання вказаного рішення суду, починаючи з 04 березня 2020 року або з дня подачі позову про припинення стягнення аліментів від 05 жовтня 2020 року. Обґрунтовуючи позовні вимоги зазначив, що від шлюбу з відповідачем має малолітню доньку ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . За рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 06.02.2019 шлюб між ним та відповідачем розірваний, стягнуто з нього аліменти на користь відповідача на утримання їх малолітньої доньки у розмірі 2500,00 грн. з 20.09.2018. У липні 2019 року відповідач ОСОБА_2 звернулась до суду з вимогами до нього про визначення місця проживання їх дитини. На момент звернення з цим позовом, місце проживання дитини у встановленому законом порядку не було визначено. З березня 2020 року донька ОСОБА_4 проживає з батьком за його місцем реєстрації. 11 червня 2020 року Богунський районний суд м. Житомира видав судовий наказ про стягнення з ОСОБА_2 на його користь на утримання доньки аліменти у розмірі частини з усіх видів заробітку, але не менше 50% мінімального прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 02.06.2020 до досягнення дитиною повноліття. У зв`язку з цим та вважаючи, що відповідач, отримуючи аліменти на утримання доньки ОСОБА_4 за рішенням Дніпровського районного суду м. Києва, не несе будь-яких матеріальних витрат, позивач просить зняти з нього обов`язок по сплаті аліментів на користь відповідача за вказаним рішенням та стягнути з ОСОБА_2 розмір аліментів, сплачених ним в сумі 2500,00 грн. щомісяця на виконання рішення Дніпровського райсуду м.Києва, починаючи з 04.03.2020 або з дня подачі позову про припинення стягнення аліментів від 05.10.2020. Рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 17 травня 2022 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено. Додатковим рішенням цього ж суду від 16 червня 2022 року стягнуто з позивача на користь відповідача витрати на професійну правничу допомогу в сумі 19 200,00 грн. Не погодившись з таким рішенням суду, позивач подав апеляційні скарги, в яких пославшись на його незаконність, необґрунтованість та неврахування судом обставин, що мають значення для справи, просить рішення суду та додаткове рішення скасувати та ухвалити нове, яким вимоги його позову задовільнити, відмовити відповідачу у стягненні витрат на професійну допомогу та здійснити новий розподіл судових витрат. Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги, позивач, зокрема, посилається на те, що районний суд, встановивши обставини фактичної зміни місця проживання дитини, безпідставно залишив поза увагою ту обставину, що стягнення аліментів на користь того з батьків, з яким не проживає дитина, є порушенням прав останньої. Також суд не з`ясовував цільове використання коштів, стягнутих з нього на користь матері дитини, які є власністю саме дитини і мають бути використані лише в її інтересах. Крім того, суд безпідставно застосував положення п.1 ст.1215 ЦК України, відмовляючи у стягненні безпідставно набутих відповідачем коштів та всупереч процесуальним нормам не застосував положення ч.4 ст.273 ЦПК України. Скаржник також вважає, що відповідач всупереч нормам ст.134 ЦПК України не подала до суду попереднього розрахунку суми судових витрат, які вона понесла та очікує понести під час розгляду справи, що виключає можливість отримати такі за рішенням суду. До того ж суд стягнувши витрати на правову допомогу з позивача на користь відповідача, не зважив, що їх розмір є завищеним та неспівмірним зі складністю справи та виконаних адвокатом робіт. Відповідач проти доводів апеляційних скарг заперечила, надіславши відзиви, в яких просила відмовити в задоволенні апеляційних скарг, а рішення Богунського районного суду м. Житомира від 17.05.2022 та додаткове рішення від 16.06.2022 залишити без змін. Рішення суду вважає законним, обґрунтованим та прийнятим у повній відповідності з нормами матеріального та процесуального права. В судовому засіданні представник позивача доводи апеляційних скарг підтримала, просила їх задовольнити, рішення суду та додаткове рішення скасувати, ухваливши нове по суті вимог позивача. Представник відповідача в судовому засіданні проти доводів апеляційних скарг заперечила, просила апеляційні скарги залишити без задоволення, а рішення та додаткове рішення суду першої інстанції без змін. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційних скарг та її вимог, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційні скарги не підлягають до задоволення з наступних підстав. Судом під час розгляду справи встановлено, що сторони у справі перебували у шлюбі та мають малолітню дитину ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 06.02.2019 у справі №755/14148/18 шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано. Також даним рішенням з ОСОБА_1 стягуються аліменти на користь ОСОБА_2 на утримання дитини ОСОБА_3 в розмірі 2500,00 грн., починаючи з 20.09.2018 р. і до досягнення дитиною повноліття. На момент подачі позову та розгляду справи, дитина з 04.03.2020 проживала разом з батьком. У травні 2020 року позивач звернувся до Дніпровського районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_2 про припинення з 05 березня 2020 року права на аліменти на утримання ОСОБА_2 , з якою до 05 березня 2020 року проживала дитина ОСОБА_3 ; стягнення з ОСОБА_2 аліментів на його утримання у твердій грошовій сумі в розмірі 2 500 грн з 01 квітня 2020 року і до досягнення дитиною, яка проживає з батьком, трирічного віку. Постановою Київського апеляційного суду від 03 листопада 2021 року у справі №755/7694/20 рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 17 березня 2021 року, яким указаний вище позов задоволений, скасовано та ухвалено нове судове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 11 червня 2020 року Богунським районним судом м. Житомира за заявою ОСОБА_1 видано судовий наказ №295/6490/20, за яким стягнуто з ОСОБА_2 аліменти на користь ОСОБА_1 на утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у розмірі частини з усіх видів заробітку (доходу) боржника, але не менше 50% мінімального прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісяця, починаючи з 02.06.2020 та до досягнення дитиною повноліття. У травні 2019 року ОСОБА_2 пред`явила позов до ОСОБА_1 про визначення місця проживання їх спільної дитини ОСОБА_4 . Станом на момент ухвалення рішення судом першої інстанції рішення за вказаним вище позовом у справі № 755/7000/19 не прийнято. Постановою Київського апеляційного суду від 01 лютого 2021 року у справі №755/7000/19 за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на ухвалу Васильківського міськрайонного суду Київської області від 21 жовтня 2020 року задоволено заяву позивачки про забезпечення позову та зобов`язано ОСОБА_1 передавати ОСОБА_2 малолітню доньку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 щосуботи та щонеділі з 10-00 год. до 18-00 год. у присутності батька. Органом опіки та піклування Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації 03.11.2021 затверджено висновок про визначення місця проживання малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з матір`ю ОСОБА_2 . Позивач, як на підставу припинення обов`язку сплачувати аліменти на користь відповідача ОСОБА_2 посилається на реальну зміну місця проживання їх малолітньої дитини. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з встановлених та доведених під час розгляду справи обставин та підтверджених матеріалами справи фактів. Суд зауважив, що хоча дитина на момент розгляду справи і проживає з батьком, проте таке визначення місця проживання малолітньої дитини відбулось не у спосіб встановлений законом та не може свідчити, що така зміна місця проживання дитини матиме постійний характер, а наявність судового наказу про стягнення аліментів з відповідача - матері дитини на користь позивача, не може бути безумовним підтвердженням факту постійного проживання дитини з батьком у спосіб, визначений законом, тобто за згодою батьків, рішенням органу опіки і піклування чи суду. Відмовляючи у задоволенні вимоги про повернення суми сплачених аліментів за період, протягом якого дитина проживала з позивачем, суд виходив з безпідставності таких вимог в силу положень ст. 1215 ЦК України. Ухвалюючи додаткове рішення у справі щодо стягнення витрат на правову допомогу з позивача на користь відповідача, суд відповідно до норм ст. 137, 141 ЦПК України, виходив з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Колегія суддів погоджується з рішенням та додатковим рішенням суду першої інстанції виходячи з такого. Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно з частинами другою, восьмою, дев`ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства. Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України. Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»). Згідно з частинами першою, другою статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами. Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і треба прийняти рішення щодо місця проживання дитини. Згідно зі статтею 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини. Статтею 160 СК України встановлено право батьків на визначення місця проживання дитини. Місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Відповідно до статті 161 СК України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Відповідно до частин першої та другої статті 179 СК України аліменти, одержані на дитину, є власністю дитини. Той із батьків або інших законних представників дитини, на ім`я якого виплачуються аліменти, розпоряджається аліментами виключно за цільовим призначенням в інтересах дитини. Отже, статтею 179 СК України врегульовано питання права власності на аліменти, які отримуються на дитину одним із батьків та їх цільове призначення. Зокрема, передбачено, що аліменти, одержані на дитину, є власністю дитини і мають використовуватися за цільовим призначенням в інтересах дитини. Під цільовим призначенням при цьому потрібно розуміти витрати спрямовані на забезпечення потреб та інтересів дитини, зокрема потреби у харчуванні, лікуванні, одязі, гігієні, забезпечення речами, необхідними для розвитку і виховання дитини, реалізації її здібностей. Судом встановлено, що за рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 06.02.2019 у справі №755/14148/18 з ОСОБА_1 стягуються аліменти в розмірі 2500,00 грн. на користь ОСОБА_2 на утримання дитини ОСОБА_3 , яка проживає з матір`ю, починаючи з 20.09.2018 р. і до досягнення дитиною повноліття. Постановою Верховного Суду від 25.09.2019 у справі №755/14148/18, підтверджено, що дитина сторін проживає разом з матір`ю, ОСОБА_1 є її батьком, на нього в силу вимог закону покладено обв`язок щодо утримання і матеріального забезпечення своєї дитини. Оскільки, добровільної згоди між батьками щодо порядку реалізації такого обов`язку не досягнуто, суд погодився з висновками попередніх інстанцій про наявність правових підстав для стягнення з відповідача аліментів на утримання дитини. При зверненні з даним позовом, позивач не навів обставин та не надав належних та допустимих доказів на підтвердження нецільового використання стягнутих з нього аліментів на користь відповідача на утримання дитини. Частиною 1 статті 162 СК України встановлено, що якщо один з батьків або інша особа самочинно, без згоди другого з батьків чи інших осіб, з якими на підставі закону або рішення суду проживала малолітня дитина, або дитячого закладу (установи), в якому за рішенням органу опіки та піклування або суду проживала дитина, змінить її місце проживання, у тому числі способом її викрадення, суд за позовом заінтересованої особи має право негайно постановити рішення про відібрання дитини і повернення її за попереднім місцем проживання. Рішення щодо визначення місця проживання малолітньої ОСОБА_3 на даний час не ухвалено. За висновками органу опіки та піклування Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації від 05.03.2020 та від 03.11.2021 з врахуванням рекомендацій комісії з питань захисту прав дитини визначено місце проживання малолітньої ОСОБА_4 з матір`ю ОСОБА_2 . Однак позивач, забравши у березні 2020 року дитину, самоправно, без узгодження з відповідачем, за відсутності відповідних рішень органу опіки та піклування чи суду, змінив місце проживання малолітньої дитини, тобто одноособово в спосіб, не встановлений законом, визначив права дитини, чим позбавив її можливості на постійне, безконфліктне місце проживання. Відповідно ст. 191 СК України аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред`явлення позову. За змістом ст. 273 СК України якщо матеріальний або сімейний стан особи, яка сплачує аліменти, чи особи, яка їх одержує, змінився, суд може за позовом будь-кого з них змінити встановлений розмір аліментів або звільнити від їх сплати. Частиною 4 ст. 273 ЦПК України передбачено, що якщо після набрання рішенням суду законної сили, яким з відповідача присуджені періодичні платежі, зміняться обставини, що впливають на визначені розміри платежів, їх тривалість чи припинення, кожна сторона має право шляхом пред`явлення нового позову вимагати зміни розміру, строків платежів або звільнення від них. Доводи відповідача щодо безпідставного незастосування вимог ч. 4 ст. 273 ЦПК України не заслуговують на увагу, оскільки той факт, що дитина залишається мешкати з батьком лише через його одноособове рішення, не може свідчити в даному випадку про зміну обставин, що впливали на розмір платежів позивача по аліментах, їх тривалість чи припинення, а саме дитина перестала проживати з матір`ю та перебуває на повному утриманні батька. З урахуванням викладеного, на підставі зібраних у справі доказів, колегія суддів вважає, що зміна місця проживання дитини за ініціативи того з батьків, з якого за рішенням суду вже стягуються аліменти, без погодження з іншим з батьків та без одночасного звернення до суду як з позовом про визначення місця проживання дитини, так і про звільнення від сплати аліментів, не може однозначно свідчити про те, що така зміна місця проживання дитини матиме постійний характер, та відповідно не є безумовною підставою для звільнення від сплати аліментів, адже звільнення від сплати аліментів може мати довготриваліші та істотні для дитини наслідки. Відповідні дії, вчинені в умовах правового конфлікту щодо визначення місця проживання дитини та всупереч думки іншого з батьків, не можуть давати переваг, в тому числі, в контексті сплати (звільнення від сплати) аліментів. Таким чином висновок суду про відмову у задоволенні вимог ОСОБА_1 про припинення стягнення аліментів, повернення безпідставно стягнутих грошових сум є вірним. Доводи апелянта про відсутність попереднього розрахунку у відповідача як підстави для відмови у стягненні витрат на правову допомогу та відповідно скасування додаткового рішення, колегія суддів відхиляє з наступних підстав. У разі неподання учасниками справи попереднього розрахунку у суду є право, а не обов`язок відмовити у відшкодуванні відповідних витрат. Попередній розрахунок потрібен для того, щоб зменшити витрати в разі суттєвої різниці суми судових витрат, зазначених в розрахунку порівняно з сумою, яку сторона просить стягнути (постанова ВС №922/676/21) З цього приводу Верховний Суд притримується позиції, що право на відмову у відшкодуванні витрат належить до дискреційних повноважень суду та вирішується ним у важному конкретному випадку з урахуванням встановлених обставин справи. Процесуальними нормами встановлено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів. Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. Судом встановлено, що в судовому засіданні 17 травня 2022 року до закінчення судових дебатів представником відповідача було заявлено усну заяву про понесені витрати на правничу допомогу та 23 травня 2022 року подано письмове клопотання з необхідними доказами. З метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Чинне процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу. Відповідно, суд зазначив, що процесуальним законодавством передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат, як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін. Доводи апеляційної скарги відносно того, що вартість послуг адвоката є неспівмірною із складністю справи та виконаних адвокатом робіт, колегія суддів апеляційного суду також вважає необґрунтованим, оскільки жодним чином, окрім декларативної заяви з цього приводу зі сторони позивача такі посилання не були підтверджені та належно обґрунтовані, незважаючи на те, що законом вказаний обов`язок прямо покладений на особу, яка ставить під сумнів заявлений розмір таких витрат. За таких обставин у суду апеляційної інстанції відсутні підстави для скасування оскаржуваного додаткового рішення на основі вказаних тверджень. Зважаючи на викладене, доводи апеляційної скарги про непідтвердження витрат на правову допомогу, про їх недоведеність та неспівмірність не знайшли своє підтвердження при розгляді справи в суді апеляційної інстанції. Інші доводи, на які посилається апелянт, були предметом належного дослідження судом першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, крім того фактично вони зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції, невірного розуміння апелянтом вимог чинного законодавства та власного тлумачення характеру спірних правовідносин. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Таким чином колегія суддів приходить до висновку про те, що заявлені апелянтом підстави для скасування чи зміни оскаржуваного рішення суду в даному випадку відсутні, відтак апеляційні скарги до задоволення не підлягають. Керуючись ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в: Апеляційні скарги ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Богунського районного суду м. Житомира від 17 травня 2022 рокута додаткове рішення Богунського районного суду м. Житомира від 16 червня 2022 року - без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено 28 липня 2023 року. Головуючий Судді