Постанова Дніпровський апеляційний суд № 205/6319/15

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/687/20 Справа № 205/6319/15 Суддя у 1-й інстанції - Федченко В.М. Суддя у 2-й інстанції - Куценко Т. Р. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 25 лютого 2020 року Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі: головуючого Куценко Т.Р., суддів: Демченко Е.Л., Макарова М.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 , на заочне рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 08 лютого 2016 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Смарт Фінексперт» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, - ВСТАНОВИЛА: У серпні 2014 року ТОВ «Смарт Фінексперт» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, в якому просить стягнути з відповідача на його користь заборгованість за кредитним договором № ПУ-01813001216 від 25.11.2013 року у розмірі 23 661,43 грн. та судові витрати (а.с. 2-4). Свої позовні вимоги обґрунтовує тим, що 25.11.2013 року між ТОВ «Прайм Інвест Україна» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № ПУ-01813001216 на суму 2 600,00 грн. з оплатою процентів за користування кредитом. Відповідно до умов якого ТОВ «Прайм Інвест Україна» надав ОСОБА_1 кредит у розмірі 2 600,00 грн., а останній зобов`язався повернути кредит та відсотки за користування кредитом не пізніше 11 січня 2014 року. ТОВ «Смарт Фінексперт» набуло права вимоги за вищевказаним кредитним договором на підставі договору факторингу від 26.09.2014 року, що був укладений з ТОВ «Прайм Інвест Україна». Відповідно до умов договору факторингу ТОВ «Смарт Фінексперт» набуло права грошової вимоги за кредитним договором № ПУ-01813001216 від 25.11.2013 року, укладеним між ОСОБА_1 та ТОВ «Прайм Інвест Україна». ОСОБА_1 не виконала своєчасно умови кредитного договору, таким чином порушивши їх. У зв`язку з зазначеним, станом на 06.11.2014 року виникла заборгованість у розмірі 23 661,43 грн., що складається з: 2 600,00 грн. заборгованості по кредиту; 832,00 грн. заборгованості за відсотками; 19 435,00 грн. пеня; 100,00 грн. штрафу; 610,13 грн. інфляційних втрат; 84,30 грн. 3% річних. Тому, ТОВ «Смарт Фінексперт» вимушений звернутися до суду для стягнення вказаної вище суми заборгованості. Заочним рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 08 лютого 2016 року заявлені позовні вимоги задоволено в повному обсязі. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Смарт Фінексперт» заборгованість за кредитним договором № ПУ-01813001216 від 25.11.2013 року у загальному розмірі 23 661,43 грн. (двадцять три тисячі шістсот шістдесят одна гривня 43 копійки). Вирішено питання щодо розподілу судових витрат (а.с. 42). У червні 2019 року ОСОБА_1 звернулась із заявою про перегляд заочного рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 08 лютого 2016 року (а.с. 50-54). Ухвалою Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 08 липня 2019 року вищевказану заяву залишено без задоволення (а.с. 59). ОСОБА_1 з рішенням суду не погодилась та подала апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволені заявлених позовних вимог, посилаючись на порушення судом норми матеріального та процесуального права, також посилалась на пропуск позивачем строку позовної давності /а.с. 61-65/. ТОВ «Смарт Фінексперт» не скористалось своїм правом передбаченим ст. 360 ЦПК України на подання відзиву на апеляційну скаргу. Частиною 3 статті 3 ЦПК України встановлено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Суд апеляційної інстанції розглядає апеляційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 08 лютого 2016 року в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами на підставі пункту 1 частини 4 статті 274 ЦПК України. Перевіривши законність та обгрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, з наступних підстав. Згідно з положенням частини 2 статті 374 ЦПК України підставами апеляційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Відповідно до вимог частини 1 статті 367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку суд переглядає справу за наявними і ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Задовольняючи в повному обсязі позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що відповідач не повернув отримані кредитні кошти, не виконавши взятих за договором зобов`язань. Однак, колегія суддів не в повному обсязі погоджується з висновками суду першої інстанції виходячи з наступного. Судом встановлено, що 25 листопада 2013 року між ТОВ «Прайм Інвест Україна» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № ПУ-01813001216, згідно із умовами якого відповідачу було надано кредит в сумі 2 600 грн строком до 10.12.2013 року зі сплатою 2% від суми наданого кредиту за кожен день користування (а.с. 5-7). ТОВ «Прайм Інвест Україна» виконало свої зобов`язання за кредитним договором № ПУ-01813001216 від 25.11.2013 року та передало ОСОБА_1 грошові кошти у сумі 2 600 грн. (п. 1.1 кредитного договору), що підтверджується видатковим касовим ордером від 25.11.2013 року (а.с. 10). 10 грудня 2013 року між ТОВ «Прайм Інвест Україна» та ОСОБА_1 було укладено додаткову угоду №1 до кредитного договору, умовами якої визначено порядок розрахунків між сторонами, зокрема, зобов`язано ОСОБА_1 : - не пізніше 10.12.2013 року сплатити проценти за період з 25.11.2013 року по 10.12.2013 року в сумі 832 грн.; - не пізніше 26.12.2013 року здійснити остаточний розрахунок, повернувши кредитодавцю залишок суми кредиту в розмірі 2 600 грн. та проценти за період з 11.12.2013 року по 26.12.2013 року в розмірі 832 грн. (а.с. 8). 26 грудня 2013 року між ТОВ «Прайм Інвест Україна» та ОСОБА_1 було укладено додаткову угоду №2 до кредитного договору, умовами якої визначено порядок розрахунків між сторонами, зокрема, зобов`язано ОСОБА_1 : - не пізніше 26.12.2013 року сплатити проценти за період з 11.12.2013 року по 26.12.2013 року в сумі 832 грн.; - не пізніше 11.01.2014 року здійснити остаточний розрахунок, повернувши кредитодавцю залишок суми кредиту в розмірі 2 600 грн. та проценти за період з 27.12.2013 року по 11.01.2014 року в розмірі 832 грн. (а.с. 8). 26 вересня 2014 року між ТОВ «Прайм Інвест Україна» та ТОВ «Смарт Фінексперт» було укладено договір факторингу № 26/09, за яким право вимоги за договорами, укладеними між ТОВ «Прайм Інвест Україна» та ОСОБА_1 було відступлено ТОВ «Смарт Фінексперт» (а.с. 21-24). Згідно ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. 01 жовтня 2014 року ТОВ «Прайм Інвест Україна» було направлено ОСОБА_1 повідомлення стосовно відступлення права вимоги за договором факторингу № 26/09 до ТОВ «Смарт Фінексперт» (а.с. 25). 06 жовтня 2015 року ТОВ «Смарт Фінксперт» було направлено ОСОБА_1 вимогу щодо погашення заборгованості за кредитним договором № ПУ-01813001216 від 25.11.2013 року (а.с.12-13), яка залишена відповідачем без виконання. Згідно із розрахунком ТОВ «Смарт Фінексперт» заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором № ПУ-01813001216 від 25.11.2013 року станом на 06 листопада 2014 року складає 23 661,43 грн., яка складається з: заборгованість по кредиту (в тому числі прострочений) 2 600 грн., заборгованість по процентам (в тому числі прострочені) 832 грн., пеня 19 435 грн., штраф 100 грн., інфляційні втрати 610,13 грн., три відсотка річних 84,30 грн. (а.с. 14). Відповідно ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобовязується надати грошові кошти (кредит) позичальникові в розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобовязується повернути кредит та сплатити проценти. Згідно п. 1.2 кредитного договору позичальник зобов`язаний сплатити Кредитодавцюпроценти за користування кредитом. Проценти за користування кредитом встановлюються в розмірі 2 відсотки від суми наданого кредиту за кожен день користування ним (732 відсотки річних) та підлягають сплаті Позичальником Кредитодавцю в день повернення суми кредиту. Процентна ставка є фіксованою. Відповідно до ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначеній родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами. Згідно статей 525, 526 ЦК України зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, одностороння відмова від виконання зобовязань не допускається. Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобовязання (ст. 625 ЦК України). Згідно з ч. 4. ст. 631 Цивільного кодексу України, закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору. Ст. 610 Цивільного кодексу України встановлено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання. Згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Аналізуючи перелічені вище докази в їх сукупності, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що відповідачем не виконано умови кредитного договору №ПУ-01813001216 від 25.11.2013 року з урахуванням додаткових угод № 1 від 10.12.2013 року та № 2 від 26.12.2013 року, а тому з відповідача на користь позивача підлягає стягненню заборгованість по кредиту (в тому числі прострочений) 2 600 грн., заборгованість по процентам (в тому числі прострочені) 832 грн., інфляційні витрати у розмірі 610,13 грн. та 3% річних у розмірі 84,30 грн. і колегія суддів погоджується з вказаним висновком суду. В частині стягнення пені колегія суддів дійшла висновку про необхідність зменшення розміру неустойки (пені), оскільки нарахована сума неустойки є неспівмірною із сумою заборгованості і перевищує її розмір, що не відповідає загальним засадам цивільного законодавства, що визначені у п. 6 ч. 1 ст. 3; ч. 3 ст. 509 ЦК України, а саме щодо справедливості, добросовісності та розумності, а також з урахування строку позовної давності, про що заявлено заявником в апеляційній скарзі, а тому вважає за можливим її зменшити виходячи з наступного. За змістом приписів параграфу 2 глави 49 ЦК України особливість пені у тому, що вона нараховується з першого дня прострочення та доти, поки зобов`язання не буде виконане. Період, за який нараховується пеня за порушення зобов`язання, не обмежується. Її розмір збільшується залежно від тривалості порушення зобов`язання. Тобто, вона може нараховуватись на суму невиконаного або неналежно виконаного грошового зобов`язання (зокрема, щодо повернення кредиту чи сплати процентів за кредитом) протягом усього періоду прострочення, якщо інше не вказано у законі чи в договорі. Але відповідно до пункту 1 частини другої статті 258 ЦК України до вимог про стягнення неустойки (як штрафу, так і пені) застосовується позовна давність в один рік. Відтак, стягнути неустойку (зокрема і пеню незалежно від періоду її нарахування) можна лише у межах спеціальної позовної давності. Згідно з частиною першою статті 260 ЦК України позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253-255 цього кодексу. З наданого розрахунку заборгованості вбачається, що позивачем розрахована пеня за період з 12.01.2014 року по 06.11.2014 року та складає 19 435 грн. Проте, з позовом до суду позивач звернувся 26.08.2015 року. Таким чином, у відповідності до вищевказаних норм позивачем пропущено строк позовної давності щодо періоду з 12.01.2014 року по 26.08.2014 року, що не було враховано судом першої інстанції, а тому колегія суддів приходить до висновку про можливість відмовити в задоволенні в цій частині позовних вимог за вказаний період. Крім того, з наданого позивачем розрахунку неможливо встановити розмір пені за період з 26.08.2014 року по 31.08.2014 року, а тому колегія суддів при визначені розміру пені, яка підлягає стягненню виходить з періоду з 01.09.2014 року по 06.11.2014 року за який розмір пені складає 3 965 грн. Однак, розмір неустойки (пені, штрафів), за період з 01.09.2014 року по 06.11.2014 року у розмірі 3 965 грн. значно перевищує розмір збитків банку, а тому відповідно до положень ч. 3 ст. 551 ЦК України підлягає зменшенню до 1 000 грн. Так, відповідно до ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду,якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України у справі № 6-100цс/14 від 03 вересня 2014 року. Щодо стягнення з відповідача штрафу, колегія суддів вважає дані вимоги безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню виходячи з наступного. Як вбачається з правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду України від 21.10.2015 року у справі № 6-2003цс15, яка, відповідно до положень статті 360-7 ЦПК України, є обов`язковою для всіх судів України, цивільно-правова відповідальність - це покладення на правопорушника основаних на законі невигідних правових наслідків, які полягають у позбавленні його певних прав або в заміні невиконання обов`язку новим, або у приєднані до невиконаного обов`язку нового додаткового. Покладання на боржника нових додаткових обов`язків як заходу цивільно-правової відповідальності має місце, зокрема, у випадку стягнення неустойки (пені, штрафу). Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, яка обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання (частина 2 статті 549 ЦК України). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (частина 3 статті 549 ЦК України). За положеннями статті 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення. Отже, відповідно до статті 549 ЦК України штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування за одне й те саме порушення - строків виконання грошових зобов`язань за кредитним договором свідчить про недотримання положень, закріплених у статті 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне й те саме порушення. Враховуючи вищенаведене, загальн6ий розмір заборгованості, який підлягає стягненню з відповідача підлягає зменшенню з 23 661,43 грн. до 5 126,43 грн. Доводи заявника стосовно того, що в матеріалах справи відсутні судові виклики про сповіщення її про дату, час та місце розгляду справи є безпідставними, оскільки спростовуються матеріалами справи, а саме: в матеріалах справи наявні судові виклики (а.с. 29, 39, 40), також в матеріалах справи наявний конверт, який повернувся до суду з відміткою за закінченням строку зберігання (а.с. 33) та копія реєстру про направлення заочного рішення (а.с. 44). Доводи заявника стосовно того, що провадження у справі не відкривалось, ухвала про відкриття провадження складена формально, а також те, що справа загалом велась формально є безпідставними, оскільки дані доводи спростовуються матеріалами справи та є припущеннями заявника, які жодним належним та допустимим доказом не підтверджуються. Всі доводи заявника наведені стосовно ТОВ Лайм Фінанс, колегією суддів не беруться до уваги, оскільки з матеріалів справи вбачається, що зазначення судом першої інстанції в описовій та мотивувальній частині рішення ТОВ Лайм Фінанс замість ТОВ Прайм Інвест Україна є технічною помилкою. Що стосується посилань заявника в апеляційній скарзі щодо пропуску позивачем строків позовної давності, колегія суддів вважає доводи такими, що не підлягають задоволенню виходячи з наступного. Згідно із ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові, а статтею 266 ЦК України встановлено, що зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо). З матеріалів справи вбачається, що розгляд справи було здійснено в заочному порядку. У заяві про перегляд заочного рішення суду першої інстанції відповідач посилалася на неналежність її повідомлення про час і місце розгляду справи судом та неможливість у зв`язку з цим заявити про пропуск банком строку позовної давності за вимогами про стягнення боргу. Те саме нею було зазначено і у апеляційній скарзі. ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи у суді першої інстанції, передбачав, що у разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений і від якого не надійшло заяви про розгляд справи за його відсутності або якщо повідомлені ним причини неявки визнані неповажними, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи (частина перша статті 224). Судові виклики здійснюються судовими повістками про виклик. Судові повідомлення здійснюються судовими повістками-повідомленнями (частини перша та друга статті 74 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи судом першої інстанції). Відповідно до частини п`ятої статті 74 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи судом першої інстанції, судова повістка разом із розпискою, а у випадках, встановлених цим кодексом, разом з копіями відповідних документів надсилається поштою рекомендованим листом із повідомленням або через кур`єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншою особою, яка бере участь у справі. Стороні чи її представникові за їх згодою можуть бути видані судові повістки для вручення відповідним учасникам цивільного процесу. Відтак, під час розгляду справи у суді першої інстанції належним доказом вручення судової повістки, відправленої поштою, було, зокрема, конверт, який повернувся до суду з відміткою за закінчення строку зберігання. Проте, матеріали справи не містять будь-якого доказу на підтвердження повідомлення відповідача про розгляд даної справи. Таким чином, суд першої інстанції, не взявши до уваги вимоги частини п`ятої статті 74 чинної на той час редакції ЦПК України, порушив право відповідача знати про час і місце судових засідань, фактично позбавив її права на подання заяви про застосування позовної давності до ухвалення судом рішення по суті спору. Внаслідок цього суд порушив принципи змагальності та рівності сторін, які є елементами права на справедливий судовий розгляд. Якщо суд першої інстанції, не повідомивши належно відповідача про час і місце розгляду справи, ухвалив у ній заочне рішення, відповідач була вправі заявити про застосування позовної давності у заяві про перегляд такого рішення. Якщо суд першої інстанції відмовив у задоволенні цієї заяви, відповідач могла заявити про застосування позовної давності в апеляційній скарзі на заочне рішення суду першої інстанції. Вказаний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду № 14-59цс18. Із матеріалів справи вбачається, що відповідач звертаючись із заявою про перегляд заочного рішення суду та з апеляційною скаргою просить суд про застосування строку позовної давності. За змістом статей 256, 261 ЦК України позовна давність є строком пред`явлення позову особою, право якої порушене, а сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України). Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення (частина третя статті 267 ЦК України). Згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Створення рівних можливостей учасникам процесу у доступі до суду та до реалізації і захисту їх прав є частиною гарантій справедливого правосуддя, зокрема принципів рівності та змагальності сторін. З наведеного слідує, що відповідач вправі заявити про застосування позовної давності у суді апеляційної інстанції лише у випадку його неналежного повідомлення судом першої інстанції про час і місце розгляду справи та ухвалення заочного рішення. Водночас, як видно з матеріалів справи, 26 вересня 2014 року між ТОВ «Прайм Інвест Україна» та ТОВ «Смарт Фінексперт» було укладено договір факторингу № 26/09, за яким право вимоги за договорами, укладеними між ТОВ «Прайм Інвест Україна» та ОСОБА_1 було відступлено ТОВ «Смарт Фінексперт» (а.с. 21-24). Згідно п. 1.3 вищевказаного договору Клієнт (ТОВ Прайм Інвест Україна) зобов`язується відступити Фактору (ТОВ Смарт Фінексперт) права грошової вимоги до боржників в обсязі та на умовах, що будуть існувати на момент переходу права грошової вимоги за Кредитними договорами до Фактора, включаючи право вимоги за основним зобов`язанням по погашенню кредиту, сплаті процентів за користування ним, сплаті неустойки (пені, штрафу) у відповідності до умов кредитних договорів. Клієнт зобов`язується також відступити Фактору майбутні вимоги за Кредитними договорами, що виникнуть після укладення цього договору (зокрема право вимоги сплати процентів, пені тощо, що будуть нараховані за Кредитними договорами після укладення цього договору та передачі Фактору наявних вимог). Як вбачається з матеріалів справи, 25.11.2013 року між сторонами було укладено кредитний договір та ТОВ Прайм Інвест Україна було надано ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 2 600 грн. строком до 11.01.2014 року (з урахуванням додаткових угод до кредитного договору № 1 від 10.12.2013 року та № 2 від 26.12.2013 року). 26.09.2014 року за договором факторингу № 26/09 до ТОВ Смарт Фінексперт перейшло право вимоги за кредитним договором № ПУ-01813001216 від 25.11.2013 року, а з позовом до суду ТОВ Смарт Фінексперт звернулось 26.08.2015 року. Таким чином, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для застосування строків позовної давності до основних вимог позову, оскільки позивач звернувся до суду з позовом в межах строку позовної давності у три роки. Доводи апеляційної скарги стосовно того, що позивачем не надано доказів на підтвердження отримання відповідачем грошових коштів у розмірі 2 600 грн., є безпідставними, оскільки спростовуються матеріалами справи, а саме: в матеріалах справи наявний видатковий касовий ордер на підтвердження вказаної обставини (а.с. 10). Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Приймаючи до уваги вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, а рішення суду першої інстанції в частині стягнення пені зміні, а в частині стягнення штрафу скасуванню з ухваленням в цій частині нового рішення про відмову у позові з підстав, викладених у мотивувальній частині рішення, в іншій частині рішення суду залишити без змін. Відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України та враховуючи зміну розміру пені, а також відмову у задоволенні позовних вимог в частині стягнення штрафу судові витрати, а саме судовий збір за подання позову, підлягають зміні, шляхом зменшення його розміру з 243,60 грн. до 52,79 грн. на користь позивача. Також, у відповідності до ст. 141 ЦПК України враховуючи, що апеляційну скаргу задоволено частково, апеляційний суд приходить до висновку про необхідність пропорційно задоволеній частині апеляційної скарги та стягнути з позивача по справі на користь апелянта судові витрати за подання апеляційної скарги у розмірі 79,18 грн. керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 381-383 ЦПК України, колегія суддів, - ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Заочне рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 08 лютого 2016 року в частині стягнення з ОСОБА_1 пені змінити. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Смарт Фінексперт» пеню у розмірі 1 000 грн. Рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 08 лютого 2016 року в частині стягнення з ОСОБА_1 штрафу, скасувати та в цій частині постановити нове рішення про відмову у задоволені вказаних позовних вимог. В іншій частині рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 08 лютого 2016 року залишити без змін. Змінити розподіл судових витрат, а саме: судового збору за подання позову, шляхом зменшення його розміру з 243,60 грн. до 52,79 грн. на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Смарт Фінексперт». Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Смарт Фінексперт» на користь ОСОБА_1 судові витрати за подання апеляційної скарги у розмірі 79,18 грн. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду у випадках, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України, протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Головуючий: Т.Р. Куценко Судді: Е.Л. Демченко М.О. Макаров