Постанова Житомирський апеляційний суд № 285/2406/15-ц

УКРАЇНА Житомирський апеляційний суд Справа №285/2406/15-ц Головуючий у 1-й інст. Літвин О. О. Категорія 39 Доповідач Шевчук А. М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 червня 2021 року Житомирський апеляційний суд у складі: головуючої судді Шевчук А.М., суддів: Талько О.Б., Коломієць О.С., за участі секретаря судового засідання Баліцької Т.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі цивільну справу №285/2406/15-ц за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 14 вересня 2015 року, яке ухвалене під головуванням судді Літвин О.О. у м. Новоград-Волинському, в с т а н о в и в: У червні 2015 року Публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (надалі - ПАТ КБ «Приватбанк» або банк) звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 . Просило стягнути заборгованість у сумі 23 044,26 доларів США, яка складається із: заборгованості за тілом кредиту в сумі 10 197,80 доларів США; заборгованості за процентами за користування кредитом - 1,37 доларів США; пені за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором - 11 736,30 доларів США; штрафу - 12,01 доларів США (фіксованої частини) і 1 096,77 доларів США (процентної складової). Свої вимоги обґрунтовувало тим, що 16 липня 2008 року між банком та ОСОБА_1 укладений кредитний договір №ZRW1GA0000000163, за умовами якого відповідач отримав кредит у розмірі 23 948,77 доларів США. Позичальник належним чином не виконує свої фінансові зобов`язання, у зв`язку із чим станом на 21 травня 2015 року утворилася вищевказана заборгованість. Заочним рішенням Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 14 вересня 2015 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь банка заборгованість за кредитним договором у сумі 23 044,26 доларів США (еквівалентно 479 550,99 грн.), яка складається із: заборгованості за тілом кредиту в сумі 10 197,80 доларів США; заборгованості за процентами за користування кредитом - 1,37 доларів США; пені за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором - 11 736,30 доларів США; штрафу - 1 108,78 дол. США, а також - судовий збір у розмірі 3 654 грн. Ухвалою Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 23 вересня 2020 року заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення залишено без задоволення. ОСОБА_1 оскаржив заочне рішення суду першої інстанції в загальному порядку, встановленому ЦПК України. Посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить заочне рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі. Доводи апеляційної скарги грунтуються на тому, що суд у порушення норм законодавства України про захист прав споживачів достроково стягнув заборгованість за кредитним договором, але при цьому він не отримував вимоги від банка про повне дострокове виконання зобов`язань та йому не був наданий 30-дений строк, із дати отримання вимоги, для погашення прострочених платежів. Зауважує, що розмір стягнутої судом неустойки, перевищив розмір основного зобов`язання та не підлягав до повного задоволення відповідно до положень ч.3 ст. 551 ЦК України. Крім того, розрахунок боргу щодо, зокрема пені, суперечить нормам чинного законодавства. Так, банк неправомірно вважав простроченим повернення всього тіла кредиту, оскільки незаконно змінив строк кінцевої дати погашення кредиту, адже цьому не передувала вимога про повне дострокове виконання зобов`язання та йому, як позичальнику, не надавався 30-денний строк (з дати отримання вимоги) для погашення простроченої заборгованості, а тому незаконно нараховувалася неустойка на все тіло кредиту. Окрім того, суд не повідомив його належним чином про розгляд справи. За адресою: АДРЕСА_1 , він не проживає з 25 грудня 2013 року, про що у матеріалах справи є довідка. На думку скаржника, суд першої інстанції надав перевагу бездоказовим доводам позивача та не був об`єктивним у відношенні до всіх сторін та учасників процесу. Банк не надав належних доказів на підтвердження вимог позову та порушив законодавство при нарахуванні заборгованості, а відтак визначенні її розміру. Відзиву на апеляційну скаргу не надходило. Учасники справи у судове засідання не з`явилися. Представник відповідача - адвокат Луговський Ю.В., повноваження якого підтверджені ордером, отримав судову повістку 19 квітня 2021 року (а.с.99,108). Згідно з частиною п`ятою ст.130 ЦПК України вручення судової повістки представникові учасника справи вважається врученням повістки і цій особі. Банку судову повістку відправлено 19 квітня 2021 року електронною поштою на електронну адресу з підтвердженням успішності створення запису в реєстрі відправки (докази приєднані до матеріалів справи). Отже, сторони про дату, час і місце розгляду справи повідомлені належним чином. До суду клопотань про відкладення розгляду справи не находило. Відповідно до частини другої ст.372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Перевіривши законність та обґрунтованість заочного рішення суду першої інстанції відповідно до положень ст.367 ЦПК України, колегія суддів апеляційного суду доходить висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з наступних підстав. Задовольняючи позов у повному обсязі, суд першої інстанції виходив із того, що правильність проведення банком розрахунку відповідачем не спростована та будь-яких клопотань на його спростування ним не заявлено, сторонами встановлена позовна давність за всіма вимогами про стягнення кредиту, процентів, пені та штрафів тривалістю 5 років, невиконання відповідачем своїх договірних зобов`язань порушило право позивача на своєчасне та в повному обсязі отримання грошових коштів, які були надані в кредит та підстав для застосування частини третьої ст.551 ЦК України суд не знайшов, оскільки відповідач в судове засідання не прибув, заперечень проти позову не подав та не надав будь-яких доказів наявності обставин, які б мали істотне значення для вирішення справи. Колегія суддів апеляційного суду вважає, що висновки суду першої інстанції не повністю відповідають обставинам справи та до спірних правовідносин не зовсім правильно застосовані норми матеріального права щодо неустойки. Відповідно до частини першої ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому (зі змісту частини другої ст.1050 ЦК України). Із матеріалів справи вбачається та судом установлено, що 16 липня 2008 року між Закритим акціонерним товариством комерційний банк «ПриватБанк», правонаступником якого є позивач, та ОСОБА_1 (позичальником) укладений кредитний договір №ZRW1GA0000000163, за умовами якого банк надав відповідачу кредитні кошти на строк із 16 липня 2008 року по 16 липня 2014 року в розмірі 25 501,39 дол.США на наступні цілі: у розмірі 23 948,77 дол.США на споживчі цілі, з них 23 000 на споживчі цілі шляхом: видачі готівки через касу, а також у розмірі 690 дол.США на сплату винагороди за надання фінансового інструменту в момент надання кредиту, 138,29 дол.США - для сплати страхового платежу страхування майна за договором страхування майна на перший рік дії кредиту, 1 550,62 дол.США на сплату страхових платежів у випадку та в порядку, передбачених п.п.2.1.3, 2.2.7 даного договору, сплатою за користування кредитом відсотків у розмірі 1,25% на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом, винагороди за надання фінансового інструмента у розмірі 3% від суми виданого кредиту в момент надання кредиту, винагороди за надання фінансового інструмента у розмірі 0% від суми виданого кредиту щомісяця в період сплати, винагорода за резервування ресурсів у розмірі 4,08% річних від суми зарезервованих ресурсів, винагороди проведення додаткового моніторингу, згідно з п.7.2 даного договору (а.с.11-12). У період сплати з «10» по «15» число кожного місяця відповідач зобов`язався сплачувати щомісячний платіж у сумі 564,58 дол.США, що складається із: заборгованості за тілом кредиту, нарахованих процентів за користування кредитом, згідно з графіком погашення кредиту. 15 березня 2013 року сторони уклали додаткову угоду №1 до кредитного договору, за умовами якої зменшили суму заборгованості на 10 346,99 дол.США (а.с.13-14). Також сторони договору узгодили нову дату остаточного погашення заборгованості за кредитом - 15 березня 2018 року, уклали новий графік погашення кредиту та за умови належного виконання позичальником своїх зобов`язань по сплаті платежів за додатковою угодою, позичальник за користування кредитом мав сплачувати відсотки в розмірі 0,12% річних і вносити щомісячний платіж у розмірі 216,47 дол.США. В умовах додаткової угоди №1 до кредитного договору прописано, що у разі порушення позичальником будь-якого із зобов`язань, передбачених в графіку погашення кредиту (додаток 1 до цієї додаткової угоди) понад 30 днів: термін повернення кредиту, зазначений в п.1.2 договору, є 31-ий день з моменту такого порушення. Вся заборгованість за кредитом, починаючи з наступного дня, який слідує за днем повернення кредиту (32-ий день), рахується простроченою (підпункти 1.5.1,1.5.2 пункту 1.5 додаткової угоди №1 до кредитного договору). Підписавши додаткову угоду №1 до кредитного договору, банк не анулював заборгованість відповідача. У матеріалах справи відсутні докази про визнання судом кредитного договору або окремих його частин, додаткової угоди №1 до кредитного договору або її окремих частин недійсними. За таких обставин, правомірність правочину положеннями ст.204 ЦК України презюмується, оскільки недійсність законом прямо також не встановлена. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша ст.626 ЦК України). Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст.629 ЦК України). Зазначення в апеляційній скарзі про неотримання відповідачем вимоги банка про повне дострокове виконання зобов`язань, із посиланням на п.63 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року в справі №638/13683/15-ц, не є перешкодою наразі для стягнення заборгованості за тілом кредиту та процентами за користування кредитом в повному обсязі, оскільки не звільняє відповідача від повернення залишку неповернутого тіла кредиту в повному обсязі та сплати процентів, ураховуючи зміст підпунктів 1.5.1,1.5.2 пункту 1.5 додаткової угоди №1 до кредитного договору щодо того, яка заборгованість рахується простроченою на 32 день із моменту порушення будь-якого з зобов`язань, передбаченого графіком погашення кредиту, які недійсними визнані не були. Також суду не надано доказів, які б спростовували недотримання відповідачем після укладення додаткової угоди №1 до кредитного договору строків повернення тіла кредиту і сплати процентів за користування кредитом. Разом із тим, вирішальним у даному випадку є те, що на час перегляду заочного рішення суду першої інстанції (після 2020 року) уся заборгованість у розумінні договірних зобов`язань за тілом кредиту та процентами є простроченою і ОСОБА_1 має можливість заперечувати проти вимог банка, що відповідає положенням ст.124 Конституції України. Також захист порушеного права має бути ефективним та не породжувати ініціювання нових позовів. У заяві про перегляд заочного рішення відповідачем заявлено про застосування строку позовної давності. У пункті 5.5 кредитного договору передбачено, що термін позовної давності за вимогами про стягнення кредиту, відсотків за користування кредитом, винагороди, неустойки встановлюється сторонами тривалістю 5 років. Отже, загальна та спеціальна позовна давність, встановлена законом, збільшена за домовленістю сторін. За загальним правилом частини першої ст.264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. Із моменту останнього платежу (26 лютого 2009 року) та до укладенням 15 березня 2013 року додаткової угоди №1, якою сторони за взаємною згодою зменшили суму заборгованості, інтервал не перевищив п`яти років. Після переривання перебіг позовної давності почався заново. Після укладення додаткової угоди перебіг позовної давності постійно переривався сплатами, інтервали між якими також не перевищували п`яти років. За таких обставин, підлягає до стягнення тіло кредиту в сумі 10 197,80 дол.США та проценти за користування кредитом у сумі 1,37 дол.США, розмір яких доводиться розрахунком, який також належними доказами не спростований, а доводи апеляційної скарги щодо розрахунку грунтуються на припущеннях та прийняті судом апеляційної інстанції бути не можуть. Відповідно до ст.549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання (частина друга ст.549 ЦК України). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (частина третя ст.549 ЦК України). Так, пунктом 8.4 кредитного договору передбачено, що при порушенні позичальником зобов`язань із погашення кредиту, позичальник сплачує банку пеню у розмірі 0,15% від суми прострочення заборгованості за кредитом за кожний день прострочки, але не менше 1 гривні. Водночас пунктами 5.3 та 6.4 кредитного договору передбачено, що при порушенні позичальником строків платежів за будь-яким грошовим зобов`язанням, передбаченим кредитним договором, більше ніж на 30 днів, позичальник зобов`язаний сплатити банку штраф у розмірі 250 грн. + 5% від суми позову. Положення частини третьої ст.551 ЦК України про зменшення розміру неустойки може бути застосовано судом лише за заявою відповідача. Такої заяви у матеріалах справи немає, а у заяві про перегляд заочного рішення про застосування положень ст.551 ЦК України також не йдеться, а тому доводи апеляційної скарги з приводу того, що розмір неустойки більший за розмір основного зобов`язання (11 736,30 дол. США (пеня) + 1 108,78 дол.США (штраф) > 10 197,80 дол.США (тіло кредиту) + 1,37 дол.США (проценти за користування кредитом)), хоча відповідають дійсності, але відсутні підстави для застосування до спірних правовідносин на стадії апеляційного перегляду положень частини третьої ст.551 ЦК України. Разом із тим, за положеннями ст.61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення. Цивільно-правова відповідальність - це покладення на правопорушника основаних на законі невигідних правових наслідків, які полягають у позбавленні його певних прав або в заміні невиконання обов`язку новим, або у приєднанні до невиконаного обов`язку нового додаткового. Покладення на боржника нових додаткових обов`язків як заходу цивільно-правової відповідальності має місце, зокрема, у випадку стягнення неустойки (пені, штрафу). У постанові Верховного Суду України від 21 жовтня 2015 року в справі №6-2003цс15 зроблено висновок, що відповідно до ст.549 ЦК України штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування за одне й те саме порушення - строків виконання грошових зобов`язань за кредитним договором свідчить про недотримання положень, закріплених у статті 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення. Отже, законодавством не передбачено подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення. Однак, ухвалюючи заочне рішення в справі, суд першої інстанції зазначені вимоги законодавства та правові висновки Верховного Суду України до уваги не прийняв та дійшов до помилкового висновку про одночасне стягнення з відповідача на користь банку пені й штрафу (фіксованої частини та процентної складової). Апеляційний суд відмовляє у стягненні пені (11 736.30 дол.США) та стягує з відповідача на користь позивача штраф, який складається із фіксованої частини в розмірі 12,01 дол.США та процентної складової - 509,96 дол.США ((10 197,80+1,37) = 10 199,17; 10199,17 х 5%= 509,96). У стягненні решти процентної складової штрафу також відмовляється (586,81 дол.США). Доводи апеляційної скарги відносно того, що відповідач, начебто, не був належним чином повідомлений судом першої інстанції про дату, час і місце засідання не підтверджуються матеріалами справи. Відповідно до змісту частини сьомої ст.128 ЦПК України судова повістка фізичній особі надсилається за адресою її місця проживання чи місця перебування, зареєстрованою у встановленому законом порядку. Так, з 25 грудня 2013 року відповідач зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 (а.с.24,63-64). Про судове засідання, призначене на 14 вересня 2015 року, ОСОБА_1 був особисто повідомлений завчасно двічі на адресою: АДРЕСА_2 , що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення (а.с.43-44). Належними доказами дані обставини не спростовані, а посилання в апеляційній скарзі на те, що у рекомендованих повідомленнях немає підпису та підпис поставлений і написано « ОСОБА_1 » невідомою особою є надуманими. За адресою: АДРЕСА_1 , судові повістки не направлялися. За положеннями ст.376 ЦПК України колегія суддів апеляційного суду скасовує заочне рішення суду першої інстанції та ухвалює нове судове рішення, яким позов задовольняє частково. Судовий збір покладається на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, що узгоджується із приписами ст.141 ЦПК України. Керуючись ст.ст.259,268,367-368,374,376,381-384 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Заочне рішення Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 14 вересня 2015 року скасувати та ухвалити нове судове рішення про часткове задоволення позову. Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) на користь Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» (вул. Грушевського, буд. 1Д, м. Київ, код ЄДРПОУ 14360570) за кредитним договором від 16 липня 2008 року №ZRW1GA0000000163 заборгованість у сумі 10 721,14 дол.США, що еквівалентно 223 106 грн. 92 коп., яка складається із: заборгованості за тілом кредиту 10 197,80 дол.США; заборгованості за процентами за користування кредитом 1,37 дол.США; штрафу: фіксованої частини в розмірі 12,01 дол.США та процентної складової - 509,96 дол.США. У задоволенні решти вимог відмовити. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» 1 699 грн. 84 коп. судового збору. Стягнути з Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 2 931 грн. 24 коп. судового збору. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуюча Судді: