Постанова Дніпровський апеляційний суд № 205/6201/17

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/258/20 Справа № 205/6201/17 Суддя у 1-й інстанції - Шавула В.С. Суддя у 2-й інстанції - Куценко Т. Р. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 04 лютого 2020 року Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі: головуючого Куценко Т.Р., суддів: Демченко Е.Л., Макарова М.О., за участю секретаря Синенка Є.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , на рішення Ленінського районного суду м.Дніпропетровська від 08 листопада 2018 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Дніпропетровської міської ради, Новокодацької районної у місті Дніпро ради, третя особа: Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Моніторна 7» про визнання особи такою, що має право користування житловим приміщенням, зобов`язання вчинити дії та зустрічним позовом Дніпропетровської міської ради до ОСОБА_1 , третя особа: Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку « Моніторна 7» про виселення із жилого приміщення, - ВСТАНОВИЛА: У вересні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовною заявою до Дніпропетровської міської ради, Новокодацької районної у місті Дніпро ради, в якій з урахуванням уточнених позовних вимог, просила визнати її такою, що має право користування квартирою АДРЕСА_1 ; зобов`язати виконавчий комітет Новокодацької районної у м.Дніпрі ради переукласти із ОСОБА_1 договір найму квартири АДРЕСА_1 . Позов мотивовано тим, що заявник останні 10 років постійно проживала на правах члена сім`ї разом зі своєю тіткою в її квартирі за адресою АДРЕСА_2 . Посилається на те, що доглядала за рідною тіткою та допомагала їй по господарству, після її смерті здійснювала поховання та продовжує проживати у її квартирі. Звертаючись з даними позовними вимогами заявник стверджує, що має право користуватись даною квартирою, оскільки проживала там за згодою тітки. У квітні 2018 року Дніпропетровська міська рада звернулася до суду з зустрічними позовними вимогами до ОСОБА_1 та просила виселити ОСОБА_1 із квартири АДРЕСА_1 без надання іншого жилого приміщення. В обґрунтування позову посилалася на те, що квартирою АДРЕСА_1 належить територіальній громаді міста АДРЕСА_3 на праві комунальній власності. ОСОБА_1 займає вказане житлове приміщення незаконно, заселившись до нього без відповідних правових підстав, пому підлягає виселенню зі спірної квартири. Рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 08 листопада 2018 року відмовлено в задоволені позовних вимог ОСОБА_1 , зустрічні позовні вимоги Дніпропетровської міської ради задоволено. Виселено ОСОБА_1 із квартири АДРЕСА_1 , без надання іншого жилого приміщення. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат /а.с. 206-211/. Не погодившись з рішенням суду ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу в якій просить рішення суду скасувати, ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог Дніпропетровської міської ради та задовольнити її позовні вимоги посилаючись на те, що рішення є незаконним, ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, за недоведеністю обставин, що мають значення та невідповідності висновків суду обставинам справи /а.с. 234-237/. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав. Судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є співвласником квартири АДРЕСА_4 , та має з 1986 року зареєстроване за цією ж адресою місце проживання /а.с.19, 120/. На підставі ордеру на житлове приміщення № 385 серії 89 виданого виконавчим комітетом Ленінської районної Ради народних депутатів м. Дніпропетровська від 07 березня 1989 року, право користування квартирою АДРЕСА_1 належало ОСОБА_2 , померлому ІНФОРМАЦІЯ_2 /а.с.81, 83/. Окрім основного наймача ОСОБА_2 , також у спірній квартирі були зареєстровані : ОСОБА_3 , померлий ІНФОРМАЦІЯ_3 /а.с.84/ та ОСОБА_4 /а.с.86/, в подальшому у зв`язку зі смертю зняті із реєстраційного обліку. Будинок АДРЕСА_3 перебуває на балансі КВ ЖРЕП з 1993 року (а.с.116), але 12 серпня 2016 року у 1-3 під`їздах вказаного будинку створено ОСББ «Моніторна 7» /а.с.149-150/, до яких увійшла квартира АДРЕСА_5 /а.с.72/. Спірна квартира не приватизована, є власністю територіальної громади м.Дніпропетровська /а.с.72,177/. Відповідно до акту від 01 жовтня 2017 року зазначено, що ОСОБА_1 проживала без реєстрації в квартирі АДРЕСА_1 із серпня 2013 року та по теперішній час /а.с.85/. Проте, матеріали справи не містять будь-яких доказів на піставі яких колегія суддів може встановити пістави проживання ОСОБА_1 у спірній квартирі, тобто відсутні докази щодо згоди ОСОБА_4 на проживання ОСОБА_1 у квартирі, яка надана останній на підставі ордеру, відсутні докази, що заявник входить до складу сім`ї наймача, також відсутні докази зазначені особи вели спільне господарство тощо. У відповідності до ст. 58 ЖК Української РСР, на підставі рішення про надання жилого приміщення в будинку державного або громадського житлового фонду виконавчий комітет районної, міської, районної в місті, селищної, сільської Ради народних депутатів видає громадянинові ордер, який є єдиною підставою для вселення в надане жиле приміщення. Ордер може бути видано лише на вільне жиле приміщення. Згідно із ст.. 61 ЖК Української РСР, користування жилим приміщенням у будинках державного і громадського житлового фонду здійснюється відповідно до договору найму жилого приміщення. Договір найму жилого приміщення в будинках державного і громадського житлового фонду укладається в письмовій формі на підставі ордера на жиле приміщення між наймодавцем - житлово-експлуатаційною організацією (а в разі її відсутності - відповідним підприємством, установою, організацією) і наймачем - громадянином, на ім`я якого видано ордер. У відповідності до ст. 64 ЖК Української РСР, члени сім`ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов`язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім`ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов`язаннями, що випливають із зазначеного договору. До членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство. Якщо особи, зазначені в частині другій цієї статті, перестали бути членами сім`ї наймача, але продовжують проживати в займаному жилому приміщенні, вони мають такі ж права і обов`язки, як наймач і члени його сім`ї. Згідно із ст. 65 ЖК Української РСР, наймач вправі в установленому порядку за письмовою згодою всіх членів сім`ї, які проживають разом з ним, вселити в займане ним жиле приміщення свою дружину, дітей, батьків, а також інших осіб. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей зазначеної згоди не потрібно. Особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім`ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім`ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім`ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням. Згідно до роз`яснень Верховного Суду України від 26.05.2001 року «Правові позиції щодо розгляду судами окремих категорій судових справ (Житлове право)», у члена сім`ї наймача, включеного до ордера на заселення жилого приміщення, право користування останнім виникає у зв`язку із включенням до ордера, а не у зв`язку із вселенням у це приміщення. Згідно із ч.3 ст. 116 ЖК Української РСР осіб, які самоправно зайняли жиле приміщення, виселяють без надання їм іншого жилого приміщення. Встановивши обставини по справі, дослідивши надані сторонами докази та виходячи з наведених норм закону колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , оскільки позивачем не надано належних доказів на підтвердження перебування у спірній квартирі на законих підстав. Законом визначено підстави за якими особа може користуватись майном, що належить територіальній громаді на праві комунальної власності, проте заявником не підвтерджено жодної з них під час розгляду даної справи. Посилання ОСОБА_1 у своїй апеляційній скарзі на родиний зв`язок з померлою ОСОБА_4 колегія суддів не приймає до уваги, оскільки члени сім`ї, які мають право проживати у житловому приміщенні повинні бути включені до ордеру. Однак, як підтверджено матеріалами справи ОСОБА_1 включено не було, також не має письмової згоди щодо ОСОБА_4 на вселення у спірну квартиру. Посилання заявника, що вона доглядала та дбала про ОСОБА_4 на протязі років не дає підстави для отримання права користування спірною квартирою. Також при розгляді даної справи колегія суддів приймає до уваги, що ОСОБА_1 є власником 1/3 часини квартири АДРЕСА_4 , та є зареєстрованою за вказаною адресою. Тобто, у позивача є постійне місце проживання. Отже, доводи апеляційної скарги висновок суду не спростовують на законність судового рішення не впливають, а в основному направлені на переоцінку доказів у справі, що знаходиться поза межами повноважень суду апеляційної інстанції. Таким чином колегія суддів вважає, що суд першої інстанції розглянув справу відповідно до ст. 13 ЦПК України: за зверненням фізичних осіб, в межах заявлених ними вимог та на підставі наданих ними доказів, доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. З огляду на викладене, підстав для скасування судового рішення та ухвалення нового рішення про відмову у позові, як про це просить позивач, не встановлено. Згідно з ч.1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Рішення суду відповідає матеріалам справи, доказам та вимогам матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, підстав для задоволення апеляційної скарги колегія суддів не вбачає. Судові витрати понесені у зв`язку з переглядом судового рішення розподілу не підлягають, оскільки апеляційна скарга залишається без задоволення. керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-383 ЦПК України, колегія суддів, - ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Ленінського районного суду м.Дніпропетровська від 08 листопада 2018 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Постанова суду може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Головуючий: Т.Р. Куценко Судді: Е.Л. Демченко М.О. Макаров