Постанова 4804 № 219/11111/19

Єдиний унікальний номер 219/11111/19 Номер провадження 22-ц/804/601/20 Справа № 219/11111/19 Головуючий в суді першої інстанції Шевченко Л.В. Провадження № 22-ц/804/601/20 Доповідач Агєєв О.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 25 лютого 2020 року м. Бахмут Донецький апеляційний суд у складі: головуючого судді Агєєва О.В. суддів Гапонова А.В., Канурної О.Д., за участю секретаря судового засідання Самойленко Г.В., розглянув у відкритому судовому засіданні у м.Бахмут Донецької області цивільну справу №219/11111/19 за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариство «Українська залізниця» про стягнення заборгованості по заробітній платі, з апеляційною скаргою позивача ОСОБА_1 на рішення Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 11 грудня 2019 року, ухваленого в м.Бахмут Донецької області у складі судді Шевченко Л.В., - ВСТАНОВИВ: У вересні 2019 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати за період з 01 березня 2017 року по 17 липня 2017 року в сумі 18501,07 грн. В обґрунтування позову зазначив, що з 01 липня 2016 року по 17 липня 2017 року працював в Публічному акціонерному товаристві «Українська залізниця» оглядачем-ремонтником вагонів 5 розряду виробничого підрозділу «Експлуатаційне вагонне депо Іловайськ» структурного підрозділу «Донецька дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» публічного акціонерного товариства «Українська залізниця». З березня 2017 року роботодавець припинив виплачувати йому заробітну плату, хоча і продовжував її нараховувати. Станом на 17 липня 2017 року розмір нарахованої, але не виплаченої йому заробітної плати за період з 01 березня 2017 року по 17 липня 2017 року становить 22321 гривні 87 копійок (за вирахуванням податків та інших обов`язкових платежів до виплати належить 18501,07 грн.), на підтвердження викладених в позові обставин, позивач надав розрахунок розміру нарахованої, але не виплаченої заробітної плати за період 01.03.2017 по 17.07.2017, зроблений ним на підставі розрахункових листків за березень-липень 2017 року та самим розрахунковими листками. Отримати від відповідача належним чином засвідчену довідку про розмір нарахованої, але не виплаченої заробітної плати за період з 01 березня 2017 року по 17 липня 2017 року позивач не може. Первинні документи для нарахування заробітної плати знаходяться у регіональній філії «Донецька залізниця» АТ «Українська залізниця» (вул.Привокзальна, м.Лиман Донецької області), куди вони були здані ним (позивачем) особисто в вересні 2017 року. Добровільно сплатити заборгованість по заробітній платі відповідач відмовляється. Не сплачуючи позивачу заробітну плату у період з березня 2017 року і по теперішній час роботодавець грубо порушує вимоги чинного трудового законодавства, що стало підставою для вжиття заходів щодо судового захисту порушених прав. Рішенням Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 11 грудня 2019 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати за період з 01 березня 2017 року по 17 липень 2017 року в розмірі 18 501 грн. 07 коп. відмовлено. Не погоджуючись з рішенням суду, позивач ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 11 грудня 2019 року та ухвалити нове рішення, яким задовольнити його вимоги. Мотивує апеляційну скаргу тим, що оскаржуване рішення підлягає скасуванню, оскільки вважає його незаконним та необґрунтованим. Зазначає, що суд мав взяти до уваги той факт, що при звільненні позивачу належала до сплати заробітна плата, яка зазначена у наданій ним суду довідці. Суд мав виходити з того, що в спорах, що виникають з трудових правовідносин про порушення трудових прав, діє презумпція вини роботодавця. Відповідачем як роботодавцем підтверджена та обставина, що у спірний період часу позивач перебував з ним у трудових правовідносинах, за що йому мала бути нарахована та виплачена заробітна плата. Проте, свого обов`язку з оплати праці позивача відповідач не виконав, що ним підтверджено, розмір заявленої позивачем до стягнення суми невиплаченої заробітної плати відповідачем не спростований. Надані позивачем довідки на підтвердження розміру заборгованості підписані посадовими особами підприємства. Повноваження цих осіб відповідачем не спростовані. Доказів про те, що у період з 16 березня 2017 року по 17 липня 2017 року позивач не виконував свої трудові функції відповідачем не надано. Суду також слід було відхилити доводи відповідача щодо правомірності припинення нарахування заробітної плати позивачу з огляду на: рішення Ради національної безпеки і оборони України від 15.03.2017р. (введені в дію Указом Президента України від 15 березня 2017 року №62/2017) «Про невідкладні додаткові заходи із протидії гібридним загрозам національній безпеці України», оскільки це Рішення регулює питання припинення переміщення вантажів через лінію зіткнення у межах Донецької та Луганської областей та забезпечення безпечного і надійного функціонування паливно-енергетичного та металургійного комплексів України, нейтралізації загроз економічній безпеці України та мінімізації їх наслідків для економіки та бюджету України. Воно стосується повноважень Кабінету Міністрів, Міністерства внутрішніх справ України, Національної поліції України, Національної гвардії України, Державної фіскальної служби України, Служби безпеки України, і не містить вказівок або рекомендацій щодо припинення нарахування та виплати заробітної плати працівникам підприємства «Українська залізниця»; Науково-правовий висновок Торгово-промислової палати України «щодо унеможливлення виконання обов`язків, передбачених законодавством України про працю при вивільненні працівників, спричиненого впливом дії форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили» від 16.01.2018 р. №126/2/21-10.2 (а.с.29-37), оскільки висновок про відсутність вини відповідача як роботодавця у невиплаті заробітної плати не є законодавчо визначеною підставою для його звільнення від такого обов`язку, як і підставою порушення гарантованого Конституцією України права особи на оплату праці. Зазначає, що конституційне право позивача на одержання винагороди за працю має бути захищено. Крім того, як було зазначено позовній заяві, первинні документи для нарахування заробітної плати знаходяться у регіональній філії «Доненька залізниця» AT «Українська залізниця» (вул.Привокзальна. м.Лиман Донецької області, 84404), куди вони були здані позивачем особисто в жовтні 2017 року, папка 3532. Зазначені первинні документи збиралися відповідачем централізовано на усіх працівників, що працювали на території непідконтрольній органам державної влади України. Однак вказані документи не були надані відповідачем суду навіть на його вимогу. В нього збереглися скан-копії первинних документів, що, на його думку, підтверджують факт роботи на підприємстві відповідача у період з 01 березня 2017 року по 17 липня 2017 року, а також факт його звільнення з роботи, які він просить долучити до матеріалів справи. Вказує, що неповне з`ясування судом обставин, що мають значення дія справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, а також неправильне застосування норм матеріального права є підставами для скасування оскаржуваного судового рішення та ухвалення нового рішення. До апеляційної скарги долучив наступні копії: опис документів (завірені копії) для остаточного розрахунку з оглядачем-ремонтником вагонів 5 розряду пункту технічного обслуговування вагонів; трудова книжка; накази про надання відпусток без збереження заробітної плати; особові рахунки; розрахунки заробітної плати; наказ про припинення трудового договору (контракту); розрахунок оплати відпустки; довідка-розрахунок; розрахунок оплати середньої зарплати; наказ про зміну розміру надбавки за вислугу років; список працівників виробничого підрозділу; наказ про підвищення годинних тарифних ставок та посадових окладів; про встановлення простою; про встановлення простою по виробничому підрозділу; накази про надання відпусток; табелі обліку використання робочого часу; особова картка працівника (а.с.11-62 т.2). Письмовий відзив на апеляційну скаргу позивача відповідачем АТ «Українська залізниця» на час розгляду справи не наданий. Відповідно до частини третьої статті 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Сторони в судове засідання не з`явились, про дату, час і місце розгляду справи повідомлені у встановленому законом порядку. Від позивача на електронну адресу апеляційного суду надійшла заява про розгляд справи без його участі (а.с.89). Апеляційний суд вважає можливим розглянути справу за відсутності учасників справи, які не з`явились в судове засідання, оскільки, відповідно до частини 2 ст.372 ЦПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга позивача ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню з таких підстав. Відповідно до частин 1, 2 ст.367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Відповідно до ч.1 ст.2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Судом першої інстанції встановлено, що позивач ОСОБА_1 в період з 01.07.2016 року по 17.07.2017 року працював в ПАТ «Українська залізниця» Регіональна філія «Донецька залізниця» Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» на посаді оглядача-ремонтника вагонів 5 розряду пункт технічного обслуговування вагонів станції Байрак 4 класу, а саме відповідно до наказу від 01.07.2016 року № 84/ос. Звільнений з роботи 17.07.2017 року на підставі п.1 ст.40 КЗпП України у зв`язку зі скороченням штату (наказ від 10.07.2017 року № 4184/ДН-ос), що підтверджується записом в трудовій книжці ОСОБА_1 , виданій на ім`я позивача 03 листопада 1999 року (а. с.13-17). Позивач вказує, що на день його звільнення йому нарахована, але не виплачена заробітна плата з березня 2017 року по 17.07.2017 року у сумі 18 501,07 грн. На підтвердження не виплаченої заробітної плати позивачем був наданий розрахунок розміру нарахованої, але не виплаченої заробітної плати за період 01.03.2017 по 17.07.2017, зроблений самим позивачем на підставі розрахункових листків за березень - липень 2017 року (а.с.4). Відповідно до розрахунку: всього нараховано - 22 321,87 грн., сума до сплати 18 501,07 грн., у тому числі: за березень 2017 року - 4 680,54 грн., сума до виплати - 3 791,23 грн.; за квітень 2017 року - 2 628,32 грн., сума до виплати 2 128,95 грн.; за травень 2017 року - 2 749,37 грн., сума до виплати 2 226,99 грн.; за червень 2017 року - 2 749,37 грн., сума до виплати 2 226,99 грн.; за липень 2017 року нараховано 9 514,27 грн., сума до виплати 7 627,54 грн. Відмовляючи у задоволенні заявлених ОСОБА_1 вимог у повному обсязі, суд першої інстанції вказав, що позивачем не доведена наявність заборгованості із заробітної плати, не надано документів на підтвердження заборгованості. До позовної заяви не додані табелі обліку робочого часу за березень - липень 2017 року, а розрахунок розміру нарахованої заробітної плати за період з 01 березня 2017 року по 17 липня 2017 року зроблений ним на підставі розрахункових листів за березень 2017 року - липень 2017 року не є належним і допустимим доказом. Даних, які б підтверджували правонаступництво та передачу обов`язків від ДП «Донецька залізниця» до ПАТ «Укрзалізниця» позивачем не надано. АТ «Укрзалізниця» не є належним відповідачем, який має виконати обов`язок щодо виплати заборгованості із заробітної плати позивачу. З такими висновками суду першої інстанції повністю погодитися не можна. Матеріалами справи доведено та відповідачем не оспорюється, що позивач перебував з ним у трудових відносинах, працював оглядачем-ремонтником вагонів 5 розряду виробничого підрозділу «Іловайське експлуатаційне вагонне депо» структурного підрозділу «Донецька дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» ПАТ «Укрзалізниця». Наказом в.о. начальника дирекції залізничних перевезень «Донецька дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» ПАТ «Укрзалізниця» від 10 липня 2017 року № 4184/ДН-ОС ОСОБА_1 звільнено 17 липня 2017 року за п.1 ст.40 КЗпП України у зв`язку зі скороченням штату (а.с.18 т.1). Будь-які заперечення щодо наданої позивачем суду на підтвердження своїх позовних вимог копії наказу від 10 липня 2017 року № 4184/ДН-ОС про припинення трудового договору відповідачем не надано та не заперечується. Відповідно до ст.43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом. Згідно ч.1 ст.47 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в ст.116 цього Кодексу. Відповідно до ч.1 ст.116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. Згідно відзиву на позовну заяву відповідач не оспорює і той факт, що при звільненні позивача розрахунок з ним не проведено. Відповідно до ч.1 ст.94 КЗпП України, ст.1 Закону України від 24 березня 1995 року «Про оплату праці», заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства. Відповідач не оспорює факт трудових відносин з позивачем та надав відомість № 16 на виплату грошей, згідно якої ОСОБА_1 виплачена заробітна плата за першу половину березня 2017 року в розмірі 1 553,02 грн. (а.с.51, 52 т. 1). Позивачем на підтвердження позовних вимог надані розрахунки заробітної плати за березень - липень 2017 року (табуляграми) (а.с.7-11), які йому були видані відповідачем відповідно до статті 110 КЗпП України, частини першої статті 30 Закону України від 24.03.1995 року «Про оплату праці», згідно яких при кожній виплаті заробітної плати роботодавець повинен повідомити працівника про такі дані, що належать до періоду, за який провадиться оплата праці: а) загальна сума заробітної плати з розшифровкою за видами виплат; б) розміри і підстави утримань із заробітної плати; в) сума заробітної плати, що належить до виплати. Згідно цих розрахунків, позивачу нарахована заробітна плата за березень 2017 року в розмірі 4 767,76 грн., з яких: оплата почасовиків 2 619,94 грн., оплата простоїв за 101 годину - 830,00 грн.; в квітні 2017 року оплата простоїв за 152 години - 2 628,32 грн.; за травень 2017 року за 159 годин простою - 2 749,37 грн.; за червень 2017 року за 159 годин простою - 2 749,37 грн.; за липень 2017 року оплата простоїв за 8 годин 138,00 грн., компенсація за невикористану відпустку - 3 006,72 грн., вихідна допомога при звільненні - 6 195,18 грн. Відомості, зазначені у наданих позивачем розрахунках заробітної плати за березень - липень 2017 року узгоджуються з іншими доказами по справі, зокрема, наказом начальника структурного підрозділу «Донецька дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» ПАТ «Укрзалізниця» від 17 березня 2017 року № 236/ДНД, згідно якого, у зв`язку з відсутністю організаційних та технічних умов для здійснення господарської діяльності, викликаних перекриттям усіх залізничних колій, що ведуть до лінії розмежування з непідконтрольною українській владі територією, встановлено початок простою з 20 березня 2017 року для всіх працівників виробничих підрозділів дирекції; призначено відповідальними за облік працівників, які знаходяться на простої, начальників відповідних виробничих підрозділів; оплату за час простою не з вини працівників провести з розрахунку двох третин тарифної ставки встановленого працівникові розряду (окладу) за весь час простою згідно графіку роботи (а.с.176 зв.бік - 177 т. 1).; та наказу начальника виробничого підрозділу «Іловайське експлуатаційне вагонне депо» структурного підрозділу "Донецька дирекція залізничних перевезень" регіональної філії "Донецька залізниця" ПАТ "Укрзалізниця" від 17 березня 2017 року № 91 відповідно до наказу начальника Донецької дирекції залізничних перевезень № 236-ДНД від 17 березня 2017 року, згідно якого для працівників виробничого підрозділу "Іловайське експлуатаційне вагонне депо" встановлено початок простою з 20 березня 2017 року; оплату за час простою проводити у розмірі двох третин тарифної ставки встановленого працівникові розряду (окладу) (а.с.175, зв.бік 176 т.1) Порядок оплати часу простою, зазначений у цих наказах, відповідає положенням ст.113 КЗпП України, згідно якої час простою не з вини працівника оплачується з розрахунку не нижче від двох третин тарифної ставки встановленого працівникові розряду (окладу). Посилаючись на відсутність об`єктивної можливості перевірити факт виконання позивачем своїх професійних обов`язків, відповідач конкретних заперечень щодо сум оплати за час простою за березень - червень 2017 року не наводить. Відповідно до частини 4 статті 97 КЗпП України, статті 22 Закону України від 24 березня 1995 року «Про оплату праці» власник або уповноважений ним орган чи фізична особа не має права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами, колективними договорами. Враховуючи, що в період встановленого структурним підрозділом «Донецька дирекція залізничних перевезень», до складу якого входив виробничий підрозділ «Іловайське експлуатаційне вагонне депо», простою позивач на виконання наказу виходив на своє робоче місце до дня звільнення, що підтверджується наданими до суду першої інстанції розрахунками заробітної плати, на день звільнення позивача наказ про встановлення простою скасовано не було (відповідачем такі відомості не надано, структурний підрозділ «Донецька дирекція залізничних перевезень» з травня 2017 року свою діяльність здійснює у м.Лиман, тобто на території України, яка контролюється органами державної влади), у відповідача відсутні підстави не здійснювати позивачу оплату за час простою. Розрахунок заробітної плати за липень 2017 року узгоджується з наказом від 10 липня 2017 року № 4184/ДН-ОС про припинення трудового договору, згідно якого позивач звільнений за пунктом 1 статті 40 КЗпП України у зв`язку зі скороченням штату та має право на компенсацію за 16 днів невикористаної відпустки, одноразову грошову допомогу у розмірі одного середньомісячного заробітку (а.с.18 т.1). Запис про звільнення позивача у його трудову книжку відповідачем здійснено на підставі зазначеного наказу (а.с.13-17 т.1). Відповідно до частини 1 статті 83 КЗпП України у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки. Згідно розрахунку заробітної плати позивача за липень 2017 року, сума компенсації йому за невикористану відпустку складає 3 006,72 грн. (а.с.7 т. 1) та відповідачем її розмір не оспорюється. Відповідно до статті 44 КЗпП України при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 1 статті 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку. Розмір нарахованої позивачу вихідної допомоги у зв`язку із звільненням на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України згідно розрахунку заробітної плати за липень 2017 року складає 6195,18 грн. (а.с.7 т. 1) та відповідачем не оспорюється. Доводи відповідача у відзиві на позовну заяву про відсутність первинних документів в структурному підрозділі «Донецька дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» ПАТ «Укрзалізниця», що унеможливлює нарахування заробітної плати в період з 16 березня 2017 року по 17 липня 2017 року, є необґрунтованими. На підтвердження виконання наказу начальника виробничого підрозділу «Іловайське експлуатаційне вагонне депо» від 17.03.2017 року № 91, та наказу начальника Донецької дирекції залізничних перевезень № 236-ДНД від 16.03.2017 року про встановлення простою, щодо явки працівників, які знаходяться на простої, на робочі місця, (а.с.175 зв.бік, 176, 177) позивачем суду надані копії табелів обліку робочого часу за березень - липень 2017 року, які підписані керівником виробничого підрозділу «Іловайське експлуатаційне вагонне депо» ОСОБА_4 , працівником кадрової служби і відповідальною особою, згідно яких позивач в період з 16 березня 2017 року по 17 липня 2017 року згідно графіку роботи був на робочому місці протягом робочого часу (а.с.169, 171-173 т.1). Згідно правового висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, який викладений у постанові від 28 березня 2018 року у справі №243/5469/17, відомості щодо виплати заробітної плати не обмежуються лише первинною документацією роботодавця. Отже відсутність у відповідача первинної документації не є підставою для не нарахування та не виплати позивачу заробітної плати. Позивач стверджує, що після звільнення ним було передано до регіональної філії «Донецька залізниця» пакет документів відповідно до вищезазначеного Порядку остаточного розрахунку працівників. Проте до теперішнього часу рішення щодо виплати сум, належних йому при звільненні, не прийнято та виплати не здійснені. Відповідачем до суду першої інстанції надана довідка про доходи № 1239/2 від 28 жовтня 2019 року, видана структурним підрозділом «Донецька дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» ПАТ «Укрзалізниця», згідно якої позивачу нарахована заробітна плата за березень 2017 року 1053,03 грн. за фактичну кількість відпрацьованих годин - 77, за квітень - липень 2017 року заробітна плата не нарахована, кількість фактично відпрацьованих годин 0,00. В цій довідці є посилання, що вона видана відповідно до постанови КМУ України від 08.02.1995 року «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати», що свідчить про те, що в ній зазначені не всі суми, які відповідачем могли бути нараховані позивачу, зокрема, відповідно до пунктів 3, 4 постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 10 не враховуються при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження оплата простою, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога при звільненні, що є предметом позову у цій справі, а тому зазначена довідка не є доказом, що такі суми позивачу відповідачем фактично не були нараховані. Також відповідачем надана відомість на виплату грошей № 16 за березень 2017 року, яка складена структурним підрозділом «Донецька дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» ПАТ «Укрзалізниця», згідно якої позивачу ОСОБА_1 виплачена заробітна плата за березень 2017 року в сумі 1553,02 грн. (а.с.51, 52). Інших доказів про виплату позивачу ОСОБА_1 заробітної плати за березень 2017 року відповідачем суду не надано. Відповідно до ч.2 ст.30 Закону України від 24.03.1995 року «Про оплату праці», роботодавець зобов`язаний забезпечити достовірний облік виконуваної працівником роботи і бухгалтерський облік витрат на оплату праці у встановленому порядку. Відповідно до ст.8 Закону України від 16.07.1999 року «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» питання організації бухгалтерського обліку на підприємстві належать до компетенції його власника (власників) або уповноваженого органу (посадової особи) відповідно до законодавства та установчих документів. Відповідальність за організацію бухгалтерського обліку та забезпечення фіксування фактів здійснення всіх господарських операцій у первинних документах, збереження оброблених документів, регістрів і звітності протягом встановленого терміну, але не менше трьох років, несе власник (власники) або уповноважений орган (посадова особа), який здійснює керівництво підприємством відповідно до законодавства та установчих документів. Враховуючи, що трудовий договір - це угода між працівником і власником підприємства або уповноваженим ним органом, за якою власник підприємства або уповноважений ним орган зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату (ч. 1 ст. 21 КЗпП України), що обов`язок організувати бухгалтерський облік на підприємстві покладено на власника або уповноважений ним орган, саме відповідач має довести, що він виплатив позивачу заробітну плату. Відповідно до ст.12, ч.1 ст.81 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Відповідно до частин 1, 2 ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Враховуючи, що відповідач в порушення Закону України від 16.07.1999 року «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» ,Закону України від 24.03.1995 року «Про оплату праці» не надав суду першої інстанції документів ні про нараховану позивачу заробітну плату за період з 16 березня 2017 року по 17 липня 2017 року, ні про наявність заборгованості по заробітній платі за цей період, ні про відсутність такої заборгованості, у відзиві на апеляційну скаргу визнає, що з 16 березня 2017 року нарахування позивачу заробітної плати припинено через відсутність первинних документів, що розрахунок з позивачем при його звільненні не проведено, суд першої інстанції передчасно прийшов до висновку про недоведеність заявлених позивачем вимог. Відповідно до науково-правового висновку Торгово-промислової палати України №126/2/21-10.2 від 16 січня 2018 року щодо унеможливлення виконання обов`язків, передбачених законодавством України про працю при вивільнені працівників, спричиненого впливом дії форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) терористична загроза та загроза територіальної цілісності України, у тому числі територій міста Донецьк Донецької області, міста Луганськ Луганської області, що супроводжується актами тероризму, для подолання яких в Донецькій та Луганській областях проводилась антитерористична операція у 2014 році та станом на поточну дату заходи її проведення тривають є надзвичайними, непередбачуваними та невідворотними обставинами, що об`єктивно унеможливлюють виконання обов`язків сторонами, передбачених умовами трудового договору (контракту), законодавчими та іншими нормативними актами. У зв`язку із тим, що виробничі потужності, які було закріплено за структурними підрозділами «Донецька дирекція залізничних перевезень» та «Луганська дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» ПАТ «Укрзалізниця», що знаходяться на територіях міста Донецька і Донецької області, міста Луганська та Луганської області, які перебувають під контролем незаконних збройних формувань, і вийшли із-під контролю роботодавця у зв`язку із злочинним їх захопленням для подальшої господарської діяльності представниками цих незаконних збройних формувань і термін їх повернення є невідомим, термінове припинення трудових відносин з усіма працівниками, що за трудовим договором виконують функціональні обов`язки на цих виробничих потужностях у зв`язку із скороченням штату, згідно з п. 1 ст. 40 КЗпП України, є вимушеним, необхідним, об`єктивним та упереджуючим заходом. Втрата контролю і доступу ПАТ «Укрзалізниця», регіональної філії «Донецька залізниця» ПАТ «Укрзалізниця» до виробничих потужностей та іншого майна, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , у тому числі до трудових книжок працівників, оригіналів наказів, особових справ працівників, посадових інструкцій, табелів обліку робочого часу, примірників звітів, що подавались до контролюючих органів, комп`ютерної техніки із встановленим програмним забезпеченням трудових відносин з працівниками, починаючи з 20 березня 2017 року щодо структурного підрозділу "Донецька дирекція залізничних перевезень" та з 12 квітня 2017 року щодо структурного підрозділу "Луганська дирекція залізничних перевезень", коли фактично вийшло з під контролю управління вищевказаними виробничими потужностями, позбавило можливості ПАТ «Укрзалізниця», регіональної філії «Донецька залізниця» ПАТ «Укрзалізниця» виконати зобов`язання перед вивільненими працівниками згідно ст.ст.47, 83, 115 і 116 КЗпП України, а саме: кожному звільненому працівнику структурних підрозділів «Донецька дирекція залізничних перевезень» та «Луганська дирекція залізничних перевезень» видати належно оформлену трудову книжку і провести розрахунок. Це свідчить про відсутність вини ПАТ "Укрзалізниця" у невиконанні своїх обов`язків (а.с.43-47 т.1). Форс-мажорні обставини, про існування яких йдеться у висновку, свідчать про відсутність вини підприємства в затримці виплати належних сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України, як підстави для звільнення підприємства від відповідальності, передбаченої ст.117 КЗпП України. Проте жодним нормативним актом про працю не передбачено звільнення роботодавця від виплати заробітної плати та цей обов`язок роботодавця не залежить від наявності або відсутності його вини. Закон України від 02.09.2014 року № 1669-VII "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" не скасовує обов`язків роботодавця, визначених ст. 47, ст. 116 КЗпП України, та не передбачає особливостей щодо строків розрахунку при звільненні, встановлених ст.116 КЗпП України. Законом України від 02.09.2014 року № 1669-VII "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" встановлено, що єдиним належним та достатнім документом, що підтверджує настання обставин непереборної сили (форс-мажору), що мали місце на території проведення антитерористичної операції, як підстави для звільнення від відповідальності за невиконання (неналежного виконання) зобов`язань, є сертифікат Торгово-промислової палати України (ст. 10). Проте заробітна плата, в тому числі оплата за час простою (ст. 113 КЗпП), не є відповідальністю за порушення строків виплати заробітної плати. Відповідно до ст.1 Протоколу №1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка ратифікована Законом України від 17.07.1997 року № 475/97-ВР "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції", кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Згідно практики Європейського суду з прав людини (зокрема, справа "Суханов та Ільченко проти України", справа "Принц Ліхтенштейну Ганс-Адам II проти Німеччини") "майно" може являти собою "існуюче майно" або засоби, включаючи "право вимоги", відповідно до якого заявник може стверджувати, що він має принаймні "законне сподівання"/"правомірне очікування" (legitimate expectation) стосовно ефективного здійснення права власності. В рішенні у справі "Кечко проти України" від 08.11.2005 року Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "власності", яке міститься в першій частині ст. 1 Протоколу № 1, має автономне значення, яке не обмежене власністю на фізичні речі і не залежить від формальної класифікації в національному законодавстві: деякі інші права та інтереси, наприклад, борги, що становлять майно, можуть також розглядатись як "майнові права", і, таким чином, як "власність" в цілях вказаного положення. Питання, що потребує визначення, полягає в тому, чи мав відповідно до обставин справи, взятих в цілому, заявник право на матеріальний інтерес, захищений статтею 1 Протоколу № 1 (п. 22). Відповідно до ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Враховуючи, що позивач до 17 липня 2017 року знаходився з регіональною філією «Донецька залізниця» ПАТ «Укрзалізниця» у трудових відносинах, майнові вимоги позивача щодо оплати його праці, зокрема в доведеній частині заборгованості, відповідають критеріям правомірних очікувань в розумінні практики Європейського суду з прав людини. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Враховуючи, що позивачу заробітна плата за першу половину березня виплачена у розмірі 1 553,02 грн., з відповідача на користь позивача підлягає стягненню заробітна плата за період з 01 березня 2017 року по 17 липня 2017 року у розмірі 20 607,49 грн. (4 767,76 + 2 677,29 + 2 800,60 + 2 800,60 + 9 514,27 - 1 953,03). Заборгованість по заробітній платі за період з 01 березня - по 17 липня 2017 року в сумі 20 607,49 грн. підлягає виплаті позивачу за вирахуванням суми податку з доходів фізичних осіб та інших обов`язкових платежів, що відповідно до статей 14.1.180, 18, 162.1.3, 168 Податкового кодексу України є обов`язком податкового агента, яким є відповідач. З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що висновок суду першої інстанції про недоведеність позивачем наявності у відповідача заборгованості по заробітній платі перед позивачем за період з березня 2017 року по липень 2017 року не відповідає вимогам закону та фактичним обставинам справи. В оскаржуваному рішенні зазначено, що АТ «Укрзалізниця» не є належним відповідачем, який має виконати обов`язок щодо виплати заборгованості із заробітної плати позивачу. З таким висновком суду першої інстанції апеляційний суд також не погоджується. Згідно п.6 ст.2 РозділуІІ Закону № 4442-VI, товариство є правонаступником усіх прав і обов`язків Укрзалізниці та підприємств залізничного транспорту. Постановою Кабінету Міністрів України від 2 вересня 2015 року № 735 «Питання публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» затверджено Статут ПАТ «Укрзалізниця». Згідно з пунктів 1, 2, 12 Статуту ПАТ «Укрзалізниця» є юридичною особою, утвореною відповідно до Закону № 4442-VI, постанови Кабінету Міністрів України від 25 червня 2014р. №200 «Про утворення публічного акціонерного товариства «Українська залізниця»(далі Постанова № 200); Товариство є правонаступником усіх прав і обов`язків Укрзалізниці та підприємств залізничного транспорту. Товариство є юридичною особою з дня державної реєстрації. Державну реєстрацію ПАТ «Укрзалізниця» здійснено 21 жовтня 2015 року, про що свідчить відповідний запис у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Відповідно до Закону № 4442-VI постановою №200, утворено ПАТ «Укрзалізниця» на базі Укрзалізниці, підприємств залізничного транспорту, які реорганізовуються шляхом злиття, згідно з додатком

1. До переліку, наведеного у зазначеному додатку, включено ДП «Донецька залізниця». Відповідно до частини 4ст.36 КЗпП України у разі зміни власника підприємства, а також у разі його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення) дія трудового договору працівника продовжується. За змістом частини 1 ст.104 ЦК України юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов`язки переходять до правонаступників. Постановою Кабінету Міністрів України № 938 від 31 жовтня 2018 року змінено тип публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» (ПАТ «Укрзалізниця») з публічного на приватне та перейменовано його в акціонерне товариство «Українська залізниця» (скорочене найменування АТ «Укрзалізниця»). Крім того, відповідач не заперечував факту знаходження позивача в трудових відносинах з товариством, що підтверджується також матеріалами справи. Отже, АТ «Укрзалізниця» є належним відповідачем по справі. Відповідно до пунктів 2, 3, 4 частини першої статті 376 ЦПК України недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи, є підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення. Рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог про стягнення заробітної плати підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позовних вимог у розмірі 20 607 грн.., яка є заборгованістю по заробітній платі відповідача перед позивачем за період з 01 березня 2017 по 17 липня 2017 року. Відповідно до ст.382 ЦПК України в резолютивній частині постанови суду апеляційної інстанції зазначається, зокрема, новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення; розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Відповідно до ст.133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. За подання позовної заяви позивач судовий збір не сплачував. Від сплати судового збору позивач звільнений на підставі пункту 1 частини першої статті 5 Закону України від 08 липня 2011 року «Про судовий збір» як позивач у справі про стягнення заробітної плати. Відповідно до ч.6 ст.141 ЦПК України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Згідно п/п 1 п.1 ч.2, ч.1 ст.4 Закону України «Про судовий збір» за подання до суду позовної заяви майнового характеру, яка подана фізичною особою, ставка судового збору становить 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Відповідно до ст.7 Закону України від 23 листопада 2018 року «Про Державний бюджет України на 2019 рік» прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01 січня 2019 року, в якому позивач звернувся до суду, встановлено у розмірі 1 921 гривня. Відповідно до п/п 6 п.1 ч.2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до суду апеляційної скарги на рішення суду розмір судового збору становить 150 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги. Тобто, з позовної вимоги ОСОБА_1 про стягнення заборгованості по заробітній платі за період з 01 березня 2017 року по 17 липня 2017 року в сумі 22560,52 грн. підлягав сплаті судовий збір у розмірі 768,40 грн. (22560,52 грн. х 1%, але не менше 1 921 грн. х 0,4). Враховуючи, що апеляційний суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до АТ «Укрзалізниця» про стягнення заборгованості по заробітній платі у розмірі 20 607,49 грн., судові витрати пропорційно розміру задоволених позовних вимог з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір, пов`язаний з розглядом справи у суді першої інстанції, в сумі 701,88 грн., у суді апеляційної інстанції - 1052,78 грн. Керуючись ст. 374, ст. 376, ст.ст. 381 - 384 ЦПК України, апеляційний суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 11 грудня 2019 року скасувати. Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» (код ЄДРПОУ 40075815, юридична адреса: 03680, м.Київ, вул.Тверська, буд.5) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 ) заборгованість із заробітної плати за період з 01 березня 2017 року по 17 липня 2017 року у сумі 20 607 (дванадцять тисяч шістсот сім) грн. 49 коп., яка складається з заробітної плати за час простою з березня 2017 року по липень 2017 року, компенсації за невикористані 16 днів щорічної відпустки, вихідної допомоги при звільненні. Зобов`язати Акціонерне товариство «Українська залізниця» при виплаті ОСОБА_1 заробітної плати за період з 01 березня 2017 року по 17 липня 2017 року у сумі 20 607 утримати з цих сум податки та інші обов`язкові платежі. В іншій частині позову - відмовити. Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь держави судовий збір, пов`язаний з розглядом справи у суді першої інстанції у розмірі 701 (сімсот одну) грн. 88 коп., та у суді апеляційної інстанції - 1052,78 грн. за наступними реквізитами: отримувач коштів - ГУК у м.Києві/м.Київ/ 22030106; код отримувача (код за ЄДРПОУ) 37993783, банк отримувача - Казначейство України (ЕАП); рахунок отримувача UA908999980313111256000026001; код класифікації доходів бюджету 22030106. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено 26 лютого 2020 року. Судді: