Постанова 4855 № 640/10469/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 01010, м. Київ, вул. Московська, 8, корп. 30. тел/факс 254-21-99, e-mail: inbox@6apladm.ki.court.gov.ua Головуючий суддя у першій інстанції: Шулежко В.П. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 25 лютого 2020 року Справа № 640/10469/19 Шостий апеляційний адміністративний суд у складі: Головуючого судді: Епель О.В., суддів: Карпушової О.В., Степанюка А.Г., за участю секретаря Лісник Т.В., розглянувши в порядку письмового провадження в залі суду в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 19 листопада 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві, третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору: Лівобережний київський місцевий центр з надання безоплатної вторинної правової допомоги про визнання дій протиправними, В С Т А Н О В И В : Історія справи. ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулася до суду з адміністративним позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві (далі - відповідач), третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору: Лівобережний київський місцевий центр з надання безоплатної вторинної правової допомоги про визнання протиправними дій відповідача, які полягають у надсиланні вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 15.05.2019 № Ф-15736-17. Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 19 листопада 2019 року в задоволенні позову було відмовлено в повному обсязі. Ухвалюючи зазначене рішення, суд першої інстанції виходив з того, що невчасно виплачений дохід або відсутність у позивача доходу від професійної діяльності не звільняє її від сплати єдиного внеску, оскільки Закон № 2464-VI зобов`язує сплатити єдиний внесок, зокрема у разі відсутності доходу (прибутку) і сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. Не погоджуючись з таким рішенням суду, позивач подала апеляційну скаргу, в якій посилається на те, що її дохід є меншим, ніж визначена відповідачем сума ЄСВ, що вона зверталася з відповідними скаргами до Міністерства юстиції України, до НААУ, була присутня на засіданні Комітету з питань БПД, однак заходів для вирішення поставлених нею питань зі сплати єдиного внеску не вжито, а її скарга належним чином не розглянута. Також апелянт наголошує на тому, що рівень її доходу є нижчим за мінімальну заробітну плату, що відповідачем не було направлено на її адресу вимогу про сплату боргу (недоїмки) у порядку та строки, визначені законодавством, і що в оскаржуваній нею вимозі відсутні дані про проведення перевірки. Крім того, апелянт зазначає, що відповідачем не було дотримано вимоги процесуального законодавства при поданні відзиву на її позов, що залишено без уваги суду. З цих та інших підстав апелянт просить скасувати оскаржуване рішення суду та ухвалити постанову про задоволення її позову в повному обсязі, вважаючи, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального і процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 20.01.2020 було відкрито апеляційне провадження, встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу та призначено справу до судового розгляду. У строк, установлений судом, відзив на апеляційну скаргу не надходив. Від позивача надійшло клопотання про відкладення судового розгляду, у задоволенні якого ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 25.02.2020, що занесена до протоколу судового засідання, відмовлено, оскільки в даному випадку наявні правові підстави, передбачені КАС України, для розгляду апеляційної скарги під час відсутності осіб які не з`явилися. Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - без змін з наступних підстав. Обставини справи, встановлені судом першої інстанції. Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, позивач перебуває на обліку в ДПІ у Деснянському районі ГУ ДФС у м. Києві як фізична особа, яка займається незалежною професійною діяльністю - адвокат, дата встановлення ознаки незалежної професійної діяльності 19.06.2017, та з цієї дати є платником єдиного соціального внеску. Позивачем, як адвокатом, укладено з Лівобережним київським місцевим центром контракт від 17.07.2017 №и 30 з надання безоплатної вторинної правової допомоги на постійній основі. За умовами зазначеного Контракту адвокат зобов`язується за дорученням Першого київського місцевого з надання безоплатної вторинної правової допомоги надавати безоплатну вторинну правову допомогу відповідно до Закону України «Про безоплатну правову допомогу» в судах, та інших органах державної влади тощо, а Центр - здійснювати оплату послуг адвоката та відшкодування його витрат, пов`язаних з наданням ним безоплатної вторинної правової допомоги, в установленому порядку (з урахуванням обраної адвокатом організаційної форми адвокатської діяльності та дотримання строків подання актів з відповідними додатками, визначеними у цьому контракті). Підпунктом 5 пункту 4 Контракту Центр зобов`язується здійснювати оплату послуг адвоката та відшкодування витрат адвоката, пов`язаних з наданням ним безоплатної вторинної правової допомоги, відповідно до пункту 13 цього контракту. Відповідно до пункту 13 Контракту оплата послуг та відшкодування витрат адвоката здійснюється на підставі доручень, виданих Центром та актів наданих послуг згідно з Методикою обчислення розміру винагороди адвокатів, які надають безоплатну вторинну правову допомогу, і Порядком оплати послуг та відшкодування витрат адвокатів, які надають безоплатну вторинну правову допомогу та затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 17 вересня 2014 року №

465. При цьому, вказаним пунктом Контракту встановлено, що Центр не несе відповідальності за сплату адвокатом (адвокатським бюро, адвокатським об`єднанням) податків, зборів та інших обов`язкових платежів. ГУ ДФС у м. Києві сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 15.05.2019 № Ф-15736-17, якою відповідно до статті 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску загальнообов`язкове державне соціальне страхування» та на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів, позивача зобов`язано сплатити суму боргу (недоїмку) у розмірі 17510,90 грн. Вважаючи протиправним винесення відповідачем зазначеної вимоги, позивач звернулася до суду з цим позовом. Нормативно-правове обґрунтування. Спірні правовідносини врегульовані Конституцією України, Податковим кодексом України (далі - ПК України) та Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 № 2464-VI (далі - Закон № 2464-VI), Інструкцією про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженою наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 № 449 у редакції наказу Міністерства фінансів України від 04.05.2018 № 469, (далі - Інструкція № 449). Так, відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Підпунктом 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 ПК України передбачено, що самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою-підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності. Незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб. Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначаються Законом № 2464-VI. До вказаного Закону з 01.01.2017 Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 № 1774-VIII внесені зміни, які запровадили, серед іншого, сплату єдиного внеску для фізичних осіб-підприємців (крім тих, які обрали спрощену систему оподаткування) та осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, у сумі, що не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску, незалежно від отримання доходу (прибутку) у місяці нарахування єдиного внеску. У статті 1 Закону № 2464-VI закріплено, що єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування - це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування; застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок; страхувальники - роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону зобов`язані сплачувати єдиний внесок. Відповідно до пунктів 1, 4 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності, відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами. Платниками єдиного внеску, є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування. Згідно з пунктами 1, 2 частини першої статті 7 Закону № 2464-VI єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого) частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами. Для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, єдиний внесок нараховується на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску. Частиною п`ятою статті 8 Закону № 2464-VI передбачено, що єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску. За приписами частини четвертої статті 25 Закону № 2464-VI орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату. Відповідно до пункту 2 розділу VI Інструкції № 449 у разі виявлення органом доходів і зборів своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий орган доходів і зборів обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції в порядку і розмірах, визначених розділом VII цієї Інструкції. Сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена в строки, встановлені Законом, обчислена органами доходів і зборів у випадках, передбачених Законом, є недоїмкою. Суми недоїмки стягуються з нарахуванням пені та застосуванням штрафів. Органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо: дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів; платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску; платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій. У випадках, передбачених абзацами третім та/або четвертим цього пункту, вимога про сплату боргу (недоїмки) надсилається (вручається): платникам, зазначеним у підпунктах 1, 2 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, протягом 10 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій); платникам, зазначеним у підпунктах 3, 4, 6 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, протягом 15 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій). Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів на суму боргу, що перевищує 10 гривень. Вимога про сплату боргу (недоїмки), крім загальних реквізитів, має містити відомості про розмір боргу, в тому числі суми недоїмки, штрафів та пені, обов`язок погасити борг та можливі наслідки його непогашення в установлений строк. Вимога про сплату боргу (недоїмки) є виконавчим документом. Сума боргу у вимозі проставляється в гривнях з двома десятковими знаками після коми. Протягом 10 календарних днів із дня одержання вимоги про сплату боргу (недоїмки) платник зобов`язаний сплатити зазначені у пункті 1 вимоги суми недоїмки, штрафів та пені. У разі незгоди з розрахунком органу доходів і зборів суми боргу (недоїмки) платник єдиного внеску протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання вимоги, узгоджує її з органом доходів і зборів шляхом оскарження вимоги про сплату боргу (недоїмки) в адміністративному або судовому порядку. Пунктом 4 Інструкції № 449 регламентовано право контролюючих органів формувати вимоги про сплату боргу (недоїмки) на підставі облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів. Облікові дані з інформаційної системи органу доходів і зборів є також самостійною підставою для формування вимог, як і акти перевірки чи податкова звітність. Висновки суду апеляційної інстанції. Системний аналіз викладених правових норм надіє підстави стверджувати, що що платниками єдиного соціального внеску є самозайняті особи, зокрема, адвокати, які здійснюють адвокатську діяльність індивідуально. При цьому, необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, незалежної професійної адвокатської діяльності індивідуально та отримання від такої діяльності доходу, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від зазначеної діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. Разом з тим, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати. Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування. Враховуючи особливості форми діяльності самозайнятих осіб, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності. Аналогічні правові висновки викладені в постанові Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 160/3114/19 та, відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України, є обов`язковими для врахування апеляційним судом при розгляді цієї справи. Перевіряючи доводи апеляційної скарги, колегія суддів звертає увагу на те, що позивач здійснює адвокатську діяльність та зареєстрована як само зайнята особа, а отже зобов`язана сплачувати ЄСВ, незалежно від фактичного отримання доходу та його розміру. З огляду на це, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо правомірності винесення відповідачем спірної вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 15.05.2019 № Ф-15736-17. Доводи апелянта про те, що її дохід є меншим, ніж визначена відповідачем сума ЄСВ, та нижчим за мінімальну заробітну плату, апеляційний суд вважає необґрунтованими з підстав, наведених вище. Твердження апелянта про те, що вона зверталася з відповідними скаргами до Міністерства юстиції України, до НААУ, була присутня на засіданні Комітету з питань БПД, однак заходів для вирішення поставлених нею питань зі сплати єдиного внеску не вжито, її скарга належним чином не розглянута, судова колегія до уваги не приймає, оскільки такі обставини не надають підстав для звільнення позивача від сплати ЄСВ, а правовідносини позивача із зазначеними суб`єктами виходять за межі предмету судового розгляду в цій справі. Посилання апелянта на те, що в оскаржуваній нею вимозі відсутні дані про проведення перевірки, також є необґрунтованими, оскільки, як відзначалося вище, за змістом пункту 4 Інструкції № 449 облікові дані з інформаційної системи органу доходів і зборів є також самостійною підставою для формування вимог, як і акти перевірки чи податкова звітність. Доводи апелянта про те, що відповідачем не було направлено на її адресу вимогу про сплату боргу (недоїмки) у порядку та строки, визначені законодавством, є безпідставними та не спростовують правомірності такої вимоги і наявності у позивача визначеної нею суми боргу з ЄСВ. Твердження апелянта про те, що відповідачем не було дотримано вимоги процесуального законодавства при поданні відзиву на її позов, що залишено без уваги суду, колегія суддів враховує, але зазначає, що це не призвело до неправильного вирішення цієї справи та відповідно до ст. 317 КАС України не надає достатніх правових підстав для скасування рішення суду першої інстанції. Аналізуючи всі доводи апеляційної скарги, апеляційний суд враховує висновки ЄСПЛ, викладені в рішенні від 21.01.1999 р. по справі «Гарсія Руїз проти Іспанії», Суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожний довід. Відповідно до ст. 6 КАС України та ст. 17 Закон України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» Суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. Враховуючи вищевикладене, апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції щодо відсутності правових підстав для задоволення цього адміністративного позову. Згідно зі ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Таким чином, апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає залишенню без задоволення, а рішення Київського окружного адміністративного суду від 05 липня 2019 року - без змін. Розподіл судових витрат. Судом апеляційної інстанції не здійснено зміни або скасування рішення суду, а тому відповідно до ст. 139 КАС України, понесені відповідачем та апелянтом у цій справі судові витрати перерозподілу не підлягають. Керуючись ст.ст., 242-244, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а рішення Київського окружного адміністративного суду від 05 липня 2019 року - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України. Судове рішення виготовлено 25 лютого 2020 року. Головуючий суддя Судді: