Постанова 4823 № 741/936/19

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А іменем України 25 лютого 2020 року м. Чернігів Унікальний номер справи № 741/936/19 Головуючий у першій інстанції Киреєв О. В. Апеляційне провадження № 22-ц/4823/240/20 Чернігівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого-судді Висоцької Н.В. суддів: Бобрової І.О., Мамонової О.Є. із секретарем Зіньковець О.О., сторони: позивач Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк», відповідач ОСОБА_1 , розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на заочне рішення Носівського районного суду Чернігівської області від 15 листопада 2019 року (місце ухвалення м. Носівка) у справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, В С Т А Н О В И В: У червні 2019 року АТ КБ «ПриватБанк» звернувся з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. В обґрунтування позову посилались на те, що у 2008 між стронами було укладено кредитний договір, згідно якого відповідач отримав кредит у розмірі 3200,00 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36,00 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Позивач в позові посилається, що ОСОБА_1 підтвердила свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг», «Правилами користування платіжною карткою» та «Тарифами Банку», які викладені на банківському сайті, складає між сторонами Договір, що підтверджується підписом у заяві. Банк свої зобов`язання виконав в повному обсязі, а саме надав кредит відповідачу у визначеному розмірі, натомість позичальник порушив умови кредитного договору, внаслідок чого у відповідача перед банком утворилась заборгованість. У позові АТ КБ «ПриватБанк» просить стягнути з відповідача ОСОБА_1 на користь банку заборгованість у розмірі 122548,54 грн за кредитним договором № б/н від 11.03.2008, яка складається з наступного: 3176,03 грн заборгованість за кредитом; 119372,51 грн заборгованість по процентам за користування кредитом з 11.03.2008 по 31.07.2018, та судові витрати у розмірі 1921,00 грн. Заочним рішенням Носівського районного суду від 15.11.2019 позов АТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором № б/н від 11.03.2008 в розмірі 3 176, 03 грн та судові витрати по сплаті судового збору в сумі 49, 95 грн. Рішення суду першої інстанції обгрунтовано тим, що матеріали справи не містять підтверджень, що саме зазначені в позові умови та правила надання банківських послуг в ПриватБанку розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними підписуючи заяву від 11.03.2008, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів, та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви, розмірах і порядках нарахування. Крім того, суд зазначив, що надані позивачем правила надання банківських послуг ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, зокрема, в заяві позичальника. Оскільки умови та правила надання банківських послуг в ПриватБанку не містять підпису відповідача, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, таким чином, відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді відповідальність за порушення умов договору у виді сплати пені та штрафів. Разом з тим, суд прийшов до висновку, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку Банку не повернуті, а тому відповідач повинен виконати зобов`язання з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів (тіло кредиту). Не погоджуючись з вказаним рішенням суду представник АТ КБ «ПриватБанк» Крилова О.Л. подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення місцевого суду в частині незадоволених позовних вимог щодо стягнення відсотків, та ухвалити в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги банку задовольнити, в іншій частині рішення залишити без змін. Стягнути з відповідача судові витрати. За доводами апеляційної скарги рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині прийняте без повного, всебічного та об`єктивного дослідження всіх обставин справи, без належної оцінки доказів по справі та з порушенням норм процесуального і матеріального права, з невідповідністю висновків суду дійсним обставинам справи. У скарзі заявник посилається, що місцевий суд безпідставно та необгрунтовано в оскаржуваному рішенні послався на висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 03.07.2019 у справі № 342/180/17. Зазначає, що під час підписання анкети-заяви відповідач ознайомився та погодився з Умовами та Правилами надання банківських послуг, Тарифами Банку, щодо умов кредитування. Підписуючи анкету-заяву від 11.03.2008, користуючись кредитними коштами та здійснюючи погашення заборгованості позичальник висловив свою згоду щодо форми договору та його умов. Приєднання до умов та правил надання банківських послуг є укладенням договору з банком. У порушення вимог ст.ст. 1048, 1054 ЦК України суд неправомірно відмовив у стягненні відсотків за користування кредитними коштами. На виконання вимог ст. 361 ЦПК України учасникам справи було надіслано копії апеляційної скарги та додані до неї матеріали справи, проте відзив на апеляційну скаргу до суду подано не було. Згідно з ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Вислухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги та дослідивши матеріали справи, апеляційний суд приходить до висновку про задоволенння апеляційної скарги частково враховуючи наступне. Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Пунктом 3 частини 1 статті 376 ЦПК України передбачено, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи. Судом встановлено, що 11.03.2008 ОСОБА_1 підписала заяву № б/н, відповідно до якої отримала кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок (а.с. 8, 73). Матеріали справи містять розрахунок заборгованості за договором, згідно якого станом на 30.04.2019 утворилась заборгованість у розмірі 122 548, 54 грн, яка складається з: 3176, 03 грн заборгованість за кредитом; 119 372, 51 грн заборгованість за процентами з 11.03.2008 по 31.07.2018 (а.с. 5-7). Частково задовольняючи позовні вимоги АТ КБ «ПриватБанк», суд першої інстанції виходив з того, що фактично отримані та використані надані позивачем грошові кошті у добровільному порядку відповідачем не повернуті, тому, з урахуванням ч. 2 ст. 530 ЦК України, та правової позиції викладеної в постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 у справі № 342/180/17, визнав за необхідне стягнути з відповідача фактично отриману суму грошових коштів у розмірі 3176,03 грн. Крім того, суд першої інстанції прийшов до висновку, що надані банком Умови та Правила надання банківських послуг не можна вважати складовою кредитного договору, оскільки не містять підпису відповідача, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 11.03.2008 шляхом підписання заяви. Отже, відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді відповідальність за порушення умов договору у виді сплати пені та штрафів. Однак повністю погодитись з такими висновками районного суду не може апеляційний суд через невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи. Рішення суду в частині задоволених позовних вимог АТ КБ «Приватбанк» та в частині відмови у стягненні заборгованості за пенею і комісією, штрафами сторонами не оскаржується та, відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України, в апеляційному порядку не переглядається. Зазначене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 03 жовтня 2018 року у справі № 186/1743/15-ц, яка, зокрема зазначає, у разі якщо апеляційна скарга подана на рішення щодо частини вирішених вимог, суд апеляційної інстанції відповідно до принципу диспозитивності не має права робити висновків щодо неоскарженої частини ні в мотивувальній, ні в резолютивній частині судового рішення, а в описовій частині повинен зазначити, в якій частині вимог судове рішення не оскаржується. Таким чином, апеляційний суд переглядає рішення суду у даній справі лише в частині відмови в задоволенні позовних вимог банку про стягнення з відповідача заборгованості по процентам за користування кредитом. Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Згідно ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»). Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Встановлений договором розмір процентів не може бути збільшений банком, іншою фінансовою установою в односторонньому порядку. Умова договору щодо права банку, іншої фінансової установи змінювати розмір процентів в односторонньому порядку є нікчемною. Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Таким чином, у разі укладення кредитного договору, проценти за користування позиченими коштами поділяються на встановлені законом та договірні. Проаналізувавши наведені норми та обставини справи, встановивши, що відповідач підписав анкету-заяву, в якій було визначено кредитний ліміт, та за якою останній отримав кредитні кошти, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про задоволення позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитом у розмірі 3176,03 грн. Однак, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку щодо відмови у задоволенні позовних вимог Банку про стягнення відсотків за користування кредитними коштами. Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути складові його вартості, зокрема заборгованість за процентами за користування кредитними коштами. Позивач, обґрунтовуючи позов в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 11.03.2008, посилався на «Умови та правила надання банківських послуг», «Правила користування платіжною карткою», та «Тарифи Банку», які викладені на банківському сайті https://privatbank.ua/terms/pages/70/ як невід`ємні частини спірного договору. Оцінюючи доводи позивача про те, що підписанням анкети-заяви про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг, відповідач погодився з умовами та правилами надання Банком послуг, які разом з цією заявою, зразками підписів складають змішаний договір банківського рахунку і кредитного договору, колегія суддів вважає за необхідне дотриматися правового висновку Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 у справі № 342/180/17, ухваленого в аналогічних правовідносинах, зміст якого зводиться до того, що роздруківка Умов та Правил із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15), та, що неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» в період з часу виникнення спірних правовідносин до моменту звернення до суду із вказаним позовом, тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову. Підстав відступити від цього правового висновку під час розгляду справи, що переглядається, колегія суддів не встановила. Разом з тим, як зазначалось раніше, у підписаній позичальником ОСОБА_1 довідці про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна, 55 днів пільгового періоду» по договору SAMDN56000020397828, ІПН НОМЕР_1 , ОСОБА_1 базова процентна ставка зазначена у розмірі 3 % (36% річних) (а.с. 8, 73), крім того строк дії картки згідно наданої довідки становить по 02.15 (а.с. 33) З врахуванням наведеного за відсутності заяви відповідача про застосування строку позовної давності, розмір процентів, сума яких нарахована позивачу за період з 02.08.2008 по 30.04.2019 згідно з розрахунком становить 213840, 49 грн. Проте, до стягнення банком заявлено за період з 11.03.2008 по 31.07.2018 в розмірі 119372,51 грн та відповідно здійснено розрахунк з відсоткової ставки 22,8%-30,0%-34,8%, з врахуванням наведеного, оскільки в обґрунтування позову позивачем заявлена саме такі відсоткові ставки, відсутні підстави для обрахування суми відсотків з 36% (а.с. 5-7, 8). Разом з тим, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. 28 березня 2018 року Велика Палата Верховного у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18) прийняла постанову, у якій зробила правовий висновок про те, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. З врахуванням наведеного підлягає до стягнення разом з сумою заборгованості за тілом кредиту з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» з врахуванням строку дії картки, а саме 02.2015, тобто по 28.02.2015 року та становить 3028,94 грн. З врахуванням посилань позивача на його право розпоряджатись своїм правом щодо повної суми заборгованості, а саме не заявлення вимог про стягнення заборгованості за пенею та комісією в сумі 5229,26, слід дійти висновку про можливість задоволення вимог з процентної ставки наданої згідно розрахунку позивача (а.с. 5-7), що не призводить до порушення прав відповідача, оскільки розрахунок здійснено з меншої відсоткової ставки ніж визначено у заяві. Таким чином, висновок суду першої інстанції про відсутність правових підстав для стягнення з відповідача частково нарахованої позивачем суми відсотків не відповідає обставинам справи, у зв`язку з чим заочне рішення Носівського районного суду від 15.11.2019 на підставі п. 3 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підлягає скасуванню в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості по процентам за користування кредитом, з ухваленням нового рішення в цій частині про часткове задоволення позову шляхом стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» 3028,94 грн заборгованості по процентам за користування кредитом. Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. З урахуванням розміру задоволених позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк» на суму 6204,97 грн (6204,97 грн від 122548,54 грн становить 5%), слід змінити рішення суду першої інстанції в частині стягнення судового збору та загальної суми стягнення, збільшивши стягнуту з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» суму судового збору з 49,95 грн до 96,05 грн (1 921 грн х 5% :100%) та, відповідно, збільшивши суму до стягнення з 3 176,03 грн до 6204,97 грн (3 176,03 грн(заборгованість за тілом кредиту)+ 3028,94 грн(заборгованість за відсотками)). Оскільки апеляційна скарга АТ КБ «ПриватБанк» підлягає частковому задоволенню на суму 3028,94 грн (3028,94 грн від 119372,51 грн становить 2,5%), у матеріалах справи наявні належні докази понесення позивачем витрат по сплаті судового збору за апеляційний розгляд справи (а.с. 47), то відповідно з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» підлягає стягненню судовий збір пропорційно до розміру задоволених вимог у розмірі 72,03 грн (2 881,50 грн х 2,5% : 100%). Керуючись ст.ст. 367, 374, 376 ч. 1 п. 3, 381-384, 389 ЦПК України, апеляційний суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» задовольнити частково. Заочне рішення Носівського районного суду Чернігівської області від 15 листопада 2019 року в частині вирішення позовних вимог про стягнення заборгованості по процентам за користування кредитом скасувати. Позовні вимоги Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості по процентам за користування кредитом - задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання АДРЕСА_1 , паспорт серії НОМЕР_2 , виданий Носівським РВ УМВС України в Чернігівській області 20.06.2007, РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» (вул. Грушевського, буд. 1Д, м. Київ; код ЄДРПОУ 14360570) 3028,94 грн заборгованості по процентам за користування кредитом. Заочне рішення Носівського районного суду Чернігівської області від 15 листопада 2019 року змінити в частині визначення розміру стягнутих з ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання АДРЕСА_1 , паспорт серії НОМЕР_2 , виданий Носівським РВ УМВС України в Чернігівській області 20.06.2007, РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» (вул. Грушевського, буд. 1Д, м. Київ, код ЄДРПОУ 14360570) судових витрат та загальної суми до стягнення, збільшивши суму судового збору з 49,95 грн до 96,05 грн та загальну суму до стягнення з 3 176,03 грн до 6204,97 грн. Стягнути з ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання АДРЕСА_1 , паспорт серії НОМЕР_2 , виданий Носівським РВ УМВС України в Чернігівській області 20.06.2007, РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» (вул. Грушевського, буд. 1Д, м. Київ; код ЄДРПОУ 14360570) 72,03 грн судового збору за апеляційний розгляд справи. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Повний текст рішення складено 25.02.2020. Головуючий Судді :