Постанова 4824 № 372/1322/19

справа № 372/1322/19 головуючий у суді І інстанції Потабенко Л.В. провадження № 22-ц/824/3610/2020 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Березовенко Р.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 24 лютого 2020 року м. Київ Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах: головуючого судді -Березовенко Р.В., суддів:Лівінського С.В., Суханової Є.М., розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК», поданою представником - Криловою Оленою Леонідівною, на рішення Обухівського районного суду Київської області від 08 листопада 2019 року по справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, - В С Т А Н О В И В: У квітні 2019 року АТ КБ "ПриватБанк" звернулось до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. Свої вимоги мотивувало тим, що ОСОБА_1 звернувся до банку з метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим підписав заяву № б/н від 12.02.2015 року, згідно якої отримав кредит у розмірі 3 000,00 грн., у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. У зв`язку з порушеними зобов`язаннями за кредитним договором та з урахуванням внесених коштів на погашення заборгованості відповідач станом на 26.02.2019 року має заборгованість 21 148,49 грн., з яких: 9 581,13 грн. - заборгованість за тілом кредиту, 3 871,66 грн. - заборгованість за простроченим тілом кредиту, 5 489,68 грн. - нарахована пеня за прострочене зобов`язання, 722,76 грн. - нарахована пеня за несвоєчасність сплати боргу на суму від 100 грн., а також штрафи відповідно до пункту 2.1.1.7.6 умов та правил надання банківських послуг: 500,00 грн. - штраф (фіксована частина), 983,26 грн. - штраф (процентна складова). У зв`язку з чим, позивач звернувся до суду з даним позовом. Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 08 листопада 2019 року у задоволенні позовних вимог Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 відмовлено. Не погодившись із вказаним судовим рішенням позивач АТ КБ "ПриватБанк" подало апеляційну скаргу. В апеляційній скарзі апелянт, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права та невідповідність висновків суду обставинам справи, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, просив рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги. При цьому зазначає, що останній самостійний платіж перед зверненням позивача до суду відповідачем здійснено 05.11.2018 року в сумі 15,00 грн., а перед цим 24.08.2018 року в сумі 138,00 грн., з позовом банк звернувся до суду 02.04.2019 року, тому вважає, що строк позовної давності позивачем не пропущено. Крім того, вказує, що 14.09.2012 року відповідачу відкрито картковий рахунок та видано кредитну картку, яка в подальшому перевипускалась, строк дії перевипущеної картки встановлено до 30.04.2022 року. На картку було встановлено кредитний ліміт в розмірі 11 000,00 грн. В ухвалі про відкриття апеляційного провадження відповідачу було надано строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу, однак відзиву до суду не надходило. Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України. Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Оскільки в даній справі ціна позову становить 21 148,49 грн., що менше ста розмірів прожиткового мінімуму, і дана справа не відноситься до тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження відповідно до приписів ч. 13 ст. 7 ЦПК України, без повідомлення учасників справи. Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково, виходячи з наступного. Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Відповідно до ст. 263 ЦПК Українирішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судом встановлено, що 12.02.2015 р. між АТ КБ «ПриватБанк» та відповідачем ОСОБА_1 було укладено кредитний договір б/н, відповідно до якого останній отримав кредит у розмірі 3 000,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. 12.02.2015 року ОСОБА_1 було підписано анкету-заяву про приєднання до умов і правил надання банківських послуг у ПАТ КБ «Приватбанк», в якій зазначено, що разом із пам`яткою клієнта, умовами та правилами надання банківських послуг, а також тарифами вона становить між ним та банком договір про надання банківських послуг (а.с.9). В анкеті-заяві міститься інформація про те, що ОСОБА_1 ознайомився з Умовами та правилами надання банківських послуг, а також, тарифами банку, які були надані йому для ознайомлення в письмовому вигляді, та погодився з ними. Згідно з наданим банком розрахунком, ОСОБА_1 за вказаним кредитним договором, станом на 26.02.2019 року має заборгованість 21 148,49 грн., з яких: 9 581,13 грн. - заборгованість за тілом кредиту, 3 871,66 грн. - заборгованість за простроченим тілом кредиту, 5 489,68 грн. - нарахована пеня за прострочене зобов`язання, 722,76 грн. - нарахована пеня за несвоєчасність сплати боргу на суму від 100 грн., а також штрафи відповідно до пункту 2.1.1.7.6 умов та правил надання банківських послуг: 500,00 грн. - штраф (фіксована частина), 983,26 грн. - штраф (процентна складова). Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, місцевий суд виходив з того, що строк дії картки закінчився у лютому 2016 року, однак банк звернувся до суду із зазначеним позовом лише 09.04.2019 року, тобто з пропуском строку позовної давності, тому суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, у зв`язку з пропуском строків позовної давності для звернення до суду за захистом своїх прав. При перевірці висновків суду першої інстанції, у контексті доводів апеляційної скарги, колегія суддів виходить з наступного. Відповідно до ст. 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Приписами ст. 257 ЦК України передбачено загальну позовну давність тривалістю у три роки. Зазначений трирічний строк діє після порушення суб`єктивного матеріального цивільного права (регулятивного), тобто після виникнення права на захист (охоронного). У зобов`язаннях, в яких строк виконання не встановлено або визначено моментом вимоги кредитора, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред`явити вимогу про виконання зобов`язання. Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у ст. ст. 252-255 ЦК України. При цьому початок перебігу позовної давності пов`язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (ст. 261 ЦК України). За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд. Оскільки умовами договору (графіком погашення кредиту) встановлені окремі самостійні зобов`язання, які деталізують обов`язок боржника повернути весь борг частинами та встановлюють самостійну відповідальність за невиконання цього обов`язку, то право кредитора вважається порушеним з моменту недотримання боржником строку погашення кожного чергового траншу, а відтак і початок перебігу позовної давності за кожний черговий платіж починається з моменту порушення строку його погашення. Несплачені до моменту звернення кредитора до суду платежі підлягають стягненню у межах позовної давності по кожному із платежів. Перебіг позовної давності за вимогами кредитора, які випливають з порушення боржником умов договору (графіка погашення кредиту) про погашення боргу частинами (щомісячними платежами) починається стосовно кожної окремої частини, від дня, коли відбулося це порушення. Ухвалюючи рішення суд першої інстанції виходив з того, що строк дії картки та договору закінчився у лютому 2016 року, жодних заяв щодо продовження строку дії договору з позивачем не підписувалось, банк звернувся до суду із позовом 09.04.2019 року, тобто з пропуском строку позовної давності. Колегія суддів не погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного. Як вбачається з матеріалів справи відповідачем здійснено платежі по кредиту: 05.11.2018 року в сумі 15,00 грн., а перед цим 02.10.2018 року в сумі 12,24 грн. та 24.08.2018 року в сумі 138,00 грн.. Згідно ст. 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується. Враховуючи викладене, оскільки останній платіж по кредиту відповідачем було здійснено 05.11.2018 року, перебіг позовної давності було перервано, з позовом банк звернувся до суду 02.04.2019 року, тому, висновок суду першої інстанції щодо пропуску позивачем строку позовної даності є необґрунтованими та не відповідає обставинам справи. Що стосується позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк» про стягнення заборгованості за кредитним договором, то колегія суддів виходить з наступного. Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими, відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»). Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому, з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). Колегія суддів вважає, що матеріали справи не містять підтверджень, що саме надані позивачем Витяг з Тарифів та Витяг з Умов розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами, та, зокрема, саме у зазначених в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування. Роздруківка витягу із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено, також, у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи. Крім того, колегія суддів вважає, що в даному випадку неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» в період - з часу виникнення спірних правовідносин (12.02.2015 року) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (09.04.2019 року), тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову. За таких обставин, та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність в анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися, як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин. Крім того, обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободвід 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом. Надані позивачем Правила надання банківських послуг ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання, як другої сторони до запропонованого договору. Такі висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у справі №342/180/17 від 03 липня 2019 року. У відповідності до вимог ч.4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. А відтак, колегія суддів, вважає доводи позивача щодо отримання згоди відповідача на Умови надання банківських послуг шляхом особистого підписання заяви-анкети є необґрунтованими та такими, що суперечать правовому висновку Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року. За правилами ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч.1 ст.77 ЦПК), а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.6 ст.81 ЦПК) . При цьому, належність доказів - правова категорія, яка свідчить про взаємозв`язок доказів з обставинами, що підлягають встановленню, як для вирішення всієї справи, так і для здійснення окремих процесуальних дій. Правила допустимості доказів визначають легітимну можливість конкретного доказу підтверджувати певну обставину в справі. Правила допустимості доказів встановлені з метою об`єктивності та добросовісності у підтвердженні доказами обставин у справі, виходячи з того, що нелегітимні засоби не можуть використовуватися для досягнення легітимної мети, а також враховуючи те, що правосудність судового рішення, яке було ухвалене з урахуванням нелегітимного доказу, завжди буде під сумнівом. Допустимість доказів є важливою ознакою доказів, що характеризує їх форму та означає, що обставини справи, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами. Згідно з ч.2 ст.77 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Відповідно до ч.2 ст.43 ЦПК України обов`язок надання усіх наявних доказів до початку розгляду справи по суті покладається саме на осіб, які беруть участь у справі. Відсутність будь-яких заперечень з боку відповідача щодо заявлених позовних вимог, не є підставою для звільнення від доказування у відповідності до вимог ст. 82 ЦПК України саме позивача. За вимогами ст. 13 Цивільного процесуального кодексу України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. З матеріалів справи та апеляційної скарги вбачається, що відповідачем здійснювалося зняття коштів по картці, що свідчить про користування встановленим кредитним лімітом, при цьому погашення кредитної заборгованості здійснювалося не регулярно, у зв`язку з чим виникла заборгованість за тілом кредиту у розмірі 9 581,13 гривень та простроченим тілом кредиту в розмірі 3 871,66 грн., а всього 13 452,79 грн., тому, колегія суддів вважає встановленим факт отримання відповідачем кредитних коштів, та вважає, що наявні підстави для стягнення вказаної заборгованості з відповідача. Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до п.2 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Отже, враховуючи, що доводи апеляційної скарги частково заслуговують на увагу, і під час перегляду справи апеляційним судом було встановлено неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та невідповідність висновків суду обставинам справи, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду є безпідставним та незаконним, а тому підлягає скасуванню, з ухваленням нового судового рішення про задоволення позову частково. Відповідно до ч.13 ст.141 ЦПК України апеляційний суд, в зв`язку з ухваленням нового судового рішення, змінює розподіл судових витрат, сплачених позивачем (а.с.1,124) пропорційно до розміру задоволених позовних вимог (13 452,79 грн. - 64% задоволених вимог = 3 073,60 грн. судового збору). Керуючись ст.ст. 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд,- П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК», подану представником - Криловою Оленою Леонідівною задовольнити частково. Рішення Обухівського районного суду Київської області від 08 листопада 2019 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» заборгованість за тілом кредиту в розмірі 13 452 (тринадцять тисяч чотириста п`ятдесят дві) грн. 79 коп. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» судовий збір в розмірі 3 073,60 грн. (три тисячі сімдесят три) грн. 60 коп. В іншій частині позову відмовити. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України. Головуючий: Р.В. Березовенко Судді: Є.М. Суханова С.В. Лівінський