Постанова Чернівецький апеляційний суд № 713/725/19

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 20 лютого 2020 року м. Чернівці Справа № 713/725/19 Провадження №22-ц/822/102/20 Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Литвинюк І. М. суддів: Височанської Н.К., Владичана А.І., секретар Тодоряк Г.Д. за участю: відповідача ОСОБА_1 , його представника ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вижницького районного суду Чернівецької області від 22 листопада 2019 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , Вижницької міської ради, треті особи, яка не заявляють самостійних вимог - служба у справах дітей Вижницької районної державної адміністрації, ОСОБА_4 , про встановлення факту спільного проживання на момент відкриття спадщини та визнання права власності на спадкове майно, головуючий у І-й інстанції Кириляк А.Ю., ВСТАНОВИВ: ОСОБА_3 у квітні 2019 року звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , Вижницької міської ради про встановлення факту спільного проживання на момент відкриття спадщини та визнання права власності на спадкове майно. В обґрунтування позовних вимог посилався на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла його мати ОСОБА_5 . Після її смерті залишилось спадкове майно, до складу якого входить 1/2 частка житлового будинку з належними до нього господарськими будівлями та спорудами в АДРЕСА_1 . Зазначав, що він є сином спадкодавця і спадкоємцем першої черги за законом. Як спадкоємець за законом він своєчасно прийняв спадщину, оскільки на час відкриття спадщини був малолітнім. Спадкоємцями першої черги за законом також є відповідач у справі ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , які у встановлений законом строк не подали заяви про прийняття спадщини до нотаріальної контори, а отже спадщину не прийняли. Вказував на те, що державний нотаріус Вижницької державної нотаріальної контори Мицкан Ж.І. винесла постанову № 161/02-31 від 15 березня 2019 року про відмову у вчиненні нотаріальної дії, а саме, відмовилась видати йому свідоцтво про право на спадщину на домоволодіння в АДРЕСА_1 , мотивуючи тим, що він фактично не вступив в управління та володіння спадковим майном, та по причині відсутності правовстановлюючих документів. 20 березня 2018 року ОСОБА_1 зареєстрував за собою право власності на спірний житловий будинок, позбавивши його законної частки, оскільки будинок на час відкриття спадщини був спільним сумісним майном подружжя, в якому відповідачу належить тільки 1/2 частка. З урахуванням змінених позовних вимог, просив встановити факт спільного проживання ОСОБА_3 разом із спадкодавцем ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , за адресою - АДРЕСА_1 , на час відкриття спадщини. Визнати за ОСОБА_3 право власності на спадкове майно, а саме на 1/2 частину (частку) житлового будинку з належними до нього господарськими будівлями та спорудами, розташований в АДРЕСА_1 . Рішенням Вижницького районного суду Чернівецької області від 22 листопада 2019 року позов ОСОБА_3 задоволено. Встановлено факт спільного проживання ОСОБА_3 разом із спадкодавцем ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , за адресою: АДРЕСА_2 , на час відкриття спадщини. Визнано за ОСОБА_3 право власності на спадкове майно, а саме на 1/2 частину (частку) житлового будинку з належними до нього господарськими будівлями та спорудами, що розташований в АДРЕСА_2 . Скасовано державну реєстрацію права власності на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер нерухомого майна: 1510327173295, за відповідачам ОСОБА_1 , яке було зареєстровано за ним 15 березня 2018 року, державним реєстратором Вижницької міської ради Чернівецької області Чорней Іриною Іванівною. Вирішено питання про розподіл судових витрат. На зазначене рішення відповідач ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу. В апеляційній скарзі просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову. Посилається на те, що рішення суду першої інстанції є незаконним, необґрунтованим та таким, що підлягає скасуванню. Зазначає, що позивач просить визнати за ним у порядку спадкування за законом після смерті матері ОСОБА_5 право власності на Ѕ частину житлового будинку з господарськими спорудами, який розташований у АДРЕСА_1 . Але у позовних вимогах не зазначено номер житлового будинку, а за адресою - АДРЕСА_3 розташовано два житлових будинки. В рішенні суд посилається на ст. 563 ЦК УРСР, але застосування цієї норми є помилковим, оскільки вона виключена на підставі ЗУ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» №3718-12 від 16 грудня 1993 року. Судом першої інстанції та позивачем необґрунтовано чому частка спадкодавця не підлягає розподілу як частка в майні колгоспного двору. Відповідач на даний час є власником 1/1 частини домоволодіння і будучи власником всього майна саме позивачу необхідно було заявляти відповідну вимогу (щодо визнання майна спільною сумісною власністю подружжя). Адже позивач має довести ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Судом не встановлено який правовий статус мало майно станом на 15 квітня 1991 року, який статус мало майно станом на 01 грудня 2000 року. Не встановлено, яка частка у майні належить спадкодавцю. Станом на 15 квітня 1991 року в домогосподарстві було зареєстровано та проживало десять осіб. Отже, частка спадкодавця ОСОБА_5 становила лише 1/10 у домоволодінні. Частку спадкодавця прийняло семеро осіб, оскільки всі фактично вступили в управління і володіння спадковим майном, а тому частка позивача може становити лише 1/70 частки. Скасування державної реєстрації права власності є незаконним і безпідставним у силу непорушності права власності. Визнання за позивачем права власності на 1/2 житлового будинку (не зазначеного якого, чи А, чи Б) унеможливлює скасування права власності на домоволодіння в цілому. Крім того, помилково стягнуто з відповідача на користь позивача понесені ним судові витрати, оскільки відповідач звільнений від сплати судового збору, як інвалід ІІ групи. На апеляційну скаргу позивач ОСОБА_3 подав відзив, у якому просить рішення суду залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення. Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників судового розгляду, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та відзиву на апеляційну скаргу, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позивач на час відкриття спадщини був неповнолітнім та проживав разом із спадкодавцем за в АДРЕСА_2 . Його не було усунуто від спадщини у порядку ст. 528 ЦК УРСР (в ред. 1963р.), а тому він має право на частку у спадковому майні після смерті матері. З таким висновком суду першої інстанції колегія суддів апеляційного суду повністю погодитись не може, виходячи з наступного. Відповідно до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Матеріалами справи та судом першої інстанції встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_5 , після смерті якої залишилось спадкове майно, на яке заведена спадкова справа №191/2003. Позивач є сином ОСОБА_5 .. Згідно з погосподарською книгою за 2016 - 2020 роки в житловому будинку за адресою АДРЕСА_2 зареєстровані ОСОБА_1 , ОСОБА_4 та ОСОБА_3 . З матеріалів спадкової справи видно, що в спірному житловому будинку на день смерті ОСОБА_5 проживали та були зареєстровані ОСОБА_1 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_3 . Згідно з витягом з державного реєстру речових прав за №117636430 від 20 березня 2018 року власником житлового будинку з належними до нього господарськими будівлями та спорудами, що розташований в АДРЕСА_2 є ОСОБА_1 . Рішення про державну реєстрацію винесено 20 березня 2018 року. Позивач 26 лютого 2019 року звернувся до державного нотаріуса Вижницької державної нотаріальної контори Мицкан Ж.І. із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті матері ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . Державний нотаріус Вижницької державної нотаріальної контори Мицкан Ж.І. винесла постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії № 161/02-31 від 15 березня 2019 року, а саме відмовлено позивачу ОСОБА_3 у видачі свідоцтва про право на спадщину на домоволодіння в АДРЕСА_2 , мотивуючи тим, оскільки він фактично не вступив в управління та володіння спадковим майном та по причині відсутності правовстановлюючих документів. У заявах до нотаріальної контори ОСОБА_11 Ю.М., ОСОБА_6 . ОСОБА_12 , ОСОБА_8 , ОСОБА_4 , ОСОБА_7 . ОСОБА_9 вказують, що пропустили строк для прийняття спадщини, на спадщину не претендують, в суд за продовженням строку для прийняття спадщини звертатися не будуть. Крім того, в матеріалах справи міститься довідка Вижницької міської ради №3-303 від 23 травня 2019 року про те, що на момент смерті ОСОБА_5 з нею в одному будинку були зареєстровані та проживали ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 та ОСОБА_13 . В матеріалах справи відсутні будь-які докази про те, що ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка на момент смерті та оформлення спадкової справи також була неповнолітньою, втратила інтерес до спадкового майна після смерті матері ОСОБА_5 . Крім того, з наявних в матеріалах справи заяв про відмову у прийнятті спадщини видно, що вони подані поза межами строку для прийняття спадщини. Отже, вирішенням позову ОСОБА_3 порушуються права ОСОБА_10 та інших спадкоємців на спадщину, що відкрилася після смерті ОСОБА_5 . Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина 1 статті 13 ЦПК України). Статтею 48 ЦПК України встановлено, що сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава. Відповідно до статті 50 ЦПК України позов може бути пред`явлений спільно кількома позивачами або до кількох відповідачів. Кожен із позивачів або відповідачів щодо другої сторони діє в цивільному процесі самостійно. Участь у справі кількох позивачів і (або) відповідачів (процесуальна співучасть) допускається, якщо: предметом спору є спільні права чи обов`язки кількох позивачів або відповідачів; права та обов`язки кількох позивачів чи відповідачів виникли з однієї підстави; предметом спору є однорідні права і обов`язки. Частинами 1 і 2 статті 52 ЦПК України визначено, що суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Отже, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи (пункт 41 постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц). При розгляді справ про спадкування суди мають встановлювати: місце і час відкриття спадщини; наявність чи відсутність заповіту спадкодавця; коло спадкоємців, які мають право на спадщину за заповітом чи за законом у порядку черговості; коло спадкоємців, які у передбачений законом спосіб прийняли спадщину; законодавство, яке підлягає застосуванню щодо правового режиму спадкового майна. Рішення суду є таким, що прийняте про права та обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо в мотивувальній частині рішення містяться висновки суду про права та обов`язки цієї особи, або в резолютивній частині рішення суд прямо вказав про права та обов`язки таких осіб, а також у випадках, коли висновки суду при захисті порушених прав учасників справи безпосередньо впливають (порушують) на права та обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі. У таких випадках рішення суду порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, але й їх процесуальні права, що випливають із сформульованого в пункті 1 статті 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основних свобод положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав і обов`язків. Будь-який інший правовий зв`язок між скаржником і сторонами спору не може братися до уваги. Враховуючи викладене, апеляційний суд вважає, що рішенням суду першої вирішено питання про права та обов`язки ОСОБА_10 та інших спадкоємців, яких не було залучено до участі у справі. У пункті 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» роз`яснено, що суди відкривають провадження в такій справі у разі відсутності письмової згоди спадкоємців, які прийняли спадщину (частина друга статті 1272 ЦК України), а також за відсутності інших спадкоємців, які могли б дати письмову згоду на подання заяви до нотаріальної контори про прийняття спадщини. Відповідачами у такій справі є спадкоємці, які прийняли спадщину. При відсутності інших спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття відповідачами є територіальні громади в особі відповідних органів місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини. Крім того, розглянувши позов, пред`явлений до Вижницької міської ради, суд не врахував, що територіальна громада може бути відповідачем у даній справі лише при відсутності інших спадкоємців за законом або за заповітом, які прийняли спадщину, та не перевірив, чи є Вижницька міська рада Чернівецької області належним співвідповідачем у даній справі. В свою чергу, ОСОБА_3 не позбавлений можливості повторно звернутися до суду першої інстанції з відповідним позовом до належних відповідачів. Вищезазначене свідчить про неповне встановлення судом першої інстанції фактичних обставин, які мають істотне значення для правильного вирішення справи, що в свою чергу призвело до помилкового вирішення спору. Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Згідно із статтею 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню, як ухвалене за неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідності висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, які зроблені з порушенням та неправильним застосуванням судом норм матеріального та процесуального права, що відповідно до вимог статті 376 ЦПК України є підставами для його скасування з прийняттям нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог. Відповідно до частини 13 статті 141 ЦПК України суд розподіляє судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Згідно з частинами 1, 2 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки ОСОБА_1 відповідно до пункту 9 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» звільнений від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях як особа з інвалідністю другої групи, судовий збір у розмірі 2 322, 06 грн за подання ним апеляційної скарги має бути компенсований ОСОБА_3 . Керуючись статтями 367, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Рішення Вижницького районного суду Чернівецької області від 22 листопада 2019 року скасувати. У задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , Вижницької міської ради, треті особи, які не заявляють самостійних вимог - служба у справах дітей Вижницької районної державної адміністрації, ОСОБА_4 , про встановлення факту спільного проживання на момент відкриття спадщини та визнання права власності на спадкове майно, відмовити. Стягнути з ОСОБА_3 на користь держави судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 2 322 гривень 06 копійок. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повна постанова складена 25 лютого 2020 року. Головуючий І.М. Литвинюк Судді: Н.К. Височанська А.І. Владичан