Постанова 4872 № 916/3156/19

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД _____________________________________________________________________________________________ П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 25 лютого 2020 року м. ОдесаСправа № 916/3156/19 Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Філінюка І.Г. суддів: Аленіна О.Ю., Лавриненко Л.В. розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» на рішення Господарського суду Одеської області від 16.12.2019 суддя Малярчук І.А. Час і місце ухвалення: 10:24:19 год., м. Одеса Дата складання повного тексту 17.12.2019 у справі № 916/3156/19 за позовом Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» до відповідача Житлово-будівельного кооперативу «УЮТ-43» про стягнення 127165,53грн., із яких 97000 грн. основного боргу, 14085,98 грн. пені, 5105,42 грн. три проценти річних, 10974,13грн. втрат від інфляції, ВСТАНОВИВ: Акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» звернулось до господарського суду Одеської області з позовом до Житлово-будівельного кооперативу «УЮТ-43» про 127165,53грн., із яких 97000 грн. основного боргу, 14085,98грн. пені, 5105,42грн. три проценти річних, 10974,13грн. втрат від інфляції. Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначив що 20.09.2017 між ПАТ «НАК «Нафтогаз України» та ЖБК «УЮТ-43» було укладено договір №8229/1718-ТЕ-23 купівлі-продажу природного газу, відповідно до умов якого позивач передав у власність відповідача природний газ на загальну суму 329534,55грн., та відповідач за умовами п.6.1. договору мав розрахуватись за отриманий газ до 25 числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу. Однак, як зазначає позивач, оплату за переданий газ відповідач здійснював несвоєчасно та не виконав зобов`язання у визначений договором строк, чим порушив умови господарського зобов`язання, зокрема, вимоги пункту 6.1. вказаного договору, що і стало підставою для позивача нарахувати на суми несвоєчасно сплаченої заборгованості пеню, три проценти річних, втрати від інфляції. Рішенням Господарського суду Одеської області від 16.12.2020 задоволено частково позов Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» до Житлово-будівельного кооперативу «УЮТ-43» про стягнення 127165,53 грн. Стягнуто з Житлово-будівельного кооперативу «УЮТ-43» на користь Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» 97000 грн. основного боргу, 14085 грн. 98 коп. пені, 5105 грн. 42коп. три проценти річних, 10943 грн. 88 коп. втрат від інфляції, 1920 грн. 54коп. судового збору. Рішення мотивоване тим, що в період з листопада 2017 року по березень 2018 року включно позивач за договором №8229/1718-ТЕ-23 від 20.09.2017 поставив відповідачу природний газ на загальну суму 329534,55 грн., за який відповідач розрахувався не в повному обсязі, у зв`язку з чим у нього утворилась заборгованість перед позивачем в сумі 97000грн., яка і підлягає стягненню з відповідача на користь позивача у повному обсязі. Визначаючи розмір заявлених до стягнення інфляційних втрат, суд першої інстанції пославшись на п. 3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань» № 14 від 17.12.2013 та лист Верховного Суду України від 03.04.97 р. №62-97 зазначив, що інфляційна складова боргу може бути розрахована виключно із суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а не на суму боргу з урахуванням інфляційних нарахувань попередніх періодів, у зв`язку з чим місцевий господарський суд дійшов висновку про неправильність та необґрунтованість здійсненого позивачем розрахунку інфляційних втрат. Під час здійснення перевірки поданого позивачем розрахунку інфляційних нарахувань суд першої інстанції зазначив, що розраховуючи інфляцію за зобов`язаннями грудня 2017р., позивач на суму заборгованості 17394,36грн. нарахував інфляцію на вже проіндексовану суму з інфляцією, що є невірним. За розрахунком суду за таким зобов`язанням сума інфляційних втрат складає 191,34грн. (17394,36грн.*1,011)-17394,36 грн.), а не 197,65грн., як вказав позивач. Також за зобов`язаннями січня 2018р., позивач на суму заборгованості 28394,36 грн. нарахував інфляцію на вже проіндексовану суму з інфляцією, що є неналежним розрахунком. За розрахунком суду за таким зобов`язанням сума інфляційних втрат складає 227,15грн. (28394,36грн.*1,008)-28394,36 грн.), а не 233,74грн., як зазначив позивач. Аналогічної помилки припустився позивач і при розрахунку інфляційних за зобов`язаннями лютого 2018р. За розрахунком суду за зобов`язаннями лютого в частині суми заборгованості 26582,43грн. сума інфляційних втрат складає 2601,30грн. (26582,43грн.*1,09785794900)-26582,43 грн.), а не 2618,65грн., як зазначив позивач. Таким чином, місцевий господарський суд зазначив, що нарахування інфляційних втрат з урахуванням збільшення суми боргу на індекс інфляції попереднього місяця, яка протягом її існування зменшувалась шляхом часткового погашення, є помилковим, Не погодившись із вказаним судовим рішенням, Акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» звернулось до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права просить рішення Господарського суду Одеської області від 16.12.2019 у справі №916/3156/19 в частині відмови в задоволенні позовних вимог щодо стягнення 30,25 грн. інфляційних витрат скасувати. Узагальнені доводи апеляційної скарги: Акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» не погоджується з рішенням Господарського суду Одеської області від 16.12.2019 щодо часткового задоволення позовних вимог, і вважає, що рішення прийняте з порушенням норм матеріального права, зокрема, статті 625 Цивільного кодексу України, та процесуального, зокрема, статей 236 та 238 Господарського процесуального кодексу України, без дослідження усіх істотних обставин справи та підлягає скасуванню в частині відмовлених позовних вимог з наступних підстав. Скаржник вважає, що висновок суду не підкріплений нормативно-правовою базою та спростовується правовою позицією Верховного суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду, яка викладена в постанові від 05.07.2019 року по справі №905/600/18. Акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» зазначає, що нарахування інфляційних втрат здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на Індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому до розрахунку мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція). При цьому інфляційні втрати не є штрафними санкціями, а входять до складу грошового зобов`язання, відповідно, нарахування інфляційних втрат за наступний період обґрунтовано здійснено позивачем з урахуванням збільшення суми боргу на індекс інфляції попереднього місяця, а тому позиція про те, то інфляційні втрати слід нараховувати виключно на суму боргу не відповідає нормам чинного законодавства. Так скаржник вважає, що, судом першої інстанції не враховано вказаних норм матеріального права, що призвело до винесення рішення, яке не узгоджується із нормами законодавства. Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 13.01.2020 відкрито апеляційне провадження у справі № 916/3156/19 за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» на рішення Господарського суду Одеської області від 16.12.2019. Розгляд апеляційної скарги Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» на рішення Господарського суду Одеської області від 16.12.2019 визначено здійснювати у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Встановлено Житлово-будівельному кооперативу «УЮТ-43» строк для подання відзиву на апеляційну скаргу протягом 10 днів з дня отримання даної ухвали про відкриття апеляційного провадження у справі. Житлово-будівельному кооперативу «УЮТ-43» правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався. Згідно з частини 13 статті 8 ГПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Статтею 270 ГПК України визначено, що у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі. Розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється у судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених частиною десятою цієї статті та частиною другою статті 271 цього Кодексу. Приписами частини 10 статті 270 ГПК України визначено, що апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Згідно з частиною другою статті 270 ГПК України, розгляд справ у суді апеляційної інстанції починається з відкриття першого судового засідання або через п`ятнадцять днів з дня відкриття апеляційного провадження, якщо справа розглядається без повідомлення учасників справи. Відповідно до приписів статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, суд апеляційної інстанції у відповідності до вимог статті 282 ГПК України, зазначає, що встановлені судом першої інстанції та неоспорені обставини даної справи є наступними. Фактичні обставини справи встановлені судом першої інстанції. 20.09.2017 між ПАТ «НАК «Нафтогаз України» (постачальник) та ЖБК «УЮТ-43» (споживач) було укладено договір №8229/1718-ТЕ-23, відповідно до умов якого постачальник зобов`язується передати у власність споживачу у 2017-2018 роках природний газ, а споживач зобов`язується прийняти та оплатити цей газ, на умовах цього договору. Газ, що постачається за цим договором, використовується споживачем виключно для виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню. Постачальник передає споживачу з 01.10.2017р. по 31.03.2018р. (включно) газ, обсягом до 82,0тис. куб.м. (п.п.1.1., 1.2., 2.1. договору). Приймання-передача газу, переданого постачальником споживачу у відповідному місяці поставки, оформлюється актом приймання-передачі газу. Обсяг використання газу споживачем у відповідному місяці поставки встановлюється шляхом складання добових обсягів, визначених на підставі показів комерційного вузла/вузлів обліку газу (п.3.7. договору №8229/1718-ТЕ-23 від 20.09.2017р.). Згідно п.5.2. договору №8229/1718-ТЕ-23 від 20.09.2017 ціна за 1000 куб.м. за цим договором на дату укладання договору становить 4942грн., крім того податок на додану вартість 20%. Усього до сплати разом з податком на додану вартість 5930,40грн. Відповідно до п.п.6.1., 6.2. договору №8229/1718-ТЕ-23 від 20.09.2017 оплата за газ здійснюється споживачем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 25-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу. За невиконання або неналежне виконання договірних зобов`язань сторони несуть відповідальність у випадках, передбачених чинним законодавством і цим договором. У разі прострочення споживачем оплати згідно пункту 6.1. цього договору він зобов`язується сплатити постачальнику пеню в розмірі 16,4% річних, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожний день прострочення (п.п.8.1., 8.2. договору №8229/1718-ТЕ-23 від 20.09.2017р.). За умовами додаткової угоди №1 від 11.01.2018 з 01.01.2018 пеня обраховується із розрахунку 15,3% річних, але не більше подвійної облікової ставки НБУ. Згідно п.10.3. договору №8229/1718-ТЕ-23 від 20.09.2017 строк, у межах якого сторони можуть звернутися до суду з вимогою про захист своїх прав за цим договором (строк позовної давності), у тому числі щодо стягнення основної заборгованості, пені, штрафів, інфляційних нарахувань, відсотків річних, становить 5 років. Відповідно до розділу 12 договору №8229/1718-ТЕ-23 від 20.09.2017 він діє в частині реалізації природного газу з 01.10.2017 до 31.03.2018 (включно), а в частині проведення розрахунків до їх повного здійснення. На виконання умов договору №8229/1718-ТЕ-23 від 20.09.2017 позивачем відповідачу було поставлено газ за актами приймання-передачі від 30.11.2017, від 31.12.2017, від 31.01.2018, від 28.02.2018, від 31.03.2018. На підтвердження проведення неповної та несвоєчасної оплати відповідачем за поставлений газ позивач подав до справи виписку по особовому рахунку «УЮТ-43 ЖБК» за період з 01.09.2017 по 31.05.2019. Позиція Південно західного апеляційного господарського суду. Оскільки позивач не погоджується із оскаржуваними рішенням виключно у частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення 30,25 грн. інфляційних втрат, колегія суддів переглядає зазначене судове рішення лише в межах цих вимог апеляційної скарги. Частиною 1 статті 612 ЦК України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Згідно з частиною 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Стаття 625 ЦК України розміщена в розділі «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України, відтак визначає загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов`язання і поширює свою дію на всі види грошових зобов`язань, незалежно від підстав їх виникнення (наведену правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі №686/21962/15-ц). Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція). При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця. Для визначення індексу інфляції за будь-який період необхідно помісячні індекси, які складають відповідний період, перемножити між собою з урахуванням відповідних оплат. Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Так, згідно з наявним у матеріалах справи розрахунком позивач здійснив нарахування індексу інфляції за зобов`язаннями з лютого 2018 року по червень 2019 року в сумі 10974,13 грн. При цьому місцевий господарський суд, перевіривши правильність здійсненого позивачем нарахування інфляційних втрат, цілком обґрунтовано зауважив, що розраховуючи інфляцію за зобов`язаннями грудня 2017р., позивач на суму заборгованості 17394,36грн. нарахував інфляцію на вже проіндексовану суму з інфляцією, що є невірним. За розрахунком суду за таким зобов`язанням сума інфляційних втрат складає 191,34грн. (17394,36грн.*1,011)-17394,36грн.), а не 197,65грн., як вказав позивач. Також за зобов`язаннями січня 2018р., позивач на суму заборгованості 28394,36грн. нарахував інфляцію на вже проіндексовану суму з інфляцією, що є неналежним розрахунком. За розрахунком суду за таким зобов`язанням сума інфляційних втрат складає 227,15грн. (28394,36грн.*1,008)-28394,36грн.), а не 233,74грн., як зазначив позивач. Аналогічної помилки припустився позивач і при розрахунку інфляційних за зобов`язаннями лютого 2018р. За розрахунком суду за зобов`язаннями лютого в частині суми заборгованості 26582,43грн. сума інфляційних втрат складає 2601,30грн. (26582,43грн.*1,09785794900)-26582,43грн.), а не 2618,65грн., як зазначив позивач. Відповідно до статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникає з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості. Відповідно до частин 1, 5 статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду. Отже, системний аналіз положень статей 11, 509, 625 ЦК України дає підстави для висновку, що обов`язок відшкодувати інфляційні втрати за невиконання зобов`язання не є зобов`язанням у розумінні статті 509 цього Кодексу. Враховуючи положення статей 3, 509, 625 ЦК України, за змістом яких передбачається правомірне нарахування інфляційних втрат і 3% річних на суму основного боргу, а не на інфляційні втрати і 3% річних, нараховані за попередній період, апеляційна інстанція відхиляє безпідставне твердження скаржника про те, що під час нарахування інфляційних втрат урахуванню (обчисленню) підлягає не тільки основний борг, а й сума, на яку збільшився цей борг за попередні періоди внаслідок інфляційних процесів. Наведену правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 21.05.2019 у справі №916/2889/13. Таким чином, місцевий господарський суд, здійснивши детальний перерахунок розміру інфляційних втрат, достеменно встановили, що їх дійсний розмір за зобов`язаннями Кооперативу з оплати вартості газу, поставленого з лютого 2018р. по червень 2019р, становить 10943,88 грн. втрат від інфляції, а у стягненні решти інфляційних втрат, тобто у сумі 30,25 грн., необхідно відмовити. Колегія суддів відхиляє посилання скаржника в апеляційній скарзі на неврахування місцевим господарським судом викладеного у постановах Верховного Суду від 17.07.2018 у справі № 904/10242/17, від 04.12.2018 у справі № 913/63/18 і від 05.07.2019 у справі № 905/600/18 висновку про те, що нарахування інфляційних втрат за наступний період обґрунтовано здійснено позивачем з урахуванням збільшення суми боргу на індекс інфляції попереднього місяця, позаяк інфляційні втрати не є штрафними санкціями, а входять до складу грошового зобов`язання, оскільки предметом позову у всіх зазначених справах є зокрема стягнення з відповідача інфляційних втрат, нарахованих на заборгованість за поставлений природний газ (з урахуванням сум інфляційних втрат і 3% річних за попередній період включно), яка (заборгованість) стягувалася за судовим рішенням у іншій справі, тобто підставою позову у вказаних справах є невиконанням боржником судового рішення у іншій справі. Натомість у справі № 916/3156/19, яка розглядається, серед підстав стягнення інфляційних втрат немає будь-якого рішення суду щодо стягнення з Житлово-будівельного кооперативу «УЮТ-43» заборгованості за газ, переданий з лютого 2018р. по червень 2019р за договором купівлі продажу природного газу від 20.09.2017 № 8229/1718-ТЕ-23. Отже, предмет і підстави позову, а також фактичні обставини у справах №№ 904/10242/17, 913/63/18, 905/600/18 та цій справі є різними, що виключає застосування викладеної у зазначених постановах правової позиції Верховного Суду під час вирішення цього спору, що виник не з подібних правовідносин. З огляду на наведене колегія суддів вважає безпідставними доводи скаржника про порушення місцевим господарським судом положень статті 236, 238 ГПК України. За таких обставин, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення Господарського суду Одеської області від 16.12.2019 у справі №916/3156/19 відповідає обставинам справи та вимогам закону і достатніх правових підстав для його скасування не вбачається. Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги відповідно до вимог статті 129 ГПК України покладаються на АТ «НАК «Нафтогаз України». Керуючись статтями 129, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Південно-західний апеляційний господарський суд П О С Т А Н О В И В: Рішення Господарського суду Одеської області від 16.12.2019 у справі № 916/3156/19- залишити без змін. Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» - залишити без задоволення. Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України». Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у строки, передбачені статтею 288 ГПК України. Головуючий суддя І.Г. Філінюк Суддя О.Ю. Аленін Суддя Л.В. Лавриненко