Постанова 4872 № 916/3859/19

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД _____________________________________________________________________________________________ П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 13 квітня 2020 року м. ОдесаСправа № 916/3859/19 Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Філінюка І.Г. суддів: Аленіна О.Ю., Лавриненко Л.В. розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» на рішення Господарського суду Одеської області від 03.02.2020 у справі № 916/3859/19 за позовом Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» до відповідача Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «НІЩИНСЬКОГО-22» про стягнення 2 666, 64грн. суддя суду першої інстанції - Мостепаненко Ю.І. Час і місце ухвалення: 16:54:11 год., м. Одеса Дата складання повного тексту 04.02.2020 ВСТАНОВИВ: Акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» звернулось до господарського суду Одеської області з позовом до Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «НІЩИНСЬКОГО-22» про стягнення боргу у загальній сумі 2666, 64 грн., у тому числі: основного боргу у сумі 0, 17 грн.; пені у сумі 2205, 07 грн.; три проценти річних у сумі 315, 02 грн. та інфляційних витрат у сумі 146, 38 грн. Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначив що 13.09.2016 між ПАТ «НАК «Нафтогаз України» та Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «НІЩИНСЬКОГО-22» було укладено договір №3537/1617-ТЕ-23 купівлі-продажу природного газу, відповідно до умов якого позивач передав у власність відповідача природний газ на загальну суму 506 290, 11 грн., та відповідач за умовами п.6.1. договору мав розрахуватись за отриманий газ до 25 числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу. Однак, як зазначає позивач, оплату за переданий газ відповідач здійснював несвоєчасно та не виконав зобов`язання у визначений договором строк, чим порушив умови господарського зобов`язання, зокрема, вимоги пункту 6.1. вказаного договору, що і стало підставою для позивача нарахувати на суми несвоєчасно сплаченої заборгованості пеню, три проценти річних, втрати від інфляції. Рішенням Господарського суду Одеської області від 03.02.2020 позов Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» до Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «НІЩИНСЬКОГО-22» про стягнення - задоволено частково. Стягнуто з Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «НІЩИНСЬКОГО-22» на користь Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» 0 (нуль) грн. 17 коп. - основної заборгованості, 2 205 (дві тисячі двісті п`ять) грн. 07 коп. - пені, 315 (триста п`ятнадцять) грн. 02 коп. - 3% річних, 120 (сто двадцять) грн. 99 коп. - інфляційних витрат та 1 902 (одну тисячу дев`ятсот двадцять одну) грн. 70 коп. - витрат по сплаті судового збору; в решті позову відмовлено. Рішення мотивоване тим, що в період з жовтня 2016 по березень 2017 включно позивач за договором №3537/1617-ТЕ-23 поставив відповідачу природний газ на загальну суму 506 290,11 грн., що підтверджується актами приймання-передачі природного газу від 31.10.2016 за жовтень 2016 на суму 22 671,92 грн.; від 30.11.2016 за листопад 2016 на суму 77 053,69 грн.; від 31.12.2016 за грудень 2016 на суму 111 046,74 грн.; від 31.01.2017 за січень 2017 на суму 131 382,08 грн.; від 28.02.2017 за лютий 2017 на суму 97 887,18 грн.; від 31.03.2017 за березень 2017р. на суму 66 248,50 грн. При цьому, відповідач за отриманий протягом жовтня 2016 - березня 2017 природний газ, розрахувався лише частково на загальну суму 506 289,94 грн., що підтверджується наявною в матеріалах справи довідкою по операціях об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «НІЩИНСЬКОГО-22» за період з 01.09.2016 по 31.08.2018. Приймаючи оскаржуване рішення суд першої інстанції зазначив, що заборгованість відповідача за отриманий протягом жовтня 2016 - березня 2017 природний газ склала 0,17 грн. та залишилась несплаченою та наявність вказаної заборгованості відповідач не спростував, докази, які б підтверджували факт повної сплати відповідачем природного газу в матеріалах справи відсутні. У зв`язку з чим суд першої інстанції прийшов до висновку, що позовна вимога позивача щодо стягнення з відповідача заборгованості у сумі 0,17 грн. за отриманий природний газ протягом жовтня 2016 - березня 2017, підлягає судом задоволенню. Під час здійснення перевірки поданого позивачем розрахунку пені суд першої інстанції зазначив, що стягнення з відповідача пені у розмірі 2 205,07 грн., розрахованої, виходячи із розміру подвійної облікової ставки НБУ, вважає його вірним та здійсненим відповідно до умов договору та законодавства, з огляду на що позовні вимоги в частині стягнення 2 205,07 грн. підлягають задоволенню у повному обсязі. Також, судом першої інстанції при перевірці здійсненного позивачем розрахунок суми 3% річних, (нарахованих за загальний період з 26.11.2016 по 27.08.2019) в розмірі 315,02 грн., зазначено, що він є вірним та здійсненим відповідно до умов договору та чинного законодавства. Зокрема, під час здійснення перевірки поданого позивачем розрахунку інфляційних нарахувань суд першої інстанції зазначив, що поданий позивачем розрахунок інфляційних витрат у розмірі 146,38 грн. за період з 01.05.2017 по 27.08.2019, нарахованих за прострочення відповідачем оплати за отриманий в березні 2017 газ, а отже судом встановлено, що позивач помилково здійснив додаткове нарахування інфляції на інфляцію, а не лише на суму основної заборгованості, оскільки індекс інфляції позивачем розраховано, виходячи з суми боргу, до якого вже включено інфляційні втрати за попередній період. Таким чином, місцевий господарський суд зазначив, що інфляційні нарахування - це збільшення суми основного боргу в період прострочки виконання відповідачем його грошового зобов`язання з причини девальвації грошової одиниці України протягом місяця і визначається державою як середньомісячний індекс, який розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць; сума, що внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця. Не погодившись із вказаним судовим рішенням, Акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» звернулось до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права просить рішення Господарського суду Одеської області від 03.02.2020 у справі №916/3859/19 в частині відмови в задоволенні позовних вимог щодо стягнення 25,39 грн. інфляційних витрат скасувати. Узагальнені доводи апеляційної скарги: Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» не погоджується з рішенням Господарського суду Одеської області від 03.02.2020 щодо часткового задоволення позовних вимог, і вважає, що рішення прийняте з порушенням норм матеріального права, зокрема, статті 625 Цивільного кодексу України, та процесуального, зокрема, статей 236 та 238 Господарського процесуального кодексу України, без дослідження усіх істотних обставин справи та підлягає скасуванню в частині відмовлених позовних вимог з наступних підстав. Скаржник вважає, що висновок суду не підкріплений нормативно-правовою базою та спростовується правовою позицією Верховного суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду, яка викладена в постанові від 05.07.2019 року по справі №905/600/18. Акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» зазначає, що нарахування інфляційних втрат здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на Індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому до розрахунку мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція). При цьому інфляційні втрати не є штрафними санкціями, а входять до складу грошового зобов`язання, відповідно, нарахування інфляційних втрат за наступний період обґрунтовано здійснено позивачем з урахуванням збільшення суми боргу на індекс інфляції попереднього місяця, а тому позиція про те, то інфляційні втрати слід нараховувати виключно на суму боргу не відповідає нормам чинного законодавства. Так скаржник вважає, що, судом першої інстанції не враховано вказаних норм матеріального права, що призвело до винесення рішення, яке не узгоджується із нормами законодавства. Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 02.03.2020 відкрито апеляційне провадження у справі №916/3859/19 за апеляційною скаргою Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» на рішення Господарського суду Одеської області від 03.02.2020. Розгляд апеляційної скарги Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» на рішення Господарського суду Одеської області від 03.02.2020 визначено здійснювати у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Встановлено Об`єднанню співвласників багатоквартирного будинку «НІЩИНСЬКОГО-22» строк для подання відзиву на апеляційну скаргу протягом 10 днів з дня отримання даної ухвали про відкриття апеляційного провадження у справі. Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «НІЩИНСЬКОГО-22» правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався. Згідно з частини 13 статті 8 ГПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Статтею 270 ГПК України визначено, що у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі. Розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється у судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених частиною десятою цієї статті та частиною другою статті 271 цього Кодексу. Приписами частини 10 статті 270 ГПК України визначено, що апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Згідно з частиною другою статті 270 ГПК України, розгляд справ у суді апеляційної інстанції починається з відкриття першого судового засідання або через п`ятнадцять днів з дня відкриття апеляційного провадження, якщо справа розглядається без повідомлення учасників справи. Відповідно до приписів статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, суд апеляційної інстанції у відповідності до вимог статті 282 ГПК України, зазначає, що встановлені судом першої інстанції та неоспорені обставини даної справи є наступними. Фактичні обставини справи встановлені судом першої інстанції. 13.09.2016 року між ПАТ НАК «Нафтогаз України» (змінено назву на Акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України») (Постачальник) та Об`єднанням співвласників багатоквартирного будинку «НІЩИНСЬКОГО-22» (Споживач) було укладено договір №3537/1617-ТЕ-23 постачання природного газу, за умовами п.1.1. якого постачальник зобов`язався поставити споживачеві у 2016-2017 роках природний газ, а споживач зобов`язався приймати та оплачувати газ на умовах цього договору. Газ, що постачається за цим договором, використовується споживачем виключно для виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню. Природний газ, що постачається за цим договором, використовується споживачем виключно для виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню. Постачальник передає споживачу з 01 жовтня 2016 року по 31 березня 2017 року (включно) природний газ обсягом до 86 тис.куб.м., у тому числі по місяцях кварталів (тис.куб.м): жовтень - 1.000, листопад - 15.000, грудень - 18.000, січень - 21.000, лютий - 16.000, березень - 15.000 (п.п.1.1., 1.2., 2.1. договору). Приймання-передача природного газу, переданого постачальником споживачеві у відповідному місяці постачання, оформлюється актом приймання-передачі. Обсяг використання природнього газу споживачем у відповідному місяці постачання встановлюється шляхом складання добових обсягів, визначених на підставі показів комерційного вузла/вузлів обліку природного газу (п.3.4 договору №3537/1617-ТЕ-23 від 13.09.2016.). Постачальник не пізніше десятого числа місяця, наступного за місцем постачання природного газу, повертає споживачу один примірник оригіналу акта приймання-передачі природного газу, підписаний уповноваженим представником та скріплений печаткою. У разі не підписання постачальником акта приймання-передачі природного газу постачальник письмово повідомляє споживача про причини такого не підписання акта (п.3.6 Договору). Згідно із пунктом 5.1. договору встановлено, що регульована ціна на природний газ (без урахування тарифів на послуги з транспортування та розподілу природного газу, а також податків та зборів, що включаються до його вартості, відповідно до Податкового кодексу України), який постачається за цим договором, визначається згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2015р. №758. Згідно із пунктом 5.2. договору визначено, що ціна за 1000 куб. метрів природного газу за цим договором становить 4 942,00 грн., крім того: податок на додану вартість за ставкою - 20%. Усього до сплати разом з податком на додану вартість - 5 930,40 грн. Відповідно до п.6.1. договору, оплата за природній газ здійснюється споживачем виключно грошовими коштами 100- відсоткової поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий природній газ здійснюється до 25 числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу. Згідно п. 7.2.6 договору, споживач зобов`язаний, зокрема, своєчасно оплачувати вартість поставленого природного газу в розмірі та порядку, що передбачені цим договором. У разі прострочення споживачем оплати згідно пункту 6.1 цього договору, він зобов`язується сплатити постачальнику пеню в розмірі 21% річних, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожний день прострочення. Нарахування пені не здійснюється постачальником на суми оплати, проведені споживачем відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.01.2005 №20. (п. 8.2 договору). Відповідно до п. 12.1, договір набирає чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін, і діє в частині реалізації природного газу з 01 жовтня 2016р. до 31 березня 2017 (включно), а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення. За умовами додаткової угоди №1 від 23.01.2017, відповідно до якої вносились зміни в договір постачання природного газу №3537/1617-ТЕ-23, зокрема, в предмет договору в частині обсягів газу, його вартості, порядку та умов передачі газу, кількість та фізико-хімічні показники газу, порядку та умов передачі природнього газу. На виконання умов договору, позивач в період з жовтня 2016 по березень 2017 поставив відповідачу природний газ на загальну суму 506 290,11 грн., на підтвердження чого між сторонами у справі було складено акти приймання-передачі природного газу: від 31.10.2016 за жовтень 2016 на суму 22 671,92 грн.; від 30.11.2016 за листопад 2016р. на суму 77 053,69 грн.; від 31.12.2016 за грудень 2016 на суму 111 046,74 грн.; від 31.01.2017 за січень 2017 на суму 131 382,08 грн.; від 28.02.2017 за лютий 2017 на суму 97 887,18 грн.; від 31.03.2017 за березень 2017 на суму 66 248,50 грн. Зазначені акти підписано сторонами та скріплено печатками останніх. При цьому, як свідчать матеріали справи відповідач за отриманий протягом жовтня 2016 - березня 2017 природний газ розрахувався лише частково та з порушенням строків оплати на загальну суму 506 289,94 грн., на підтвердження чого позивачем надано довідку по операціях об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «НІЩИНСЬКОГО-22» за період з 01.09.2016 по 31.08.2018. Заборгованість в сумі 0,17 грн. залишилась несплаченою, на підставі чого АТ «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» звернулось до суду з даним позовом, в якому просить стягнути з об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «НІЩИНСЬКОГО-22» 0,17 грн. - основного боргу, 2 205,07 грн. - пені, 315, 02 грн. - 3% річних та 146,38 грн. - інфляційних витрат. Позиція Південно - західного апеляційного господарського суду. Оскільки позивач не погоджується із оскаржуваними рішенням виключно у частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення 25, 39 грн. інфляційних втрат, колегія суддів переглядає зазначене судове рішення лише в межах цих вимог апеляційної скарги. Частиною 1 статті 612 ЦК України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Згідно з частиною 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Стаття 625 ЦК України розміщена в розділі «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України, відтак визначає загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов`язання і поширює свою дію на всі види грошових зобов`язань, незалежно від підстав їх виникнення (наведену правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі №686/21962/15-ц). Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція). При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця. Для визначення індексу інфляції за будь-який період необхідно помісячні індекси, які складають відповідний період, перемножити між собою з урахуванням відповідних оплат. Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Так, згідно з наявним у матеріалах справи розрахунком позивач здійснив нарахування індексу інфляції за зобов`язаннями за період з 01.05.2017 по 27.08.2019 в сумі 146,38 грн., нарахованих за прострочення відповідачем оплати за отриманий в березні 2017 газ. При цьому місцевий господарський суд, перевіривши правильність здійсненого позивачем нарахування інфляційних втрат, цілком обґрунтовано зауважив, що позивач помилково здійснив додаткове нарахування інфляції на інфляцію, а не лише на суму основної заборгованості, оскільки індекс інфляції позивачем розраховано, виходячи з суми боргу, до якого вже включено інфляційні втрати за попередній період. Отже, суд першої інстанції здійснив власний розрахунок інфляційних витрат за допомогою системи "Ліга Закон", нарахованих на заборгованість за поставлений відповідачу в березні 2017 природний газ, з урахуванням періоду, визначеного позивачем: з 01.05.2017 по 27.08.2019, що становить 129, 99 грн. Відповідно до статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникає з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості. Відповідно до частин 1, 5 статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду. Отже, системний аналіз положень статей 11, 509, 625 ЦК України дає підстави для висновку, що обов`язок відшкодувати інфляційні втрати за невиконання зобов`язання не є зобов`язанням у розумінні статті 509 цього Кодексу. Враховуючи положення статей 3, 509, 625 ЦК України, за змістом яких передбачається правомірне нарахування інфляційних втрат і 3% річних на суму основного боргу, а не на інфляційні втрати і 3% річних, нараховані за попередній період, апеляційна інстанція відхиляє безпідставне твердження скаржника про те, що під час нарахування інфляційних втрат урахуванню (обчисленню) підлягає не тільки основний борг, а й сума, на яку збільшився цей борг за попередні періоди внаслідок інфляційних процесів. Наведену правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 21.05.2019 у справі №916/2889/13. Таким чином, місцевий господарський суд, здійснивши детальний перерахунок розміру інфляційних втрат, достеменно встановили, що їх дійсний розмір за зобов`язаннями з оплати вартості газу, поставленого з 01.05.2017 по 27.08.2019 становить 129, 99 грн. втрат від інфляції, а у стягненні решти інфляційних втрат, тобто у сумі 25,39 грн., необхідно відмовити. Колегія суддів відхиляє посилання скаржника в апеляційній скарзі на неврахування місцевим господарським судом викладеного у постановах Верховного Суду від 17.07.2018 у справі № 904/10242/17, від 04.12.2018 у справі № 913/63/18 і від 05.07.2019 у справі № 905/600/18 висновку про те, що нарахування інфляційних втрат за наступний період обґрунтовано здійснено позивачем з урахуванням збільшення суми боргу на індекс інфляції попереднього місяця, позаяк інфляційні втрати не є штрафними санкціями, а входять до складу грошового зобов`язання, оскільки предметом позову у всіх зазначених справах є зокрема стягнення з відповідача інфляційних втрат, нарахованих на заборгованість за поставлений природний газ (з урахуванням сум інфляційних втрат і 3% річних за попередній період включно), яка (заборгованість) стягувалася за судовим рішенням у іншій справі, тобто підставою позову у вказаних справах є невиконанням боржником судового рішення у іншій справі. Натомість у справі № 916/3859/19, яка розглядається, серед підстав стягнення інфляційних втрат немає будь-якого рішення суду щодо стягнення з Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «НІЩИНСЬКОГО-22» заборгованості за газ, переданий протягом жовтня 2016 - березня 2017 за договором купівлі - продажу природного газу від 13.09.2016 № 3537/1617-ТЕ-23. Отже, предмет і підстави позову, а також фактичні обставини у справах №№ 904/10242/17, 913/63/18, 905/600/18 та цій справі є різними, що виключає застосування викладеної у зазначених постановах правової позиції Верховного Суду під час вирішення цього спору, що виник не з подібних правовідносин. З огляду на наведене колегія суддів вважає безпідставними доводи скаржника про порушення місцевим господарським судом положень статті 236, 238 ГПК України. За таких обставин, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення Господарського суду Одеської області від 03.02.2020 у справі №916/3859/19 відповідає обставинам справи та вимогам закону і достатніх правових підстав для його скасування не вбачається. Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги відповідно до вимог статті 129 ГПК України покладаються на АТ «НАК «Нафтогаз України». Керуючись статтями 129, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Південно-західний апеляційний господарський суд- П О С Т А Н О В И В: Рішення Господарського суду Одеської області від 03.02.2020 у справі № 916/3859/19- залишити без змін. Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» - залишити без задоволення. Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України». Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у строки, передбачені статтею 288 ГПК України. Головуючий суддя І.Г. Філінюк Суддя О.Ю. Аленін Суддя Л.В. Лавриненко