Постанова 4857 № 140/2488/19

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 19 лютого 2020 рокуЛьвівСправа № 140/2488/19 пров. № А/857/707/20 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії : головуючого судді: Гуляка В.В. суддів: Ільчишин Н.В., Коваля Р.Й. за участі секретаря судового засідання: Марцинковської О.М. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 , на ухвалу Волинського окружного адміністративного суду від 15 жовтня 2019 року про залишення позову без розгляду (суддя Денисюк Р.С., час ухвалення 16:24 год., місце ухвалення м. Луцьк, дата складання повного тексту 21.10.2019 року), в адміністративній справі №140/2488/19 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Волинській області, про визнання протиправною та скасування вимоги, встановив: У серпні 2019 року позивач ОСОБА_1 звернувся в суд із адміністративним позовом до відповідача ГУ ДФС у Волинській області (правонаступником якого є ГУ ДПС у Волинській області), в якому просив визнати протиправною та скасувати вимогу №Ф-23433-55 від 15.03.2019р. винесену за підписом керівника Головного управління ДФС у Волинській області про зобов`язання позивача сплатити в користь держави заборгованість зі сплати єдиного соціального внеску за звітний 2018 рік в сумі 9828,72 грн.. Провадження у справі за цим адміністративним позовом відкрито ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 19.08.2019 року. Відповідач ГУ ДФС у Волинській області позову не визнав, в суді першої інстанції подав відзив, просив у задоволенні адміністративного позову відмовити повністю. Крім цього, відповідач в суді першої інстанції подав клопотання про залишення позовної заяви без розгляду, у зв`язку з пропуском строку на звернення до суду. Позивач також звернувся до суду першої інстанції з клопотанням про поновлення строку звернення до суду з позовною заявою. Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 15 жовтня 2019 року в задоволенні клопотання позивача про поновлення пропущеного строку звернення до суду відмовлено. Клопотання відповідача про залишення позову без розгляду задоволено. Позов ОСОБА_1 до ГУ ДФС у Волинській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу залишено без розгляду, на підставі статей 122, 123 КАС України, у зв`язку із тим, що позивач пропустив строк звернення до адміністративного суду без поважних причин. З цією ухвалою суду першої інстанції від 15.10.2019 року не погодився позивач та оскаржив її в апеляційному порядку. Вважає апелянт, що оскаржена ухвала суду винесена з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому підлягає скасуванню з підстав, викладених в апеляційній скарзі. В обґрунтування апеляційних вимог апелянт зазначає, що суд першої інстанції залишаючи без розгляду адміністративний позов безпідставно керувався абз.9 ч.4 ст.25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», яка встановлює 10-ти денний строк на оскарження вимоги органу доходів і зборів. Однак, згідно абз.2 ч.1 ст.25 Закону, норми цієї статті застосовуються лише до платників єдиного соціального внеску. Оскільки позивач не є платником єдиного соціального внеску за звітний 2018 рік, як фізична особа-підприємець другої групи інвалідності, а тому на нього поширюється строк оскарження рішень, дій/бездіяльності державних органів, передбачений ч.2 ст.122 КАС України. Також, зазначає апелянт, що судом першої інстанції правильно встановлена хронологія подій щодо ознайомлення позивача з оскаржуваною вимогою ГУ ДФС у Волинській області. При цьому, поважність причин пропуску строку звернення до суду підтверджується випискою лікаря від 04.03.2019 року, у якій однією з рекомендацій було обмеження фізичного навантаження. Крім цього, з 28.07.2019 року по 08.08.2019 року позивач перебував у реабілітаційному центрі, що підтверджується довідкою Волинського регіонального центру з фізичної культури і спорту інвалідів «Інваспорт» від 27.09.2019р. №594. Позивач постійно страждає післяопераційними болями, що загострюються та перешкоджають пересуванню. Тому, вважає апелянт, що причини пропуску строку звернення до суду з адміністративним позовом є поважними. За результатами апеляційного розгляду апелянт просить скасувати оскаржену ухвалу суду від 15.10.2019 року, та винести нову ухвалу, якою справу направити до суду першої інстанції для її розгляду по суті заявленої вимоги. Відповідач подав суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу, в якому просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу суду від 15.10.2019 року без змін. У засідання суду апеляційної інстанції сторони (їх представники) не з`явились, хоча про дату, час і місце розгляду справи були повідомлені належним чином. 19.02.2020 р. судом апеляційної інстанції отримано клопотання представника відповідача про відкладення розгляду справи, у зв`язку із тим, що представник відповідача не може прибути в судове засідання через хворобу. Протокольною ухвалою суду від 19.02.2020 року відмовлено в задоволенні клопотання представника відповідача про відкладення розгляду справи, у зв`язку із його необґрунтованістю та відсутністю будь-яких підтверджень (доказів) про хворобу чи про іншу об`єктивну неможливість прибуття представника відповідача в засідання суду апеляційної інстанції. Відповідно до статті 313 КАС України суд апеляційної інстанції дійшов висновку про можливість апеляційного розгляду справи у відсутності сторін (їх представників). Згідно ч.4 ст.229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось. Суд апеляційної інстанції заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та докази по справі, обговоривши доводи, межі та вимоги апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції, вважає, що дану апеляційну скаргу слід задоволити, з врахуванням наступного. Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Статтею 5 КАС України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси. Право звернення до суду є невід`ємним особистим правом, яке реалізовується особою в порядку, встановленому КАС України. Способом реалізації цього права є звернення зацікавленої особи з позовом до суду. У свою чергу, звернення до суду з позовом є підставою для виникнення процесуальних відносин, пов`язаних з вирішенням спору по суті. Звернення до суду і судове провадження повинно здійснюватись у відповідності до вимог чинного законодавства, зокрема, процесуальних норм щодо порядку провадження в адміністративних справах. Разом з тим, законодавець встановлює певні обмеження такого права, зокрема, шляхом встановлення строку звернення до адміністративного суду за захистом порушених прав. Так, відповідно до ст.122 КАС України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Згідно ч.1 ст.171 КАС України, суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, зокрема, чи позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними). Матеріалами адміністративної справи підтверджується, що у розглядуваному позові предметом спору являється Вимога №Ф-23433-55 від 15.03.2019 р. про зобов`язання позивача сплатити в користь держави заборгованість зі сплати єдиного соціального внеску за звітний 2018 рік в сумі 9828,72 грн.. Тобто, судом першої інстанції вірно враховано, що порядок оскарження у цій справі визначений Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування». Так, відповідно до п.4 ст.6 цього Закону, платник єдиного внеску має право оскаржувати в установленому законом порядку рішення податкового органу та Пенсійного фонду та дії, бездіяльність його посадових осіб. Згідно ч.4 ст.25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», платник єдиного внеску зобов`язаний протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги про сплату недоїмки сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею. У разі незгоди з розрахунком суми недоїмки платник єдиного внеску узгоджує її з податковим органом шляхом оскарження вимоги про сплату єдиного внеску в адміністративному або судовому порядку. Скарга на вимогу про сплату єдиного внеску подається до податкового органу вищого рівня у письмовій формі протягом десяти календарних днів, що настають за днем отримання платником єдиного внеску вимоги про сплату єдиного внеску, з повідомленням про це податкового органу, який прийняв вимогу про сплату єдиного внеску. Не підлягають оскарженню зобов`язання зі сплати єдиного внеску, самостійно визначені платником. Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що строк звернення до суду щодо оскарження вимоги по сплаті ЄСВ становить 10 днів. Аналогічна позиція щодо строків звернення до суду висловлена в постановах Верховного Суду від 31.01.2019р. (справа №802/983/18) та від 17.07.2019р. №0740/1050/18. Згідно ст.123 КАС України, у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку. Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву. Якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду. Також пунктом 8 ч.1 ст.240 КАС України встановлено, що суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу. Таким чином, наведеними вище правовими нормами передбачено, що адміністративний суд зобов`язаний в кожному випадку з`ясувати чи дотримано особою (позивачем) строк звернення до адміністративного суду із відповідним позовом, чи є поважними підстави пропуску цього строку. Якщо ж вказані позивачем підстави пропуску строку звернення до адміністративного суду є не поважними, то суд зобов`язаний залишити позовну заяву без розгляду. Так, судом першої інстанції вірно встановлено та не заперечується сторонами по справі, що вимога про сплату боргу (недоїмки) від 15.03.2019 р. була вручена позивачу особисто 25.03.2019 року, що підтверджується його підписом. Тобто, саме з 26.03.2019 р. у позивача почався перебіг строку на звернення до суду для оскарження даної вимоги, який закінчився 05.04.2019 р.. Також з матеріалів справи видно, що позивач 14.08.2019 року звернувся до суду з адміністративним позовом щодо оскарження вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 15.03.2019 р., тобто з пропуском строку звернення до суду, встановленого частинами 1, 3 статті 122 КАС України та статті 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове соціальне страхування». Однак, колегія суддів вважає помилковими висновки суду першої інстанції про те, що докази наявні в матеріалах справи не підтверджують поважності пропущення позивачем строку звернення до суду із даним позовом. Так, практика Європейського суду з прав людини, яка відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є джерелом права, свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду за захистом порушених прав (справа Стаббігс та інші проти Великобританії, рішення від 22 жовтня 1996 року, справа Девеер проти Бельгії, рішення від 27 лютого 1980 року). В той же час, колегія суддів звертає увагу, що згідно із висновками, викладеними у п.п.23, 25 Рішення ЄСПЛ у справі «Проніна проти України», суд зобов`язаний надавати відповідь на кожен з специфічних, доречних та важливих доводів заявника, а також давати обґрунтування своїх рішень. У рішенні по справі «Іліан проти Туреччини» ЄСПЛ зазначив, що правило встановлення обмежень доступу до суду, у зв`язку з пропуском строку звернення, повинно застосовуватись з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру, перевіряючи його виконання слід звертати увагу на обставини справи. Крім цього, у низці рішень Європейського суду з прав людини, юрисдикцію якого в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплено, що право на справедливий судовий розгляд може бути обмежено державою, лише якщо це обмеження не завдає шкоди самій суті права. У справі «Bellet v. France» Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 6 параграфу 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданих національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права. У рішенні по справі «Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії» від 13.01.2000р. Європейський суд з прав людини вказав, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права доступу до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Це визнане порушенням пункту 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Таким чином, зазначені рішення Європейського суду свідчать про необхідність надати позивачу можливість захистити своє право в суді. Інший підхід був би виявом надмірного формалізму та міг би розцінюватись як обмеження особи в доступі до суду, яке захищається статтею 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Колегія суддів враховує, що з матеріалів справи видно, що позивач (апелянт) є особою з інвалідністю 2 групи (а.с. 10). Копіями медичних документів, в тому числі довідкою МСЕК від 15.11.2018 року, виписками з історії хвороби, висновком спеціаліста від 04.03.2019 року підтверджується, що позивачу протипоказано фізичні навантаження у зв`язку з неналежним станом здоров`я (а.с. 11, 39-40, 43-44). Також, довідкою Волинського регіонального центру з фізичної культури і спорту інвалідів «Інваспорт» від 27.09.2019р. №594 підтверджено, що в період із 28.07.2019 р. по 08.08.2019 р. позивач перебував на реабілітаційно-оздоровчих зборах за межами області (а.с. 54). Тому, суд апеляційної інстанції вважає, що заслуговують на увагу доводи позивача про те, що він у зв`язку із поганим станом здоров`я був позбавлений можливості вчасно оскаржити до суду спірну вимогу про сплату боргу. Колегія суддів також звертає увагу на те, що 17.07.2019 року позивач з метою оскарження спірної вимоги повторно звертався до відповідача за отриманням копії Вимоги у зв`язку із втратою оригіналу. Після цього, позивачем вживались заходи врегулювання спору, а саме подача адвокатського запиту, після відповіді на який 06.08.2019 р. ним було подано адміністративний позов. При цьому, суд апеляційної інстанції враховує, що визначений статтею ст.25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» 10-ти денний строк судового оскарження являється досить обмеженим (коротким), і в конкретних досліджуваних у даній адміністративній справі обставинах, є недостатнім для забезпечення реалізації особою-позивачем права на таке оскарження. Враховуючи вищенаведені правові норми та фактичні обставин справи, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції не врахував усі обставини справи та не надав їм належної правової оцінки, а тому дійшов передчасного висновку про залишення позову без розгляду з підстав пропуску строків звернення до адміністративного суду. Тому, доводи апелянта є підставними, а вимоги апелянта підлягають задоволенню. З врахуванням наведеного вище, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про необхідність скасування ухвали суду першої інстанції від 15.10.2019 р., яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, та направлення справи до суду першої інстанції для продовження розгляду. Керуючись ст.ст. 243, 308, 310, 312, 315, 320, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволити. Ухвалу Волинського окружного адміністративного суду від 15 жовтня 2019 року про залишення позову без розгляду в адміністративній справі №140/2488/19 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Волинській області про визнання протиправною та скасування вимоги скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття і не може бути оскаржена в касаційному порядку. Головуючий: В. В. Гуляк Судді: Н. В. Ільчишин Р. Й. Коваль Повний текст постанови складено 25.02.2020 року