Постанова Перший апеляційний адміністративний суд № 200/11944/19-а

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 25 лютого 2020 року справа №200/11944/19-а приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15 Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Сіваченка І.В., суддів: Гаврищук Т.Г., Казначеєва Е.Г., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 25 листопада 2019 року (повне судове рішення складено 25 листопада 2019 року у м. Слов`янську) у справі № 200/11944/19-а (суддя в І інстанції Льговська Ю.М.) за позовом ОСОБА_1 до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії, УСТАНОВИВ: В жовтні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області (далі - Управління), в якому, з урахуванням уточнення позовних вимог, просив: - визнати протиправними дії відповідача щодо призупинення (припинення) страхових виплат з 01 лютого 2015 року; - визнати неправомірними дії Управління щодо відмови у виплаті заборгованості зі страхових виплат з 01 лютого 2015 року по 01 жовтня 2018 року; - зобов`язати відповідача виплатити заборгованість зі страхових виплат з 01 лютого 2015 року по 01 жовтня 2018 року. В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач перебував на обліку структурного підрозділу відповідача та отримував страхові виплати у зв`язку з втратою професійної працездатності за страховим випадком у період 01 грудня 2014 року по 31 січня 2015 року, але з 01 лютого 2015 року виплати припинені відповідачем. Оскільки Управлінням безпідставно припинено нарахування та виплату щомісячних страхових виплат, відмова у виплаті страхових виплат за відповідний період є протиправною та такою, що суперечить нормам Закону України від 23.09.1999 № 1105-XIV «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон № 1105-XIV), просив задовольнити вимоги в повному обсязі. Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 25 листопада 2019 року позовні вимоги задоволені. Не погодившись з таким судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив суд скасувати рішення місцевого суду, прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. В обґрунтування апеляційної скарги зазначив, що Управління не має права здійснювати страхові виплати за відсутності документів, що підтверджують право особи на ці виплати, а саме довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи. Апелянт також наголошує, що позивачу припинено здійснення страхових виплат з підстав його відмови від отримання виплат внутрішньо переміщених осіб і останній не має права на страхові виплати, оскільки в спірний період не перебував на обліку в жодному з відділень Фонду. Крім того, відповідач вважає, що строк давності для одержання припинених виплат закінчився, оскільки позивач звернувся до суду поза межами трирічного строку, встановленого частиною четвертою статті 47 Закону № 1105-XIV. Справа розглянута у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами відповідно до ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України). Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає за необхідне вимоги, викладені в апеляційній скарзі, залишити без задоволення, з таких підстав. Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що ОСОБА_1 має зареєстрований страховий випадок - трудове каліцтво і йому встановлена стійка втрата професійної працездатності на 20 відсотків безстроково. Позивач є внутрішньо переміщеною особою, місце проживання якого зареєстровано на території, де органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження (м. Кіровське (м. Хрестівка) Донецької області), а фактичне місце проживання/перебування - на підконтрольній українській владі території (м. Краматорськ Донецької області), що підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 30 жовтня 2018 року. За статистичними даними інформаційно-аналітичної системи Фонду ОСОБА_1 з 01 квітня 2001 року перебував на постійному обліку у відділенні виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в місті Хрестівка (м. Кіровське) Донецької області; з 01 грудня 2014 року - на обліку в Костянтинівському міському відділенні управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області; з 01 жовтня 2018 року - на обліку в Краматорському міському відділенні управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області. Постановою відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у місті Костянтинівці Донецької області від 01 лютого 2015 року позивачу припинені виплати з 01 лютого 2015 року з підстави відмови потерпілого від отримання (ВПО). У заяві позивача від 28 січня 2015 року вказується, що він просить припинити йому виплати у зв`язку з переходом в місто Кіровське. Постановою Краматорського міського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області від 26 листопада 2018 року продовжено виплати з 01 жовтня 2018 року безстроково. Отже, у період з 01 грудня 2014 року по 31 січня 2015 року позивач отримував страхові виплати; у період з 01 лютого 2015 року по 31 вересня 2018 року - здійснення страхових виплат припинено; з 01 жовтня 2018 року - поновлено. У листі від 10 липня 2019 року № 01-03.1/1780 відповідач зазначив, що страхові виплати за минулий період будуть виплачені після прийняття Кабінетом Міністрів України окремого порядку. Вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовано вимоги і заперечення учасників справи, апеляційний суд виходить з такого. Правові, фінансові та організаційні засади загальнообов`язкового державного соціального страхування, гарантії працюючих громадян щодо їх соціального захисту у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, вагітністю та пологами, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, охорони життя та здоров`я визначає Закон № 1105-XIV. Частиною першою статті 36 Закону № 1105-XIV передбачено, що страховими виплатами є грошові суми, які Фонд виплачує застрахованому чи особам, які мають на це право, у разі настання страхового випадку. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 47 Закону № 1105-XIV страхові виплати провадяться щомісячно в установлені Фондом дні на підставі постанови цього Фонду або рішення суду потерпілому - з дня втрати працездатності внаслідок нещасного випадку або з дати встановлення професійного захворювання; відповідно до частини п`ятої цієї же статті страхові виплати провадяться протягом строку, на який встановлено втрату працездатності у зв`язку із страховим випадком. За приписами частини п`ятої статті 47 Закону № 1105-XIV страхові виплати провадяться протягом строку, на який встановлено втрату працездатності у зв`язку із страховим випадком […]. Враховуючи приписи наведених норм закону, страхові виплати повинні виплачуватися щомісячно і проводитися позивачеві безстроково, оскільки позивач має зареєстрований страховий випадок та йому встановлено втрату професійної працездатності безстроково. Згідно з пунктом 3 розділу VII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1105-XIV особливості надання соціальних послуг та виплати матеріального забезпечення за соціальним страхуванням внутрішньо переміщеним особам (громадянам України, які переселилися з тимчасово окупованої території, території проведення антитерористичної операції або зони надзвичайної ситуації) визначаються Кабінетом Міністрів України. Виходячи з аналізу пункту 3 розділу VII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1105-XIV, останній передбачає визначення Кабінетом Міністрів України особливостей надання соціальних послуг та виплат, а не припинення таких виплат. Разом з тим, з 01 лютого 2015 року страхові виплати припинені. В якості підстави припинення виплат у цій справі зазначено - у зв`язку з відмовою потерпілого від отримання (ВПО). Зі змісту заяви позивача від 01 лютого 2015 року, вбачається, що вона не може бути врахована як заява про відмову від виплат. За її змістом позивач повідомляє про зміну місця проживання (в межах структурних підрозділів відповідача). Статтею 2 Закону України від 11 грудня 2003 року № 1382-IV «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» від 11 грудня 2003 року № 1382-IV встановлено, що громадянам України, а також іноземцям та особам без громадянства, які на законних підставах перебувають в Україні, гарантуються свобода пересування та вільний вибір місця проживання на її території, за винятком обмежень, які встановлені законом. Реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження. Статус внутрішньо переміщеної особи надає особі спеціальні, додаткові права або «інші права», як це визначено статтею 9 Закону України від 20 жовтня 2014 року № 1706-VII «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» (далі - № 1706-VII), не звужуючи при цьому обсяг конституційних прав та свобод особи. Відповідно до преамбули вказаного Закону він встановлює гарантії дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб. Відтак, наявність у позивача статусу внутрішньо переміщеної особи створила для нього, на відміну від інших громадян України, певні перешкоди в отриманні страхових виплат, передбачених Законом № 1105-XIV, і порушені права підлягають захисту. Частиною сьомою статті 47 Закону № 1105-XIV передбачено, що, якщо потерпілому або особам, які мають право на одержання страхової виплати, з вини Фонду своєчасно не визначено або не виплачено суми страхової виплати, ця сума виплачується без обмеження протягом будь-якого строку та підлягає коригуванню у зв`язку із зростанням цін на споживчі товари та послуги в порядку, встановленому статтею 34 Закону України «Про оплату праці». Отже, заборгованість зі страхових виплат підлягає сплаті без обмеження будь-яким строком. Зі змісту позовної заяви вбачається, що ОСОБА_1 , визначаючи спірний період з 1 лютого 2015 року по 01 листопада 2018 року, фактично має на увазі під кінцевою датою 31 жовтня 2018 року, оскільки сторонами не спростовується поновлення позивачеві страхових виплат, пов`язаних з нещасним випадком на виробництві, з 1 листопада 2018 року. З огляду на наведене, місцевий суд, задовольняючи позовні вимоги у повному обсязі, уточнивши період протиправних дій відповідача з 1 лютого 2015 року по 31 жовтня 2018 року, дійшов правильного і обґрунтованого висновку. Згідно ч. 1 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Згідно з ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Отже, розглянувши подані документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, колегія суддів приходить до висновку, що місцевий суд прийняв рішення з дотриманням як матеріального так і процесуального права, а позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню шляхом визнання протиправними дій відповідача щодо призупинення (припинення) страхових виплат з 1 лютого 2015 року; визнання неправомірними дій відповідача щодо відмови у виплаті заборгованості зі страхових виплат з 1 лютого 2015 року по 31 жовтня 2018 року; зобов`язання відповідача виплатити заборгованість зі страхових виплат з 1 лютого 2015 року по 31 жовтня 2018 року. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків місцевого суду. Відповідно до положень ч. 1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись статтями 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, - ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області - залишити без задоволення. Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 25 листопада 2019 року у справі № 200/11944/19-а - залишити без змін. Повне судове рішення - 25 лютого 2020 року. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому статтею 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Головуючий суддя І. В. Сіваченко Судді Т. Г. Гаврищук Е. Г. Казначеєв