Постанова 4850 № 200/11950/19-а

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 25 лютого 2020 року справа №200/11950/19-а приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15 Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Сіваченка І.В., суддів: Гаврищук Т.Г., Казначеєва Е.Г., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області в особі Краматорського міського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 25 листопада 2019 року (повне судове рішення складено 25 листопада 2019 року у м. Слов`янську) у справі № 200/11950/19-а (суддя в І інстанції Льговська Ю.М.) за позовом ОСОБА_1 до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії, УСТАНОВИВ: В жовтні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області в особі Краматорського міського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області (далі - Управління), в якому, з урахуванням уточнення позовних вимог, просив суд визнати неправомірними дії Управління щодо відмови у виплаті заборгованості зі сплати страхових виплат з 01 лютого 2015 року по 01 березня 2019 року та зобов`язати відповідача виплатити заборгованість зі страхових виплат з 01 лютого 2015 року по 01 березня 2019 року. В обґрунтування позовних вимог вказано на припинення страхових виплат за відсутності, передбачених статтею 46 Закону України від 23.09.1999 № 1105-XIV «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон № 1105-XIV), підстав. Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 25 листопада 2019 року позовні вимоги задоволені. Не погодившись з таким судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив суд скасувати рішення місцевого суду, прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. В обґрунтування апеляційної скарги наполягав на правомірності припинення страхових виплат з 01 грудня 2015 року на виконання рішення адміністративної комісії виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України від 01 листопада 2015 року № 1492-03-2, у зв`язку зі зміною позивачем місця проживання внутрішньо переміщеної особи. В період з лютого 2015 року по березень 2019 року позивач до будь-якого відділення Фонду, яке переміщено на територію підконтрольну українській владі, із заявою про продовження виплат не звертався, на обліку як тимчасово переміщена особа не перебував, виплати зі своєї вини не отримував, в тому числі за період, що перевищує трирічний строк, встановлений частиною четвертою статті 47 Закону № 1105-XIV. Справа розглянута у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами відповідно до ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України). Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає за необхідне вимоги, викладені в апеляційній скарзі, залишити без задоволення, з таких підстав. Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, ОСОБА_1 має зареєстрований страховий випадок - трудове каліцтво і йому встановлена стійка втрата професійної працездатності на 15 відсотків безстроково. Позивач є внутрішньо переміщеною особою, місце проживання якого зареєстровано на території, де органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження (м. Кіровське (м. Хрестівка) Донецької області), а фактичне місце проживання/перебування - на підконтрольній українській владі території (м. Краматорськ Донецької області), що підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 26 березня 2019 року. У період з листопада 2014 року по січень 2015 року ОСОБА_1 перебував на обліку у Дніпровському відділенні Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області як внутрішньо переміщена особа та отримував страхові виплати, пов`язані з нещасним випадком на виробництві. З 01 лютого 2015 року страхові виплати припинено у зв`язку зі зміною місця проживання позивача, що підтверджується листом Дніпровського відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області від 14 травня 2019 року № 31.1-07/3932. 26 березня 2019 року позивач звернувся до Краматорського міського відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області із заявою про продовження раніше призначених страхових виплат, долучивши довідку про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи № 1426-5000090460 від 26 березня 2019 року за адресою фактичного місця проживання: АДРЕСА_1 . Згідно з витягом з протоколу засідання комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам при виконавчому комітеті Краматорської міської ради від 22 квітня 2019 року № 19, ОСОБА_1 поновлено проведення виплат з урахуванням пунктів 12, 15 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 червня 2016 року № 365 (далі - Порядок № 365). Постановою Краматорського міського відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області № 0526/13063/130063/15 від 03 травня 2019 року позивачеві поновлено страхові виплати з 01 березня 2019 року безстроково. Отже, у період з 01 лютого 2015 року по 28 лютого 2019 року виплати не здійснювались. Надаючи правову оцінку спірним відносинам та аргументам учасників справи, апеляційний суд виходить з такого. Частиною першою статті 36 Закону № 1105-XIV передбачено, що страховими виплатами є грошові суми, які Фонд виплачує застрахованому чи особам, які мають на це право, у разі настання страхового випадку. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 47 Закону № 1105-XIV страхові виплати провадяться щомісячно в установлені Фондом дні на підставі постанови цього Фонду або рішення суду потерпілому - з дня втрати працездатності внаслідок нещасного випадку або з дати встановлення професійного захворювання. За приписами частини п`ятої статті 47 Закону № 1105-XIV страхові виплати провадяться протягом строку, на який встановлено втрату працездатності у зв`язку із страховим випадком […]. Згідно з частиною сьомою статті 47 Закону № 1105-XIV, якщо потерпілому або особам, які мають право на одержання страхової виплати, з вини Фонду своєчасно не визначено або не виплачено суми страхової виплати, ця сума виплачується без обмеження протягом будь-якого строку та підлягає коригуванню у зв`язку із зростанням цін на споживчі товари та послуги в порядку, встановленому статтею 34 Закону України «Про оплату праці». Судом встановлено, що на підставі рішення комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам при виконавчому комітеті Краматорської міської ради, оформленого протоколом засідання від 22 квітня 2019 року № 19, Управлінням виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області позивачеві поновлено страхові виплати, пов`язані з нещасним випадком на виробництві, з 1 березня 2019 року. Разом з тим, відповідачем не проведено страхові виплати, за період з 1 лютого 2015 року по 28 лютого 2019 року, що є порушенням вимог частин п`ятої, сьомої статті 47 Закону № 1105-XIV, оскільки ці виплати зупинені органами Фонду соціального страхування України та не отримані ОСОБА_1 за відсутності його вини. Також неможливість покладення на позивача відповідальності за неотримання страхових виплат підтверджується наступним. Статтею 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» від 11 грудня 2003 року № 1382-IV встановлено, що громадянам України, а також іноземцям та особам без громадянства, які на законних підставах перебувають в Україні, гарантуються свобода пересування та вільний вибір місця проживання на її території, за винятком обмежень, які встановлені законом. Реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження. З аналізу змісту статті 9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від 20 жовтня 2014 року № 1706-VII слідує, що статус внутрішньо переміщеної особи надає особі спеціальні, додаткові права або «інші права», не звужуючи при цьому обсяг конституційних прав та свобод особи. Відповідно до преамбули вказаного Закону ним встановлено гарантії дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб. У спорі між сторонами цієї справи наявність у позивача статусу внутрішньо переміщеної особи створила для нього, на відміну від інших громадян України, певні перешкоди в отриманні страхових виплат, передбачених Законом № 1105-XIV. Статтею 24 Конституції України встановлено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками. Отже, відповідач, не виплачуючи ОСОБА_1 страхові виплати з підстав, передбачених підзаконними нормативно-правовими актами, якими фактично звужено права позивача та поставлено їх реалізацію в залежність від певних обставин, порушив право останнього на їх отримання. Також колегія суддів вважає правильним висновок місцевого суду, що посилання відповідача на приписи частини четвертої статті 47 Закону № 1105-XIV, якою передбачено обмеження одержання виплат за минулий час трьома роками з дня звернення за їх одержанням є необґрунтованими, оскільки з підстав, наведених вище, до спірних правовідносин підлягає застосуванню частина сьома статті 47 Закону № 1105-XIV. Твердження апелянта про те, що страхові виплати за період з 1 лютого 2015 року по 28 лютого 2019 року не перераховані позивачеві на підставі пункту 15 Порядку № 365, оскільки обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України, який на цей час не прийнятий, є неспроможними, виходячи з наступного. Згідно з пунктами 1, 6 частини першої статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основи соціального захисту […]. Закон, який би передбачав можливість нездійснення відповідачем позивачу страхових виплат з підстав неприйняття Кабінетом Міністрів України окремого порядку виплати заборгованості, не приймався. Підзаконний акт, на який посилається відповідач як підставу невиплати страхових виплат не є законом, а тому не може змінювати в бік звуження права громадян, які встановлено нормативно-правовими актами вищої юридичної сили. Зі змісту позовної заяви вбачається, що позивач просить визнати неправомірними дії Управління щодо відмови у виплаті заборгованості зі сплати страхових виплат та зобов`язати відповідача її виплатити за період з 1 лютого 2015 року по 1 березня 2019 року, фактично маючи на увазі під кінцевою датою 28 лютого 2019 року, оскільки сторонами не спростовується поновлення позивачеві страхових виплат, пов`язаних з нещасним випадком на виробництві, з 1 березня 2019 року. З огляду на наведене, місцевий судом обґрунтовано прийнято рішення про задоволення позовних вимог, з уточненням періоду протиправної бездіяльності відповідача з 1 лютого 2015 року по 28 лютого 2019 року. Згідно ч. 1 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Згідно з ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Отже, розглянувши подані документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, колегія суддів приходить до висновку, що місцевий суд прийняв рішення з дотриманням як матеріального так і процесуального права, а позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню шляхом визнання протиправними дій відповідача щодо відмови у виплаті ОСОБА_1 заборгованості зі сплати страхових виплат з 1 лютого 2015 року по 28 лютого 2019 року та зобов`язання виплатити заборгованість зі страхових виплат з 1 лютого 2015 року по 28 лютого 2019 року. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків місцевого суду. Відповідно до положень ч. 1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись статтями 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, - ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області - залишити без задоволення. Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 25 листопада 2019 року у справі № 200/11950/19-а - залишити без змін. Повне судове рішення - 25 лютого 2020 року. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому статтею 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Головуючий суддя І. В. Сіваченко Судді Т. Г. Гаврищук Е. Г. Казначеєв